У нього їхав дах, щоразу дуще,
Коли на думку поверталась та,
Котру закарбував назавжди в душу,
Котра з роками стала вже йому свята.
Його ніколи так не розривало взагалі,
Життя текло стабільно й не примітно.
Але одного разу, він зустрів її.
Таку сміливу, горду і в той час тендітну.
З тих пір поклявся він її любити,
У супереч всіляким перепонам!
Щоразу погляди її тонкі ловити
І жити тільки по її законам.
Бувало все і щастя з ейфорією і лють.
Підносила, та водноча́с ламала крила.
Він з часом врешті усвідомив суть,
Вона його назавжди полонила...
Знаю...
Это болит долго...,но с годами проходит,словно сложная и тяжолая болезнь. А после бывает так ,как при НОВОМ РОЖДЕНИИ!))
И прошлое кажется чем-то далёким,словно сон или фильм..
Милого Вам дня!)
