Осінь в старому сквері на самоті.
Хто би зумів заповнити її пустку?
Точно не ти. Та ніяк не зберешся піти.
Музика ліхтарів тут лунає так густо,
в косах її знаходить нове звучання.
Ллється, як пам'ять, як стиглий, цілющий біль.
Ти, що чужий одкровенням смутку,
що ворог пророцтвам мовчання,
що ж ти і досі із жахом не втік відціль?!
Осінь із насолодою робить затяжку -
небо твоє затягує щільно туман.
Серпню, ти ж Лев, его ж бо? Чого ж тобі страшно
від запитань, що до бога вона здійма'?
Осінь - старезні будівлі, втілений час.
Їй не набридне у сквері стирчати до грудня!
(Не розумієш..!) Ти змерз і майже зачах...
Весь її скарб для тебе - непотребу груда.
"Досить зривати листя і лити дощі,
Ти божевільна! Ти - загадки і печалі!
Кинь свою магію, вічний пошук причин,
танець прихованих сенсів, прикритих вуаллю.."
Ти не забудеш її ніколи в житті.
Осінь в старому сквері на самоті.
Світиха
