Коли з навчання з міста повертаюсь,
Я до хатинки з мальвами чимдуж спішу.
Мене бабуся тут давно чекає,
І я від зустрічі жаданої тремчу.
Цілую руки я твої, бабусю,
Вони натруджені, у зморшках і святі,
І пахнуть борщиком вони смачнючим,
І пиріжечками, що щойно із печі.
Маленькою мене ти колисала,
Співала ніжні задушевні пісеньки́.
На рушничкові вчила вишивати
До долі ясної заквітчані стежки́.
Цілую зморшки я твої, бабусю.
По тобі буду я рівнять своє життя.
Бо розрізнять навчила ти онучку
Від блиску фальші справжнє чисте почуття.
Я в вічному боргу перед тобою,
Бабусю, рідна, дорогенька, золота.
Твій образ у душі завжди зі мною,
Його я пронесу з собою крізь життя.
бабуся~то святе....як давно це було...чудова пісенна поезія...
Зворушливі рядки, присвячені бабусі! Душевно, з повагою і любов*ю. 
