Мамо! Мам...! де ви?! Тьотю Соню, ау! Кричала заблукавши в лісі Віра, Ей
де ви?
Проте їй лиш наче кривлялося відлуння. В лісі було тихо, а під жовтооранджевими
листочками ховалися наче під парасолькою від дощу рясні-рясні гриби. От
би мама з
тіткою Соньою зраділи: - І де ж вони? думками Віра припускала що ліс цей
не дуже великий
і незадовго все-таки одне одного побачать. Витягнула із кишеньки
невеличкий пакет
присіла та почала розгортати листя й збирати гриби. та враз за плечима Віри
щось
зашаруділо, дівча різко озирнулось, а перед нею стояла заклопотана білочка
яка
швиденько своїми лапками рвала із куска невеличкої гілки горішки.
- Ой яка ж ти гарна.
Дуже тихенько Віра хотіла її торкнутися, але та почувши шелест листя
вмить вистрибнула
на дерево й почала стрибати з одного на інше.
- Не тікай! Вигукнула Віра та лишивши кульок із грибами побігла за
білкою.
- Цікаво де вона живе? та через кілька хвилин білка зникла, а розчарована
дівчинка
сіла на пень та й почала плакати.
- Що трапилось? - Ти заблукала? Крізь щілини пальців Віра побачила
стареньку жінку яка
була з чорним пухнастим котиком та з мітлою.
- Все вірно Лісова Пані. Я заблукала... Й ще дужче почала плакати Віра!
- Дитинонько! Не плач! промовила старенька. - цей ліс хоч і великий, але я
знаю його
початок і кінець. Пропоную от що! Зараз зайдемо у мою хатину та й
перепочинемо! а тоді
вже будемо шукати твоїх, з ким ти прийшла! То як гаразд! Переконливо
говорила
старенька незнайомка!
- Гаразд! Трохи заспокоївшись Віра піднялась й хотіла поніжити котика як
той
зразу заховався за ноги старенької.
- Не бійся. Я тобі нічого поганого не заподію. Промовила Віра.
- Він не полюбляє дітей на жаль! Дорогою розповідала бабуся. Вони його
часто кривдили.
А зі мною він в безпеці! вже більше як 100 літ. Посміхнулася бабуся та
вказала
віником. Ось вже і дістались он там вже моя хатина! За тими дубами
кремезними.
Віра старенькій довіряла. Тому їй не здалось дивиною що бабуся в лісі
мешкає. Лиш
хотілось так перебити її розмову. Що кішки навіть 50 років не живуть! Але
не стала!
Мама вчила що перебивати негарно! Тому сприйняла це як жарт!
Діставшись до хатини бабусі Віру насторожило те що хижина була як у казці
про Бабу Ягу!
На курячій лапі! Всміхнувшись Віра чемно запитала!
- Ви десь всі свої заощадження витратили на матеріали та майстрам, щоб
зробити так
неначе це хатина з казки.
- Ой дитинко, ця хатина вже теж старенька. Й потребує ремонту, але колись
при контракті
мені допомагали всі, а зараз вже ніхто підписувати не хоче, це вже в
минулому, не
цікавить нікого...
віра незрозуміла нічого з пояснень цієї люб’язної старенької, але і язикатою
Хвеською
бути не хотіла.
- Заходь. Будеш гостею! Гості до мене і справді дуже рідко заходять! тому я
їм дуже
рада.
Віра охоче підіймалася до бабусиного поселення! А коли опинилась в
середині запитань
побільшало!
- Ти не соромся! А я зараз подам на стіл гостину! Й бабуся так заметушилась
неначе
вона ще юна, швиденько качала тісто замісила, здається що лише завершила
робити вареники
а тут вже з печі витягає! А смакота яка!!!
- Ви наче відчули що я люблю вареники із сиром радо говорила Віра.
Й наситившись. Подякувала. Й почала засипати запитаннями ту! Про види
різних масок що
висіли у кутку хатини.
- Ви, мабуть, колись давно працювали на маскарадах, чи якомусь шоу!
Підійшовши близько
до них Віра побачила маску і Баби Яги! І трошки зніяковіла. Але ображати
гостинну
бабусю не хотіла, а швидко перевела тему! Але старенька відчула й сказала:
- Візьми оту маску яка тебе найбільше зацікавила. І підійди до мене! Бери!
Бери!
Й дівчинка зняла оту що саме більше її не зацікавила, а збентежила й дала
бабусі, а та
надівши на себе грізно закричала:
Ей хто ходить по моєму лісі! Зараз вам покажу! Начувайтесь!Віра не могла
повірити що
бачить казкову копію Баби Яги!
- Лісова Пані! У Вас гарно виходить! Ви в виставах були за Бабу Ягу!?
Бабуся зняла маску й сіла біля Віри та й зітхаючи промовила!
- Я жива завдяки тобі! тому що ти віриш у мене віриш у казки! той хто не
вірить. Не
може бути гостем у моїй хатині! та не може пригощатися...
Ще 100 років тому один казкар дав мені образ Баби Яги. І я багато літ
насторожувала
серця дітей в казках й була злою, хитрою підступною! Страшною! Багато хто
побачивши
мене по телевізорі ховавсь під ковдру. Я ніколи не була героїнею, але я
існувала як
незабутній образ, мною часто страшили малят які не хотіли йти до школи чи
їсти. Але
потрохи всі чи вже втомились чи вже перестали поважати та читати казки, а
теперішній
Інтернет замінив усе... Я співпрацювала з різними поетами казкарями, мала
контракти
й багато друзів, але все що залишилось це хатина та летюча мітла!
- Ви маєте летючу мітлу?! Очам своїм не вірю! Що я в гостях у казки та у
Баби Яги!
Викрикнула Віра! Ущипніть мене! Що я не сплю!
Й бабуся легенько щипнула дівчинку за руку.
- Так ось це не сон правда... Продовжила гостя. А мені завжди здавалось що
Баба Яга є
завжди злою та поганою. А це лиш у масці. А покатаєте мене на мітлі?.
- Так дитинко залюбки. Й твої вже десь розпереживались. Отже, зараз
будемо шукати їх з
згори. З Гори видніше.
- Ура! Ура! кричала Віра!
Бабуся взяла віник й наказала тому вести на пошуки людей! Лети вінику
лети, та рідних
Віриних знайди!
А віник той здійнявся з пасажирами та й попрямував на край лісу.
- Он там, он там! А он вони бабусю! Я їх бачу вказала пальцем на низ Віра, й
послушний
віник опустився.
- Ви мій герой, бабусю. Дякую вам! Й лиш опустилася на землю як тут
бабусі із віником
не стало. А щаслива дівчинка з обіймами побігла до мами, - мамо!
- Ой донечкооо... Де ж ти була? Ми гукали за тобою.
- А я. Була в гостях у Баби Яги!
На що тітка з мамою сприйнявши це як жарт відповіли.
- Ти ще й досі віриш у казки? Це похвально дуже.
А Віра відповіла що буде вірити в них завжди. Й піднявши голову до верху
побачила
високо-високо бабусю.
- Бувайте! Про себе промовила та чекайте ще в гостей від мене, цього разу
прийду я із
братиком, адже він теж як і я обожнює вареники.
14 листопада 2013 року
