У Дариночки зʼявилась якось таємниця,
Дуже дівчині кортіло нею поділиться.
Цілий вечір шепотіла подрузі на вушко,
Брівки вгору підлітали з диву у Марушки.
Та чекало на Дарину певне здивування,
Як дізналась, що розкрита таємниця зрання.
Донесла усім знайомим подруга невірна
І тепер Дарину мучить кривда неймовірна.
Йде дорогою квапливо, витирає сльози,
У думках склада докупи подрузі погрози.
Почала розмову гучно прямо із порогу:
— Не чекала я від тебе наступу такого.
Це ж навіщо ти, Марушко, тайну всім відкрила?
— А «нікому не казати» - ти не говорила.
— Та були такі, здається, зайві застороги.
Бачу розум зовсім твій, кволий та убогий.
Бо не вмієш ні дружити, а ні рахувати.
Що в одне говорять вушко, в ньому і тримати.