|
Туптало Дмитро :: Біографія
Творчість |
Біографія
|
Критика
Святий, митрополит Ростовський та Ярославський, церковний діяч, вчений, письменник і проповідник. Український письменник, історик і богослов.
Народився в родині сотника Київського полку.
Навчався у Києво-Могилянській академії (тоді колеґіум) (1662-1665). Після постригу 9 липня 1668 р. Т. Д. жив у Київському Кирилівському монастирі. З 1675 по 1700 р. Т. Д. - ігумен і проповідник різних українських монастирів (Густинський, Чернігівський, Батуринський, Києво-Печерській Лаврі) і недовгий час у Вільні та Слуцьку, жив в єпископа Теодосія Василевича). 1677 року Д. Р., коли був кафедральним проповідником при Лазарі Барановичу в Чернігові, написав за велінням останнього "Руно орошенное" (1680), перший з його творів, який дійшов до нас. Це був збірник сказань про чудеса чудотворного образу Богоматері в Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі (7 видань до 1702 р.). З 1679 р. — імовірно, придворний проповідник гетьмана Івана Самойловича у Батурині. 1680 р. обраний ігуменом Київського монастиря Св. Кирила, проте залишається у Батурині. 1681 р. стає ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, а через півроку — Батуринського Крупицького Миколаївського монастиря.
У 1684 р. Т. Д. за запрошенням Варлаама Ясинського приїздить до Києва і стає проповідником у Києво-Печерській Лаврі. Тут Т. Д. прийняв на себе послух - складання Четій Міней, що прославили його ім'я. Над Четіями Мінеями Т. Д. трудився понад двадцять років і закінчив їх лише в Ростові в 1705 р. Використовуючи у своїй роботі як руські джерела (у тому числі і Великі Мінеї Четьї), так і латинські, грецькі, польські, автор не просто збирав їх воєдино і займався добором, багато з житій Т. Д., можуть вважатися ориґінальними агіографічними творами. Видання Міней затяглося на багато років: у 1689 р. у Києво-Печерській Лаврі була надрукована перша частина (вересень- листопад), а робота над четвертою - останньою - частиною тривала до 9 лютого 1705 р. У зв'язку з приїздом до Московії змінюється погляд Т. Д. на завдання і цілі його праці: за спостереженнями дослідників, він вже в Москві, а потім і в Ростові приділяє все більше уваги пам'яткам московської агіографії, крім великоросійських житій Т. Д. вносить до Міней деякі повісті й розповіді місцевого - ростовського - походження (наприклад, Житіє Димитрія царевича). Друге видання Міней побачило світ у 1711-1716 рр. (було надруковано у трьох частинах). Пізніше праця Т. Д. перевидавалася ще кілька разів.
Ще в Україні Т. Д. став відомим проповідником. Його проповіді, написані в стилі бароко, знаходяться в одному ряді з творами найвідоміших у XVII ст. проповідників Йоаникія Галятовського, Антонія Радивіловського та ін. Для стилю цих творів характерними є насичення риторичними питаннями, вигуками, алегорійність тощо.
1701 року Петро I призначив Т. Д. митрополитом Тобольську. У 1702 р. зважаючи на слабке здоров’я Т. Д. призначили митрополитом Ростовським та Ярославльським, де Т. Д. розвив широку адміністративну діяльність. Найголовнішим його починанням було відкриття в 1702 р. школи для священнослужителів. Туди приймали не тільки дітей священиків, а й осіб інших станів, усього за час існування школи в ній навчалося 200 чоловік. Школа Т. Д. була загальноосвітньою, а не спеціальною. У школі викладали граматику, латинську й давньогрецьку мови, нотний спів, віршування, риторику. Навчання було побудоване за тогочасними українськими принципами. Ростовська школа проіснувала до 1705 р.
Для учнів школи Т. Д. у перший же рік перебування в Ростові написав "Рождественську драму", поставлену 24 грудня 1704 р., драма й дотепер користується попитом на сучасній сцені. Інша п'єса Т. Д. - до свята Успіння Богородиці - "Успенська драма" була написана, на думку дослідників, в Україні наприкінці XVII ст. для виконання ченцями й переписувачами в монастирі Д. Р., імовірно, написав і інші п'єси, але тексти до нас не дійшли. Інтерес Т. Д. до театру був викликаний і суто практичні цілями: прищеплюючи смак й інтерес до спектаклів, митрополит здійснював морально-виховну програму.
Серед богословських творів "Зерцало православного исповедания" (вид. 1805 р.), "Діаріуш, каталог кіевских митрополитов". Мова богословських праць - церковнослов’янська з українізмами, проповідей - близька до народної.
Проповіді Т. Д. ростовського періоду стають логічнішими, коротшими, жвавішими, загальдоступнішими, яскравою та виразною є їхня мова. Важливе місце в літературній спадщині Т. Д. посідає "Келійний літописець" - праця, заснована на докладному вивченні Біблії, праць батьків Церкви, творів європейських хроністів і новітніх церковних письменників. Спочатку Т. Д. мав тільки список Хроніки Псевдо-Дорофея Монемвасійського і Літописець Еллінський і Римський; матеріалу, що міститься в цих джерелах, було йому недостатньо, тому митрополит за допомогою купця Ісакія Ванденбурґа через Архангельськ виписував іноземні книги, звертався по допомогу до свого друга солепромисловця Г.Д.Строганова. Окремі місця "Літописця" Т. Д. майже дослівно збігаються з проповідями митрополита. Як зазначають дослідники, Т. Д. обережно натякає і на діяльність Петра І, критикуючи "сущих на владетельствах", які "вельми согрѣшают и безгрѣшных осужают вмѣсто грѣшных", в той час коли царю мають бути властиві "милость, кротость и незлобие". Перше видання "Келійного літописця" здійснено у 1784 р.
Робота над "Літописцем" була перервана через необхідність писати нову працю - відомий твір про розкол "Розыск о раскольнической брынской вѣрѣ". Створюючи "Розыск", Т. Д. думав, що "надлежит простыми словесы увещание простерти ко уклонящимся в раскольные заблуждения". Автор завершив працю у березні 1709 р. (1-е вид., 1745). Трактат складається з 3 частин, у яких Т.Д. намагається пояснити походження розколу й різко виступає проти його адептів. Розкол він розглядає, головним чином, як плід неуцтва.
У 1757 р. Т. Д. був канонізований. У Ростовському кремлі знаходиться портрет митрополита пензля В.Л.Боровиковського, написаний у 1790 р. для Ростовського Спасо-Яковлівського монастиря, він списаний, певно, з одного з прижиттєвих зображень Д. Р., що не збереглися.
За заповітом митрополита чернетки, що залишилися після нього, поклали в труну при похованні, а при розкритті гробниці вони виявилися зотлілими, тому автографів Т. Д. залишилося небагато - це особисті листи, підписи до офіційних документів, деякі чорнові матеріали, виправлення тих чи інших рукописних чи друкованих творів.
У Т. Д. була досить велика, хоча й типова, бібліотека церковного письменника, що тяжів до історичної тематики. За деякими даними, вона нараховувала 288 книг, з них значна кількість іноземними мовами.
Рукописи Т. Д. мали широке поширення не тільки в Російській імперії, але також у Болгарії, Сербії, почасти в Румунії.
Т. Д. – типовий представник барокової доби. Його філософські погляди поєднали в собі елементи середньовічної патристики, схоластики й новітньої філософії (Ренесансу, Реформації, раннього Просвітництва). Сфера філософських інтересів Т. Д. — етична та антропологічна проблематика з переважною увагою до розв’язання завдань практичної етики. У своєму вченні про людину Т. виходить із традиційної для укр. думки концепції двонатурності людини — її поділу на внутрішню та зовнішню. Можливість подолання цієї подвійності мислитель пов’язує з самопізнанням, з проникненням людини у свою, закладену в неї Богом, сутність, що в свою чергу передбачає процес єднання людини з Богом — переображення, обожнення. Останнє Т. Д. розуміє не в гностичному, а в етичному сенсі, тобто через активну суспільну діяльність, що усвідомлюється як наслідування Христа в земному житті. У системі моральних цінностей виокремлює любов, яку розуміє як принцип діяльності, що визначає ставлення людини до Бога та інших людей і уможливлює порятунок суб’єкта дії. Християнську етику розглядав як підґрунтя суспільної моралі; церкву вважав формою містичного єднання людей із суспільною інституцією, покликаною через священиків здійснювати моральний суд і забезпечувати належний освітній рівень суспільства. Запропонував просвітницьку концепцію державного управління, згідно з якою державою керує освічений монарх, який послуговується принципами християнської моралі.
Твори митрополита Т. Д. добре були відомі кільком поколінням письменників і в епоху Просвітництва, і в "золотий" для російської літератури вік: О.С.Пушкіну, М.В.Гоголю, Т.Г.Шевченку, О.І.Герцену, Л.М.Толстому, М.С.Лєскову та ін.; мали вплив на творчість Квітки-Основ’яненка; багато хто з них мав книги Т. Д. у своїх бібліотеках, виховувався на них, а пізніше використовували перероблені ним джерела і сюжети в своїх художніх творах.
|
