я вкотре розчаровуюсь в людях.
я взагалі зрозуміла, що в кожному можна розчаруватись. навіть у саомму собі. Сьогодні з другом напилися як свині і йдучи додому вирішили говорити про життя і комуністів. доволі дивний дует, але дискусія була на стільки жвавою, що її не хотілось і зупиняти.
кінець кінцем дійшли спільного висновку, що всі люди егоїсти. і то правильно: що правду крити.
Потім я за своєю улюбленою звичкою написала колишньому, що сумую. ну так завжди, до своїх дурниць я звикла, хоч іноді вони мене дуже бісять.
а зараз друга ночі, і очі повні сну, полишені лінзами, але впевнено втуплені в монітор ноута, де все ще продовжується діалог з колишнім.
Цікаво, коли мені вже нарешті вистачить сил ніколи не думати про тих чоловіків, які ніколи не думають про мене?
|
|
