В этом архитектурном ансамбле всё воспринимается масштабно:
не листочками,
но
аллеями,
не углами, но прямоугольниками,
не окнами, но полосами,
в конце концов, уже и прямоугольники живут не сами по себе,
а в контексте кругов,
сдвигаясь в круги, сдвигая круги.
Растянутая арка под межподъездными переходами – реклама бульвара,
прокалываешь пейзаж
и каждый раз останавливаешься в закоулке с
геометрическим кофе и агеометрической пиццей.
Пицца на фоне серых красок и стройных перспектив, и зелёных контекстов
светится по-византийски,
и ты снова ломаешь о неё вилку пластмассовую,
аккомпанируя себе фонтаном с воображаемой водой.
И каждый раз, когда ты сюда приходишь,
происходит бабах,
бабах,
птицы
рассыпаются стремительно по небу над центром,
сирен на скорых и пожарных истерика,
сирен в воздухе депрессия,
все продолжают пить кофе из кругов,
а продавщица просит:
«Не ходите к нам больше, ну пожалуйста».
А потом, минуя мост между полушариями, запахом пиццы и зоопарка,
снова слышишь бабах, и этот звук
мягко подталкивает в спину и заносит
в подземную арт-галерею,
некий Übertragung.
Ко всему привыкаешь, и камни спокойно лежат,
разбросанные по улице, обезлюдевшие,
пока о них множатся и посвёркивают сообщения.
Всё-всё превращается в пакет
с едой или без еды.
Но сегодня ты снова проходишь в тени
ансамбля серого,
снова кофе покупаешь, снова шаги замедляешь на мостике,
снова слушаешь дверей галереи текстуру
– и тишина,
тишина и тишина,
никто не подтолкнёт мягко.
Что же сделать?
Куда посмотреть?
Чего коснуться первым?
14.09.2024
(Перевод с украинского)
НЕ ХОДІТЬ ДО НАС БІЛЬШЕ, БУДЬ ЛАСОЧКА
У цьому архітектурному ансамблі все сприймається масштабно:
не листочками,
але
алеями,
не кутками, але прямокутниками,
не вікнами, але стрічками,
зрештою, воно й прямокутники вже живуть не самі собою,
але в контексті кіл,
рушаючи в кола, рухаючи кола.
Розтягнена арка під між під’їздами переходами — реклама бульвару,
проштрикуєш краєвид
і щоразу спиняєшся в закапелку з
геометричною кавою й агеометричною піцою.
Піца на тлі сірих барв і струнких перспектив, і зелених контекстів
світиться по-візантійськи,
й ти знову ламаєш об неї виделку пластмасову,
акомпануючи собі фонтаном з водою уявною.
Так, кожного разу, коли ти сюди приходиш,
стається бабах,
бабах,
птахи
розсипаються стрімко небом над центром,
сирен на швидких і пожежних істерика,
сирен у повітрі депресія,
всі далі п’ють каву з кіл,
а продавчиня просить:
«Не ходіть до нас більше, будь ласочка».
А потім, минаючи міст між півкулями, запахом піци і зоопарку,
знов чуєш бабах, і цей звук
м’яко підштовхує в спину й заносить
до підземної арт-галереї,
якийсь Übertragung.
До всього звикається, і каміння спокійно лежить,
розкидане вулицею та знелюднене,
поки про нього множаться та виблискують повідомлення,
Все-все перетворюється на пакет
чи з їжею, чи без їжі.
Але сьогодні ти знову проходиш у тіні
ансамблю сірого,
знов каву купуєш, знов стишуєш крок на містку,
знов слухаєш дверей галереї текстуру
- і тиша,
тиша і тиша,
ніхто м’яко не підштовхне.
Що ж робити?
Куди подивитись?
Чого торкнутися першого?
ID:
1027167
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.11.2024 02:12:30
© дата внесення змiн: 24.11.2024 02:12:30
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
