грані
а часом заскочить скалкою в гортань
реальність, прикрита брендовим шматтям,
що пагони змін - насправді латаття
і варто б назад, та продена грань
На осінь тарифи підвищено (друга частина)
..
я сама його виганяю, а потім ходжу молюсь на мобільний.
..
вважає її рідною людиною,
але постійно стриманий такий, стиснений.
Мов кулак.
Так вміють тільки чоловіки і стeрви.
"Вассе" (есе)
Вассе завжди хапався за зброю,
коли йому пропонували обійми.
В нього замало часу на роздуми і надто багато амбіцій.
В його світі раз на рік зацвітали фіалки,
але це могли помітити тільки обрані –
Вассе не з тих, хто може ось так запросто
відкрити світу власні метаморфози.
Тілесні збочення і самолікування
стали його невід’ємною частиною
після того, як батько сховавши обличчя в долонях
зізнався, що чоловіки насправді не плачуть.
Крізь тонкі щілини між пальцями
Вассе побачив батьковий сум,
який повважав більш ницим, аніж будь-які сльози.
Тоді сам собою напросився висновок,
що всі люди брешуть,
тільки одні брешуть мовчки,
а інші при цьому ще й кричать на всі сторони,
що ненавидять неправду.
Вассе приходить додому опівночі,
скидає з себе одяг
і решта ночі присвячує пошукам самого себе.
В нього стиснені зуби і надміру похилі плечі.
Його брови витанцьовують аргентинське танго,
коли вухо вловлює розмови сусідів.
Він дратується сам на себе
через те, що йому небайдуже, як живуть інші.
Десь під ранок його кімнату наповнює сирість і втома,
крізь голі відчинені вікна нахабно вривається новий день.
Вассе уже ненавидить його за суєту і безпардонність.
Проте вдягається і йде,
тихо причинивши двері своєї трикімнатної келії.
У квартирі залишається тільки втома
і нічні пошуки людини з перпендикулярного світу.
Цигарки й коливо
..
Бог всміхається голосно й синьо…
..
На осінь тарифи підвищено (третя частина)
..
підкладала долоні під косі промені сонця,
в надії отримати від них життєдайну енергію.
..
щось тисло на неї своєю грубою масою реальності
..
Її очі застрягали на випадкових речах,
шукаючи підказки в цьому заплутаному клубку.
Вона ненавиділа його за роль другого плану,
яку він їй відвів у своєму нелогічному житті.
Та разом з тим, любила: безпричинно і наростаюче.
..
два сети
..
крихкі слова і поцілунки на порозі
..
ранок вистиг
..
ваші жарти прісні й невеселі
я вже ними уся просякла
мій день застиг
..
і тільки сум так наполегливо стовбичить на порозі
і тільки тиша ранить і тивожить, мов сухоти...
в мені розбилось щось й розсипалось на дрібки
реалістичні сни сполохано зализують печалі
..
тебе торкнулась і відчула холод сталі
мови комах
ці пісні, наче мови комах
сипотять, розтривожують, манять
і мовчать в голові, все мовчать
і бояться мого відцвітання
в цих піснях: місто, люди-вужі
на дорогах – ранкові пробіжки
тільки ми з Вами досі чужі
що єднає нас? Музика й ліжко
нерозмитнені
..
в тобі б’ються емоції, воля й обітниці
..
є багато ідей і десятки доріг для відступу
але гострі питання так і лежать нерозмитнені
справи тягнуть униз, я впадаю у злість тупу
..
Сінатра й "Бітлз"
..
вигук твій, наче стогін в люці, -
так зустріла тебе барлога
..
носиш біль, наче книги в торбині
..
вірш тривожний із тебе виліз
..
сумне
..
наді мною сміються дзеркала
..
Не жарти
..
То для чого у ваших очах
Б’ються розпач й ідеї хмурі
..
і душа, і стопи
..
«можна в пам’яті вріжусь голо?»
..
Жовтень (заздрісно і огидно)
..
Світлість двох топить криги очей
..
тим не менше
..
сумнів тихо образи теше
..
пристань душ,
наче сльози в ризу
..
гербарій
Слова вириваються і… летять
Повітряне поло
..
|
|
