Душа - небесне створіння,
Не слухає грішного тіла,
У неї своє повеління,
Вона польоту захотіла...
І забажала теплого вітру,
Хмар високих, високих,
Натхнення хоча б літру,
А ще очей яснооких...
Прагнула все вище і вище,
Подалі від людського шуму,
Щоб стати трішки ближче,
До Господнього суму...
А десь внизу чужі голоса,
Щось нерозбірливо гукають,
Попереду ясна полоса,
Птахи у вирій пірнають...
Її кричали повернутись,
Не гратися капризом долі,
Та краще вже посміхнутись,
Назустріч сестроньці - волі...
Народжений, щоби літати,
Ніколи не буде ходити,
Так легко зорі збирати,
Коли є що у мрії просити...
|
|
