Ти йдеш весняними вуличками міста , вдивляєшся в обличчя незнайомих людей, тобі здається , що вони бачать твою суть наскрізь , тобі дуже страшно, але ти продовжуєш іти . Навкруги на тебе дивляться тисячі незнайомих людей , ти їх зовсім не знаєш, але в середині спалахує вогонь цікавості , який ніяк загасити не можеш. Хто Я в цім великім та чужім світі? – Не знаю . ” Чужа серед своїх” - це , напевно, про мене. Цікава назва для початку. Але…. Мені так хочеться відчути себе вдома, щоб це великий світ став для мене ніркою , де можна було б бути справжньою , відкритою та незалежною.
Кожен ранок я відкриваю очі і бачу смуток за вікном. Чорно-білі дерева тремтять від страху людського, будинки гордо та презирливо споглядають на нас, ніби ми нікчемні мурахи. А ясні дитячі очі роздивляються світ через вікно маршрутки. В них можна розгледіти жагу до життя. Пронизливий , весняний вітер шмагає наші обличчя , ніби мститься за щось. А небо заливає нас своїми слізьми. Паніка накриває людей хвилею страху, але ми боремося, як з лютим звіром , не зважаючи на те , що він сильніший.
Життя наше –гра в хованки, в якій ми шукаємо своє щастя, успіх, гроші , що кому не лінь, а це все від нас десь далеко заховалось. В цій грі не має підказок і легких схованок, як це могло бути у нашому далекому дитинстві. Тут все серйозніше , щоб знайти той потрібний нам скарб може пройти й усе життя , а можливо ми й не станемо тими щасливчиками, яким судилось віднайти своє бажання. Але пробувати однозначно потрібно!
|
|
