Зрештою, знаєте, помирати не так вже й страшно. Спочатку розумієш, що твій стан дійшов межі і ти вже нічим не можеш собі допомогти... Але це не надовго. Бо далі свідомість зникає. До того ж! По той бік дещо таки є. Здається, що ти бачиш сон. Якийсь хороший,затишний сон. Неначе ваш мозок робить вам останній подарунок.І, що дивно, зовсім не хочеться повертатись назад. Хочеться, щоб тебе залишили в спокої.
Зрештою, якщо щось подібне трапиться наступного разу я вже знатиму. Звісно, можна боротися, хапатися за життя. Але в якийсь момент стає байдуже.
Це зовсім не страшно. І майже не боляче. Але все ж не хочеться, щоб це трапилось найближчим часом.
Бо життя... Воно до біса прекрасне!З всіма його болями і розчаруваннями. Зі всіма зрадами і поряд з ними маленькими радостями. Бо ж огляніться: як чудесно посміхаються дітки, як чарівно хмари перевтілюються у чудовиська, як загадково нашіптують дерева! Скільки всього перед вами недосягнутого і необмисленнного. Скільки непрочитаних книг! Скільки ненаписаних (в моєму випадку) віршів! Скільки....
Заради цього варто жити. Не марнуйте жодної хвилини. Бо в якийсь момент можете зрозуміти, що помираєте. І все це станеться цілком неочікувано для вас. Це вже мені повірте.
|
|
