Йду коридорами інституту і мені не вистачає тебе, моя подруго. На душі якось порожньо…
Я знаю точно, що нас з тобою звела доля. Ще на вступних іспитах у нас зародилася особлива дружба, не те, щоб зовсім жіноча, за всіма критеріями. Скоріше емоційний зв'язок. Годинні розмови по телефону і досить короткі зустрічі в реалі. Постійна підтримка і порозуміння. Нас пов’язав інститут, а як виявилося я ніби зустріла свою споріднену душу з набором спільних інтересів. Мені досить шкода, що ти залишила навчання. Звичайно в тебе були на це вагомі причини. І звичайно я тебе розумію і мені приємно, що перш ніж наважитися на цей крок я потрапила в першу п’ятірку людей, з ким ти порадилася. Я, будучи твоєю подругою, бажаю тобі всього найкращого і розумію, що жіноче (сімейне) щастя важливіше за якусь додаткову освіту і кар’єру. Я впевнена, що ти ніколи не пошкодуєш про власний вчинок і що в тебе все складеться як найкраще. Я вірю в тебе і в твою молоду сім’ю. Я знаю, що не втратила тебе. Я знаю, що у будь-який момент можу зателефонувати тобі, і в тебе завжди на мене буде час, так само як і в мене на тебе. І коли ти будеш в Києві, ти обов’язково повідомиш мене і ми обов’язково зустрінемося… Я це знаю. Мені дійсно пощастило з деякими друзями. Дякую тобі, моя люба подруго.
|
|
