Їхала до столиці. Вже майже тиждень небо застелене брудними хмарами і безперестанку з нього люрить дощ. Ще декілька кілометрів мокрої траси і ось воно!
Тут вже небо таке як треба: яскраво-голубе, яке буває тільки весною. Де-не-де висять білосніжні хмарини чудернацьких форм. О! Ось між двома рядами асфальту встелилась ціла доріжка першої весняної трави. Така салатова, блискуча, соковита...вже сиджу і уявляю, як виходжу з машини і босими ногами проходжу по тому живому килимі...так вже хочеться лягти на ту траву, закинути голову і милуватися небом...
І тут вчасно включився здоровий глузд. Як нормальна людина уявить собі таку картину: лежить якась прибацана тьолка серед дороги і тупо втикає вгору!
Просто відкриваю вікно і на повні груди вдихаю свіже, щойно промите дощем повітря.
Так я вперше відчула весну.
|
|
