Колись тут лунали рапсодії дня
Й за обрій ховалися хмари,
І доля шукала гнідого коня,
Поки пломеніли стожари.
Тепер лише вітер гуде в закутках
І падає тінь на каміння
І сім голомозих тотемів в кущах
Окреслюють межі творіння.
Та ну їх!- Не станем товктись в переддень
І рвати за вухами коси,
А краще зорю між розквітлих вишень
На каву до хати запросим.
