Через тебе пролила вино,
Що випить хотіла,
Щоб рани залити.
Тобою так мліла
Й душою боліла,
Тривогу отак убить захотіла.
Вона, немов темрява впала на плечі
Встромила у серце гарячії мечі,
Губами своїми мої затулила,
Щоби кричать я від болю не сміла.
Вона обіймає, стискаючи тіло,
Неначе кайдани врізаються в шкіру.
Мені втікти так від неї кортіло,
Та всерівно було всесильному звіру.
Вона наче звір, що оголює душу,
Але із нею змиритися мушу.
Вона не покине мене на хвилину,
Якщо я її, як сестру не зустріну.
