В обіймах саду ніжно-білий цвіт,
Мов перший сніг, що впав і не розтанув.
Стоїть мовчазно край моїх воріт,
Немов пророк - без фальші та обману.
Летять пелюстя, залишають слід
В моєму серці запахом духмяним.
Яскрава мить, що сяє поміж віт.
О, світ який! Ні смутку, ані змарну!
Ти, саде, квітни! Душу вбогу тіш,
Розвій печаль і нетерпиму втому.
В буденності турбот - мені миліш,
Мій цвіт вишневий — знак любові й дому.
Тут кожна квітка проситься у вірш,
І промінь щастя мерехтить в усьому.
Надзвичайно гарно 
