Мені набрид цей милий світ.
Це сонце, небо, дощ і грози.
Мій берег, та без друзів він,
І нескінченні сльози, сльози.
Набридла радість, біль, дорога.
Набридло йти в кінець по ній.
І нескінченна ця тривога,
І вітер цей, що зветься Буревій.
Нічний цей страх та денна тиша,
Зима та літо й світла тінь.
Ця пам’ять і поет, що зараз пише.
Ця казка та крилатий кінь.
Набридло відкривати своє серце.
Кому? Для чого? Нащо і чому?
Набридла посмішка там, у задзеркаллі.
Набридло слово невагоме “Я люблю”.
