Є в світі небо і земля,
Є сіра тьма та світло.
І є в душі ця вічна тля...
А є ще пісня,..
Щоб серце нею квітло.
Є в жінки шкіри оксамит
І почуття польоту,..
І для монаха хмурий скит,
І ще робота, аж до поту...
А є ще сумнів,
На шальках зважений,
І крик минулих днів,
Коли ти був ображений,
Та доказати не хотів...
І ще багато всього є,
Та на все немає часу.
Та те, що було - вже моє...
І я кладу це в пам'ять, ніби в касу...
Оце і є наше життя -
Складене із різних там дрібниць.
А де ж велике майбуття?..
... І сум тече з моїх зіниць.
Як гарно сказано!!! Ваш вірш є чудовим підсумком всього, що намагалася сказати я у своєму. Думала, що сказала все, а Ваші поетичні рядки знову кличуть до роздумів. СПАСИБІ!!!
Спасибі Вам, Люба, за добре слово!.. Стараюсь писати так, щоб схвилювати душу читача. Хоча це непросто. Інколи здається все є - і думка, і зміст, а результат майже нульовий: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308336
І тільки така невеличка замітка з преси заставляє по другому глянути на зміст вірша...
Заходьте...
