|
* * *
Ночью на расстрел его погнали—
кто-то нёс, как пламенник, фонарь;
на лице щетины в ость скрывали
пыль и гарь...
В стороне, наигранно спокоен,
офицер табак ноздрями пил;
только небо, рыхлое от воен,
вняло риске канцелярской "пли!"
Вышло так. Я, к цели уплывая,
загружу любой смертельный груз!—
Кровь сойдёт, как Мекка мировая
для твоих грядущих синих блуз.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* * *
Уночі його вели на розстріл.
Хтось тримав ліхтар, мов смолоскип,
На неголенім обличчі гострі
Волоски...
Віддалік, немов цілком байдуже,
Офіцер димок цигарки плів.
Тільки неба хмарний, темний кужіль
Чув нудне і коротеньке— плі!
Відбулось. Мета моя далека,
Я такої смерті не боюсь!—
Зійде кров, немов всесвітня Мекка
Для твоїх майбутніх синіх блюз!
Євген Плужник
* * *
Вона зійшла до моря. Хто вона,
Навіть самій їй байдуже віднині.
...Хіба ж не всі ми —єдності луна
В скороминущій і пустій відміні?
Лінивий рух - і ось під ноги ліг
Прозорий вінчик— кинута намітка,
І на стрункім стеблі високих ніг
Цвіте жарка, важка і повна квітка—
Спокійний торс, незаймано-нагий!
Спадає вал... Німують береги...
І знову плеск... І затихає знову...
То пальцями рожевої ноги
Вона вгамовує безодню бірюзову.
І відкрива обійми їй свої
Ця велич вод, усім вітрам відкрита,-
Здається, повертає Афродіта
У білий шум, що породив її.
Євген Плужник
* * *
Она спустилась к морю. Кто она,
и ей самой отныне безразлично.
... не все ль мы— эхо общности у дна,
что перемен отрепье книзу кличет?
Ленивый жест— и вот под ноги лёг
прозрачный венчик— брошена помета,
и на высоком, стройном стебле ног
цветёт, полно` и жарко, тяжесть лета—
спокойный торс, невинный и нагой!
Спадает вал... Немеют берега...
И снова плеск... И утихает снова...
Смиряет море стройная нога
чьи пальцы-розы в бездне бирюзовой.
И нараспашку великан-объём,
сверхматка вод, что всем ветрам открыта,—
то ль в белый шум стремится Афродита,
что было породил с зарёй её.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* * *
Цілий день якийсь непевний настрій,
Почуття великої утрати, —
Дві морозом знівечені айстрі
Ти з садка принесла до кімнати...
І коли ці напівмерлі квіти
Ти мені на книжку положила,
Я відчув, як, протікавши звідти,
Смертний холод перебіг по жилах!
І весь день гнітить мене сьогодні
Почуття утрати чи розлуки...
І чогось думки такі холодні...
І чогось такі холодні руки...
Євген Плужник
* * *
Целый день не по себе напрасно,
словно потерял— и мне досадно.
Две морозом сморщенные астры
принесла ты в комнату из сада...
И когда их, пару полумёртвых,
на мою ты книжку положила,
смертный холод, ощутил я твёрдо,
по моим сбежал застывшим жилам.
И весь день меня гнётет сегодня,
словно потерял или расстался...
И с чего-то мысли непогодит...
И с чего-то хлад в руках остался...
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
перевод Владимира Яськова см. по ссылке http://sp-issues.narod.ru/9/malanyuk_pluzhnyk_antonych.htm
* * *
Туман стеной. Вдруг залютует вихрь,
прилижет, загудев, лошадкам гривы,—
и ржа кольца заметно загорит
там, где нырнуло солнце в сумрак сивый...
И морось снова. Тяжелей армяк.
а воротник головку к сну склоняет долго...
а кони вгору не идут никак,—
распутная и тяжкая дорога!
Слезаю с воз и о одним плечом
я с полчаса коней тащу, подмога...
Не разбёрёшь с упарки, что течёт,
горячий пот иль ливень-недотрога.
И ни души! Зови— ветры свистят,—
а под ногами хлябно стонет глина
А если впрямь она такая вся,
влюблённая в заводы Украина?
Осень 1926, Билоцеркивка
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
перевод Владимира Яськова см. по ссылке http://sp-issues.narod.ru/9/malanyuk_pluzhnyk_antonych.htm
* * *
Туман стіною. Часом загуде
Лютіше вітер, змиє коням гриви,—
Тоді кільце намітиться руде
Там, де пурнуло сонце в морок сивий...
І знову мжичить. Важчає сіряк,
У сон схиляє голову відлога...
Та коні під горбок не йдуть ніяк,—
Така важка, така грузька дорога!
Слезаю с воза и одним плечом
Злізаю з воза і одним плечем
Допомагаю коням з півгодини...
Не розбереш, що по виду тече:
Гарячий піт чи дощові краплини...
Таке безлюддя! Скільки не гукай,—
Лиш під ногами стогне мокра глина...
А що, як справді вся вона така—
Закохана в електрику країна?
Осінь 1926, Білоцерківка
Євген Плужник
* * *
Вечереет. Мгла над морем виснет...
Тише волны бьются в берега...
Меркнут звуки. Их разлад завистен
тишине, что им в укор долга.
О, провестница немтырки-ночи,
первая вигилия— твой лик!
Кто из смертных услыхать не хочет
вдох твой, что от вечности велик?
Ринь же, завершая хор вечери,
на равнину сникшую оттоль,
где бездонной вечности без меры
мирозданья гром, а гама ноль!
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* * *
Вечоріє. Мла стає на морі...
Тихше б'ється хвиля в береги...
Гаснуть звуки. В їх безладнім хорі
Ще чутніша тиша навкруги.
О провіснице німої ночі,
В присмерковій явлена добі!
Хто з живих до тебе не охочий.
Подих вічний чуючи в тобі?
Ринь же, звуки гасячи вечірні,
На принишклу землю звідтіля,
Де в безодні вічності безмірній
Світотвору тиша вигримля!
Євген Плужник
* * *
Смотрю на всё спокойными глазами—
и уж (давно покоя я хотел)
изысканная рифма не сезам мой,
а боль её исканий— в губы мел!
Когда взыскал за прежню боль расплаты,
я осознал: победный век жесток,—
ты дни свои толкаешь на растраты
ради согласья суффиксов и строк?
Нет, на уста усмешкой немою
легла молчанья мудрого печать
Покой и опыт, дар ваш неподъёмен,
дар проницать, и ведать, и молчать!
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Дивлюсь на все спокійними очима
(Давно спокійний бути я хотів) –
І вже не тішить вишукана рима,
А біль її шукати – й поготів!
Коли дійшов за ранній біль розплати –
Збагнув усю непереможність днів, –
Чи потребуєш час твій марнувати
На лад закінчень, суфіксів і пнів?
Ні, на вуста усмішкою гіркою
Ляга мовчання мудрого печать...
Дар нелегкий ваш, досвіде й спокою,
Дар розуміти, знати і мовчать!
1927
Євген Плужник
* * *
Речной песок ступни твоей клеймо
покуда —для меня— ещё не снёс...
Дрожит рока, и жидок, лес немой
на бреге том в поклонце кроет плёс...
Здесь хуторские аисты нелётны—
хотя бы ветер тучи погонял...
О, друже мой единственный, далёкий,
какой покой тут стережёт меня!
Как будто грудь мою твои ладони
согрели— и остановилось всё:
воспоминанья, чувства, люди-сони,
и прах листвы, что волнами несёт...
Как будто осень ласковые феи
остановили— не течёт всемиръ...
И даже отпечатком не болеет
ни сердце, ни глаза, огнём гори...
Ведь я гляжу и вижу: всё навеки
.....
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* * *
Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще— для мене!— не заніс...
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс...
Не заблукають з хуторів лелеки,—
Хіба що вітер хмари нажене...
О друже мій єдиний, а далекий,
Який тут спокій стереже мене!
Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе...
Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час, —і всесвіт не тече...
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей...
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
.....
Євген Плужник
ID:
258960
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 11.05.2011 15:43:03
© дата внесення змiн: 12.05.2011 20:09:52
автор: Терджиман Кырымлы
Вкажіть причину вашої скарги
|