Цей лист до тебе – перший і останній,
Вся глибина невимовлених почуттів,
Мов мить одвічного й болючого прощання,
І лист з голубкою до неба полетів.
У сітях спогадів проведені години,
Думки про тебе, миті забуття,
Хвилини линуть і минають днини,
Якби про біль цей та було знаття!
Ти – сон, реальний та в той час мінливий,
Так хочу, щоб ти був лише моїм,
Можливо, ти по-своєму щасливий…
Так, боляче буває, певно, всім…
Кричу тобі і в темне дивлюсь небо,
У тишу шепочу твоє ім'я,
Тобі так важко, а мені – так треба,
Лише відкрийся і я – вся твоя!
24/12/06
Щиро,глибоко,навіює ностальгію... Тільки в останньому стовпчику перший рядок вибився з ритму.Можна змінити на:Кричу тобі,вдивляючись у небо(чи ще якось-на ваш розсуд)
Annu4ka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, дійсно треба подумати над тим))))) писався вірш давно, ше на початках))))