Як запам'ятними часами
Проливались осінні дощі.
Так виходило, що за нами
Залишались слідами вірші.
Тягнуть вікна за очі до ранку,
Місяць дивиться оком своїм.
Вже не буде отого світанку,
Що калічить світогляд усім.
Мирний обрій в душах замріяних,
Снігом всипані голі думки.
Підвіконники, пухом завіяні
Розривають давно вже роки.
Не пускає мене темінь-ніченька
У провалля глибокого сну.
В неспокійному подиху - лишенько!
В муках тихих чекаю весну.
