Скільки років чи може століть
Ця криниця у полі стоїть.
Старожили того не згадають,
Лиш плечима повільно стенають.
Та один поважний вже дід
Пригадав,був маленьким ще глід.
А тепер він крислатий росте,
Холодок на криницю простер.
Розчищали її, й молода
З джерела пробивалась вода.
У днину погідну й негожу
Зупиниться тут перехожий.
В душу стомлену загляда
Степової криниці вода.
Неба синь у цебрі іскриться,
Та чи знає про те криниця:
Що пошани, а той нагород
Заслуговує весь наш народ...
Не солодка холодна вода,
Бо вплітається в ній гіркота.
Та вона є живильная чаша,
Наша пам'ять і совість наша.
І нехай не казково за мить,
Та злікує все те, що болить...
Серед Дикого поля стоїть
На розломі сейсмічних століть.
Подорожнього так вигляда
Степової криниці вода.