Вона сиділа, дивившись у вікно.Починався шторм.Небо, на якому хвилину тому усміхалося сонце, покрилося чорними хмарами. Вітер хитав дерева, все дужче нагинаючи їх додолу. Деякі, мов уперті, не хотіли коритися буревію. Велетень-дуб стояв непохитний, тендітна береза втрачала гілки, що здіймалися вверх і зникали за садом. Тремтіли прекрасні кущі троянд, боючись втрати своєї краси. А вітер не вщухав, він, як шалений, набігав новою хвилею та знищував усе живе. Потекли брудними потоками важкі краплі дощу, які, немов перли, сипалися з неба. Страшенний грім, тріск, гул вітру наводили жах.
Вона байдуже споглядала за цим, бо думки її були далеко звідси.
«Ти нездара ! -пролунав у пам`яті голос Учителя,-Хіба так грають ? »
Кожен день, сідаючи за піаніно, вона згадувала гіркі слова свого Вчителя і обіцяла собі, що сьогодні зіграє кращє, наперекір Його образам. Так було і цього разу.Виснажливі години праці, жахлива втома, біль у руках – все це вона відчувала кожен день, проте ставала на сходинку вище. Займаючись годинами за інструментом, вона відчувала, як в її душі все більш розпалювався бунтарський дух, з`являлася рішучість, в очах палала пристрасть. В такі моменти її пальці створювали справжні шедеври, мелодія лилася, набираючи обертів. Ось звучать крапельки дощу, а зараз мелодія нагадує морські хвилі, що віддаляються від берега та поступово наближаються. А ось настає справжній світанок : сонце виблискує своїми першими променями, даруючи землі світло.
Але майстерно грала вона лише наодинці з собою і тільки-но заходила у кабінет Учителя – її рішучість зникала, тіло охоплював страх.
- Як ти граєш ? Це просто жах. Чи ти не бачиш, що у цьому місці треба розслабити руки ? А тут треба грати стакато. І чому я маю працювати з нездарами ?
Вона прекрасно знала, як грати ці місця, бо багато займалася над ними вдома. Та щось заважало їй, не давало вільно грати. Це розлючивало Вчителя – і Він накривав дівчину все більш гіркими образами. А вона мовчала, стиснувши руки в кулак.
Завтра відбудеться концерт. Саме цей концерт - її шанс показати себе, розірвати ланцюги скутості і зіграти так, як ніколи в житті. Треба лише повірити в себе.
Вона заплющує очі і міцно засинає.
Зал, сцена. Сотні людей дивляться на неї. Руки тремтять, страх все більш прогресує, ще хвилина – і сльози тектимуть з її очей. Але ж ні, вона має зосередитися. Це ж її шанс. Вона повинна довести Вчителю, людям у залі, що має талант. І цього разу вона не схибить.
Звучить перша тема. Грізна, вона втілює нещадну долю. До неї приєднується друга, жалібна тема, що показує відчай та безпорадність людини перед долею.
Людина бореться з нещадною долею, але та не відступає, вона посилає нові перешкоди на шляху людини до щастя. Тиша. Звучить сумна благаюча мелодія – це плач і відчай. Невже людина здається ? Але ж ні, нові рішучі акорди показують, що бій не програно. Темп прискорюється, музика стає гучнішою. Ось- тріумф людини, яка перемогла долю і більш нічого не боїться, бо знову щаслива.
Вона закінчила. У залі почулися оплески, люди апладували стоячи. Хтось кричав «Браво!». Їй вдалося, вдалося зіграти так, як ніколи в житті. На її обличчі засяяла усмішка. Вона теж виграла цей бій. Ціна перемоги – щастя, таке жагуче і бажане.
ID:
300499
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.12.2011 10:52:52
© дата внесення змiн: 17.12.2011 10:52:52
автор: Ketrin
Вкажіть причину вашої скарги
|
