Сьогодні йду по вулиці- усе таке знайоме
Чарівно-світлі проліски, весною невагомі,
церкви вбираються до свят, повсюди тіснить в грудях,
І люди всюди гомонять, повсюди світло в людях.
Спущуся вниз, повз магазинів ряд скляний і строгий,
Медова вулиця, ці повороти, наскрізь брудні й убогі,
То там, то тут, з-попід землі оголено-святої
Дзинчать мені пелюстками першоцвіти зимові.
Ну що ж, ходімо далі, в ноги мокро, хай,
Цей битий кроками асфальт тебе несе, бувай…
Не йди сюди, подорожуючий, надію бережи.
Цей я район назву Шанхай. Тут близько до біди.
Велике перехрестя розіп’яте банком,
машин потік вже стишено, до завтра, о шостій ранку,
Усе почнеться знов, Шанхай же не вмирає.
Хоча вмирають в його плеврі ті, хто все втрачає.
Ті, хто здавали кров в сумках, в пляшках надоєних,
Хто бачив баби очі, той страждав за усіх них,
Шанхай присмоктує їх зранку, сотню, тисячу.
Веде їх в торгівельний ряд, замало, ще хочу!
Бабці стоять, торгують за гривеник.
Хочеш, синочку, молока,а чи вареник?
Бо вдома є сім'я моя, убого боса.
Заплетена в дівчат коса, і ноги в кросах,
До праці й хлопці не ладняться, що робити,
Такі вже, виродки, як є. Хороші діти.
Та знаєш…. мило так бува - зійдемось вкупі,
Ми з батьком, діти і рідня - в одній халупі.
Тріщить язик, його треба змочити,
Щоби змочити, треба мати чимось закусити…
Отак живем і продаєм, аби купити.
І жебраєм по полю, бо місто нам ніяк не наситити,
Ґвалтуєм землю, о прости нам Боже,
Пиятикуємо, лінуємся, балакаєм негоже…
Забули що то Україна - і нехай…
Собака тявче по при ноги - Гав! Шанхай!
Відійду. Постою. І чую в спину:
Пане, беріть, уступлю половину!
Ще хвилечку стою, міркую без упину…
Як чую раптом стишене:
щоб здих ти, курвий сину…
Крокую швидко, довкола - чорно сіре.
Як на замовлення, хлюпоче дощ, осторочтілий.
Іду під краплі. Жаль, що не зникаю.
Один базар пройшов, а чую як помалу
Із низу вверх я піддаюсь Шанхаю.
І всі слова мої, уся моя наука,
Стають наочно брехнями. В житті - каторжна мука,
Живі, бо мертві не платять і не купують,
Живі, бо мертві торгуватися не будуть,
Не курять, не хворіють, не збиткують,
Не зубожіють і не багатіють.
Вони лиш мертві. Добре це уміють.
Мовчанням інтригують по тротуарам
Нагло сміючись,
То голубом, то кішкою шкіряться,
Смердять тельбушшям, смертію гордяться.
І при людині творяться у бруд.
І навіть найсвіжіший, спілий фрукт,
У нього перетвориться, юначе..
Кажу собі, спокійся, ет, козаче…
Злякавсь Шанхаїв, плакать будеш ніччю
Працюй думками. Живи протиріччям.
ID:
327843
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 05.04.2012 01:21:13
© дата внесення змiн: 05.04.2012 01:21:13
автор: Хельга Ластівка
Вкажіть причину вашої скарги
|
