Україна пройшла тернистий шлях свого становлення як держави незалежної з претензією на особисту національну духовність. Кровопролитні війни за свободу – нас, українців, так і не навчили, що господарями наших земель повинні бути тільки ми. Бо виходить, що країною керують, а фактично і розпоряджаються нами, українофоби, які навіть не приховують свого зневажливого ставлення до української мови – називають її «телячою» і каверкають її в очах світової спільноти. «Кровосісі», «Упирі» і безліч інших перлів можна почути від прем'єрміністра України. А міністр освіти та науки – заявляє, що України по суті як нації взагалі не існує. Тоді про які зрушення у політиці за останній 21 рік, проведений в уявній незалежності, може йти мова? Яка політика була проведена для зміцнення України як держави? Політична ситуація на сьогоднішній день така, що Україна потерпає від мовного розколу за лінією Дніпра. Але бодай та мова була би тільки єдиною причиною розмежування. Однак ідеологія, якої притримується наша влада – топтати прояви українізації різними законопроектами, як от нещодавнім мовним законом, який по суті робить російську мову другої державною, - просто суперечить політиці Західної України. Бо та вшановує Бандеру та скандує «Слава Україні – героям слава!» На жаль дуже нас принизили українські політики в очах у всього світу. І хоча кожного року за декілька місяців до виборів починають активно ремонтувати дороги, дитячі майданчики, годувати обіцянками-ця-цянками про краще життя – відбувається в решті решт все за одним сценарієм: як от щось іще віддати Росії, бо у неї імперські апетити. З’їла Росія шматок Криму для свого морфлоту, «а голод – не тітка» довго себе чекати не змусив – вже і Керченська протока поділена, і натякнули нашому президентові, дай Бог йому ума, - що треба інтегруватися з Росією не тільки газом, а ще й електросистемою. Великий імперський монстр поступово поглинає наше українське дерево, впиваючи свої пазури глибоко в коріння. І якщо достиглі плоди нашого дерева нації не виїдять із кісточками прийдешні шовіністи – можливо ще відросте нове молоде покоління з того зерня. А поки що – нашій державі загрожує цілковите відмирання старого коріння дерева. І вся надія на відродження України як держави могутньої покладається на молоде покоління України. Бог з нами.
Дивна країна дивних людей
навпіл розбита аж до грудей
серце тріпоче – вдається взнаки,
справа їй боляче, зліва – дірки.
А на широкім руслі Дніпра
справжня безодня, дуже страшна,
надто широка. Аж до морів
змійкою в’ється між берегів.
