Ше,
я в розважальних центрах
продаю твої ватяні сенси
за центи.
ти подаєш зернисті карети,
розбиваєш намети,
розбиваєш келишки, що без ніг.
я вперто дивлюсь ті стрічки,
де поети вмирають від заздрощів
і напоїв.
я з тобою, Ше,
хоч і боляче різатись
в кожне твоє "невже?"
мені ще навіть не сорок,
я святкую щодня своє повноліття,
я фіксую ці миті
і тоді коли ти облинялий морок.
на підборах стара
перев’язує гострі нігті
чи коси.
де ж тебе носить?
мені ще нема і сотні,
а я вже втрачаю пам’ять.
Ше, що буде з нами,
коли слово не схоче дихати?
ти мудріший,
купи нам квитки і підем.
ти ж несправжній, Ше,
втихомириш мене й підеш...
авжеж,
святі являються тільки сплячим,
а ми тут гостюєм й нічого не значим...
Ше, дай сили шиплячим...
