Чи бачиш ти те, що бачу я.
Чи знаєш те, що знаю я.
Нажаль, твої очі повернуті в інший бік, і ти не звертаєш на мої слова жодної уваги. Вони звернені вниз - боїшся, що спіткнешся.
А я дивлюся прямо. Перед моїм поглядом відкривається вечір в осінньому парку. Ніжно-рожевий горизонт розтікається по обрію. Вітер пестить пурпурово-вогнянне листя і ненароком зачіпає пасмо мого волосся.
Душу охоплює аромат кохання…
Не помічаю ями і гепаюся в неї. Дуже боляче. Збила всі коліна та праву руку. На вогняне листя капає моя багряна кров.
А ти злий. Злий, за те, що не дивлюсь під ноги.
Кричиш.
Я визволяю свою руку з твоєї. Піднімаюсь з холодної землі.
Ще вище піднімаю голову і йду далі сама.
А ти не намагаєшся наздогнати, кинувши мені в слід декілька лайок – зникаєш.
Мабуть, на краще.
Потемніло. Засвітили перші зорі в супроводі з місяцем.
Ця осіння ніч особлива!
Ліхтарі кинули свій погляд на дерева, і здається, ніби все місто охопив вогонь.
Душа палає.
Вона щаслива.
