Частинкою сірої маси,
Безмовним німим глядачем,
Банкнотою штампом з каси,
Від ніяких дверей ключем
Розчинитись у залі очікувань,
Чекати свого вагона.
Серед хламу дурних просторікувань
Загубилась чиясь корона.
Серед сірої маси публіки,
Інкубатора слів і думок
Королева і цар республіки
Не хочуть робити крок.
А шоу триває без них.
А вони собі просто скраю.
Тут немає правих, неправих,
Бо найлегше сказати «не знаю».
Хай ідуть собі час і життя.
Хай сірішають дні й тротуари.
Ну і що, що нема вороття,
Їм не треба якісь мемуари.
Їм це досить, вони глядачі.
І сірішають їхні очі.
Може, сяде комусь на плечі
Тихо ангел і скаже пророче:
«Ти мала для себе зірку…»,
«Ти отримав щасливий квиток…»,
«…ти сховала її десь у нірку»,
«…ти продав за горілки ковток».
Назавжди хтось і буде глядач.
Але в тебе в житті ще пролог.
Ти усім і собі все пробач
І не бійся чужих перемог.