Нам для життя потрібен вітер,
Щоб думки проганять сумні.
Нам сонце треба, щоб при світлі
Шлях правильний собі знайти.
Потрібні люди і будинки,
Без них ми будемо самі.
Потрібні нам птахи і квіти,
Щоб ми раділи по весні.
Серед такого розмаїття,
Буяння трав і крон дерев,
Серед калини у гайочку,
Спочив уже вчорашній день.
Той день буяв казковим виром.
Була там пісня і душа.
Там очі яснії світились
Чи то від щастя,чи добра…
Там квітка мила розпустилась
Символ кохання ,
Символ мрій.
Там пісня дівчини пустилась
В танок, мов то був хижий звір.
Примарні пелюстки бажання,
Охоплюють єство людське.
Як квітка сповнила бажання,
Так й забере вона усе.
Ми лиш не ціним те що маєм,
Ми всі забули про добро,
Про поміч, а самі бажаєм,
щоб в нас це щастя все було.
Ми нівичим святиню світу
Ми йдемо прямо навпростець,
Не видячи, як коло квітки
Лежить непотріб-папірець.
Нам вже байдужа доля наша,
Але про квітку хто б подбав,
Хто стежив би, щоб ненароком
Їй стебельце хтось не зламав.
І цю красу, цю дивовижу,
Цю героїню втіх-казок
Врятує наша небайдужість
Наше бажання до зірок.
