Дотик. Тепло твоїх рук наповнює мене настільки, що хочеться кричати. Так багато хочеться, так багато, що просто неможливо це сказати. В уяві крутяться безглузді картинки, а навіщо вони взагалі потрібні. Зараз хочеться думати, думати тільки про нас - про мене і про тебе. Про почуття, про подяки, про дотик з якого все розпочалося. Ми просто лежимо в пустій кімнаті, в мертвій тиші, і більш нічого. Але між нами щось є. Щось таке, про що забракне слів говорити. Вся міська суїта залишилася поза вікнами, а та що проникла всередину розчинилася у пахощах наших тіл. Хочеться просто відірватися від землі, відчути ще і ще твоє тепло, наповнитись ним забутись...
Таких почуттів мало на світі, по-справжньому відвертих, чистих , ніжних, не спаплюжених несправжніми посмішками, брехливими словами і брудними поцілунками. Це одна мить, а здається вона продовжується віками, довгими як час, який невпинно летить. Один дотик, з якого все розпочалося, одна мить, яка триватиме вічно.