У тiй наївнiй щирiй чистотi,
Що йде з дитинства поруч з мрiями,
I є спасiння наше в шурхотi,
В яку штовхають нас iз змiями:
Iз змiями жалю, повзучих скрут,
I правди, що у кривду потягнулася,
I тимчасових хитрощiв отрут,
Та хвилювань змiї, що десь метнулася.
Крiзь цю долину йде усе життя,
Де спокiй часто ми втрачаємо;
Довести ж можемо ми будь-що до пуття,
Коли цих змiїв менше помiчаємо.
