Звичайний будній день...осінній,
Перехожі мокнуть під дощем, даремно.
Сонце заховалось, хмари в моросінні,
Звичайна осінь, називаєм це "БУДЕНО".
В кафе, де п'ють чаї пахучі з трав,
Сиділи двоє, картини на стіні з акрилу.
Про що вели розмову? Хтось спитав,
Напевно про своє в таку то зливу.
Отак буденність, тільки не для них,
Бо та розмова, осінь, така то злива,
Була про те, що днів уже земних,
Їх любові більше винести не сила.
Вони прощались! Верувало кожного в душі...
Вона - ховала сльози, він - усе в собі.
На стіл поклавши спогади, а разом і ключі,
Їхня історія скінчилась, так просто, далебі.
Здавлося б звичайний собі день,
Особливо нічим й не вирізнявся.
І лише для двох із втратою знамень,
Той день назавжди в пам'яті зостався.
