Що ми маємо у світі,коли усе як за́вжди?
Не бачимо краси довкола і буяння правди.
Хоч все добре та чудово,а на серці пустка.
Пустир беземоційний,тонесенька пелюстка.
Відірвалась вона з квітки,падає додолу.
Залишає квіточку безрадісну і кволу.
Просто пустка. Без емоцій. Пустка-порожнеча.
І на кінчику пелюстки маленька кровотеча.
Чого ж бо не радіти світу? Адже жити добре.
Відірвалась та пелюстка. Чи серце не хоробре?
Адже при́йде час природі,і розквітне знову.
Знову ми побачимо ту квіточку чудову.
Так. Це,звісно,буде. Не може буть інакше.
Це вже буде через рік. Буде це,а як же!?
Це все буде. Буде точно. Та ця порожнеча...
Якась безрадісна та туга,на серці холоднеча.
Немає радості чи суму,якось дуже дивно.
Душа не рветься,не кричить сльозами і надривно.
Просто дивиться вперед,та не бачить світу.
Просто дивиться й не чує нія́кого то гніту.
Просто думка якось ду́ма. Чи немає думки?
Душа немов зайшла за сцену,за оті лаштунки.
Та й дивиться,та й бачить,чує,та не реагує.
Нічого-фокуси ніякі-серце,душу не дивує.
Як актор,зіграв що ролі та іде додому.
І стискає в серці пустку якусь ще невідому.
Якусь годину то назад він був там людина.
А зараз що? Що зараз? Що? Якась тому година...
Так в житті завжди́ виходить. Якось уже пусто.
Хоч живе́мо і радієм дуже часто-густо.
Та якась чужа це радість. Та якась не наша.
Така якась все на́грана,слабша все та слабша.
Оця рутина,це "завжди" затягує в безодню.
Там не чуєм уже радість та руку нам Господню.
І нема нічого в серці. Ні тривог,ні болю.
Тільки пустка,порожнеча проситься наволю.
Щоб змінити,світ відчути,боротимь треба сила.
Страшна́,руйнуюча,безжальна,за горло нас вхопила.
Комусь цунамі,землетрус чи вулкан для інших.
Чи ведмідь,чи сніг лавина,-немає ліків ліпших.
Ось тоді,як виживаєш,чуєш смак життя і подих.
Тоді чи смерть,чи лиш боротись. І немає жодних
Інших варіантів в тебе. І немає пустки,
Коли життя разом з тобою б'ється все на друзки.
Ось тоді тивсе цінуєш. Ось тоді живеш лише.
І життя то не жорстоке. Тебе врятує,збереже.
Ти знайде́ш,переоціниш,зрозумієш увесь світ.
Пустка вже не поверне́ться,навіть крізь мільйони літ!
ID:
649684
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 07.03.2016 16:03:46
© дата внесення змiн: 07.03.2016 20:06:39
автор: Артишук Марія
Вкажіть причину вашої скарги
|