А я безтурботно /по вітром розбитих калюжах/
Услід за тобою біжу, як по гострому краю.
Останній ліхтар під дощем хитро погляд примружив,
Та я і наосліп до тебе стежки пам'ятаю.
Мені б кілька кроків пройти й дотягнусь вже до тебе -
Тримай мою руку, кидай мені в груди повітря!
Я дихати хочу тобою, як ластівка – небом,
На сонце дивитися поглядом вільним, без фільтру...
Мені б за годину до півночі на циферблаті
Зірвати джек-пот й зупинити безжалісні стрілки,
Бо часу все менше у нас, і не хочу я знати,
Як тягнуться довго самотні німі понеділки,
Як холодно в спеку без тебе, і млосно під льодом,
Коли наших міст кілометри заплутаних вулиць
Сплітають з розлук павутину і топлять під воду
Вітрила моїх кораблів, що до тебе звернули.
Мені б зазирнути ще раз листопадові в очі
І зливою впасти, по краплі в тобі розчинитись.
Допоки нам місяць свої колискові шепоче,
Я в тебе хотіла б любові /без правил/ навчитись.
І доки для нас розфарбовує щастя афіші
У сонячні фарби /де ніжність цілунками сходить/,
Я стану для тебе такою, мов знав і раніше,
Бо я вже /по вінця/ твоя... ще відразу... відтоді...
/колись-тепер/
"кольору нам не зашкодить" – контамінація "кольору нам не бракує" та "колір нам не зашкодить". було б правильно "надмір ( або "трохи" ) кольору нам не зашкодить"