Бачу світ у кольорі індиго,
Наче крізь серпанок із тривог.
Вже пішло у найми вічне диво,
Вкрай далеко, змучивши єство.
Фарби оселились в акварелях
Між вогнем і сум’яттям п’янким.
Ще й натхненно виривають пензля,
Все ховають пристрасні рядки.
Про безсоння на фіранках ночі,
Про відкритість серця й ворожбу.
Десь обдурять душу, десь зурочать,
Десь поцуплять те, чим дорожу.
Бачу світ у кольорі індиго,
Без тепла, без весен, без надій.
Та навколо – бездоганна крига
Із принад замерзлих у воді.
19:37, 30.09.2016 рік.
Зображення: https://www.pinterest.com/depreka1/magic/
