Мерзенна душа поета- зрадника і честолюбця ,
Якого фани кокетки, шути і ті ж самогубці,
Тихо вселилась у мене, всмокталась як п'явка в тіло,
Поставила штамп священний, щоб мені боліло, горіло..
Моєї влади немає , двоє тепер розділяють трон:
Один тихий, спокійний, інший - поет і диявол разом.
Щоночі проводять турніри .Хто же виграє цей двобій,
Той матиме влади без міри, той забере світ увесь мій.
Та в лицарів сили всі рівні, не буде з жодного з них короля...
Ех, я топлю вас у неправді безмірній- один з лицарів , безперечно, це я.
Я -той самий брехливий поет, чиї очі як в Азазеля.
Я складаю коханій сонет і пиячу з повієй з борделю.
Мій тихий суперник лиш маска, що я одягаю на люди.
Тільки мовчіть, ваша ласка, бо бунтуватися буде.
Я той самий двуликий поет, мов смертник, потопаю в гріхах.
Але я - це не зла силует, niez фальші в моїх словах.
Є лиш правда, гнітюча правда, її всі найтонші деталі.
А добряк не ма" над цим влади, це за межами його моралі.
Він- це надія та ідеальність,
Я же жорстока реальність .