То як, поцілуєш мене?
Наче з викликом,
Та не з прихованим бажанням,
Секунди перетворилися
І змінили свій ритм.
Тіла мов магнітом,
Притягнулися у пристрасті.
Твої руки впиваються в мене,
Бо ти міцно тримаєш мій стан
Місто, що кипить людьми
Зникає в просіці дощу
І заповнюється поцілунками,
Що жадно заповнюють нас.
То як, підеш зі мною?
Наче з зухвалістю,
Та з бажаним очікуванням,
Страх перетворився
І змінився у пристрасть.
Бажаний видих зірвався з уст,
Відстань між нами зникає
І вже не важливо,
Що ми з інших міст,
Сьогодні ми зіл'ємось воєдино.
Місто, що кипить людьми
Зникає зірками поміж ночі.
І заповнюється ритмом
Та стогоном, що заповнює нас.
То що відбувається?
Наче з здивуванням
Та з насолодою...
Сонливість перетворилася
І задала ритм цьому ранку.
Торкаючись язиком,
Наче тонким лезом,
Тіло пробирають іскри,
Які дурманять розум.
Місто з людьми, що спить,
Почало здригатися
Від крапель збудження
Холодного дощу.
То, що поснідаємо?
Наче з нетерпінням
Та бажанням йти далі,
Пристрасть ночі
Залишилася у ліжку.
З наполегливістю,
Вилітає останній поцілунок,
Який вже не повернеться
І стане забутим.
Місто, що прокинулося,
Вже не пам'ятає запаху віскі,
Після теплого душу,
Зустрічає день міцною кавою.