Не знаю я із яких слів почати,
Щоби душі тривогу передати,
Щоб прочитавши ці мої слова
Людська байдужість перестала існувати.
Говорять, що історія нас вчить,
Які нам помилки потрібно обминати.
Та легше досвід віковий в вогні спалить,
І знову на ті ж граблі наступати.
Хотіли миру, а отримали війну.
Хотіли щастя, а отримали скорботу.
І знову мальви цього року зацвітуть,
І знову сльози буде лити мати.
Кому потрібна їхня та війна?
Скільки життів потрібно їй забрати?
І де шукати порятунку нам,
Коли ніхто не хоче помагати.
Та кожен день з надією живу,
Що Україна зможе все здолати.
А внукам у майбутньому скажу,
Що не змогли нам крила обламати.
Червень 2015
