Нахилила віти верба над водою,
Одягла зелений, ніжний сарафан.
Ми під нею любий стоїмо лиш двоє,
Десь вальсує тихо свій танок баян.
Ось уже на небі засвітились зорі,
А у лозах стали кумкати жаби.
Вийшов погуляти місяць на простори
І поплив тихенько з хмарами собі.
Застелили в лузі перини тумани,
Задзвеніли роси, падають в траву.
І пішов гуляти вітерець ярами,
Витре сонце ранку гіркую сльозу.
Не сумуй мій ранок, я завжди з тобою,
Та коханий поруч, я його люблю.
Зігріває ніжність двох нас під вербою,
Я її одному, лиш йому дарю
