я пестила малу квітку
з блакитними пелюстками
від спеки у літку
тінь створювала руками
своіми думками пирнала
мов сонця променями
шукаючи про мене й неі
спомини
коди
потаємні канали
не знала, чи знала
звідки
небесна блакить пелюсток
і що не сонце а сердця ток
то сила світла моєі квітки
так
пестила
що ж тепер зомліла
склала молитовно руки
а потім від біди від муки
безсила долу опустила
долі
не голосила не кляла
краплиною віри напувала...
чом моя квіточка стала ала？
зірви мене Боже , хай живе мала...
цей вірш написався на одному подиху
для рідноі людини
пропозиціі редагувати не сприймаю
дякую за розуміння
