Горісно стало мені,
бо відійшли холоди,
Котрі життя берегли
від променистих небес,
Зараз панує весна,
щедро дарує тепло
І перетворює сніг
на осоружні бруди.
Ще ранувато птахам
вести любовні пісні,
Та починається час
для катувань нелегких,
Що зачекались давно
у потаємках душі,
Тільки й рятуюся я
лютнею біля стіни.
Вітер навіяв сльозу –
кригою стала вона,
Щоб розповісти усім
замість вітійливих слів
Про хворобливість страшну,
злий подарунок пори,
Я ж приховаю сльозу
за велетенським замком.
Скоро настане краса,
скоро засяють поля
І гамірний краєвид
муки мої понесе
До невідомих країн,
звідки повернуть вони
У повносилих тілах
через півріччя одне.