Під кленом червоним, неначе в осінньому храмі,
Ми поруч сиділи й коханню дивилися в очі,
З провиною в поглядах, ніби -то скоїли злочин
І схожі були на коханців в дешевій дорамі.
І знали що завтра зима і для нас не існує
Весняних квітучих садів і спекотного літа,
Й осіння мелодія- наша остання сюїта,
А шрами .... А шрами..., загояться й час відшліфує.
І пам'ять на віки замкне і смаки і торкання,
І погляди більше не зійдуться в зорянім небі,
І кожен із нас тихо скаже собі, що так треба,
І клен запалає, а з кленом і наше прощання...
