***
Ти ‒ як подих весни, як начало блаженного літа,
що бере свій початок із безплідного лона зим.
Ти ‒ умілий гравець, ти пасуєш фіктивні привіти…
На сторіночках вікон я читаю міжряддя злив…
Як трикрапок багато! Як мало конкретних означень!
Марґінес підвіконня уриває смисли усі.
Перша злива: це ти ¬¬на віконних сторіночках плачеш.
Я помру цеї зливи, наступної ти воскреси.
Небеса розіпнуть ту веселку, що ми доганяли.
Як було нам казково! Як швидко усе відійшло…
Математика долі: ці вчинки ‒ її інтеґрали,
логарифми, ймовірності ‒ буде чи, може, було.
А кохання, як бачиш, ‒ уже математика вища,
елементи аналізу ‒ справа не юних сердець.
На уроках життя ні із котрої парти не спишеш.
Тільки аркуш життя,
тільки ти,
тільки я
й олівець.
Бог ‒ поблажливий вчитель, нехай же розгорне конспекти,
хай відмітить в журналах наймення у іконостас.
За останніми партами тихо дрімають секрети
і не дивиться Вчитель на грішних чи праведних нас.
