Калиновий

Соломії

Минають  літа,  срібнопадом  вкриваються  скроні,
Сяє  сутність  життя  у  доленоснім  сплетінні  долоні.
Вірю  в  те,  що  той  час    прийде  і  ще  збудуться  мрії,
Тож  нехай  кріпне  дух  та    твердіє  хода  Соломії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2017

Кохана жінка

Кохана  жінка
Кохана  жінка  -  вічна  загадка.  Як  не  осягай  її  -  не  вдається  пізнати,  вивчити,  випити  до  самого  донця.  І  не  перестає  вона  тебе  дивувати.  Дивиться  люблячим  поглядом.  А  він  заворожує,  притягує,  вабить  і  ...  виникає  бажання  бачити  її,  відчувати  завжди  поруч,  кохати  її  так,  як  тільки  ти  можеш.  Жінка  ...  як  відлуння.  Вторить  твоїм  бажанням,  відгукуючись  на  ласки.  Вона  чарівниця,  втягує  тебе  в  цей  "вир"  пристрасті,  в  цю  безодню  улюблених  очей,  в  цю  ніжність  ...  дихання.  І  не  надихаєшся  ти  коханою  жінкою,  не  натішишся  ти  її  близькістю,  не  надивишся  на  неї  різну:  з  розкритими  очима  чи  таїною  прикритими,  які  мучать  тебе  митями  відсторонення.  Так  хто  ж  вона,  хто?  Ось  така  ...  рідна  ...  твоя  ...  кохана  ...  пізнана  ...  А  завтра  -  знову  загадка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760161
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017

Співають півні на Волині

Співають    півні    на    Волині,
Як    не    співають    більш    ніде.
А    у    дівчини    очі    сині,
Вона    до    мене    не    прийде.

Ой    не    співайте    голосисті,
Не    крайте    серце    молоде.
Її    в    весільному    намисті,
До    вінчання    вже    хтось    веде.

Нехай    уранці        буде    спокій,
І        у    житті    хай    буде    рай.
Як    півнів    спів    такий    високій,    
Душа    моя    не    плач    -    співай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2017

Світ фантазій

Світ  фантазій

Якусь    частину  життя  віддаємо  ми  Інтернету,  перебуваємо  серед  проводів,  спрямованого  руху  електронів.  Залежимо  від  зарядки  батарей  і  швидкості  дії  якихось  -  там  сигналів  ...  байтів  ...  хіба  мало  там  чого  Інтернет  вимагає.  А  живемо  тут  в  світі  фантазій  або  самообману?
Фантазії  -  це  ж  інше,  ніж  обман.  Може  бути,  втілення  мрії  в  нереальність  дії.  Це  інший  світ,  паралельний  мирській  повсякденності  ...
Там  зірки  над  ставком  у  парку.Там  твої  губи  на  відстані  вдиху.  Там  берег  моря,  і  хвилі  гойдаються  так,  як  автор  захоче.  Там  такий  абсурд  буває  ...  Та  література!  Ну,  чого  ж  там  не  навигадували  ...  І  діалоги,  і  любов.  Скласти  -  НЕ  збрехати.
-  Ой,  лукавиш  ти,  ой  лукавиш,  -  свідомість  моя  прокинулася,  -Сам  не  тямиш  іноді,  куди  виходиш  через  портал.  Або  від  дзвону  будильника  і  рудого  кота  сюди,  або,  навпаки,    іноді  звідси  вибираєшся  провідати  в  реальність  життя.
 Кіт  -  істота  живе  і  нявкає  від  голоду.  Тут  немає  грошей,  посад,  статусів,  прописок  -ось  що  прекрасно.  Носить  людина  на  фото  своєму  одну  бейсболку  кілька  років  -  нікому  в  голову  не  прийде  запитати,  чому  він  іншу  не  одягне.
Живе  один  такий  хлопчисько  в  нетрях  інтернету.  Сивий  вже  і  зухвалий  до  свавілля.  Здивуватися    тому  неможливо.  Веселий,  такий.  Від  його  веселощів  піти  хочеться  в  інший  вимір.  Але  завжди  повертаєшся.  Чи  не  засумуєш  за  ним.  Іноді  монітор  «червоний«  від  напруги.  Сперечаємося.  Буває  тихим  таким,  що  аж  підозріла  ця  тиша:  чи  не  захворів.  Різний.  Чуєш  ти  мене?  Почуй!  Чи  не  запізнися  сьогодні  в  черговий  раз  врятувати  мене  від  напасті  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759540
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2017

Моя істина

Моя  істина

Люби  як  можеш  тільки  ти,
Завжди  із  Богом  ти  ходи.
Людей  дарма  ти  не  гніви,
Натомість  ти  їх  всіх  люби!

Не    за  красними    словами,  
Побачать  тебе  звідусіль.
А  за  власними  ділами,
Що  склалися    у  твою  ціль.

Прожити  свій  вік  не    просто,
Творить  добро  на  цій  землі.
За  те  скажуть  промовисто,  
Мої  трудові  мозолі.

Й  нехай  втікають  вже  роки,
Полудень  віку  промайнув.
Залишуся  я    на  всі  віки,
Тим  хто  цю  істину  збагнув.

Що  жити  треба  для  людей,
Й  кожною  миттю  дорожить.
Виростити  своїх  дітей.
А  то  навіщо  в  світі  жить?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758969
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2017

Осіння жінка

Осіння  жінка

Звична  доріжка  губилася  у  впалому  листі,  заглушала  кроки.  Осінні  трепетні  гілки  розгойдувалися  на  вітрі,  гублячи  останнє  листя.  Вона  повільно  йшла,  дивлячись  собі  під  ноги,  відключивши  звуки  зовнішнього  світу,  йшла  ...  в  себе,  вслухаючись  в  осінню  мелодію  прощання.  Печаль  лилася  з  неба  відлітав  клин  журавлиний,  трепет  їх  останньої  пісні  луною  в  душі  відгукувався.  Зупинилася,  зачарована  злагодженістю.  Думки  її  -  птахи  вільні  відлітали  в  дні  минулі.
Туди,  де  стрічка  дороги  кінця  не  має,  відірвавшись  від  неї,  погляд  твій  огорне  радістю.  Руки  торкнеться-  тепла  долоня.
 Грибний  дощ  розпустувався  одного  разу,  вони  змокли  до  нитки.  Кинувши  козуб,  бігли,  за  руки  взявшись,  сміялися.  Світ    ніби  грав  з  нами  в  хованки,  ховаючись  за  суцільною  завісою.  Сиділи  біля  грубки,  висихаючи,  дивилися  на  полум'я  ...  Ти  поруч.
 Догорала,  здригаючись,  свічка  нічника  ...  Тіні-нічні  примари-охорона.  Загубилися  ми  для  всіх,  себе  знаходячи  один  в  одному.  Надихатися  неможливо,  надивитися.  Зупинився  час:  ти  поруч.Чекала,  відчиняла  двері,  обіймала,до  чола  твого  припадала,  щасливою  стаючи  в  цю  мить:  зі  мною  ти,  і  немає  розлуки.
 Забували  тоді,  як  буде  знову  падати  листя,  спорожніють  доріжки  парку,  підуть,  розчиняться  в  сірому  небі  зірки.  Пам'ятати  не  хотіли,  як  будемо  довго  сидіти,  безглуздо  зціпивши  голову  в  приреченості,  а  кухня  -  знову  клітка,  і  всі  вікна  закриті,  а  хуртовина  тужливим  звіром  виє  і  виє.  Без  тебе.
 Абсурд  обступив  з  усіх  боків,  пригнічуючи,  і  захочеться  розбити  все,  що  б'ється,  в  черепки,  в  осколки.  Як  жити  далі,  задихаючись  в  павутині  сірих  днів  -нема  тебе.
Що  залишалося?  Вірити:  подолаємо.  Знати:  ми    один  для  одного  існуємо.
 Далеко  від  мене  ти  так  само  дивишся  услід  відлітаючим  птахам.  Зараз.
Ми  дочекаємося  весни.  Все  повториться:  стрічка  асфальту,  радістю  блиснувши,  світить  погляд  і  тепло  долоні  ...  Не  буває  коротких  шляхів  назустріч.  А  прощання  -  це  початок  дороги  назад,  якщо  знати  -  тебе  чекають.
Йшла  осінь  доріжками  тихого  парку.  Шелестіло  листя  ......

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758808
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2017

Ми любов врятували …

Ми  любов  врятували  ...

Так  боляче  стане  іноді,  так  страшно.  Щит  знайти,  сховатися  б  від  гіркоти  образ.  Шукаєш  гарячково  слова,  і  не  знаходиш  потрібних.  Тоді  не  залишається  нічого,  окрім  корони  уявної  гордості.  Напнути  німб  на  голову.  Втішитися  марнославством  хибним.  Ну,  посидиш  годину  -  дві  ...  Схолонеш.  Тисне  цей  обруч,  заважає  мислити,  дихати  заважає  теж.  Так  тихо  стане.  Пусто  і  марно  все.  Заліз  знову  в  капкан  мерзенної  жалості  до  себе.  Скинути  б  це  коло  важке.  Під  кран  з  водою  засунути  голову  свою  і  змити  образи.  На  повітря  вийти  в  світлий  світ,  де  сонце  світить,  і  зіткана  з  сонячних  променів  реальність.  Нарвати  ромашок  і  сплести  вінок.  Саим  перейнятися  теплом  і  світлом.  Всіх  пробачити.  Зрозуміти.  Стати  вище  всіх  образ,  амбіцій.  Гіркота  адже  не  тільки  у  тебе.  І  луною  відгукнеться  біль  в  душі  іншого.  Хто  допоможе?  Надоумить?  Хто  голову  твою  гарячу  погладить,  заспокоїть?  Самому  доторкнутися  плеча  рідного.  Душі  торкнутися.  Страждає,  як  і  ти,  вона  ...  Навіщо  рахувати  кроки,  хто  перший,  хто  другий.  Всього  важливіше  -  назустріч  крок.
-  Прости  мене  ...  -  шепнути  смиренно.
-  Прости  і  ти  мене,  -  шепнути  тобі  у  відповідь.
Зітхнеш,  прощений.  Від  розлуки  відмовилися.  Німб  гордині  стане  мішурою  блискучою,  гнів  розчиниться  у  вдячному  погляді.  Хіба  мало?  Ми  любов  врятували  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758593
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2017

Казка про Нитку

Казка  про  Нитку

 Різнокольорові  нитки  жили  в  звичайній  скриньці.  Коли  у  неї  було  особливий  настрій,  вона  діставала  їх,  вишивала  з  цього  різнобарв'я  тільки  їй  відомі  образи.  Картини  на  полотні  були  різних  тонів:  сонячні  і  теплі,  як  літній  день,  кольору  неба  чи  моря.  Бувало,  хвилювалася,  поспішала,  колола  голкою  пальці,  завмирала  від  болю,  колір  не  вибирала,  не  картини  виходили,  скоріше,  символи.  Іншим  разом,  сплітаючи  їх  воєдино,  творила  казкові  сюжети.Одна  з  безлічі  ниток  була  для  її  рідною,  дорогою  її  серцю.  Торкалася  її,  перевіряючи,  чи  тут,  чи  є  вона?  Заповітною  Нитка  була,  лежала  в  скриньці  довгі  роки.  Особливе  призначення  мала:  дві  долі  пов'язувала  ...  Вона  дивилася  на  неї,  посміхаючись,  згадуючи  щось  радісне.  Іноді  руки  пробували  нитку  на  міцність,  чи  не  зотліла  від  часу  ...  заспокоювалась:  нічого  не  змінювалося.  Йшов  час.  Стала  Нитка  розуміти:  одухотворена  вона  душею  жіночою.  Простягалася  до  серця  її  обранця,  й  тією  що  з'єднує  стала.  Рівною  була  в  хвилини  блаженства,  впевненою  в  собі  ...  Потім  раптом  натягувалася  до  межі,  до  неможливості  щоб    витримати  напругу  між  ними,  але  ...  не  обривалася.  Не  могла  покинути  цих  двох  в  помилках,  ревнощів,  дурості,  ...  або  тузі  одне  за  одним.  Тоді  ставала  Нитка  проводом  їх  зустрічної    енергії.  Коли  обидва  втрачали  самовладання,  нитка  не  втрачала  розум.  Руки  чи    то  жіночі,  чи  то  чоловічі  намагалися  розірвати  її  в  пориві  гніву,  тоді  заплутувалася  Нитка  в  клубок  нерозуміння,  але  все  ж  ...  витримувала.  Наступали  хвилини  затишшя,  вона  слабшала.  Здавалося:  пропала  в  ній  потреба  ...  Просто  лежала  в  куточку,  усіма  неначе  забута.  Даремно.  Про  неї  пам'ятали.  Сьогодні  руки  були  сумними,  втомленими.  Дбайливо  зняли  кришку:
-  Ти  Нитка  моєї  пам'яті,  -  почула  тихий  жіночий  голос,  -  чому  ти  не  рвешся?
-  Не  можна  мені  рватися  ...  пропадете  обидва,  в  забутті  втратите  один  одного  ...  без  мене.  Та  й  як  в  лабіринті  помилок  вас  обох  кинути?  Тим  часом,  ви  не  просите  мене  рватися  ...  Знаєте:  я  у  вас  є.  А  сама  рішень  не  приймаю.
-  Нитка,  тобі  боляче  буває?  -  голос  її  став  ще  тихіше.
-  Буває,  -  зітхнувши,  зізналася,  -  коли  тріщини  ваші  зашиваю  або  клапті  ...  Ви  ж  невгамовні,  душу  іноді  рвете  один  одному  ...  Ваш  біль  відчуваю.  Ви  ж  люди  живі,  вам  болючіше,  а  я  що?  Нитка  всього  лише.  Моє  призначення  -  з'єднувати  ...  Як  бачиш,  служу  вам  вірою  і  правдою.  Кінця  не  бачу  службі  своєї  ...
Її  теплі  руки  погладили  втомлену  Нитку,  уста  прошепотіли:
-  Чи  не  рвись,  життя  немає  без  нього,  ти  ж  знаєш  ...
-  Знаю,  терпляча  я.  Він  теж  з  того  кінця  це  твердить,  немає  життя  і  йому  без  тебе.  Один  одному  би  сказати,  так  ні  ж,  нитці  скаржаться,  -  вона  знову  зітхнула.  -  Чи  не  обірву,  але  зникнути  можу,  коли  віддасте  мене  забуттю.  Звикла  я  до  вас  за  ці  роки  ...
Нічого  не  відповіла  вона  Нитці,  але  шкатулку  переставила  на  столик  блмжче  до  себе.  Просту  істину  зрозуміла  в  сповіді  цієї  короткій:  не  рветься  єднальна  Нитка  між  людьми,  милосердна  ...  Зникає  мовчки,  непомітно,  коли  стає  їм  не  потрібною.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758404
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2017

Самсон

Легкий  вітерець  біля  вуха
І  м’якість  щоки  на  плечі.
А  місяць  ллє  світло  із  кухля
Неспілої  ще  аличі.

У    мандри    лаштуються    миші    –
Пакують    зерно    і    полин.
Кіт-тенор    взяв    ноту    найвищу,
Загнавши    коханку    на    тин.

Пес  радо  подався  на  гулі,
Друзякам  прогавкавши  клич.
І  дні  пригадавши  минулі
Щось  тихо  розказує  сич.

І  тінню  час  міряє  липа  -
Стартує  комар  до  зірок.
По  приладах  він,  а  не  сліпо,
Цей  зробить  в  історію  крок.

Ніч  тихо  пливе  над  землею.
Ти  спиш,  я  вартую  твій  сон.
Дарма,  що  плече  трохи  мліє,
Я  буду  стійким  мов  Самсон…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2017

Ніколи.

Ніколи

Він  був  вітром,  бунтівним,  шаленим.  Йому  належали  всі  чотири  сторони  світу.  Летів  він  невтомно,  манило  нове,  невідоме.  Свобода  потрібна  була  йому,  висота  польоту,  широта  простору.  І  тільки  уві  сні  був  милим  йому  чийсь  ніжний  образ.  Та  не  знав  він  цієї  особи,  любив  її  образ,  як  люблять  мрію.  Зустрічав  різних  на  своєму  шляху,  так  розумів  -  не  та,  не  та.  Не  міг  зупинитися  вітер.  Кружляв  його  вихор  життя,  кружляв  голову.  Вщухали  пристрасті,  осад  розчарувань  залишали.
Вона  була  птахом  вільним.  Ні  на  кого  не  схожою.  Навчила  мати  її  літати,  дивлячись  в  небо  синє,  чисте.  І  помисли  її  стали,  як  небо,  високими.  Вірити  могла  в  неможливе.  В  мрію  свою  вірити.  Та  де  її  шукати  -  не  знала.  Дні  з  хуртовинами  зимовими,  цвітінням  садів  весняних  і  гарячою  спекою  літа  складалися  в  роки,  та  не  міняли  в  ній  ні  помислів,  ні  мрій.  Життєві  негаразди  навалювалися  зливами  -  намокали  її  крила.  Сходило  сонце,  і  вона  знову  піднімалася  в  небо.
 На  карті  вічних  доріг,  в  часі  і  просторі,  жила  точка  їх  зустрічі.  Знала  точка:  цим  двом  належить.  Але  відсувалися  терміни,  миготіли  життєві  версти,  не  перетиналися  на  їхньому  шляху  -  дороги,  і  все  ж  незмінно  вели  їх  до  цієї  точки,  до  перехрестя  їхніх  доль.
-  Хто  це?  -  якось  запитав  він  у  себе,  вдивляючись  в  її  обрис.-  Незнайомка.  Але  це  вона  мені  снилася.  Звідки  ж  вона  прибула  в  мої  сни?
-  Це  він,  -  одного  разу  завмерло  її  серце,  впізнавши  у  ньому  рідну  душу.
 Тоді  став  він  вогнем.  Миготіли  язики  полум'я,  пристрастю  їх  накриваючи.  Згорали  вони  обидва  в  пориві,  дотла  спалюючи  себе,  і  здавалося  -  їх  вже  немає,  зникли,  попіл  почуттів  залишивши  ...  Але  ...  на  попелищі  проростала  вона  боязким  квіткою,  а  він  був  для  неї  сонцем.  Тяглися  її  пелюстки  йому  назустріч,  не  могли  без  його  світла.  Знову  з'являлася  мрія.  Йшло  сонце  за  горизонт,  ховалося  на  ніч.  А  на  світанку  знову  простягало  їй  свої  промені,  говорило:
 -  Тримайся  за  мою  руку,  ти  кольором  повинна  людям  розкритися,  в  красі  свого  слова  ...  Вірила  йому.  Він  поруч,  знову  поруч.  Раділа  життю,  воскресаючи  зі  спогадів  гірких.  Нероздільним  була  їх  єдність  -  так  здавалося...  Гарячі  промені  сонця  обпалювали  ...  в'янув  її  колір.  Бачачи  це,  впадав  він  в  нове  шаленство  від  болю.  Морем  тепер  ставав  бурхливим.  Холодним,  одиноким.  У  штормі  борсалися  почуття.  А  вона  перетворювалася  в  берег  непорушний.  Хвилі  то  наближалися  до  смуги  прибою,  обрушуючи  гіркоту  свою,  то  відкочувалися,  але  завжди  поверталися  -  магнітом  притягував  берег.  Втомлювалася  вона  від  його  гніву,  відлітала  від  нього  птахом  знову,  за  три  дев'ять  земель  ..  Даремно  сподівалася  далеко  від  нього  спокій  знайти.  Тоді  чекав  він  її,  розкинувши  свої  могутні  гілки,  знаючи:  повернеться  його  стомлена  птаха  до  дерева  його  життя.  Поверталася.  Переховував  її  листям  своєю,  оберігаючи,  зігрівав  теплом  свого  серця  знову.
-  Божевільні,  -  іронічно  помічали  одні,  на  них  дивлячись.
-  Блаженні,  -  співчували  інші.
-  Закохані,  -  посміхалися  добродушні.
-  Розлучаться,  -  махали  рукою  похмурі.
-  Мабуть,  не  термін  ще  заспокоїтися,  -  зітхали  мудрі.
А  двом,  бунтівним,  стало  відкриватися  головне:  неможливо  втратити  те,  що  знайшли  на  тому  перехресті  доль  -  один  одного  ...  У  кого    перетворялися  -  притягуються.  Не  можуть  вони  цю  закономірність  спростувати,  і  відректися  один  від  одного  вже  не  судилося  їм.  Ніколи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757623
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2017

Казка про Самотність

Казка  про  Самотність
Самотність  жила  на  світі  незалежно,  сама  по  собі.  Блукала,  заглядаючи  до  людей,  і  поселялося  там,  де  її  ніхто  не  чекав.  Раділа  кожного  разу:  привласнила  собі  ще  одну  Душу.  Одного  разу  побачила  вона  у  відкритому  вікні  двох.  Начебто  жили  вони  разом,  ходили  будинком,  сиділи  за  одним  столом,  але  ...  в  очах  у  них  згасла  радість.  Подумала  тоді  мандрівниця  середнього  роду:
-  Добре  тут,  тихо,  тінистий  сад  навколо  будинку  відокремлює  їх  від  світу,  розмови  вони  не  ведуть,  бродять  самі  з  кімнати  в  кімнату,  як  тіні.  Навіть  кіт  рудий  спить  цілими  днями,  не  нявкне  ...  Благодать.  Мені  комфортно  буде  з  ними,  спокійно.
Чи  не  помітили  двоє,  що  поруч  стала  жити  чужа  для  них  істота.  Нікчемне  створіння,  а  панує.  Забирає  бажання,  подих  вивідує:  чи  не  здригнеться  рука,  чи  не  стиснеться  серце,  не  потеплішає  погляд.  Байдужість  протягом  днів  і  ночей,  в  правильність  розкладу  життя  покладена,  і  ніщо  не  порушує  монотонність  часу:  день  за  днем  -  сталість  метронома.
Він  до  пізньої  ночі  вивчав  свої  папери,  багато  читав,  іноді  курив  у  задумі,  виходячи  на  балкон.  Все  дивився  кудись  у  далечінь.  Може,  в  минуле  заглядав,  де  було  все  по-іншому?  Вона  писала,  засидівшись  біля  монітора.  Кава  схолола,  забута.  Погляд  теж  втух,  зачепившись  за  якусь  точку  в  просторі.  Тоді  завмирала  вона.  Що  бачила  перед  собою?  Може,  в  минуле  заглядала,  де  все  було  по-іншому?
Самотність  швидко  прижилася  на  новому  місці,  було  пребагато  вагань:  чи  не  помилась  у  виборі.  Схоже,  ці  двоє  не  збиралися  не  тільки  від  неї  позбутися,  але  навіть  не  замислювалися,  хто  там  третій  між  ними  раптом  "завівся".  Вона  зовсім  знахабніла:  влазила  в  усі  закутки  будинку  і  затишні  місця  саду  ...  -  відчувала  себе  господинею.  Але  одного  разу  ...  Він  приніс  оберемок  бузку.  Дістав  з  верхньої  полиці  старовинну  вазу,  поставив  цю  «незвичність»  їй  на  стіл,  поруч  з  монітором.  Тонкий  аромат  поплив  кімнатами  ...
Вона  відкрила,  як  зазвичай,  двері  своїм  ключем.  Переступила  поріг  і  зупинилася,  відчула:  що  -  щось  змінилося.  Що?  Бузок  стояв  на  столі,  пахнів,  як  в  тому  минулому,  коли  все  було  по-іншому  ...  Притулилася  до  одвірка,  ослабшавши  на  мить  від  несподіванки  цього  натюрморту.  Будинок  раптом  наповнився  звуками:  свистів  чайник  на  плиті,  википить.  Нестямно  нявчав  кіт,  випрошуючи  у  господаря  щось  на  кухні,  радіо  поділялося  новинами  ...
Самотність  сиділа  в  кутку,  насупивши  брови,  спостерігаючи  цей  рух  в  будинку.  Розуміло,  бідолашна:  знову  мандрівка  по  світу  їй  належить,  тут  спокою  їй  вже  не  буде.
-  Розбирайтесь  ...  тут  без  мене,  -  буркнула  невдоволено,  ковзнувши  повз  неї  в  відкриті  двері,  повіяло  холодом  на  прощання.  Грюкнули  голосно  вхідні  двері.
-  Ти  втомилася?  Я  сьогодні  раніше  тебе  з  роботи  ...  Ось,  вирішив  ...  -  він  вийшов  з  кухні,  очі  його  були  стривожені  і  радісні  одночасно.
-  Ні,  не  втомилася,  я  впізнала  тебе  ...  того,  колишнього  ...  Сталося  що  з  тобою  сьогодні?  -  зробила  крок  до  нього.
-  Сталося,  звичайно.  Не  сьогодні,  давно,  коли  тебе  зустрів.  Бузокова  алея  тоді  пахла  до  запаморочення,  пам'ятаєш?  Не  стій  в  дверях,  на  протязі.  Он  як  двері  грюкнули,  -  руки  його  були  теплими,  рідними  ...  Тільки  він  один  міг  так  волосся  торкнутися,  що  серце  завмирало  миттєво,  а  потім  ...
Потім  вони  розберуться,  як  не  вистачало  їм  увесь  цей  час  один  одного.
-  Ще  й  протягом  обізвали  на  прощання,  -  фиркнула  Самотність,  озирнувшись,  втрачаючи  вже  інтерес  до  цих  двох,  згадало  раптом  ...  головне  ...  спантеличело  було  знову:  де  б  світло  після  півночі  побачити  і  зрозуміти:  в  цьому  будинку  тиша,  і  ніхто  не  помітить  нову  мешканку.  Але  ж  поселяється  вона  поруч  з  мовчазної  згоди  нашої.  Хіба  не  так?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757346
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017

Кохана жінка

Кохана  жінка
Кохана  жінка  -  вічна  загадка.  Як  не  осягай  її  -  не  вдається  пізнати,  вивчити,  випити  до  самого  донця.  І  не  перестає  вона  тебе  дивувати.  Дивиться  люблячим  поглядом.  А  він  заворожує,  притягує,  вабить  і  ...  виникає  бажання  бачити  її,  відчувати  завжди  поруч,  кохати  її  так,  як  тільки  ти  можеш.  Жінка  ...  як  відлуння.  Вторить  твоїм  бажанням,  відгукуючись  на  ласки.  Вона  чарівниця,  втягує  тебе  в  цей  "вир"  пристрасті,  в  цю  безодню  улюблених  очей,  в  цю  ніжність  ...  дихання.  І  не  надихаєшся  ти  коханою  жінкою,  не  натішишся  ти  її  близькістю,  не  надивишся  на  неї  різну:  з  розкритими  очима  чи  таїною  прикритими,  які  мучать  тебе  митями  відсторонення.  Так  хто  ж  вона,  хто?  Ось  така  ...  рідна  ...  твоя  ...  кохана  ...  пізнана  ...  А  завтра  -  знову  загадка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757345
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017

Вічність-це багато чи мало?

Вічність-це  багато  чи  мало?
На  що  схожа  брехня?  На  білий  саван  смерті?  На  слизьку  стежку  з  льоду  обману?  Хитко.  Холодно.  Правда  -  безвихідна.  І  не  хотів  би  гіркий  смак  її  пізнати,  але  судилося  випити  її  до  дна.  Тоді  падіння  неминуче  із  п'єдесталу  того,  хто  добрий  був  ще  зовсім  недавно,  кого  поставив  ти  його  довірою.  Затремтить  серце  пораненого  птаха,  думка  буде  шукати  порятунок:
-  Ні,  бути  цього  не  може,  це  сон,  і  я  зараз  прокинуся  тим,  колишнім,  коханим,  який  вірить,  а  лід  розтане  ...
Але  обману  білий  саван  вже  душі  торкнувся,  тримає.  Зрозумілим  стане:  замерзає  серце-це  залишає  їх  любов.  Не  може  бути  вона  подругою  брехні.  Тоді  зашепоче  тобі  розум:
-  Відпусти,  прийде  любов  інша,  друга,третя.  Кажуть  же  люди:  буває  вона  першою,  останньою,  тобто  не  однією  ...,  -  задля  порятунку  так  заговорить  він,  бо  є  раціональним.
-  Може  ти  правий,  розумію,  лише  для  мене  ця  любов-єдина,  на  множинність  міняти  її  не  стану  і  на  решту  дріб,язок  не  візьму.
Люди  стверджують  і  інше:  ми  повертаємося  на  землю  через  деякий  час.  Вона  запам'ятає  його  погляд.  Він  -  звук  її  кроків.  Чи  зуміють  вони  стати  тим,  ким  вони  могли  бути  один  одному,  але  не  стали  в  цьому  житті?  Розлучатися  можна,  не  прощаючись,  нової  зустрічі  чекати,  нехай,  через  століття.  І  якщо  ж  биття  серця  в  унісон  один  одного  пам'ятати  будуть,  знайдуться  й  на  інший  стежині.
Як  часом  лукавити  просто,  брехня  забавою  дитячою  здається,  грою.  Або  ж  може  людина  влаштована  так:  втратити  перш  треба  любов,  потім  цінувати  і  чекати  її  знову  лише  ...  вічність.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757192
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2017

Навіяне мелодіями Ф. Шуберта

Навіяне  мелодіями  Ф.  Шуберта
Весняний  сад  тріпотів  у  своєму  первозданному  квітті.  Летіли  снігом  пелюстки,  падали  на  землю,  на  долоню,  на  підвіконня  відкритого  навстіж  вікна.  Співав  жіночий  голос  про  вічне,  про  неземне.  Про  те,  до  чого  прагне  людина,  переливами  арфи  піднімаючись  у  височінь  аж  до  самого  неба...  Забирає  гіркоту  з  душі,  звільняючи  її  від  сумнівів,  брудних  образ  і  гіркоти  поневірянь.  Летів,  летів  за  вітром  білий  колір  саду  ...
Весняноквіття  то  -  закон  природи.  Приходить  пора,  прокидається  вона  від  зимового  заціпеніння.  Оживає  разом  з  нею  чиста  мелодія  серця.  Височить  над  повсякденністю.  Оновлюється  Душа.  Поки  вона  в  тобі  -  довгий  їй  шлях  ...  Вічний  ..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757191
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2017

Осіння соната

Осіння  соната
Знову  листопад  до  нас  в  серце  стукає.  Падає  листя,  відірвавшись  від  гілки  спекотного  літа.  Смуток  боязкою  гостею,  неочікуваною,  кружляє  доріжками  саду.  Хочеться  раптом  завмерти,  зупинитися,  яблуньку  обійняти,  заплющити  очі.  Від  цієї  тиші  смиренно  б'ється  серце:  що  ж  робити?  Так  заведено  в  природі:  пристрасному  цвітінню  на  зміну  роздум  приходить,  подяка.  За  те,  що  судилося  цим  літом  -  те  і  сталося.
Але  псується  погода  -  смуга  дощів.  Погляд  сумний  твоїх  очей  знову  я  бачу,  турбує  він  мій  сон  осінній,  придуманий  спокій  спростовуючи.  Тоді  долонею  ніжно  доторкнуся  до  твоєї  щоки  звично.  Почуй  мене  зараз  в  своїх  далеких  далях:
-  Хіба  ця  осінь  нам  з  тобою  прощання?  А  чи  можливо  нової  зустрічі  от  тепер  придумати  ту  дату?  Непередбачувана  вона,  і  тим  дорожче.  Я  повернуся  до  тебе  холодним  груднем,  або  січневої  ночі  Різдва,  або  коли  весни  цвітіння  огорне  новою  надією  душу,  або  коли  стихія  моря  знову  накотить  хвилі  на  піщаний  берег,  томний  від  спеки.  Я  повернуся.  Адже  залишаємося  ми  в  переддень  холодів  не  самі.  Під  наглядом  Його  Величності  Кохання.  І  скільки  б  тепер  ні  розлучатися,  нікуди  нам  один  від  одного  не  втекти.  І  хід  долі  вже  не  виправити.  І  час  назад  не  повернути.  І  одне  одного  не  зректися.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757160
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2017

Казка про обман

Казка  про  обман
Обман  жив  сам  по  собі.  Сірим  був,  як  попіл.  Носив  він  довге  вбрання,  складки  шлейфом  опускалися  до  землі,  схожими  були  на  чийсь  хвіст.  Образи  людей  волочилися  за  ним.  Час  від  часу  виникала  у  нього  необхідність:  у  чиюсь  би  душу  проникнути  і  там  оселитися  -  продовжити  жалюгідне  своє  життя.
Одного  разу  побачив  він  йде  дорою  життя  самотній  мандрівник.  Нікого  поруч  з  ним  не  було:  ні  сина,  ні  брата.  Дивився  подорожній  собі  під  ноги,так  як  ніби  світлого  дня  не  бачив,  не  помічав  сяйва  зірок  на  небі.
-  Ось,  хто  мені  потрібен,  зрадів  обман  і  вліз  в  маленьку  тріщинку  подорожнього  душі  сутужної,  а  серце  людини  умовив  піти  з  ним  на  вигідну  угоду.
-  Відтепер  будуть  твої  промови  солодкими,  як  мед,  в  лушпинні  слів  не  знатимеш  ти  нестачі.  А  це,  знаєш,  -  влада  над  людьми,  якщо  повірять  словам  твоїм  лукавим  ...  Хоч  недовгою  буде  ця  твоя  радість,  подумав  тут  же  обман,  -взамін  прошу  мізерно  мало,  лише  притулку.
Радіти  подорожньому  настала  тепер  черга.  Вірили  відтепер  його  словам  люди  ...  Прийшло  нізвідкись  безліч  друзів.  Чи  не  заглядали  вони  йому  в  душу,  ніколи  було  їм  так  глибоко  занурюватися.  Все  суєта  мирська  винна.  Свою-то  колись  виміряти,  не  те,  що  про  чужу  задуматися.  Легше  людині  стало  жити:  що  скаже  -  вірять,  сім  мішків  гречаної  вовни  наговорить  -  когось  ощасливить,  солодким  був  смак  тих  слів  ...
І  тільки  у  самого  осад  правди  іноді  гірчить:  пам'ятав  він  про  угоду.  Вже  скільки  разів  хотів  позбутися  нав'язливого  обману,  з  себе  вигнати,  та  не  так  сталося  як  гадалося.  Одномоментні  радості  вабили.  Сторони  світла  виблискували  мішурою  свята  ...  Все  було  б  добре  і  щасливо,  якби  одного  разу  ...  не  спіткнувся  він  об  її  погляд,  який  чекав  давно.  Може,  до  нього  і  прагнув  ...  та  тепер  уже  забув,  захопився  круговертю  осіб.  Зупинився  подорожній,  віддихався,  і  захотілося  йому  слова  сказати  інші  для  тієї,  яка  була  ні  на  кого  не  схожою.  Але  окрім  нового  лукавства  нічого  знайти  в  душі  своїй  не  міг.  Втратив  звичку  щирим  бути,  як  в  юності  далекой.  Недовгим  щастя  виявилося.  Не  зможе  брехнею  утримати  -  знав  про  це.  У  люблячих  зримо  серце.  Згасати  стала  її  радість  від  слів,  що  шелестять  порожнечею.  Подовгу  мовчки  розглядала  вона  його:
-  Ти  хто?  Хіба  той,  якого  я  знала?  Ти  тінню  став,  та  не  помітив  сам,  і  з  кожним  днем  темніше  і  темніше  ...
Боліла  у  нього  душа,  пручалася,  але  дар  обману  -  солодкість  мови  -  втратити  не  захотів.
-  Пригадується.  Дорога  ще  довга.  Легше  так  йти:  там  хтось  посміхнеться,  там  поговорить,  привіт  хтось  пошле  чи  залишить  на  нічліг  ...  А  сумний  її  погляд  забуду  ...  Багато  ще  очей  на  світі  білому.
Пішла  вона  -  біль  його  зникла,  але  стало  раптом  тривожно:
-  Чому  така  тиша  всередині  мене,  оглухнути  можна  ...
-  Як  же  ...  глухнути,  а  я  тобі  на  що?  Так,  пішла  і  душу  забрала  твою  з  собою  ...  Мені  так  привільно!  Ми  тепер  такого  наворотимо  ...
-  Так,  наворотимо,  -  безвольно  вторив,  -  але  коли-небудь  вона  повернеться,  і  тоді  ...
-  НЕ  бреши  собі!  Себе  не  обдурити,  як  не  старайся.  У  брехню  свою  не  заходь,  -  обман  сміявся,  -  здатним  виявився  ти,  не  очікував,  зізнаюся!
-  Завдання  тепер  ти  виконав.  Та  маєш  змогу  в  собі  себе  знайти,  того,  ким  був  ти,  подорожнім,  -  щось  ворухнулося  боязко  в  районі  серця,  -  ніколи  не  пізно  це.
Куди  веде  дорога  наша?  Що  шукаємо  ми  на  ній?  Проходимо  повз  головного,  забуття  знаходимо  в  дрібницях  пихатих,  рахунок  ведемо  перемоги  не  великим,  значного  так  і  не  досягнувши,  тих  людей  не  зустрівши,  або  відпустивши,  хто  бачити  може  серцем.  Себе  одного  разу  підпорядкувавши  обману,  на  дні  тієї  солодкої  чаші  насолод  гіркоту  залишаємо,  і  самі  її  п'ємо.  Сумно  це  все  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757031
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 25.10.2017

Ти є…

Ти  є...
Випити  любов  до  дна,  скільки  дано  тобі,  скільки  відміряно  вагами  небесними,  нехай  -  отруїтися  нею,  захворіти  потім  назавжди.  Будь,  що  буде  потім,  а  зараз  так  тобі  призначено,  дар  поклали  в  руки,  втримаєш  чи?
Чи  зможу,  коли  духу  вистачить  випити,  не  злякатися,  за  посмішку  лукавою  іронією  не  сховати  розгубленість  свою,  здивування  своє:  «Ось  це  ...  все  ...  -  мені?  Так  багато?
Так  щедро?  Так  непередбачувано?  »Потім  очі  закрити,  затамувати  подих:
-Як  люблю  тебе,  як  люблю  ...,  чи  можливо  таке  -  так  любити  ...  -  шепотіти  тобі  поглядом,  знаючи:  переливається  моя  любов  через  край  -  бачиш  ти  ...  знаєш  це.
Відстань  ...  -  ніщо,  якщо  кожна  клітина  душі  твоєї  просякнута  солодкістю  цією,  гіркотою  цією,  радістю  цією  ...  -  тобою.  Ти  є  ...  Є.  Тоді  ...  задихнутися  від  щастя  ...  Небо  за  це  дякувати  ...
Ти  є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756857
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.10.2017

Казка про Жіночу Душу

Казка  про  Жіночу  Душу
Жила  Душа  в  жінці,  зовсім  не  думаючи  ні  про  яку  велич.  Просто  була  поруч  з  серцем,  втомлювалася,  часом,  від  проблем  насущних,  тремтіла  від  тривоги  за  дітей,  тугою  виходила  від  очікування,  спостерігала  за  своєю  господинею,  як  та  бродить  по  кімнатах,  як  ніби  втратила  щось,  шукає.  Іде  до  вікна,  стояти  там  може  годинами,  чи  падає  осіннє  листя,  літня  злива  дощовою  стіною  ллє,  або  виє  зимова  хуртовина.  Зовсім  не  подобалося  їй,  коли  застигав  погляд  жінки  в  одній  точці,  ніби  бачила  вона  там  свої  бачення.  Тоді  прислухалася  до  її  думок.  Перо  мовчки  брала,  в  чорнило  вмочивши,  водила  рукою  жіночою  на  білім  аркуші  паперу  ...  
Бігли  квапливі  рядки,  оживав  тоді  погляд  тієї,  в  якій  жила  вона  ...  Знала  Душа,  чому  наповнюються  жіночі  очі  особливим  теплом:  зараз  образ  улюблений  бачить  перед  собою.  Щасливою  ставала  її  посмішка,  а  слова-дотику  луною  ніжності  відгукувалися  в  рідному  їй  серці  .
Інші  дні  бували  теж.  Випробувань  дні,  коли  розуміла  Душа:  зрадили  її  власницю.  Дзвоном  дрібних  розсипаних  монет  слова  фальшиві  звучали,  запевнення,  виправдання,  незначну  брехня  прикриваючи.  Печаль  селилася  в  очах  жіночих,  і  губилися  сили.  Тоді  за  руку  її  Душа  брала,  казала:
-Ні,  ще  не  заслабнеш  ти,  я  тобі  свою  енергію  віддам.  Жити  треба  далі,  пробачити  себе  за  довіру.  Дорога  вона,  не  кожен  твою  довіру  зрозуміти  може,  бо  нікчемними  мірками  міряють  її,  а  до  твоїх  дорости  їм  не  дано.
Так  йшли  вони  дорогою  життя,  рук  не  розмикаючи.  Проходила  гіркоту,  знову  радість  вони  обидві  знаходили.У  дні  сумнівів  шепотіло  жінці  Душа  наполегливо:
-  Відключи  раціональність,  логіку.  Відключи  свідомість,  на  мене  покладайся,  відчувай  мене.  Так  ти  зробиш,  як  серце  твоє  велить,  як  я  переконую,  це  інтуїцією  зветься.  Відчувай  мене…
Слухала  її  поради,  в  правоті  їх  переконувалася,  уникала  помилок.
Але  одного  разу  прийшли  страшні  часи.  Опустилася  на  землю  чорна  завіса  народного  горя,  стелився  по  землі  дим  згарищ  ...  Тоді  Душа  кермо  влади  впевнено  в  руки  взяла  над  жінкою,  наказала:
-  Вір!  Жди!  Люби!  Молися!  Воздасться  тобі.
-  Велична  ти,  Душа  жіноча  ...  Якби  не  ти,  відчай  давно  б  мене  здолав,  а  потім  морок,  -  зітхала  жінка.
-  Тілом  ви  слабкі,  жінки,  так  сильні  Духом  своїм  ...  Ця  мудрість  зовсім  проста,  осягати  її  починаєш,  не  дарма  я  вчу  тебе  все  життя.  Ну,  ось,  знову  проговорили  всю  ніч.  
Ранок  скоро.  День  новий  настане,  розсіється  морок.  Головне  з  тобою  залишається:  улюблена  ти,  і  мною  збережена.
Світлішало  за  вікнами.Її  Величність  Душа,  її  Відданість  Серце,  її  Стійкість  Надія,  її  нескінченність  Любов  живуть  в  Жінці.  Над  тим  не  владний  час,  передається  це  з  покоління  в  покоління,  і  тому  несе  вона  світу  Життя  і  Світло.Так  було,  так  є,  так  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2017

Мовчання

Мовчання
Буває  так:  оступишся  і  раптом  злетиш  у  провалля  мовчання,  як  в  глибокий  вир,  звідки  нелегко  тобі  повернутися.
Що  врятувати  вдасться?  Уламки.  Раніше  вони  довірою  звалися.
Що  ж  знаходиш  ти  в  тому  колодязі,  від  усіх  закритому?
Що  бачиш  ти  незрячими  очима  в  темряві?
Що  душу  поранило  твою?
Випадкові  образи?
Ревнощі  змією  підступною  в  серце  вповзли,  жалять  в  нетрявій  тиші  і  так  нещадно?
Чи  сумніви  зміїним  клубком  згорнулися,  тінь  в  душі  твоєї  знайшли,  там  місце  здобули,  тобі  віддавши  натомість  свої  тривоги,  отруєні  гіркотою  питань  невимовних?
Та  то  все  дарма...
Годі  й  шукати  в  тому  вирі  того,  що  для  тебе  зберігаю  я  на  своїх  висотах:  гілку  бузку  в  ранковій  росі,  дотику  слова  мого  відраду,  трепет  серця...
Втрачається  твій  лик  серед  натовпу.
Ти  не  бійся,  не  біжи  від  мене.
У  хвилях  сумнівів  не  ховайся  знову.
Струси  скоріше  осад  своїх  думок  невтішних  в  розкрите  вікно,  нехай  летить,  куди  захоче,  але  від  тебе  подалі  ...
Посміхнися  променисто.
Я  як  і  раніше  ділю  з  тобою  всю  землю,  весну,  що  прийшла  у  наш  світ,  хвилювання  ,  тривоги,  і  перший  промінь  сонця  ,  і  блиск  смеркання,  і  мерехтливого  неба  зоряний  світ.
Люби  мене,  і  не  відпускай  в  такий  же  вир  безповоротний.
Павутина  твоїх  думок  перекручених,  від  істини  далеких,  забирає  сили.
Їх  не  витрачай  марно  і  себе  не  рань.
І  мене  ...  мовчанням  своїм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756555
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 22.10.2017

Привітання на Покрову

Привітання  на  Покрову
Дорогі  мої  друзі!  !  Щиро  вітаю  Вас  і  всю  Вашу  родину,
зі  святом  Покрови  Пречистої  Богородиці  –  одним  з  найдавніших  християнських  свят!З  Днем  українського  козацтва!  І  з  Днем  Захисника  Вітчизни!
Оберегом  кожної  нації  є  її  культура  та  духовні  цінності,  що  передаються  від  покоління  до  покоління.  Особливо  це  стосується  цього  свята,  започаткованого  ще  нашими  пращурами.  Як  відомо,  воно  знайшло  своє  продовження  і  в  часи  Запорізької  Січі.  Наші  козаки  вважали  Пресвяту  Богородицю  своєю  заступницею  і  покровителькою.  Звертаючись  до  неї,  вони  казали:  «Покрий  нас  чесним  своїм  покровом  та  ізбави  нас  від  усякого  зла».
Тож  всіх  козаків  -  зі  святом,  і  бажаю  міцного  здоров'я,  незламної  волі  до  перемоги  та  патріотичного  духу,  який  допоможе  долати  будь-які  перешкоди!  Щиросердно  зичу  Вам  щастя,  здоров’я.
Щастя  всім,  радощів  та  благополуччя!
З  повагою,  Калиновий
Що  розказував  нам  батько,  не  забудь  до  скону,  
Про  Покрову,  Матір  Божу,  про  святу  ікону.  
Сарацини  підступили  під  мури  Царграда,  
Хоч  відважно  бились  греки  –  не  дали  їм  ради.
І  коли  вже  воювали  за  рубіж  останній,  
На  всеношній  святий  Андрій,  а  з  ним  Єпіфаній
(його  учень)  раптом  бачать  прямо  перед  ними
У  повітрі  Матір  Божу  з  багатьма  святими.
І  коли  вже  сил  у  греків  зовсім  не  ставало,  
Розпростерла  Мати  Божа  біле  покривало,  
Омофор  свій,  над  їх  станом,  благаючи  стиха
Про  спасіння  того  граду  від  біди  та  лиха.
Підбадьорені  святими  словами  молитви,
Вийшли  греки  з  небезпеки,  не  програли  битви.  
Й  нам  в  родині  Мати  Божа  додавала  сили.  
Богоматері  ікону  ми  дуже  любили.
Ще  й  тепер  прохаєм  часто,  зустрівшися  з  горем:  
Покрий  же  нас,  Божа  Мати,  своїм  омофором.  
Серед  нашого  народу  Надія  не  згине,  
Поки  молишся  за  грішних,  Свята  Берегине.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755320
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2017

КАЛИНА

КАЛИНА

Любив  козак  дівчиноньку  —                
Вже  мали  побратись,                                                  
та  пішов  він  на  війноньку                                  
за  волю  змагатись.

Налетіла  чорна  хмара                  
Із  кримського  півдня,            
коли  козак  із  послами  
доходив  до  Відня.

Та  й  забрали  дівчиноньку                                    
у  полон  татари.                                                  
Вернувсь  козак  додомоньку                  
застав  божі  кари.

Залишився  соколиком,                            
довго  мавши  тужбу,                                              
та  й  пішов  із  полковником  
на  козацьку  службу.

ІІри  посольствах  прислужився                                    
аж  чотири  роки.                                                                            
Шукав  її  й  дивився                                                                            
по  усій  Європі.

У  Стамбулі  в  день  священний,                        
у  неділю  рано,                                                            
зустрів  свою  наречену                                                  
по-турецьки  вбрану.

Кинувсь  її  обіймати,                                      
а  та  зупинила:
"Не  твоя  я,  пане-брате,
не  твоя  я  мила.
 
Я  уже  не  християнка,
я  дружина  бая,
вже  три  роки  мусульманка  
і  залишусь  нею.

Коли  будеш  у  нас  дома,  
поклонися  батьку  –                                              
Хай  молиться  завше  Богу                              
За  свое  дитятко."

Засвітила  сталь  даманська                                
у  руках  козацьких,                        
пролилися  крові  каплі                                  
на  тюрбан  ногайський.

Постріл  в  скроню  із  мушкета
наповал  самого,
І  збігала  кров  з  кашкета
кольору  одного.

Посадили  в  головах                                                    
їх  червону  калину,                                                    
в  ногах—терен,  а  боками  –          
колючу  шипшину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2017

В моїм світанковім краю!

Тихесенько    вітер  колише    вербовії    віти,
Світанком    соромлені    зорі    сховались    за  хмари.
Ранковим    туманом  сповитії    зрошені  квіти,
Настроює    сонечко    струни  своєї  гітари.
І    нам    не    минути    ту    мить    як    заграють    куранти,
Природа    і    люди        перервуть        всі        солодкії        сни,
І    знов    замайорать        прийдешнім    життям    секунданти,
Весняна    дуель    вже    на    часі,    і    ти    її    не    зупини.
Вставай,        розпрямляй        свої        крила,        розгинайся        і        дій,
Уперто        крокуй    до    мети    і        долай        перепони.
Для  щастя    родини,  Вітчизни    і    живи  ти    і    мрій,
І    з    Богом    у    серці    тобі    не      страшні  ті    кордони,
Що    їх        позносило        вчорашніми        злими        вітрами.
Бо    є    ще    надія    що    син        буде        жити        для        мами,
Із    старанням    бджолиним    летітиме    до    вівтарю.                                
Сонечко    знов    засіяє    в    моїм    світанковім    краю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752121
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2017

Самсон

Легкий  вітерець  біля  вуха
І  м’якість  щоки  на  плечі.
А  місяць  льє  світло  із  кухля
Неспілої  ще  аличі.

У    мандри    лаштуються    миші    –
Пакують    зерно    і    полин.
Кіт-тенор    взяв    ноту    найвищу,
Загнавши    коханку    на    тин.

Пес  радо  подався  на  гулі,
Друзякам  прогавкавши  клич.
І  дні  пригадавши  минулі
Щось  тихо  розказує  сич.

І  тінню  час  міряє  липа  -
Стартує  комар  до  зірок.
По  приладах  він,  а  не  сліпо,
Цей  зробить  в  історію  крок.

Ніч  тихо  пливе  над  землею.
Ти  спиш,  я  вартую  твій  сон.
Дарма,  що  плече  трохи  мліє,
Я  буду  стійким  мов  Самсон…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2017

Осінній іній

Осінній    іній    вже    мені    нагадує    про    осінь.
До    неба    молитовно    клени    рукогілля    простягли.
Де    ж    ті    словотворіння,        золотолистові,    нові?
Може    разом    із    журавлями    десь    за    обрій    пропливли...

Мій  інеє  осінній,  не  так  вже  швидкоплинно  тань!
Хоч  мою  голову  вже  вибілив  як  попіл  полотно.
Шелестивим  золотом  збентежувать    не  перестань.
Бо  хоч  вже  літечко  втекло,  та  осінь  гарна  всеодно!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2017

Картопля

От  дякувать  Богу  мамин  я  вік  доживаю,
Снопами    із  споминів  свої  копи  вкладаю,
Вже    четверо  діток  й  так  само  онуків    маю,
Хотів  щоб    моїми  шляхами  вдалося  їм  йти.
І  там  всього  було  вдосталь  для  гарту  людини
Бо  ж  із  малечку  сіяв  і  жав,  косив  і  копав,
Навчався,  трудився,  книги  ще  і  вірші  писав
Та  в  серці  й  досі  присутні  отії  світлини,
Де  щоріч,  наче  скарб,  вересневу  картоплю  збирав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748896
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2017

ДУША

ДУША


Є  люди  -  янголи  ,  з  відкритою  Душею  ,
Які  дарують  нам  свою  любов  ,
І  навіть  після  смерті  ,  за  ,,межею  ,,
Про  них  ,  лиш  згадка  ,  зігріває  кров  .

Є  люди-  демони  ,  що  сіють  зло  між  нас  ,
У  цих  ,  чорніше  -чорного  Душа  ,
,,Віщають,,  трубно  ,  ніби  ,,божий  глас  ,,  ,
Та  слово  їх  не  варте  і  гроша  !

А  є  ,  такі  собі  -  дволикі  ,  і  не  мало  ...
Пролізе  в  серце  ,  ніби  Древній  Вуж  
І  мастить  нам  по  пиках  нашим  салом  ...
Ці  ,  мають  при  собі  ,  по  кілька  Душ  !

Та  ,  що  для  друзів  ,  щира...скільки  можна  ,
Перед  народом  (  хай  би  він  осліп  ),
ДругА  Душа  ,  смиренна  і  набОжна  -
Ну  ,  чисто  вам  ,  перед  приходом  ПіП  !

Є  ще  одна  ,  що  на  англійській  ,,шпарить,,...
А  там  ,  хто  знає  ,  може  й  не  одна  ,
Бо  інколи  говорить  ,  ніби  марить  -
То  ...  Душі  вивертає  Сатана...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2017

ІСУС

І  впала  темрява  розгнівана  на  землю.
І  ніч  була  приємницею    дня.
То  не  надворі,то  у  душах-темно.
О,  хто  б  з  очей  тоді  завісу  зняв?
І  Він  прийшов,  щоб  сповістити  Волю,  
Проголосити  Слово  назавжди,
Щоб  освятити  грішників  любов’ю
Від  кари  врятувати,  від  біди,
І  день  прийшов,  і  день  той  був-останній,
Хоч  не  востаннє  тесані  хрести.
І  кров  його  розпалювала  рани.
А  Він  просив:"Не  відають,  ..  Прости!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747283
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2017

Життя

Важка  дорога    з  тернами,  крізь  хащі  –  навмання.
Пройдеш  ти  декілька  простих,    невидних  метрів,
Якось  мовчки  оглянешся,  супутника  нема.
Та  вже  з  шляху  вернутися  назад  не    в  силі,
Шлях  той  двічі  не  дано  один  і  той  пройти,
Ми  присідаєм  край  дороги  відпочити.
Просимо  в  Бога  милості  і  молим  “Все  прости”.
Однак  як  трішки    появляється  душевних  сил,
Вже  піднімаєшся  як  кінь.  Повинен  ти  дійти
І  далі  йдеш,  хоч  ноги  вже  твої  безсилі.
І  от  настав  кінець  дороги.  пуска  ...  Смерть.  Хрести.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735843
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2017

…тягну дірявеє рядно

тягну  дірявеє  рядно  своїх  задимлених  думок,
вода  збігає  у  струмок  а  той  в  ріку  прямує
чи  є  хто  ще  в  цьому  білім  світі  як  я  так    одинок
І  чи  поверне  та  вода  свій  стрімобіг  зворотньо
Ні,Ні.  Тому  й  мені  так  на  душі  вже  важко  й  самотньо.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2017

ЕДЕМ

Все  менше  слів  по  телефону,
Все  менше  в  голосі  образи.
В  минулому  чуття  потонуть,
Іще  не  зірвані  ні  разу,
Все  більше  почуття  спокою,
Все  менше  пахощів  спокуси,  
Достиглі  яблука  любові
Морози-хижаки  обтрусять.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2017

ТУГА

Ніч  така  темна.  Здається  навічно.
Зорі  далекі,  сумні,  потойбічні,
Горе  невипите,більше  за  долю,
Туга  з  печери  виходить  на  волю,
Туга  зомлілі  розправила  крила,,
Чорні,  як  ніч,  і  у  небо  злетіла,
Туга  літала  над  траурним  світом,
Туга  швидка,  як  затравлений  вітер,
Плакала  Туга  сухими  сльозами,
Так  плаче  у  спеку  небо  над  нами,
Криком  шаленства  заходилась  Туга-
Бо  загубила  єдиного  друга.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2017

Те

 Що  в  душі  суцільне  пекло
і  на  серці  важка  туга?
Сідай  в  авто,  їдь  на  дачу,
 зловиш  там  свою  удачу.
Город  копатимеш  як  кріт,  
І  ти  забудеш  про  обід.
А  якщо  будете  ви  вдвох  -
не  бавтеся  у  перерві,
хоч  можливо  і  Те  треба,
 бо  Те  збереже  вам  нерви

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730910
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2017

Лютий квітень

Лютий  квітень  розлютився,  
бо  зарано  одружився.
Матір-весну  снігом  гатить.
Рве  дерева,  все  лопатить.
І  чого  б  то  верещати,  
силу  вітру  витрачати,
із  дерев  квіття  зривати?
А  того  -  відповідає  -  
що  мене  земля  не  любить,
 не  квітує  й  не  голубить.
От  я  й  в  злості  ще  на  тиждень,  
завітав  до  вас  у  гості.  
Буду  вас  морозом  сікти,  
щоб  не  знали  куди  бігти.
Отож  або  любіть  мене
або  зима  вас  не  мине.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2017

Приїдь до нас в гості у Рівне

Мелодія  на  вірш    Приїдь  до  нас  в  гості  у  Рівне

Прикріплений  файл:  Рівне.mp3



Оригінал  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288215

Якщо    ти    не    маєш    спокою,
 І        в    дзеркалі    бачиш    щось    гнівне
 Зроби    усі    справи    одною,
 Приїдь    до    нас    в    гості    у    Рівне.

 Приспів:
 О    Рівне,    Рівне,
 Завжди    чарівне!
 Завжди    чарівне    
 Ти    моє    Рівне!
 На    світі    жити,
 Тебе    любити,
 Тебе    любити
 І    не    тужити!

 По    чарці    ми    вип`єм    з    тобою,
 За    те    щоб    усім    добре    жити.
 І    думкою    раді        одною,
 Щоб    там    не    було    б    не    тужити.


 По    другій    ми    вип`єм    за    друга,
 Того    хто    повік    не    продасть.
 Хай    згине    огидная    туга,
 І    він    тобі    руку    подасть.

 По    третій    у    нас    споконвіку,
 П’ють    лиш    за    кохання    земне.
 Щоб    добре    жилось    чоловіку,
 Воно    допоможе    одне.

 Нарешті    наллєм    по    четвертій,
 За    нас    і    за    справжніх    мужчин.
 Щоб    в    справах    завжди    ти    був    впертий,
 Неважно    який    в    тебе    чин.

 Приїдеш    до    нас    ти    у    Рівне,
 І    долю    зустрінеш    отут.
 Бо    те    що    в    житті        неодмінне  –
 Те    в    Рівному    збудеться    тут

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2017

Чому ми пишемо вірші?

Чому  ми  пишемо  вірші?
Із  свого  серця  струни  рвемо...
Тому  що  є  десь  у  душі,
Творцем  дароване  знамено.
Його  нести  нам  по  життю,
Високо  й  гордо  пломеніти!
Світити  іншим  може  той,  
Хто  має  сам  тому  й  згоріти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2017

Із нашим святом поете

Свят  тепер  як  мух  багато.
Та  одне  із  них  от  нині,
У  моїй  дружній  родині,
Головним  для  мене  є.
Бо  воно  як  сік  берізки,
Силу  й  духу  додає.
Часом  ходять  по  нас  різки
Якщо  щось  не  те  утнем.
То  не  боляче  лиш  трішки.
Гіркотливно  десь  краєм.
І  те  якось  -  переживем

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2017

Вічність

Пітьма    всю    землю    ковдрою    покрила,
Притисла    трави        густоти    гора,
Дрімотна    тиша    розправляє    крила    
Тонким    протяжним    писком    комара.

Десь    за    ставками    селезень    закрякав,        
Котили    луни    колесо    краси,
За    днем    земля    беззвучністю    заплаче
Слюзами    ночі    -    інеєм    роси.

За    річкою    притихли        квакать    жаби,
Кажан    десь    зойкнув,    щоб    забути    страх,    
Їжак    зачмихав,    мабуть,    чистить    лапи,    
Залився    сміхом,    філін    у    лісах,

Притихло    все    –    природа        і        людина.
Ліси    і    гори,    ріки    і    моря,
Чорніє,    вись,    а    пролетить    година,
I    з    другим    півнем    зродитъся    зоря,


Зорянка    перша    викликає    ранок,
На    світ    повзуть,    пташині    голоси,
З-за        річки    тихо    виповза    світанок
Церковним    хором    Божої    краси.

За    горизонтом    загорілось    небо,
Стають    чіткими    обриси    дерев,
Згасають    зорі    –    молодих    потреба,    
А    третій    півень    вже    віщує    день.

За    днем    до    нас    завжди    приходить    вечір,
А    з    часом    переростає    в    ніч,
ніч    підставля    світанку    свої    плечі,
І    все    оце    повториться    одвіч.

І    шум    і    спокій    заховались    в    звуках,
Життя    і    смерть    не    мають    чітких    меж,
Все    на    землі    народжується    в    муках,                                    
І    помирає    у    муках    теж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2017

Весна

Упав  з  календаря  лютневий  день  останній,
закінчив  строки  зимового  сна.
Почався  березень  –  провісник  зміни  ранній:
почнуться  пологи,  і  зродиться  весна.

Щодня  все  вище  золота  тарілка
все  більше  світла  і  коротші  сни.
Побігли  соки  з  кореня  до  гілки  –
земля  вагітна  з’явою  весни.

Повітря  повнить  простір  ще  не  орний,
весняним  шумом  падає  до  ніг.
Ще  біле  поле  переходить  в  чорне  –
холодний  дощ  добив  збруднілий  сніг.

З  теплом  все  більш  чорнішає  береза,
по  річці  плилуть  криги  –  острівки,
тепло  і  холод  на  своїх  терезах
влаштують  ускрізь  перегонки.

Весною  пахне,  наче  хлібом  вранці,
з  країв  південих  клекіт  долина.
розтанув  сніг,  як  цукор  в  чайній  склянці,
шумить  вода,  як  з  колеса  млина.

Стоять  повсюду  тисячі  Венецій,
на  пухлих  брульках  сонце  виграва,
а  на  підгірках  вигрітих  трапецій
спішить  підвести  голову  трава.

Бджолиним  дзвоном  оживає  вулик,
кричать  весною  п’яні  горобці,
в  старе  гніздо  сорока  гілку  тулить
ворони  бродять,  як  сліпі  старці.

Свого    зове  насторливо  синиця
шуліка  канька  над  своїм  гніздом
в  дуплі  газдує  дятел,  як  годиться,
спішить  дроздинка  за  свої  дроздом.

Весні  радіють  люди  при  нагоді,
позбутись  із    Велекодня  гріха
Мене  ж  не    ваблять  зміни  у  природі,
душа  моя  безрадісно  глуха.

Душа  чекає  –  перемін  шаленних  –
як      мелионом  покриває  виднокруг.
Душі  бракує  запах  трав  зелених,
а  також  цвіту  вишень  у  саду.

Бджілка  покине  за  нектаром  вулик
під  щебет  ластівки  прокинуться  від  сна
як  я  почую  перший  кув  зозулі,
тоді  почнеться  на  душі  весна

коли  у  жилах  знову  кров  забродить,
і  серце  защемить  від  тісноти
тоді  весна  до  мене  в  душу  входить,
як  соловейко  тьохне  з  темноти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2017

Із Вами

Так  неначе  б  той  час  скаменів,
І  скульптурні  ті  жести  і  звуки,
Назавжди  я  в  собі  зупинив,
Щоб  не  знати  душевної  муки.

Тож  чи  варто  мене  ще  й  прощати,
Сам  не  знаю  за  що  і  коли?
І  чи  можна  в  ті  дні  повертати,
Коли  разом  у  щасті  були?

Хай  Бог  простить  і  я  прощаю.
Так  живу.  Йому  життя  ввіряю.
 Не  ганю  нікого  словами,
Молитовно  я  завжди  із  Вами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2017

Відстукує серце ритм

Відстукує  серце  ритм,
Відраховує  кожну  хвилину.
Залишаючи  стільки  рим,
Через  скільки  я  вже  загину,
Залишаючи  стільки  слів,
Скільки  встигну  я  ще  сказати,  
Залишаючи  стільки  днів,
Щоби  душу  свою  пізнати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2016

Йдіть

Я  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть
Моє  зітхання  не  злетить  за  Вами
Забороню  йому  зійти  сльозами,
Даремним  смутком  стежку  засмітить  .  .  .
Я  відшмагаю  крик.  І  він  змовчить
Забороню  очам  на  Вас  дивитись,  
щоби  кохання  дурно  не  збудить  –
Бо  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2016

Ти починаєшся з очей

Ти  починаєшся  з  очей

Мелодія  на  вірш  автора  Калиновий::  Ти  починаєшся  з  очей
Прикріплений  файл:  Ти  починаєшся  з  очей.mp3



Оригінал    -    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285151

Ти    починаєшся        з        очей        –
Із    двох      джерел      першопочатку
 Із    зародку        святих        речей,
 В    яких        нетлінності        печатка.
         Ти      починаєшся        в        собі,
         Тікаєш      в      голосі        від        себе.
         Луною      поверну        тобі
         Твій        подих        із        блакиті        неба.
 Ти        починаєшся        з        тенет
 Що        їх        твої        сплітають        руки,
 Разом        звиваючи        сюжет
 Від    зустрічі        аж        до        розлуки.

         Ти      починаєшся        з        очей,
         В́́      них        віддзеркалюєшся        нині
         Бо      серед        натовпу        людей
         Потреба        є        в        одній        людині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2016

Сніг

От  сипле  сніг  до  моїх  ніг,  бо  зима  настала,
і  що  ти  там  не  прибирай,  а  його  й  не  мало.
От  якби  то  як  той  сніг  так  грощима  сіяло,
то  нехай  було  б  хоч  з  рік  те  зимове  віяло...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2016

Сад

Я    –син    землі,    люблю    всі    пори    року:
білу    зиму    і    жовтий    листопад,    
червоне    літо,    весну    синьооку
як    теплим    травнем    розцвітає    сад.
Тягар    зимовий    поскидавши    з    себе
дерева    раді,    що        весна    прийшла,
і    тягнуть    руки    –    віти    аж    до    неба,    
і    просять    в    Бога    сонця    і    тепла,
Стоять    поважно    посивілі    вишні
вглядаються    в    далеку    синю    даль
немов    дівчата    з    вечорниців    вийшли
в    руках    тримають    скинуту    вуаль.
Неначе    люди,    що    стомились    бігом
сплять    яблуні,    облиті    молоком,
 і    сіють    пелюстками    –    білим    снігом
вкривають    гашеним    вапном.
Земля    убралась    килимом    зеленим
нема    йому    ні    краю,    ні    кінця,    
про    щастя    мріють    сливи-наречені
засватані    зібрались    до    вінця
Вінком    жовтавим    світиться    калина,
у    гурт    побігли    і    її    кортить,
ось-ось    суцвіттям    вкривається    малина,
весь    сад    буяє,    квітне    і    пахнить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2016

ВОІСТИНУ ВОСКРЕСНЕ Й УКРАЇНА!

ХРИСТОС  ВОСКРЕС!  ВОСКРЕСНЕ  Й  УКРАЇНА!
ЗА  ВСІ  СТРАЖДАННЯ,  СВОЇ  Й  ЧУЖІ  ГРІХИ,
ОСВЯЧЕНА,  СОБОРНА  І  ЄДИНА.
ДЕРЖАВО,  ТИ    ЖИТИМЕШ  НА  ВСІ    ВІКИ!

В  УСІХ  ЦЕКВАХ  МИ  БОГА    ПРОСЛАВЛЯЙМО,
ХРИСТА  ЖЕРТОВНІСТЬ  ТО  Є  НАШ  ОБЕРІГ.
ТАК  ВІРА  В  ТЕ  УСІХ    СТАНЕ  ЄДИНА,
ЩО  НЕПОДІЛЬНІ    БОГ  І  УКРАЇНА!

ХРИСТОС  ВОСКРЕС!  ВОІСТИНУ  ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ  ВОСКРЕСНЕ  Й  УКРАЇНА!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663194
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.05.2016

Ти одна в моєму серці

На  краю  села  хатина,
Там  живе  моя  дівчина.
Я  в  ту  хату  як  заходжу,
То  очей  з  неї  не  звожу.

Приспів
Ой  дівчинонько-дівчино,
Ти  моя  одна-єдина.
Твої  очі  -  два  озерця,
Ти  одна  в  моєму  серці.

Осідлаю  вороного,
Хай  несе  мене  одного.
До  світанку  може  вспію,
Наздогнати  свою  мрію.

Нічка  темна  ворожила,
Закипала  кров  у  жилах.
А  серденько  стукотіло
Бо  тебе  одну  хотіло.

А  як  сонце  присвітило,
Нас  воно  і  полонило.
Нині  твердо  про  те  знаю,
Що  одну  тебе  кохаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2016

Ой калинонько червона

Ой  калинонько  червона  не  чекай  морозу,
Ти  дівчино  чорноброва  не  чини  загрозу.
Цьому  ти  парубку-невдасі  серце  не  жали,
Бо  твої  вустонька  багрові  душу  обпекли.
Чи  забула  ти  калино  про  весняні  води,
Як  водили  навкруг  тебе  вони  хороводи?
От  і  він  нещасний  гине  тепер  самотою,
Бо  його  дівчина  стала  зовсім  вже  не  тою.
Не  втішають  бідолаху  калинові  віти.
Має  в  серці  лиш  одненьку,  де  ж  її  подіти?
 А  вона  собі  сміється  і  над  ним  глузує:
-Як  станеш  ти  багровіти,  парубче-дубочку,
Покладу  сама  узор  я  на  твою  сорочку.
А  якщо  не  зможеш  мене  повік  покохати,
То  немає  тобі  чого  калину  ламати-
Тож  калина  як  дівчина  своє  місце  знає,
Хай  багряними  плодами  душу  звеселяє.
А  тому  кого  спокусить  -  серце  розриває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2016

Вода тече

Луг  понад  річкою  так  щиро  стелиться,
Моя  дівчинонька  на  мене  сердеться.
Ой  не  стелися  ти  зеленим  килимом,
Ой  не  злися  нині,    моя  ти  милая.  

Як  вип`є  сонечко  усю  росиноньку,
То  й  прийде  до  мене  тая  дівчинонька.
Хочу  лататтячком  коси  прикрасити,
Хочу  дівчиноньку  до  церкви  повести.

Вода  тече,  тече  та  й  не  вертається,
Життя  іде  собі  і  все  минається.
Де  ж  тепер  ті  луги  широкополисті,
І  де  та  дівчина  з  моєї  юності...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2016

Любив козак дівчиноньку

Любив  козак  дівчиноньку

Любив  козак  дівчиноньку  —                
Вже  мали  побратись,                                                  
та  пішов  він  на  війноньку                                  
за  волю  змагатись.

Налетіла  чорна  хмара                  
Із  кримського  півдня,            
коли  козак  із  послами  
доходив  до  Відня.

Та  й  забрали  дівчиноньку                                    
у  полон  татари.                                                  
Вернувсь  козак  додомоньку                  
застав  божі  кари.

Залишився  соколиком,                            
довго  мавши  тужбу,                                              
та  й  пішов  із  полковником  
на  козацьку  службу.

ІІри  посольствах  прислужився                                    
аж  чотири  роки.                                                                            
Шукав  її  й  дивився                                                                            
по  усій  Європі.

У  Стамбулі  в  день  священний,                        
у  неділю  рано,                                                            
зустрів  свою  наречену                                                  
по-турецьки  вбрану.

Кинувсь  її  обіймати,                                      
а  та  зупинила:
"Не  твоя  я,  пане-брате,
не  твоя  я  мила.
 
Я  уже  не  християнка,
я  дружина  бая,
вже  три  роки  мусульманка  
і  залишусь  нею.

Коли  будеш  у  нас  дома,  
поклонися  батьку  –                                              
Хай  молиться  завше  Богу                              
За  свое  дитятко."

Засвітила  сталь  даманська                                
у  руках  козацьких,                        
пролилися  крові  каплі                                  
на  тюрбан  ногайський.

Постріл  в  скроню  із  мушкета
наповал  самого,
І  збігала  кров  з  кашкета
кольору  одного.

Посадили  в  головах                                                    
їх  червону  калину,                                                    
в  ногах—терен,  а  боками  –          
колючу  шипшину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2016

Все у житті бува лиш раз

Скажи  мені,  де  ж  той  наш  світ,
В  якім  були  ми    стільки  літ?
Як  навіть  небо  розітнути,
Його  тепер    не  повернути.

Напевне  хтось  украв  ключі,
Та  й  приховав  їх  уночі.
Бо  що  ми  тільки  не  робили,
А  скрині-щастя  не  відкрили.

Може  доля  так  жартує,
Що    тепер  вже  нас  не  чує.
Чи  може  зовсім  то  не  жарти,
І  щастя  ми  були  не  варті...

Все  у  житті  бува  лиш  раз,
Не  виставляєм  на  показ,
Картин  свою  ми  галерею.
А  що  ж  тепер  робити  з  нею?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2016

Чому ми пишемо вірші?

Чому  ми  пишемо  вірші?
Із  свого  серця  струни  рвемо...
Тому  що  є  десь  у  душі,
Творцем  дароване  знамено.
Його  нести  нам  по  життю,
Високо  й  гордо  пломеніти!
Світити  іншим  може  той,  
Хто    має  сам  тому  й  згоріти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2016

Моїй донечці Соломії

Минають  літа,  срібнопадом  вкриваються  скроні,
Сяє  сутність  життя  у  доленоснім  сплетінні  долоні,
Вірю  той  час  прийде  і  ще  збудуться  мрії,
То  ж  нехай  кріпне  дух  і  міцніє  хода  Соломії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2016

Віддай мені мою любов

Віддай    мені    мою    любов,
Прости    всі        кривди    і    образи.
Нехай    стікає        з        серця        кров,
І    спомин        відімре        одразу.

Віддай    мені    мою    любов,
Вона    тобі    вже    не    потрібна.
Не    варто        прагнути    обнов,
Якщо    вже    ти    мені    не        рідна.

Віддай    мені    мою    любов,
Верни    надії    молодії.
Може    тоді    з    тобою        знов,
Я        полечу        на        крилах    мрії.

Віддай    мені    мою    любов,
Прошу    бо    вже    збілілі        скроні.
Та    гріють    душу    знов        і        знов,
Твої    божественні        долоні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2016

День рождения Ев Гения

Наверно  в  мире  глупости  побольше  нету,
Чем  к  Дню  рождения  писать  стихи  Поэту.
Но  лично  у  меня  нет  никаких  сомнений,  
В  том  что  много  в  мире  может  быть  Юхниц  без  лиц
И  лишь  одно  неповторимое  -  Ев  Гений!  
Пусть  же  еще  лет  сто  Вас  этот  День  апреле,
Застанет  в  добром  и  счастливом  апогее!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2016

Почувствуйте весну

Пусть    вашу    душу    трогает    весна!
Пусть    в    ней    туман    сиреневый    не    тает...
Пусть    каждый    год    она    лишает    сна
И    новые    надежды    пробуждает...

Да  будут  все  обновлены  весной!
И  майского  лета  щедростью    согреты...
Хор  дивный  птичий  что  всегда  с  тобой,
Рисует  незабвенные  сюжеты...

Я    вас    прошу:    почувствуйте    весну!
Навстречу    ей    всю    душу    распахните!
Ведь    ждёт    природа    лишь    её    одну––
И    вы    весну    душой    воскресшей    ждите!

Она    подарит    вам    мечты    полёт!
И    встрепенутся    крылья    за    плечами!
И    вас    ещё    такое    счастье    ждёт!
Поверьте    мне-и    убедитесь    сами!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2016

Луг понад річкою

Луг  понад  річкою  так  щиро  стелиться,
Моя  дівчинонька  на  мене  сердеться.
Ой  не  стелися  ти  зеленим  килимом,
Ой  не  злися  нині,    моя  ти  милая.  

Як  вип`є  сонечко  усю  росиноньку,
То  й  до  мене  прийде  тая  дівчинонька.
Хочу  лататтячком  коси  прикрасити,
Хочу  дівчиноньку  до  церкви  повести.

Вода  тече,  тече  тай  не  вертається,
Життя  іде  собі  і  все  минається.
Де  ж  тепер  ті  луги  широкополисті,
І  де  та  дівчина  з  моєї  юності.


Луг  понад  річкою  так  щиро  стелиться,
Моя  дівчинонька  на  мене  сердеться.
Ой  не  стелися  ти  зеленим  килимом,
Ой  не  злися  нині,    моя  ти  милая.  

Як  вип`є  сонечко  усю  росиноньку,
То  й  до  мене  прийде  тая  дівчинонька.
Хочу  лататтячком  коси  прикрасити,
Хочу  дівчиноньку  до  церкви  повести.

Вода  тече,  тече  тай  не  вертається,
Життя  іде  собі  і  все  минається.
Де  ж  тепер  ті  луги  широкополисті,
І  де  та  дівчина  з  моєї  юності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2016

…так і знай…

Притули  мене  до  серця.
Раз  і  назавжди
Утікатиму  від  тебе  -
Ти  не  відпусти
А  захочу  все  забути  –  
Знов  не  відпускай  .  .  .
Я  без  тебе  мертвий  буду,
Мертвий  –  так  і  знай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2016

Хіба ж то важно коли вмерти

Боюсь  померти  уві  сні.
Боюсь  безсилля.
А  особливо  навесні,
Коли  дощі  ідуть  рясні
І  квітне  зілля.
Цілюще  зілля  завари  –
Я  вип’ю  залпом.
Спасіння  диво  сотвори.
Отвори  неба  отвори.
Хай  прийде  –  завтра.
©  Віктор  Рибаченко  із  збірки  «Лірник»,
 розділ  «Книга  прощання»


Хіба  ж  то  важно  коли  вмерти,
 Вночі  чи  вдень,  у  ліжку,  чи  в  путі?
 Поки  живем  -  нам  плуга  перти,  
 творити  й  втішатись  на  самоті...
 Бо  й  ми  чогось  у  Бога  варті,
 у  тім  своєму  грішному  житті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657045
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2016

Тому що…

Я  не  дам  тобі  жити
без  мене.
 Громовим  листопадним  листям      
чавитиму  твоє  плече.
Голотремтячим    гіллям  сататимусь
повз  горизонт  твого  обличчя.
Засипатиму  товщенним  снігом
усі  файли  пам`яті  про  нього.
Пекельним  вогнем  випікатиму
скрізь  із  себе  твої  сліди.
Закам`янілим  лебедем  з  неба    
упаду  до  ваших  ніг    тоді
як  цілуватимеш  ти  його.
Весняним  струмком  
проллюся  у  твоїх  споминах  
про  нашу  весну…
І  зірву  всі  греблі
на  твоїх  життєвих  водозбірах.
Літньою  спекою
зачавлю  тебе  голодом  кохання
А  ще:  
я  миттю  і  без  вагань
віддам  своє  життя
 за  те
щоб  Ти  була  щасливою
 з  Ним.
Тому  що  я  люблю  тебе….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2016

Все у житті бува лиш раз

Скажи  мені,  де    той  наш  світ,
В  якім  були  ми    стільки  літ?
Як  навіть  небо  розітнути,
Його  тепер    не  повернути.

Напевне  хтось  украв  ключі,
Та  й  приховав  їх  уночі.
Бо  що  ми  тільки  не  робили,
А  скрині-щастя  не  відкрили.

Може  доля  так  жартує,
Що    тепер  вже  нас  не  чує.
Чи  може  зовсім  то  не  жартів,
І  щастя  ми  були  не  варті...

Все  у  житті  бува  лиш  раз,
Не  виставляєм  на  показ,
Картин  свою  ми  галерею.
А  що  ж  тепер  робити  з  нею?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2016

Друзям

Летять  –  не  спиняться  хвилини,
Приходить  неповторна  мить,
Коли  вдивляється  людина
В  роки,  що  встигла  вже  прожить.
Було  і  чорне  і  червоне,
На  рушнику  земних  доріг,
але  любові  стиглі  грона  –
То  найсвятіший  оберіг.
Хоч  скроні  світяться  від  срібла,
Добро  натхнення  додає.
Сердечне,  щире  Вам  спасибі
За  те,  що  Ви  на  світі  є!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647490
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2016

Так і знай…

Притули  мене  до  серця.
Раз  і  назавжди
Утікатиму  від  тебе  -
Ти  не  відпусти
А  захочу  все  забути  –  
Знов  не  відпускай  .  .  .
Я  без  тебе  мертвий  буду,
Мертвий  –  так  і  знай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2016

Любов

Напишу  я  тобі  про  любов,
З  надією,  що  зрозумієш  ти  моє  бажання
звертаюся  до  теми  знов  і  знов,
та  бачу  марність  я  свого  старання.

Як  людство  із’явилося  на  світ-          
Любов  постала  таємниць  безкраєм.  
Злетіли  миттю  сотні  тисяч  літ,  
Але  розгадки  досі  ще  не  має.

Одної  правди  не  бува  для  всіх,    
загальне  не  завжди  для  нас  потреба.
Так  і  любов  -  то  праведне  чи  гріх  -
конкретно  кожен  визнача  для  себе.

Одна  проблема  ятрить  суть  мою    
І  закипає  гнівом  благородним:
чого  це  Бог,  створивши  нам  сім`ю,
зробив  любов  страшним  гріхом  господнім?

Чому  Адам  із  Євою  в  раю
по  волі  Бога  мусили  би  жити,
забувши  про  сполученість  свою,
яку  спровокував  Змій-Спокуситель?

Чому  у  рай  немає  вороття,
а  людство  все  -  то  є  гріховні  діти?
Не  Бог,  а  гріх  чому  дає  життя      
І  визначає  все  на  білім  світі?

На  пошуки  до  мудрості  пішов  –
я  Біблію  читав  з  начал  і  до  краю,
бальзаму  для  душі  я  тут  знайшов,
а  відповідь  ще  й  досі  десь  блукає.

Здавна  поети  наламали  дров  -
для  них  любов  -  то  почуття  й  зітхання,
любов  я  ж  поділяю  на  любов,
і  зовсім  протилежне  -  на  кохання.

Шукаю  власний  погляд  на  оте,
що  змушує  людей  родитись  знову,
про  звичне,  так  жадано-золоте
я  спробую  сказати  новим  словом.
 
Кохання  є  нестерпний  гіркий  мед,  
солодка  сіль,  насипана  на  рани.
То  вічний  зов,  який  веде  вперед
в  нестерпні  муки,  довгі  до  нестями.

Кохання  є  незнані  біль  і  шок,
нечутна  смерть  всебажаної  муки,
то  повінь  почуттів  бурхливих  вод                                                
 І  дикий  страх  майбутньої  розлуки.

Кохання  то  є  буйство  всіх  бажань,
то  синтеза  небесного  й  земного,  
то  інтеграл,  що  переходить  грань,  
нестерпні  жорна  таїнства  людського.

Кохання  є  природний  крик  душі,
Жаданий  біль,  що  каторгою  зветься.
Наркотик  насолоди  і  гріхів
Ланцюг  яких  ніколи  не  порветься.

Кохання  є  цілюче  джерело
свята  вода  із  чистої  криниці,
то  згусток  небуття,  яке  прийшло
з  самих  глибин  зпресованої  миті.

Кохання  є  вулкани  почуттів
То  повінь  і  апофеоз  бажання.
Нектар  одвічних  мук  і  елексір,
цикути  нелюдського  поривання.

Нектар  кохання  п'ємо  знов  і  знов,
як  сік  берези  із  лісів,  без  краю.
спитай  мене  -  "А  що  ж  таке  любов?"
І  я  скажу:  їй-Богу,  я  не  знаю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016

Нині в День Моїх Народин!

Календарю  -  мій  владарю.
Дуже  як  тебе  благаю,
І  нічого  більш  не  хочу,
Лише  одне  тобі  торочу
-От  зміняй  місцями  числа
шість  і  два  -  хіба  ж  то  важко?
То  ж  зроби  таку  ти  милість,
Хоча  б  разочок  ще  один,
Нині    в    День  Моїх  Народин!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2016

Відходить рік

Десь  дрімає  замерзле  твоє  місто,  і  наді  мною  гірляндою  ялинковою  сіяють  зорі.  Місячним  світлом  увесь  світ  освітлений.  Відходить  рік,  оглядає  все,  що  сотворив,  не  питаючи,  чи  це  правильно.  Так  заманулося  йому,  прирік  нас  до  кола  цілого  проблем  і  випробувань.  Щось  забрав,  і  не  запитав,  чи  хочемо  віддавати.  Інше  подарував  взамін,  не  думаючи,  а  чи  треба  нам  це?  Тепер  він  біля  прощальної  межі,  залишився  тільки  крок  до  забуття  ...  кілька  ночей  студенних.  Може  бути,  вибачення  у  нас  прийшов  просити:  чиїсь  мрії  залишив  за  порогом  реалізму,  гіркоти  налив  комусь  через  край,  судив  когось  дуже  строго,  інших  же  від  помилок  дурних  вберегти  не  зміг,  терпіння  нам  на  долоні  висипав  надміру  ...  розводив,  щоб  шукали  ми  в  стражданні  знову  шлях  один  до  одного.  Так  було,  що  ж  робити?  У  минулому  змінити  ніщо  вже  не  можна.  Стікає  час  в  чашу  безодні  сльозою  свічки,  прощення  дарує.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626773
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.12.2015

Коли приходиш ти

Коли  приходиш  ти  -
Зриваєш  серця  спокій
І  я  палю  мости
Нехай  згорять  на  попіл.

Приспів  :
Немає  болю,  ні  жалю
За  тим  майбутнім  чи  минулим
Усе,  що  було  підпалю
Щоб  з  димом  ввись  майнуло.

Коли  приходиш  ти  -
Приходить  біль  з  тобою
І  я  біжу  в  світи  
Шукаю  там    спокою.

Коли  приходиш  ти  -
Безсило  опускаю  руки
Коли  приходиш  -  то  не  йди,
Бо  так  втомився  від  розлуки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2015

Калина

Ой  калинонько  червона  не  чекай  морозу,
Ти  дівчино  чорноброва  не  чини  загрозу.
Цьому  ти  парубку-невдасі  серце  не  жали,
Бо  твої  вустонька  багрові  душу  обпекли.
Чи  забула  ти  калино  про  весняні  води,
Як  водили  навкруг  тебе  вони  хороводи?
От  і  він  нещасний  гине  тепер  самотою,
Бо  його  дівчина  стала  зовсім  вже  не  тою.
Не  втішають  бідолаху  калинові  віти.
Має  в  серці  лиш  одненьку,  де  ж  її  подіти?
 А  вона  собі  сміється  і  над  ним  глузує:
-Як  станеш  ти  багровіти,  парубче-дубочку,
Покладу  сама  узор  я  на  твою  сорочку.
А  якщо  не  зможеш  мене  повік  покохати,
То  немає  тобі  чого  калину  ламати-
Тож  калина  як  дівчина  своє  місце  знає,
Хай  багряними  плодами  душу  звеселяє.
А  тому  кого  спокусить  -  серце  розриває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015

Кого питаю я – чому? Чому?

Реальність  та,  що  чую,  знаю,  бачу,
жить  не  дає  ні  серцю,  ні  уму
Коли  сміюся  –  означає  плачу,
одне  питання  задаю  –  чому?

В  часи  славенні  князя  Ярослава
коли  Європа  впала  у  пітьму,
найбільшу  в  світі  маєм  ми  державу
та    втпратили.  Питання  є  –  чому?

В  Росії  –  триста  літ  ярмо  татарське
а  самобутність  зберегли  свою.
Вісімдесят  у  нас,  а  де  державність?
Хто  скаже  мені  відповідь:  чому?

Як  не  дивись  –  чи  здалеку,  чи  зблизька
на  історичну  нашу  давнину  –
простий  народ  пішов  в  козацьке  військо
а  старшина  –  до  польського.  Чому?

Богдана  не  любили  твердолобі
бо  не  шукав  він    прислужить  кому
Посольства  слав  тоді  по  всій  Європі,
та  нас  ніхто  не  визнав.  Чому?

Як  тільки  впала  вся  царизму  товща,
всі,  хто  хотів,  покинули  тюрму
Пішли  з  Русі  Фінляндія  і  Польща
А  ми  ще  рік  вагалися.  Чому?

Коли  царя  ми  славили  куранти,
був  час  на  вибір  –  в  літо  чи  в  зиму.
Європа  вся  пристала  до  Атланти
а  ми  зв’язалися  з  німцями.  Чому?

Свавілля  дике  і  властей    жадоба.
перетворили  Україну  на  тюрму
Під  ним  ішли  мільйони,  як  худоба
Зате  вождів  ми  славимо.  Чому?

В  Сибір  щодня  летіли  ешелони,
щоб  знищить  хлібороба,  мов  чуму
З  голодомору  вмерли  сім  мільйонів  –
але  простів  не  було.  Чому?

Коли  свобода  почала  світати,
і  всі  народи  кинулись  від  сну,
а  незалежність  вже  взяли  прибалти
у  нас  застою  заповідник  був.  Чому?

Хоч  самостійність  ми  рекламували,
та  влада  не  змінилась  на  тому,
бо  всі  очима  кліпали  й  мовчали
І  знов  таке  питання  –  а  чому?

Щоб  мати  незалежності  основу,
ідея  мусить  помагать    цьому
Всі  нації    шанують  рідну  мову  –
а  ми  чужу  шануємо.  Чому?

Реформи  зверху  і  стремлінка  знизу
поклали  переустрій  усьому
Європа  Східна  настала  на  кризу
а  в  нас  вона  у  наступі.  Чому?

Трагічно  те,  що  відповіді  знаю,
бо  вмію  відрізняти  світло  й  тьму.
Тоді  для  чого  серце  своє  краю
Кого  питаю  я  –  чому?  Чому?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624785
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2015

Це ми не любим Господа свого!

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О  Боже  правидний,  чого  нам  не  везе?

Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  йому,  й  собі.

Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  на  всіх,
що  Бог  не  любить  нашу  Україну
за  неспокутий  історічний  гріх.

Карає  Бог  десницею  своєю
і  тим  усяким  сущим  воздає
за  те,  що  ми  зневажили  ідею
яка  основу  нації  дає.

За  те,  що  ми  забули  Боже  слово
і  волю  всім  гріхам  дали,
за  те,  що  ми  плюндруємо  рідну  мову
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.

За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  забули  всі  у  Божий  храм,
за  те,  що  ми  цуралися  злагоди,
яку  найбільше  бракувало  нам.

За  те  ви  всі  терпіли  супостата,
і  тим  самим  призріли  Божий  гнів,
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата
натомість  разом  йти  і  бити  ворогів.

За  те,  що  церкву  зрадили  екзарки
свою  зреклися,  а  чужу  дали,
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели.

За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать.

За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя
і  через  те  мільйони  українців
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття.

Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі.  Ми  всі,  до  одного.
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш
нас    не  любить,  -
Це  ми  не  любим  Господа  свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624623
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2015

Там де Щастя іще не жило

Заберу  той  неспокій,  страждання,
Напишу  тобі  ще  про  кохання.
І  про  те,  що  це  справді  востаннє,
Залишилося  в  мене  бажання
Хоч  на  хвильку  побути  ще  разом
Там  де  мрії    стелили  кубло...
Там  де  Щастя  іще  не  жило...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2015

Скажи мені

Скажи  мені,  де  ж  той  наш  світ,
В  якім  були  ми    стільки  літ?
Як  навіть  небо  розітнути,
Його  тепер    не  повернути.

Напевне  хтось  украв  ключі,
Та  й  приховав  їх  уночі.
Бо  що  ми  тільки  не  робили,
А  скрині-щастя  не  відкрили.

Може  доля  так  жартує,
Що    тепер  вже  нас  не  чує.
Чи  може  зовсім  то  не  жарти,
І  щастя  ми  були  не  варті...

Все  у  житті  бува  лиш  раз,
Не  виставляєм  на  показ,
Картин  свою  ми  галерею.
А  що  ж  тепер  робити  з  нею?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2015

…так і знай…

Притули  мене  до  серця.
Раз  і  назавжди
Утікатиму  від  тебе  -
Ти  не  відпусти
А  захочу  все  забути  –  
Знов  не  відпускай  .  .  .
Я  без  тебе  мертвий  буду,
Мертвий  –  так  і  знай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2015

Чому ми пишемо вірші?

Чому  ми  пишемо  вірші?
Із  свого  серця  струни  рвемо...
Тому  що  є  десь  у  душі,
Творцем  дароване  знамено.
Його  нести  нам  по  життю,
Високо  й  гордо  пломеніти!
Світити  іншим  може  той,  
Хто    має  сам  тому  й  згоріти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621145
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2015

Чому?

Чому?


Реальність  та,  що  чую,  знаю,  бачу,
жить  не  дає  ні  серцю,  ні  уму
Коли  сміюся  –  означає  плачу,
одне  питання  задаю  –  чому?

В  часи  славенні  князя  Ярослава
коли  Європа  впала  у  пітьму,
найбільшу  в  світі  маєм  ми  державу
та    втпратили.  Питання  є  –  чому?

В  Росії  –  триста  літ  ярмо  татарське
а  самобутність  зберегли  свою.
Вісімдесят  у  нас,  а  де  державність?
Хто  скаже  мені  відповідь:  чому?

Як  не  дивись  –  чи  здалеку,  чи  зблизька
на  історичну  нашу  давнину  –
простий  народ  пішов  в  козацьке  військо
а  старшина  –  до  польського.  Чому?

Богдана  не  любили  твердолобі
бо  не  шукав  він    прислужить  кому
Посольства  слав  тоді  по  всій  Європі,
та  нас  ніхто  не  визнав.  Чому?

Як  тільки  впала  вся  царизму  товща,
всі,  хто  хотів,  покинули  тюрму
Пішли  з  Русі  Фінляндія  і  Польща
А  ми  ще  рік  вагалися.  Чому?

Коли  царя  ми  славили  куранти,
був  час  на  вибір  –  в  літо  чи  в  зиму.
Європа  вся  пристала  до  Атланти
а  ми  зв’язалися  з  німцями.  Чому?

Свавілля  дике  і  властей    жадоба.
перетворили  Україну  на  тюрму
Під  ним  ішли  мільйони,  як  худоба
Зате  вождів  ми  славимо.  Чому?

В  Сибір  щодня  летіли  ешелони,
щоб  знищить  хлібороба,  мов  чуму
З  голодомору  вмерли  сім  мільйонів  –
але  простів  не  було.  Чому?

Коли  свобода  почала  світати,
і  всі  народи  кинулись  від  сну,
а  незалежність  вже  взяли  прибалти
у  нас  застою  заповідник  був.  Чому?

Хоч  самостійність  ми  рекламували,
та  влада  не  змінилась  на  тому,
бо  всі  очима  кліпали  й  мовчали
І  знов  таке  питання  –  а  чому?

Щоб  мати  незалежності  основу,
ідея  мусить  помагать    цьому
Всі  нації    шанують  рідну  мову  –
а  ми  чужу  шануємо.  Чому?

Реформи  зверху  і  стремлінка  знизу
поклали  переустрій  усьому
Європа  Східна  настала  на  кризу
а  в  нас  вона  у  наступі.  Чому?

Трагічно  те,  що  відповіді  знаю,
бо  вмію  відрізняти  світло  й  тьму.
Тоді  для  чого  серце  своє  краю
Кого  питаю  я  –  чому?  Чому?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621144
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.11.2015

Твоя Любов

Я  прийшла  на  землю  за  тобою,
Я  -  твій  Ангел  смерті  і  життя,
З  мертвою  й  цілющою  водою  –
Я  -  розбіжність  долі  та  злиття.
Я  -  твоє  прокляття  й  божевілля.
Я  -  святої  благості  покров,
Я  -  ковток  палаючого  зілля.
І  моє  ім’я  -  твоя  Любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2015

Моїм друзям

Летять    –    не    спиняться    хвилини,
Приходить    неповторна    мить,
Коли    вдивляється    людина
В    роки,    що    встигла    вже    прожить.
Було    і    чорне    і    червоне,
На    рушнику    земних    доріг,
але    любові    стиглі    грона    –
То    найсвятіший    оберіг.
Хоч    скроні    світяться    від    срібла,
Добро    натхнення    додає.
Сердечне,    щире    Вам    спасибі
За    те,    що    Ви    на    світі    є!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2015

Все у житті бува лиш раз

Скажи  мені,  де  ж  той  наш  світ,
В  якім  були  ми    стільки  літ?
Як  навіть  небо  розітнути,
Його  тепер    не  повернути.

Напевне  хтось  украв  ключі,
Та  й  приховав  їх  уночі.
Бо  що  ми  тільки  не  робили,
А  скрині-щастя  не  відкрили.

Може  доля  так  жартує,
Що    тепер  вже  нас  не  чує.
Чи  може  зовсім  то  не  жарти,
І  щастя  ми  були  не  варті...

Все  у  житті  бува  лиш  раз,
Не  виставляєм  на  показ,
Картин  свою  ми  галерею.
А  що  ж  тепер  робити  з  нею?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2015

Дощить?

Дощить?  Не  правда.  Не  дощить.  
Це  осінь  плачучи  тремтить.
Тужливо  й  сьозоосінньо.
Тим  останнім  листопадним.  
Тополистним,  золотавим...  
Що  має  згинути  як  й  ми..
Життя  і  смерть  без  чітких  меж.  
Все  народжується  в  муках.  
І  помирає  в  муках  теж

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2015

Два птаха

..Два    сніжних    птаха,    мов    би    хмарки    з    плоті,
Пливуть    по    темнім    дзеркалу    води,
Стомились    в    дальнім    і    важкім    польоті,
Та    раді,    що    уникнули    біди.

Сплелися    ніжно    шиями    у    танці
Кохання    й    вірності,    що    людям,    за    взірець,    
Дав    перед    творенням    Адама,    наостанці,
Любові    прикладом    всевидящий    Творець.

Бо    знав,    що    ми    уклонимось    із    шляху
Прямого    й    світлого,    й    підем    на    хибну    путь,
Тож    дав    нам    для    нагадування    птахів,
Які    що    мають    –    свято    бережуть.

Благословенні        безліччю    турбот,
Повінчані    у    кільцях    дальніх    летів,
Освячені    поборенням    незгод,
Записані    в    сонетах    у    поетів

Вони    свою    не    кинуть    пару    в    мить,
Коли    прийде    біда    в    червоних    плямах,
Коханому    останню,    щоби    жить
Він    міг,    дарують    їжу.    І    за    замах

На    спокій    милого    вони    готові    стать,
Не    важачи    на    смертну    небезпеку,            
Грудьми    до    бою.    І    оберігать
Своє    гніздо    і    пташенят    у    спеку,

І    дощ,    і    вітер.    А    коли    вже    смерть
Життя    комусь    обірве    нитку    з    пари,
То    інший    –    там    лишається    чекать
В    самотності,    де    милий    спить    товариш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2015

…а вопреки всему…

За    что    мы    любим???    
За    слова???
Да    нет,    слова    бывают    слишком    лживы…
Быть    может    за    красивые    глаза???
Нет,    нет,    еще    раз    нет,    ведь    не    всегда    они    красивы…
Быть    может    любим    за    дела    и    за    поступки,
Что    ради    нас    свершаются    в    пылу???
И    снова    нет,    тогда    б    не    продержаться    нам    и    сутки,
Любовь    поступки    те    развеют    на    ветру…
Так    что    же    двигает    любовь???
 За    что    прощаются    ошибки???
И    почему    же    вновь    и    вновь,
 мы,    понимая,    что    вокруг    все    зыбко,
Вступаем    на    тропу    —    любовь,
 порою    разбиваясь    в    кровь…
И    все    равно    идем    по    тонкой    нитке…
Да    потому    что    жизнь    одна,    
что    в    этой    жизни    важен    тот,    кто    нужен,
Что    забываешь    все    обиды    и    слова,    
когда    есть    рядом    тот,    кто    сужен…
А    главное,    все    происходит    потому,    
что    и    во    сне,  и    даже    на    яву
Мы    любим    ни    «за    что»,    а    вопреки    всему..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2015

йдіть

Я  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть
Моє  зітхання  не  злетить  за  Вами
Забороню  йому  зійти  сльозами,
Даремним  смутком  стежку  засмітить  .  .  .
Я  відшмагаю  крик.  І  він  змовчить
Забороню  очам  на  Вас  дивитись,  
щоби  кохання  дурно  не  збудить  –
Бо  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2015

Золота криниця

Хай  цвіте,  не  в’яне  із  роками  доля,
Хай  щасливі  роки  зозуля  накує,
Із  землі  Вам  сили,  із  води  здоров’я
і  тепла  від  сонця  хай  Вам  Бог  дає.
Хай  мудрість  літ  не  стане  тягарем,
Хай  у  душі  не  вигасне  зірниця,
Хай  повниться  до  краю  день  за  днем,
Добра  і  щастя  золота  криниця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2015

Червона калина

Любив  козак  дівчиноньку  —                
Вже  мали  побратись,                                                  
та  пішов  він  на  війноньку                                  
за  волю  змагатись.

Налетіла  чорна  хмара                  
Із  кримського  півдня,            
коли  козак  із  послами  
доходив  до  Відня.

Та  й  забрали  дівчиноньку                                    
у  полон  татари.                                                  
Вернувсь  козак  додомоньку                  
застав  божі  кари.

Залишився  соколиком,                            
довго  мавши  тужбу,                                              
та  й  пішов  із  полковником  
на  козацьку  службу.

ІІри  посольствах  прислужився                                    
аж  чотири  роки.                                                                            
Шукав  її  й  дивився                                                                            
по  усій  Європі.

У  Стамбулі  в  день  священний,                        
у  неділю  рано,                                                            
зустрів  свою  наречену                                                  
по-турецьки  вбрану.

Кинувсь  її  обіймати,                                      
а  та  зупинила:
"Не  твоя  я,  пане-брате,
не  твоя  я  мила.
 
Я  уже  не  християнка,
я  дружина  бая,
вже  три  роки  мусульманка  
і  залишусь  нею.

Коли  будеш  у  нас  дома,  
поклонися  батьку  –                                              
Хай  молиться  завше  Богу                              
За  свое  дитятко."

Засвітила  сталь  даманська                                
у  руках  козацьких,                        
пролилися  крові  каплі                                  
на  тюрбан  ногайський.

Постріл  в  скроню  із  мушкета
наповал  самого,
І  збігала  кров  з  кашкета
кольору  одного.

Посадили  в  головах                                                    
їх  червону  калину,                                                    
в  ногах—терен,  а  боками  –          
колючу  шипшину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2015

Кохання мить

Кохання        мить,        єдина        мить        –                                                        
 Усе        життя        твоє        освітить,                                                                                
 Лише                шалений        не        помітить,                                        
 Як        серце        вічністю        болить.

 Нехай        впаде        остання        ніч
 Тавром        розпеченим        на        плечі,
 Самотньо        я        зустріну        вечір        –
 Люби        мене,        єдину        мить.

 Нехай        спокою        не        знайду        я        –
 Шукати        буду        до        загину.
 Люби        мене,        хоча        б        хвилину
 Тебе        в        молитвах        спом’яну

 Життя        своє        тобі        віддам
 За        єдність        душ        –        немов        одної        –        ,
 Що        наче        річка        у        розвої,
 Дарує        плідність        берегам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2015

Самсон

Легкий  вітерець  біля  вуха
І  м’якість  щоки  на  плечі.
А  місяць  льє  світло  із  кухля
Неспілої  ще  аличі.

У    мандри    лаштуються    миші    –
Пакують    зерно    і    полин.
Кіт-тенор    взяв    ноту    найвищу,
Загнавши    коханку    на    тин.

Пес  радо  подався  на  гулі,
Друзякам  прогавкавши  клич.
І  дні  пригадавши  минулі
Щось  тихо  розказує  сич.

І  тінню  час  міряє  липа  -
Стартує  комар  до  зірок.
По  приладах  він,  а  не  сліпо,
Цей  зробить  в  історію  крок.

Ніч  тихо  пливе  над  землею.
Ти  спиш,  я  вартую  твій  сон.
Дарма,  що  плече  трохи  мліє,
Я  буду  стійким  мов  Самсон…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2015

Все у житті бува лиш раз

Скажи  мені,  де  ж  той  наш  світ,
В  якім  були  ми    стільки  літ?
Як  навіть  небо  розітнути,
Його  тепер    не  повернути.

Напевне  хтось  украв  ключі,
Та  й  приховав  їх  уночі.
Бо  що  ми  тільки  не  робили,
А  скрині-щастя  не  відкрили.

Може  доля  так  жартує,
Що    тепер  вже  нас  не  чує.
Чи  може  зовсім  то  не  жарти,
І  щастя  ми  були  не  варті...

Все  у  житті  бува  лиш  раз,
Не  виставляєм  на  показ,
Картин  свою  ми  галерею.
А  що  ж  тепер  робити  з  нею?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2015

Два сніжних птаха

...Два    сніжних    птаха,    мов    би    хмарки    з    плоті,
Пливуть    по    темнім    дзеркалу    води,
Стомились    в    дальнім    і    важкім    польоті,
Та    раді,    що    уникнули    біди.

Сплелися    ніжно    шиями    у    танці
Кохання    й    вірності,    що    людям,    за    взірець,    
Дав    перед    творенням    Адама,    наостанці,
Любові    прикладом    всевидящий    Творець.

Бо    знав,    що    ми    уклонимось    із    шляху
Прямого    й    світлого,    й    підем    на    хибну    путь,
Тож    дав    нам    для    нагадування    птахів,
Які    що    мають    –    свято    бережуть.

Благословенні        безліччю    турбот,
Повінчані    у    кільцях    дальніх    летів,
Освячені    поборенням    незгод,
Записані    в    сонетах    у    поетів

Вони    свою    не    кинуть    пару    в    мить,
Коли    прийде    біда    в    червоних    плямах,
Коханому    останню,    щоби    жить
Він    міг,    дарують    їжу.    І    за    замах

На    спокій    милого    вони    готові    стать,
Не    важачи    на    смертну    небезпеку,            
Грудьми    до    бою.    І    оберігать
Своє    гніздо    і    пташенят    у    спеку,

І    дощ,    і    вітер.    А    коли    вже    смерть
Життя    комусь    обірве    нитку    з    пари,
То    інший    –    там    лишається    чекать
В    самотності,    де    милий    спить    товариш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2015

Луг понад річкою

Луг  понад  річкою  так  щиро  стелиться,
Моя  дівчинонька  на  мене  сердеться.
Ой  не  стелися  ти  зеленим  килимом,
Ой  не  злися  нині,    моя  ти  милая.  

Як  вип`є  сонечко  усю  росиноньку,
То  й  до  мене  прийде  тая  дівчинонька.
Хочу  лататтячком  коси  прикрасити,
Хочу  дівчиноньку  до  церкви  повести.

Вода  тече,  тече  тай  не  вертається,
Життя  іде  собі  і  все  минається.
Де  ж  тепер  ті  луги  широкополисті,
І  де  та  дівчина  з  моєї  юності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2015

Душа

Душа  моя    -    хлопча  простоволосе  –
Іде  у  світ  і  вірить,  як  дитина.
На  бите  скло  нога  ступає  боса,
Іде  душа  вперед  і  не  спочине.

І  злива  днів  у  безвість  віділлється,
Осінній  лист  у  небуття  полине.
Душа  моя  ні  разу  не  спіткнеться,
Хреста  свого  упевнено  нестиме.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2015

Ти починаєшся з очей

Ти  починаєшся  з  очей,
З  таких  сумних,  з  таких  бездонних
Лиш  глянеш  ти  –  я  непритомний
В  таємній  пристрасті  ночей

Ти  починаєшся  з  ночей.
З  таких  великих  і  жіночих,
Я  їх  цілую  так  охоче
Їх  погляд  ніжний  аж  пече  .  .  .

Ти  починаєшся  з  очей,
Таких  і  темних,  і  яскравих
В  них  подих  горя,  подих  слави
В  них  бачу  я  вогонь  печер  .  .  .

Ти  починаєшся  з  очей  .  .  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2015

Бо є ще надія

Тихесенько    вітер  колише    вербовії    віти,
Світанком    соромлені    зорі    сховались    за  хмари.
Ранковим    туманом  сповитії    зрошені  квіти,
Настроює    сонечко    струни  своєї  гітари.
І    нам    не    минути    ту    мить    як    заграють    куранти,
Природа    і    люди        перервуть        всі        солодкії        сни,
І    знов    замайорать        прийдешнім    життям    секунданти,
Весняна    дуель    вже    на    часі,    і    ти    її    не    зупини.
Вставай,        розпрямляй        свої        крила,        розгинайся        і        дій,
Уперто        крокуй    до    мети    і        долай        перепони.
Для  щастя    родини,  Вітчизни    і    живи  ти    і    мрій,
І    з    Богом    у    серці    тобі    не      страшні  ті    кордони,
Що    їх        позносило        вчорашніми        злими        вітрами.
Бо    є    ще    надія    що    син        буде        жити        для        мами,
Із    старанням    бджолиним    летітиме    до    вівтарю.                                
Сонечко    знов    засіяє    в    моїм    світанковім    краю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613678
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2015

Це ж сторінки моєї книжки

Хто  ти,  для  мене...?
Єдина  кількість.  у  голові.  думок...?
Із  всесвітом  зв`язок...?
Що  ти  таке...  немовби  щось  святе,
Таке  піднесене  й  близьке...
Для  всіх  ти  є,
Й  водночас  лиш  моєю.
То  як  тебе  я  маю  називати,
Коли  прийшов  вже  час
З  колиски  в  люди  випускати...?
Бо  ти  ж  бо,  як  дитя-малеча,
Котру  ночами  колихав,  
збагачував,  знання  вкладав.
Ти  мною  виплекана  мрія,
Що  вже  в  реальність  проросла  як  сім`я.
Мій  успіх  й  гордість  і  не  посильна  праця,
Що  щойно  сперлася  на  ніжки  -
Це  ж  сторінки  моєї  книжки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2015

Привітання на Покрову

Дорогі  мої  друзі!  !  Щиро  вітаю  Вас  і  всю  Вашу  родину,
зі  святом  Покрови  Пречистої  Богородиці  –  одним  з  найдавніших  християнських  свят!  І  з  Днем  Захисника  Вітчизни!
Оберегом  кожної  нації  є  її  культура  та  духовні  цінності,  що  передаються  від  покоління  до  покоління.  Особливо  це  стосується  цього  свята,  започаткованого  ще  нашими  пращурами.  Як  відомо,  воно  знайшло  своє  продовження  і  в  часи  Запорізької  Січі.  Наші  козаки  вважали  Пресвяту  Богородицю  своєю  заступницею  і  покровителькою.  Звертаючись  до  неї,  вони  казали:  «Покрий  нас  чесним  своїм  покровом  та  ізбави  нас  від  усякого  зла».
Тож  всіх  козаків  -  зі  святом,  і  бажаю  міцного  здоров'я,  незламної  волі  до  перемоги  та  патріотичного  духу,  який  допоможе  долати  будь-які  перешкоди!  Щиросердно  зичу  Вам  щастя,  здоров’я.
Щастя  всім,  радощів  та  благополуччя!
З  повагою,  Калиновий

Що  розказував  нам  батько,  не  забудь  до  скону,  
Про  Покрову,  Матір  Божу,  про  святу  ікону.  
Сарацини  підступили  під  мури  Царграда,  
Хоч  відважно  бились  греки  –  не  дали  їм  ради.  

І  коли  вже  воювали  за  рубіж  останній,  
На  всеношній  святий  Андрій,  а  з  ним  Єпіфаній
(його  учень)  раптом  бачать  прямо  перед  ними
У  повітрі  Матір  Божу  з  багатьма  святими.  

І  коли  вже  сил  у  греків  зовсім  не  ставало,  
Розпростерла  Мати  Божа  біле  покривало,  
Омофор  свій,  над  їх  станом,  благаючи  стиха
Про  спасіння  того  граду  від  біди  та  лиха.  

Підбадьорені  святими  словами  молитви,
Вийшли  греки  з  небезпеки,  не  програли  битви.  
Й  нам  в  родині  Мати  Божа  додавала  сили.  
Богоматері  ікону  ми  дуже  любили.  

Ще  й  тепер  прохаєм  часто,  зустрівшися  з  горем:  
Покрий  же  нас,  Божа  Мати,  своїм  омофором.  
Серед  нашого  народу  Надія  не  згине,  
Поки  молишся  за  грішних,  Свята  Берегине.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2015

Притули мене до серця

Притули  мене  до  серця.
Раз  і  назавжди
Утікатиму  від  тебе  -
Ти  не  відпусти
А  захочу  все  забути  –  
Знов  не  відпускай  .  .  .
Я  без  тебе  мертвий  буду,
Мертвий  –  так  і  знай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2015

Мені болить

Мені  болить,  бо  я  тебе  не  мав
Ні  ласки,  ні  любові,  ні  тепла,  -
А  може  все  тоді  позабував?
Спалив  тебе  в  собі  дотла?
Душа  лишилась  без  житла.

Мені  болить,  бо  тебе  й  не  маю
На  серці  залишивсь  від  різок  слід
Тепер  мені  не  розтопить  той  лід
і  ще  щемить,  ще  страждаю.
Невже  навік?  Невже  навік?

Мені  болить,  бо  так  вже  й  не  мати
Тебе  ніколи.  Місце  те  пусте.
Ще  живу  і  буду  пам`ятати
Холод  губ  у    ніч  утрати
Мені  болить.  Болить  і  все.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2015

Передвиборче гадання

Берег  лівий,  берег  правий
Хто  не  зліва  -  той  не  правий.
А  хто  правий?  Той  хто  править?
Чи  брехнею  народ  травить...
Тут  обирай  не  обирай,  
Та  не  отримаєш  ти  рай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611704
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.10.2015

0 вчительська доле!

0  вчительська  доле!  0  вчительська  доле!
Світанком  спішить  моє  серце  до  школи.
І  вічний  неспокій,  і  вічні  тривоги
бере  воно  завжди  з  собою  в  дорогу.
Від  теплих  вітань  і  усмішок  дитячих
стаю  я  добрішим,  а  серце  гарячим.
І  хоч  не  була  ти  легкою  ніколи,
тебе  не  картаю  я,  вчительська  доле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611247
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2015

Вічність

Пітьма    всю    землю    ковдрою    покрила,
Притисла    трави        густоти    гора,
Дрімотна    тиша    розправляє    крила    
Тонким    протяжним    писком    комара.

Десь    за    ставками    селезень    закрякав,        
Котили    луни    колесо    краси,
За    днем    земля    беззвучністю    заплаче
Слюзами    ночі    -    інеєм    роси.

За    річкою    притихли        квакать    жаби,
Кажан    десь    зойкнув,    щоб    забути    страх,    
Їжак    зачмихав,    мабуть,    чистить    лапи,    
Залився    сміхом,    філін    у    лісах,

Притихло    все    –    природа        і        людина.
Ліси    і    гори,    ріки    і    моря,
Чорніє,    вись,    а    пролетить    година,
I    з    другим    півнем    зродитъся    зоря,


Зорянка    перша    викликає    ранок,
На    світ    повзуть,    пташині    голоси,
З-за        річки    тихо    виповза    світанок
Церковним    хором    Божої    краси.

За    горизонтом    загорілось    небо,
Стають    чіткими    обриси    дерев,
Згасають    зорі    –    молодих    потреба,    
А    третій    півень    вже    віщує    день.

За    днем    до    нас    завжди    приходить    вечір,
А    з    часом    переростає    в    ніч,
ніч    підставля    світанку    свої    плечі,
І    все    оце    повториться    одвіч.

І    шум    і    спокій    заховались    в    звуках,
Життя    і    смерть    не    мають    чітких    меж,
Все    на    землі    народжується    в    муках,                                    
І    помирає    у    муках    теж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2015

І те, що зліпим, - те і маєм

І  те,  що  зліпим,  -  те  і  маєм


…Коли  Господь  створив  людину,
Шматок  малий  лишився  глини.
-  Що  хочеш  ти,  -  спитав  Творець,
Щоб  я  зліпив,  Адаме  любий?
-  Мені  на  голову  вінець  -
Корону  Щастя  –  дай,  щоб  згуби
Я  не  зазнав  в  своїм  житті!
Творець  помовчав  в  співчутті,
І  глину  в  руку  вклав  Адаму.
І  долю  з  тих  часів  свою  
Самі  вінчаємо  ми  –  в  драму,
Чи  в  мед,  чи  в  спочин  у  раю
Ту  глину  гарно  виминаєм.
І  те,  що  зліпим,  -  те  і  маєм…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2015

Ти починаєшся з очей

Ти  починаєшся  з  очей

Мелодія  на  вірш  автора  Калиновий::  Ти  починаєшся  з  очей
Прикріплений  файл:  Ти  починаєшся  з  очей.mp3



Оригінал    -    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285151

Ти    починаєшся        з        очей        –
Із    двох      джерел      першопочатку
 Із    зародку        святих        речей,
 В    яких        нетлінності        печатка.
         Ти      починаєшся        в        собі,
         Тікаєш      в      голосі        від        себе.
         Луною      поверну        тобі
         Твій        подих        із        блакиті        неба.
 Ти        починаєшся        з        тенет
 Що        їх        твої        сплітають        руки,
 Разом        звиваючи        сюжет
 Від    зустрічі        аж        до        розлуки.

         Ти      починаєшся        з        очей,
         В́́      них        відзеркалюєшся        нині
         Бо      серед        натовпу        людей
         Потреба        є        в        одній        людині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2015