Калиновий

Кохання мить

Мелодія  на  вірш  автора  калиновий::  Кохання  мить
Прикріплений  файл:  Кохання  мить(G).mp3



Кохання        мить,        єдина        мить        –                                                        
 Усе        життя        твоє        освітить,                                                                                
 Лише                шалений        не        помітить,                                        
 Як        серце        вічністю        болить.

 Нехай        впаде        остання        ніч
 Тавром        розпеченим        на        плечі,
 Самотньо        я        зустріну        вечір        –
 Люби        мене,        єдину        мить.

 Нехай        спокою        не        знайду        я        –
 Шукати        буду        до        загину.
 Люби        мене,        хоча        б        хвилину
 Тебе        в        молитвах        спом’яну

 Життя        своє        тобі        віддам
 За        єдність        душ        –        немов        одної        –        ,
 Що        наче        річка        у        розвої,
 Дарує        плідність        берегам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2015

Бог і Україна

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О  Боже  правидний,  чого  нам  не  везе?

Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  йому,  й  собі.

Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  на  всіх,
що  Бог  не  любить  нашу  Україну
за  неспокутий  історічний  гріх.

Карає  Бог  десницею  своєю
і  тим  усяким  сущим  воздає
за  те,  що  ми  зневажили  ідею
яка  основу  нації  дає.

За  те,  що  ми  забули  Боже  слово
і  волю  всім  гріхам  дали,
за  те,  що  ми  плюндруємо  рідну  мову
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.

За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  забули  всі  у  Божий  храм,
за  те,  що  ми  цуралися  злагоди,
яку  найбільше  бракувало  нам.

За  те  ви  всі  терпіли  супостата,
і  тим  самим  призріли  Божий  гнів,
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата
натомість  разом  йти  і  бити  ворогів.

За  те,  що  церкву  зрадили  екзарки
свою  зреклися,  а  чужу  дали,
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели.

За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать.

За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя
і  через  те  мільйони  українців
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття.

Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі.  Ми  всі,  до  одного.
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш
нас    не  любить,  -
Це  ми  не  любим  Господа  свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609454
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.09.2015

Коли приходиш ти

Коли  приходиш  ти  -
Зриваєш  серця  спокій
І  я  палю  мости
Нехай  згорять  на  попіл.

Приспів  :
Немає  болю,  ні  жалю
За  тим  майбутнім  чи  минулим
Усе,  що  було  підпалю
Щоб  з  димом  ввись  майнуло.

Коли  приходиш  ти  -
Приходить  біль  з  тобою
І  я  біжу  в  світи  
Шукаю  там    спокою.

Коли  приходиш  ти  -
Безсило  опускаю  руки
Коли  приходиш  -  то  не  йди,
Бо  так  втомився  від  розлуки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2015

Чомусь думка все лине і лине

Чомусь  думка  все  лине  і  лине,  
В  моє  рідне  село  тополине.
 Там  тополі  над  Стиром  стрункі,  
Пам`ятають  про  юності  дні.  

 Село  Топільне  ти  таке  одне  
В  усьому  світі  рідне  і  святе.  
Без  тебе  я  не  зможу  вже  жити,  
І  повік  тебе  буду  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598447
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.08.2015

Співають півні на Волині

Співають    півні    на    Волині,
Як    не    співають    більш    ніде.
А    у    дівчини    очі    сині,
Вона    до    мене    не    прийде.

Ой    не    співайте    голосисті,
Не    крайте    серце    молоде.
Її    в    весільному    намисті,
До    вінчання    вже    хтось    веде.

Нехай    уранці        буде    спокій,
І        у    житті    хай    буде    рай.
Як    півнів    спів    такий    високій,    
Душа    моя    не    плач    -    співай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2015

Залишаючи

Відстукує  серце  ритм,
Відраховує  кожну  хвилину.
Залишаючи  стільки  рим,
Через  скільки  я  вже  загину,
Залишаючи  стільки  слів,
Скільки  встигну  я  ще  сказати,  
Залишаючи  стільки  днів,
Щоби  душу  свою  пізнати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2015

Свої гріхи

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О  Боже  правидний,  чого  нам  не  везе?
Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  йому,  й  собі
Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  на  всіх,
що  Бог  не  любить  нашу  Україну
за  неспокутий  історичний  гріх
Карає  Бог  десницею  своєю
і  тим  усяким  сущим  воздає
за  те,  що  ми  зневажили  ідею
яка  основу  нації  дає
За  те,  що  ми  забули  Боже  слово
і  волю  всім  гріхам  дали,
за  те,  що  ми  плюндруємо  рідну  мову
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.
За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  позабували  всі  у  Божий  храм,
за  те,  що  ми  цуралися  злагоди,
яку  найбільше  бракувало  нам.
За  те  ви  всі  терпіли  супостата,
й  тим  самим  призріли  на  Божий  гнів,
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата
натомість  разом  йти  і  бити  ворогів
За  те,  що  церкву  зрадили  екзархи
свою  зреклися,  а  чужу  дали,
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели
За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать
За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя
і  через  те  мільйони  українців
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття
Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі.  Ми  всі,  до  одного.
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш
нас    не  любить,  -
Це  ми  не  любим  Господа  свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588779
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2015

Любов

Напишу  я  тобі  про  любов,
З  надією,  що  зрозумієш  ти  моє  бажання
звертаюся  до  теми  знов  і  знов,
та  бачу  марність  я  свого  старання.

Як  людство  із’явилося  на  світ-          
Любов  постала  таємниць  безкраєм.  
Злетіли  миттю  сотні  тисяч  літ,  
Але  розгадки  досі  ще  не  має.

Одної  правди  не  бува  для  всіх,    
загальне  не  завжди  для  нас  потреба.
Так  і  любов  -  то  праведне  чи  гріх  -
конкретно  кожен  визнача  для  себе.

Одна  проблема  ятрить  суть  мою    
І  закипає  гнівом  благородним:
чого  це  Бог,  створивши  нам  сім`ю,
зробив  любов  страшним  гріхом  господнім?

Чому  Адам  із  Євою  в  раю
по  волі  Бога  мусили  би  жити,
забувши  про  сполученість  свою,
яку  спровокував  Змій-Спокуситель?

Чому  у  рай  немає  вороття,
а  людство  все  -  то  є  гріховні  діти?
Не  Бог,  а  гріх  чому  дає  життя      
І  визначає  все  на  білім  світі?

На  пошуки  до  мудрості  пішов  –
я  Біблію  читав  з  начал  і  до  краю,
бальзаму  для  душі  я  тут  знайшов,
а  відповідь  ще  й  досі  десь  блукає.

Здавна  поети  наламали  дров  -
для  них  любов  -  то  почуття  й  зітхання,
любов  я  ж  поділяю  на  любов,
і  зовсім  протилежне  -  на  кохання.

Шукаю  власний  погляд  на  оте,
що  змушує  людей  родитись  знову,
про  звичне,  так  жадано-золоте
я  спробую  сказати  новим  словом.
 
Кохання  є  нестерпний  гіркий  мед,  
солодка  сіль,  насипана  на  рани.
То  вічний  зов,  який  веде  вперед
в  нестерпні  муки,  довгі  до  нестями.

Кохання  є  незнані  біль  і  шок,
нечутна  смерть  всебажаної  муки,
то  повінь  почуттів  бурхливих  вод                                                
 І  дикий  страх  майбутньої  розлуки.

Кохання  то  є  буйство  всіх  бажань,
то  синтеза  небесного  й  земного,  
то  інтеграл,  що  переходить  грань,  
нестерпні  жорна  таїнства  людського.

Кохання  є  природний  крик  душі,
Жаданий  біль,  що  каторгою  зветься.
Наркотик  насолоди  і  гріхів
Ланцюг  яких  ніколи  не  порветься.

Кохання  є  цілюче  джерело
свята  вода  із  чистої  криниці,
то  згусток  небуття,  яке  прийшло
з  самих  глибин  зпресованої  миті.

Кохання  є  вулкани  почуттів
То  повінь  і  апофеоз  бажання.
Нектар  одвічних  мук  і  елексір,
цикути  нелюдського  поривання.

Нектар  кохання  п'ємо  знов  і  знов,
як  сік  берези  із  лісів,  без  краю.
спитай  мене  -  "А  що  ж  таке  любов?"
І  я  скажу:  їй-Богу,  я  не  знаю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2015

Ти одна в моєму серці

На  краю  села  хатина,
Там  живе  моя  дівчина.
Я  в  ту  хату  як  заходжу,
То  очей  з  неї  не  звожу.

Приспів
Ой  дівчинонько-дівчино,
Моя  ти  одна-єдина.
Твої  очі  -  два  озерця,
Ти  одна  в  моєму  серці.

Осідлаю  вороного,
Хай  несе  мене  одного.
До  світанку  може  вспію,
Наздогнати  свою  мрію.

Нічка  темна  ворожила,
Закипала  кров  у  жилах.
А  серденько  стукотіло
Бо  тебе  одну  хотіло.

А  як  сонце  присвітило,
Нас  воно  і  полонило.
Нині  твердо  про  те  знаю,
Що  одну  тебе  кохаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2015

Любов

Напишу  я  тобі  про  любов,
З  надією,  що  зрозумієш  ти  моє  бажання
звертаюся  до  теми  знов  і  знов,
та  бачу  марність  я  свого  старання.

Як  людство  із’явилося  на  світ-          
Любов  постала  таємниць  безкраєм.  
Злетіли  миттю  сотні  тисяч  літ,  
Але  розгадки  досі  ще  не  має.

Одної  правди  не  бува  для  всіх,    
загальне  не  завжди  для  нас  потреба.
Так  і  любов  -  то  праведне  чи  гріх  -
конкретно  кожен  визнача  для  себе.

Одна  проблема  ятрить  суть  мою    
І  закипає  гнівом  благородним:
чого  це  Бог,  створивши  нам  сім`ю,
зробив  любов  страшним  гріхом  господнім?

Чому  Адам  із  Євою  в  раю
по  волі  Бога  мусили  би  жити,
забувши  про  сполученість  свою,
яку  спровокував  Змій-Спокуситель?

Чому  у  рай  немає  вороття,
а  людство  все  -  то  є  гріховні  діти?
Не  Бог,  а  гріх  чому  дає  життя      
І  визначає  все  на  білім  світі?

На  пошуки  до  мудрості  пішов  –
я  Біблію  читав  з  начал  і  до  краю,
бальзаму  для  душі  я  тут  знайшов,
а  відповідь  ще  й  досі  десь  блукає.

Здавна  поети  наламали  дров  -
для  них  любов  -  то  почуття  й  зітхання,
любов  я  ж  поділяю  на  любов,
і  зовсім  протилежне  -  на  кохання.

Шукаю  власний  погляд  на  оте,
що  змушує  людей  родитись  знову,
про  звичне,  так  жадано-золоте
я  спробую  сказати  новим  словом.
 
Кохання  є  нестерпний  гіркий  мед,  
солодка  сіль,  насипана  на  рани.
То  вічний  зов,  який  веде  вперед
в  нестерпні  муки,  довгі  до  нестями.

Кохання  є  незнані  біль  і  шок,
нечутна  смерть  всебажаної  муки,
то  повінь  почуттів  бурхливих  вод                                                
 І  дикий  страх  майбутньої  розлуки.

Кохання  то  є  буйство  всіх  бажань,
то  синтеза  небесного  й  земного,  
то  інтеграл,  що  переходить  грань,  
нестерпні  жорна  таїнства  людського.

Кохання  є  природний  крик  душі,
Жаданий  біль,  що  каторгою  зветься.
Наркотик  насолоди  і  гріхів
Ланцюг  яких  ніколи  не  порветься.

Кохання  є  цілюче  джерело
свята  вода  із  чистої  криниці,
то  згусток  небуття,  яке  прийшло
з  самих  глибин  зпресованої  миті.

Кохання  є  вулкани  почуттів
То  повінь  і  апофеоз  бажання.
Нектар  одвічних  мук  і  елексір,
цикути  нелюдського  поривання.

Нектар  кохання  п'ємо  знов  і  знов,
як  сік  берези  із  лісів,  без  краю.
спитай  мене  -  "А  що  ж  таке  любов?"
І  я  скажу:  їй-Богу,  я  не  знаю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2015

Відстукує серце ритм

Відстукує  серце  ритм,
Відраховує  кожну  хвилину.
Залишаючи  стільки  рим,
Через  скільки  я  вже  загину,
Залишаючи  стільки  слів,
Скільки  встигну  я  ще  сказати,  
Залишаючи  стільки  днів,
Щоби  душу  свою  пізнати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2015

Сад

Я    –син    землі,    люблю    всі    пори    року:
білу    зиму    і    жовтий    листопад,    
червоне    літо,    весну    синьооку
як    теплим    травнем    розцвітає    сад.
Тягар    зимовий    поскидавши    з    себе
дерева    раді,    що        весна    прийшла,
і    тягнуть    руки    –    віти    аж    до    неба,    
і    просять    в    Бога    сонця    і    тепла,
Стоять    поважно    посивілі    вишні
вглядаються    в    далеку    синю    даль
немов    дівчата    з    вечорниців    вийшли
в    руках    тримають    скинуту    вуаль.
Неначе    люди,    що    стомились    бігом
сплять    яблуні,    облиті    молоком,
 і    сіють    пелюстками    –    білим    снігом
вкривають  землю  гашеним    вапном.
Земля    убралась    килимом    зеленим
нема    йому    ні    краю,    ні    кінця,    
про    щастя    мріють    сливи-наречені
засватані    зібрались    до    вінця
Вінком    жовтавим    світиться    калина,
у    гурт    побігли    і    її    кортить,
ось-ось    суцвіттям    вкривається    малина,
весь    сад    буяє,    квітне    і    пахнить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2015

Коли приходиш ти

Коли  приходиш  ти  -
Зриваєш  серця  спокій
І  я  палю  мости
Нехай  згорять  на  попіл.

Приспів  :
Немає  болю,  ні  жалю
За  тим  майбутнім  чи  минулим
Усе,  що  було  підпалю
Щоб  з  димом  ввись  майнуло.

Коли  приходиш  ти  -
Приходить  біль  з  тобою
І  я  біжу  в  світи  
Шукаю  там    спокою.

Коли  приходиш  ти  -
Безсило  опускаю  руки
Коли  приходиш  -  то  не  йди,
Бо  так  втомився  від  розлуки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2015

Кохання мить

Мелодія  на  вірш  автора  Калиновий::  Кохання  мить
Прикріплений  файл:  Кохання  мить(G).mp3



Кохання        мить,        єдина        мить        –                                                        
 Усе        життя        твоє        освітить,                                                                                
 Лише                шалений        не        помітить,                                        
 Як        серце        вічністю        болить.

 Нехай        впаде        остання        ніч
 Тавром        розпеченим        на        плечі,
 Самотньо        я        зустріну        вечір        –
 Люби        мене,        єдину        мить.

 Нехай        спокою        не        знайду        я        –
 Шукати        буду        до        загину.
 Люби        мене,        хоча        б        хвилину
 Тебе        в        молитвах        спом’яну

 Життя        своє        тобі        віддам
 За        єдність        душ        –        немов        одної        –        ,
 Що        наче        річка        у        розвої,
 Дарує        плідність        берегам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2015

Коли Господь створив людину

…Коли  Господь  створив  людину,
Шматок  малий  лишився  глини.
-  Що  хочеш  ти,  -  спитав  Творець,
Щоб  я  зліпив,  Адаме  любий?
-  Мені  на  голову  вінець  -
Корону  Щастя  –  дай,  щоб  згуби
Я  не  зазнав  в  своїм  житті!
Творець  помовчав  в  співчутті,
І  глину  в  руку  вклав  Адаму.
І  долю  з  тих  часів  свою  
Самі  вінчаємо  ми  –  в  драму,
Чи  в  мед,  чи  в  спочин  у  раю
Ту  глину  гарно  виминаєм.
І  те,  що  зліпим,  -  те  і  маєм…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2015

Кого питаю я – чому? Чому?

Реальність  та,  що  чую,  знаю,  бачу,
жить  не  дає  ні  серцю,  ні  уму
Коли  сміюся  –  означає  плачу,
одне  питання  задаю  –  чому?

В  часи  славенні  князя  Ярослава
коли  Європа  впала  у  пітьму,
найбільшу  в  світі  маєм  ми  державу
та    втпратили.  Питання  є  –  чому?

В  Росії  –  триста  літ  ярмо  татарське
а  самобутність  зберегли  свою.
Вісімдесят  у  нас,  а  де  державність?
Хто  скаже  мені  відповідь:  чому?

Як  не  дивись  –  чи  здалеку,  чи  зблизька
на  історичну  нашу  давнину  –
простий  народ  пішов  в  козацьке  військо
а  старшина  –  до  польського.  Чому?

Богдана  не  любили  твердолобі
бо  не  шукав  він    прислужить  кому
Посольства  слав  тоді  по  всій  Європі,
та  нас  ніхто  не  визнав.  Чому?

Як  тільки  впала  вся  царизму  товща,
всі,  хто  хотів,  покинули  тюрму
Пішли  з  Русі  Фінляндія  і  Польща
А  ми  ще  рік  вагалися.  Чому?

Коли  царя  ми  славили  куранти,
був  час  на  вибір  –  в  літо  чи  в  зиму.
Європа  вся  пристала  до  Атланти
а  ми  зв’язалися  з  німцями.  Чому?

Свавілля  дике  і  властей    жадоба.
перетворили  Україну  на  тюрму
Під  ним  ішли  мільйони,  як  худоба
Зате  вождів  ми  славимо.  Чому?

В  Сибір  щодня  летіли  ешелони,
щоб  знищить  хлібороба,  мов  чуму
З  голодомору  вмерли  сім  мільйонів  –
але  простів  не  було.  Чому?

Коли  свобода  почала  світати,
і  всі  народи  кинулись  від  сну,
а  незалежність  вже  взяли  прибалти
у  нас  застою  заповідник  був.  Чому?

Хоч  самостійність  ми  рекламували,
та  влада  не  змінилась  на  тому,
бо  всі  очима  кліпали  й  мовчали
І  знов  таке  питання  –  а  чому?

Щоб  мати  незалежності  основу,
ідея  мусить  помагать    цьому
Всі  нації    шанують  рідну  мову  –
а  ми  чужу  шануємо.  Чому?

Реформи  зверху  і  стремлінка  знизу
поклали  переустрій  усьому
Європа  Східна  настала  на  кризу
а  в  нас  вона  у  наступі.  Чому?

Трагічно  те,  що  відповіді  знаю,
бо  вмію  відрізняти  світло  й  тьму.
Тоді  для  чого  серце  своє  краю
Кого  питаю  я  –  чому?  Чому?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583226
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2015

Ми всі, до одного

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,  
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О,  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О,  Боже  праведний,  чому  нам  не  везе?  

Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі  -
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  Йому,  й  собі!

Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  нас  всіх:
що  Бог  не  любить  нашу  Україну  -
за  неспокутий  історичний  гріх.

Карає  Бог  десницею  своєю,
і  тим  усяким  сущим  воздає  -
за  те,  що  ми  зневажили  ідею,
яка  основу  нації  дає.

За  те,  що  ми  забули  Боже  Слово
і  волю  всім  своїм  гріхам  дали.  
За  те,  що  ми  плюндруємо  рідну  мову,
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.

За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  позабували  в  Божий  храм,
за  те,  що  відцуралися  злагоди,  
яку  найбільше  бракувало  нам.  

За  те,  що  всі  терпіли  супостата,  
накликавши  тим  самим  Божий  гнів.
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата,
натомість  -  разом  бити  ворогів.

За  те,  що  церкву  зрадили  екзархи:
свою  зреклися,  а  чужу  дали,  
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели.

За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  з  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать.

За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя  –
і  через  те  мільйони  українців  
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття.

Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі  -  Ми  всі,  до  одного.  
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш  нас  не  любить
-  Це  ми  не  любим  Господа  Свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583225
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2015

Ти спиш, я вартую твій сон

Легкий  вітерець  біля  вуха
І  м’якість  щоки  на  плечі.
А  місяць  льє  світло  із  кухля
Неспілої  ще  аличі.

У    мандри    лаштуються    миші    –
Пакують    зерно    і    полин.
Кіт-тенор    взяв    ноту    найвищу,
Загнавши    коханку    на    тин.

Пес  радо  подався  на  гулі,
Друзякам  прогавкавши  клич.
І  дні  пригадавши  минулі
Щось  тихо  розказує  сич.

І  тінню  час  міряє  липа  -
Стартує  комар  до  зірок.
По  приладах  він,  а  не  сліпо,
Цей  зробить  в  історію  крок.

Ніч  тихо  пливе  над  землею.
Ти  спиш,  я  вартую  твій  сон.
Дарма,  що  плече  трохи  мліє,
Я  буду  стійким  мов  Самсон…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2015

Свої гріхи

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О  Боже  правидний,  чого  нам  не  везе?

Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  йому,  й  собі.

Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  на  всіх,
що  Бог  не  любить  нашу  Україну
за  неспокутий  історічний  гріх.

Карає  Бог  десницею  своєю
і  тим  усяким  сущим  воздає
за  те,  що  ми  зневажили  ідею
яка  основу  нації  дає.

За  те,  що  ми  забули  Боже  слово
і  волю  всім  гріхам  дали,
за  те,  що  ми  плюндруємо  рідну  мову
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.

За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  забули  всі  у  Божий  храм,
за  те,  що  ми  цуралися  злагоди,
яку  найбільше  бракувало  нам.

За  те  ви  всі  терпіли  супостата,
і  тим  самим  призріли  Божий  гнів,
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата
натомість  разом  йти  і  бити  ворогів.

За  те,  що  церкву  зрадили  екзарки
свою  зреклися,  а  чужу  дали,
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели.

За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать.

За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя
і  через  те  мільйони  українців
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття.

Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі.  Ми  всі,  до  одного.
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш
нас    не  любить,  -
Це  ми  не  любим  Господа  свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582735
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.05.2015

Ти починаєшся з очей

Ти        починаєшся        з        очей        –
 Із        двох        джерел        першопочатку
 Із        зародку        святих        речей,
 В        яких        нетлінності        печатка.
         Ти        починаєшся        в        собі,
         Тікаєш        в        голосі        від        себе.
         Луною        поверну        тобі
         Твій        подих        із        блакиті        неба.

 Ти        починаєшся        з        тенет
 Що        їх        твої        сплітають        руки,
 Разом        звиваючи        сюжет
 Від        зустрічі        аж        до        розлуки.

         Ти        починаєшся        з        очей,
         В́́        них        відзеркалюєшся        нині
         Бо        серед        натовпу        людей
         Потреба        є        в        одній        людині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2015

Скажи мені

Скажи  мені,  де  ж  той  наш  світ,
В  якім  були  ми    стільки  літ?
Як  навіть  небо  розітнути,
Його  тепер    не  повернути.

Напевне  хтось  украв  ключі,
Та  й  приховав  їх  уночі.
Бо  що  ми  тільки  не  робили,
А  скрині-щастя  не  відкрили.

Може  доля  так  жартує,
Що    тепер  вже  нас  не  чує.
Чи  може  зовсім  то  не  жарти,
І  щастя  ми  були  не  варті...

Все  у  житті  бува  лиш  раз,
Не  виставляєм  на  показ,
Картин  свою  ми  галерею.
А  що  ж  тепер  робити  з  нею?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2015

Страждання очищує душу

Страждання  очищує  душу,
Смирення  приборкує  гнів.
Старання  -  шлях  до  перемоги,
Молитва  спасе  від  гріхів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2015

Я не дам тобі жити

Я  не  дам  тобі  жити
без  мене.
 Громовим  листопадним  листям      
чавитиму  твоє  плече.
Голотремтячим    гіллям  сататимусь
повз  горизонт  твого  обличчя.
Засипатиму  товщенним  снігом
усі  файли  пам`яті  про  нього.
Пекельним  вогнем  випікатиму
скрізь  із  себе  твої  сліди.
Закам`янілим  лебедем  з  неба    
упаду  до  ваших  ніг    тоді
як  цілуватимеш  ти  його.
Весняним  струмком  
проллюся  у  твоїх  споминах  
про  нашу  весну…
І  зірву  всі  греблі
на  твоїх  життєвих  водозбірах.
Літньою  спекою
зачавлю  тебе  голодом  кохання
А  ще:  
я  миттю  і  без  вагань
віддам  своє  життя
 за  те
щоб  Ти  була  щасливою
 з  Ним.
Тому  що  я  люблю  тебе….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2015

Відстукує серце ритм

Відстукує  серце  ритм,
Відраховує  кожну  хвилину.
Залишаючи  стільки  рифм,
Через  скільки  я  вже  загину,
Залишаючи  стільки  слів,
Скільки  встигну  я  ще  сказати,  
Залишаючи  стільки  днів,
Щоби  душу  свою  пізнати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2015

Відпочинок на природі

Ось    зробила  я    гарний  вчинок  –  не  скажу  який,
За  те  я  мала  відпочинок  –  просто  золотий!
На  природі  при  погоді    ми  відпочивали,
Мама,  тато  й    братик  -  трішки  навіть  засмагали.

А  ще  бачили  багацько  різних  квітів  в  лісі,
І  горобчиків  маленьких  що  у  нашій  стрісі.
Чула  я  й  пташині  співи  –  чарівнії  хори,
З  задоволенням  купалась  у  зеленім  морі.

Добре  там  відпочивати  де  рідна    природа,
Шкода  тільки  що  не  часто  є  така  нагода.
От  у  рідній  школі  я  трудитимусь  і  далі,
Будуть  в  мене  і  ще  кращі  природні  медалі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2015

И если…

Дорога,  на  ямах  и  ухабах.
Большие  рвы,  обочины  в  канавах.  
И  нам  по  ней  приходится  идти.
Привал  объявят,  у  конца  пути.

Упал,  споткнулся,  некого  винить.
И  где  же  нам  соломку  подстелить?
И  сколько  же  ее  с  собой  нести,
Чтобы  хватило,  до  конца  пути?

Не  понимаю  я,  иных  людей,
Что  хлещут  жизненных  своих  коней.
Кнутом  пороков  до  рубцов  в  крови.
С  прощеньем  у  Него,  в  конце  пути.

Никто  не  скажет  нам,  где  наш  ларец.
На  что  нам  время  подарил  Творец.
Свои  достойно  ямы  обойти.
И  если  жизнь  там,  за  концом  пути?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2015

За что мы любим???

За    что    мы    любим???    
За    слова???
Да    нет,    слова    бывают    слишком    лживы…
Быть    может    за    красивые    глаза???
Нет,    нет,    еще    раз    нет,    ведь    не    всегда    они    красивы…
Быть    может    любим    за    дела    и    за    поступки,
Что    ради    нас    свершаются    в    пылу???
И    снова    нет,    тогда    б    не    продержаться    нам    и    сутки,
Любовь    поступки    те    развеют    на    ветру…
Так    что    же    двигает    любовь???
 За    что    прощаются    ошибки???
И    почему    же    вновь    и    вновь,
 мы,    понимая,    что    вокруг    все    зыбко,
Вступаем    на    тропу    —    любовь,
 порою    разбиваясь    в    кровь…
И    все    равно    идем    по    тонкой    нитке…
Да    потому    что    жизнь    одна,    
что    в    этой    жизни    важен    тот,    кто    нужен,
Что    забываешь    все    обиды    и    слова,    
когда    есть    рядом    тот,    кто    сужен…
А    главное,    все    происходит    потому,    
что    и    во    сне,  и    даже    на    яву
Мы    любим    ни    «за    что»,    а    вопреки    всему..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2015

Любив козак дівчиноньку

Любив  козак  дівчиноньку  —                
Вже  мали  побратись,                                                  
та  пішов  він  на  війноньку                                  
за  волю  змагатись.

Налетіла  чорна  хмара                  
Із  кримського  півдня,            
коли  козак  із  послами  
доходив  до  Відня.

Та  й  забрали  дівчиноньку                                    
у  полон  татари.                                                  
Вернувсь  козак  додомоньку                  
застав  божі  кари.

Залишився  соколиком,                            
довго  мавши  тужбу,                                              
та  й  пішов  із  полковником  
на  козацьку  службу.

ІІри  посольствах  прислужився                                    
аж  чотири  роки.                                                                            
Шукав  її  й  дивився                                                                            
по  усій  Європі.

У  Стамбулі  в  день  священний,                        
у  неділю  рано,                                                            
зустрів  свою  наречену                                                  
по-турецьки  вбрану.

Кинувсь  її  обіймати,                                      
а  та  зупинила:
"Не  твоя  я,  пане-брате,
не  твоя  я  мила.
 
Я  уже  не  християнка,
я  дружина  бая,
вже  три  роки  мусульманка  
і  залишусь  нею.

Коли  будеш  у  нас  дома,  
поклонися  батьку  –                                              
Хай  молиться  завше  Богу                              
За  свое  дитятко."

Засвітила  сталь  даманська                                
у  руках  козацьких,                        
пролилися  крові  каплі                                  
на  тюрбан  ногайський.

Постріл  в  скроню  із  мушкета
наповал  самого,
І  збігала  кров  з  кашкета
кольору  одного.

Посадили  в  головах                                                    
їх  червону  калину,                                                    
в  ногах—терен,  а  боками  –          
колючу  шипшину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015

І шум і спокій заховались в звуках

Пітьма    всю    землю    ковдрою    покрила,
Притисла    трави        густоти    гора,
Дрімотна    тиша    розправляє    крила    
Тонким    протяжним    писком    комара.

Десь    за    ставками    селезень    закрякав,        
Котили    луни    колесо    краси,
За    днем    земля    беззвучністю    заплаче
Слюзами    ночі    -    інеєм    роси.

За    річкою    притихли        квакать    жаби,
Кажан    десь    зойкнув,    щоб    забути    страх,    
Їжак    зачмихав,    мабуть,    чистить    лапи,    
Залився    сміхом,    філін    у    лісах,

Притихло    все    –    природа        і        людина.
Ліси    і    гори,    ріки    і    моря,
Чорніє,    вись,    а    пролетить    година,
I    з    другим    півнем    зродитъся    зоря,


Зорянка    перша    викликає    ранок,
На    світ    повзуть,    пташині    голоси,
З-за        річки    тихо    виповза    світанок
Церковним    хором    Божої    краси.

За    горизонтом    загорілось    небо,
Стають    чіткими    обриси    дерев,
Згасають    зорі    –    молодих    потреба,    
А    третій    півень    вже    віщує    день.

За    днем    до    нас    завжди    приходить    вечір,
А    з    часом    переростає    в    ніч,
ніч    підставля    світанку    свої    плечі,
І    все    оце    повториться    одвіч.

І    шум    і    спокій    заховались    в    звуках,
Життя    і    смерть    не    мають    чітких    меж,
Все    на    землі    народжується    в    муках,                                    
І    помирає    у    муках    теж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015

Напишу я тобі про любов

Напишу  я  тобі  про  любов,
З  надією,  що  зрозумієш  ти  моє  бажання
звертаюся  до  теми  знов  і  знов,
та  бачу  марність  я  свого  старання.

Як  людство  із’явилося  на  світ-          
Любов  постала  таємниць  безкраєм.  
Злетіли  миттю  сотні  тисяч  літ,  
Але  розгадки  досі  ще  не  має.

Одної  правди  не  бува  для  всіх,    
загальне  не  завжди  для  нас  потреба.
Так  і  любов  -  то  праведне  чи  гріх  -
конкретно  кожен  визнача  для  себе.

Одна  проблема  ятрить  суть  мою    
І  закипає  гнівом  благородним:
чого  це  Бог,  створивши  нам  сім`ю,
зробив  любов  страшним  гріхом  господнім?

Чому  Адам  із  Євою  в  раю
по  волі  Бога  мусили  би  жити,
забувши  про  сполученість  свою,
яку  спровокував  Змій-Спокуситель?

Чому  у  рай  немає  вороття,
а  людство  все  -  то  є  гріховні  діти?
Не  Бог,  а  гріх  чому  дає  життя      
І  визначає  все  на  білім  світі?

На  пошуки  до  мудрості  пішов  –
я  Біблію  читав  з  начал  і  до  краю,
бальзаму  для  душі  я  тут  знайшов,
а  відповідь  ще  й  досі  десь  блукає.

Здавна  поети  наламали  дров  -
для  них  любов  -  то  почуття  й  зітхання,
любов  я  ж  поділяю  на  любов,
і  зовсім  протилежне  -  на  кохання.

Шукаю  власний  погляд  на  оте,
що  змушує  людей  родитись  знову,
про  звичне,  так  жадано-золоте
я  спробую  сказати  новим  словом.
 
Кохання  є  нестерпний  гіркий  мед,  
солодка  сіль,  насипана  на  рани.
То  вічний  зов,  який  веде  вперед
в  нестерпні  муки,  довгі  до  нестями.

Кохання  є  незнані  біль  і  шок,
нечутна  смерть  всебажаної  муки,
то  повінь  почуттів  бурхливих  вод                                                
 І  дикий  страх  майбутньої  розлуки.

Кохання  то  є  буйство  всіх  бажань,
то  синтеза  небесного  й  земного,  
то  інтеграл,  що  переходить  грань,  
нестерпні  жорна  таїнства  людського.

Кохання  є  природний  крик  душі,
Жаданий  біль,  що  каторгою  зветься.
Наркотик  насолоди  і  гріхів
Ланцюг  яких  ніколи  не  порветься.

Кохання  є  цілюче  джерело
свята  вода  із  чистої  криниці,
то  згусток  небуття,  яке  прийшло
з  самих  глибин  зпресованої  миті.

Кохання  є  вулкани  почуттів
То  повінь  і  апофеоз  бажання.
Нектар  одвічних  мук  і  елексір,
цикути  нелюдського  поривання.

Нектар  кохання  п'ємо  знов  і  знов,
як  сік  берези  із  лісів,  без  краю.
спитай  мене  -  "А  що  ж  таке  любов?"
І  я  скажу:  їй-Богу,  я  не  знаю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2015

Поверьте мне

Пусть    вашу    душу    трогает    весна!
Пусть    в    ней    туман    сиреневый    не    тает...
Пусть    каждый    год    она    лишает    сна
И    новые    надежды    пробуждает...

Да  будут  все  обновлены  весной!
И  майского  лета  щедростью    согреты...
Хор  дивный  птичий  что  всегда  с  тобой,
Рисует  незабвенные  сюжеты...

Я    вас    прошу:    почувствуйте    весну!
Навстречу    ей    всю    душу    распахните!
Ведь    ждёт    природа    лишь    её    одну––
И    вы    весну    душой    воскресшей    ждите!

Она    подарит    вам    мечты    полёт!
И    встрепенутся    крылья    за    плечами!
И    вас    ещё    такое    счастье    ждёт!
Поверьте    мне-и    убедитесь    сами!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2015

Свої гріхи

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О  Боже  правидний,  чого  нам  не  везе?

Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  йому,  й  собі.

Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  на  всіх,
що  Бог  не  любить  нашу  Україну
за  неспокутий  історічний  гріх.

Карає  Бог  десницею  своєю
і  тим  усяким  сущим  воздає
за  те,  що  ми  зневажили  ідею
яка  основу  нації  дає.

За  те,  що  ми  забули  Боже  слово
і  волю  всім  гріхам  дали,
за  те,  що  ми  плюндруєм  рідну  мову
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.

За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  забули  всі  у  Божий  храм,
за  те,  що  ми  цуралися  злагоди,
яку  найбільше  бракувало  нам.

За  те  ви  всі  терпіли  супостата,
і  тим  самим  призріли  Божий  гнів,
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата
натомість  разом  йти  і  бити  ворогів.

За  те,  що  церкву  зрадили  екзарки
свою  зреклися,  а  чужу  дали,
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели.

За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать.

За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя
і  через  те  мільйони  українців
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття.

Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі.  Ми  всі,  до  одного.
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш
нас    не  любить,  -
Це  ми  не  любим  Господа  свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577464
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.04.2015

Кохання мить

Мелодія  на  вірш  автора  калиновий::  Кохання  мить
Прикріплений  файл:  Кохання  мить(G).mp3



Кохання        мить,        єдина        мить        –                                                        
 Усе        життя        твоє        освітить,                                                                                
 Лише                шалений        не        помітить,                                        
 Як        серце        вічністю        болить.

 Нехай        впаде        остання        ніч
 Тавром        розпеченим        на        плечі,
 Самотньо        я        зустріну        вечір        –
 Люби        мене,        єдину        мить.

 Нехай        спокою        не        знайду        я        –
 Шукати        буду        до        загину.
 Люби        мене,        хоча        б        хвилину
 Тебе        в        молитвах        спом’яну

 Життя        своє        тобі        віддам
 За        єдність        душ        –        немов        одної        –        ,
 Що        наче        річка        у        розвої,
 Дарує        плідність        берегам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2015

Мої друзі

Летять    –    не    спиняться    хвилини,
Приходить    неповторна    мить,
Коли    вдивляється    людина
В    роки,    що    встигла    вже    прожить.
Було    і    чорне    і    червоне,
На    рушнику    земних    доріг,
але    любові    стиглі    грона    –
То    найсвятіший    оберіг.
Хоч    скроні    світяться    від    срібла,
Добро    натхнення    додає.
Сердечне,    щире    Вам    спасибі
За    те,    що    Ви    на    світі    є!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2015

І моє ім’я - твоя Любов.

Я  прийшла  на  землю  за  тобою,
Я  -  твій  Ангел  смерті  і  життя,
З  мертвою  й  цілющою  водою  –
Я  -  розбіжність  долі  та  злиття.
Я  -  твоє  прокляття  й  божевілля.
Я  -  святої  благості  покров,
Я  -  ковток  палаючого  зілля.
І  моє  ім’я  -  твоя  Любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2015

ВОІСТИНУ ВОСКРЕСНЕ Й УКРАЇНА!

ХРИСТОС  ВОСКРЕС!  ВОСКРЕСНЕ  Й  УКРАЇНА!
ЗА  ВСІ  СТРАЖДАННЯ,  СВОЇ  Й  ЧУЖІ  ГРІХИ,
ОСВЯЧЕНА,  СОБОРНА  І  ЄДИНА.
ДЕРЖАВО,  ТИ    ЖИТИМЕШ  НА  ВСІ    ВІКИ!

В  УСІХ  ЦЕКВАХ  МИ  БОГА    ПРОСЛАВЛЯЙМО,
ХРИСТА  ЖЕРТОВНІСТЬ  ТО  Є  НАШ  ОБЕРІГ.
ТАК  ВІРА  В  ТЕ  УСІХ    СТАНЕ  ЄДИНА,
ЩО  НЕПОДІЛЬНІ    БОГ  І  УКРАЇНА!

ХРИСТОС  ВОСКРЕС!  ВОІСТИНУ  ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ  ВОСКРЕСНЕ  Й  УКРАЇНА!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575458
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.04.2015

Притули мене до серця

Притули  мене  до  серця.
Раз  і  назавжди
Утікатиму  від  тебе  -
Ти  не  відпусти
А  захочу  все  забути  –  
Знов  не  відпускай  .  .  .
Я  без  тебе  мертвий  буду,
Мертвий  –  так  і  знай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575316
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2015

Сад

Я    –син    землі,    люблю    всі    пори    року:
білу    зиму    і    жовтий    листопад,    
червоне    літо,    весну    синьооку
як    теплим    травнем    розцвітає    сад.
Тягар    зимовий    поскидавши    з    себе
дерева    раді,    що        весна    прийшла,
і    тягнуть    руки    –    віти    аж    до    неба,    
і    просять    в    Бога    сонця    і    тепла,
Стоять    поважно    посивілі    вишні
вглядаються    в    далеку    синю    даль
немов    дівчата    з    вечорниців    вийшли
в    руках    тримають    скинуту    вуаль.
Неначе    люди,    що    стомились    бігом
сплять    яблуні,    облиті    молоком,
 і    сіють    пелюстками    –    білим    снігом
вкривають  землю  гашеним    вапном.
Земля    убралась    килимом    зеленим
нема    йому    ні    краю,    ні    кінця,    
про    щастя    мріють    сливи-наречені
засватані    зібрались    до    вінця
Вінком    жовтавим    світиться    калина,
у    гурт    побігли    і    її    кортить,
ось-ось    суцвіттям    вкривається    малина,
весь    сад    буяє,    квітне    і    пахнить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2015

За те

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О  Боже  правидний,  чого  нам  не  везе?
Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  йому,  й  собі
Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  на  всіх,
що  Бог  не  любить  нашу  Україну
за  неспокутий  історичний  гріх
Карає  Бог  десницею  своєю
і  тим  усяким  сущим  воздає
за  те,  що  ми  зневажили  ідею
яка  основу  нації  дає
За  те,  що  ми  забули  Боже  слово
і  волю  всім  гріхам  дали,
за  те,  що  ми  плюндруємо  рідну  мову
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.
За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  позабували  всі  у  Божий  храм,
за  те,  що  ми  цуралися  злагоди,
яку  найбільше  бракувало  нам.
За  те  ви  всі  терпіли  супостата,
й  тим  самим  призріли  на  Божий  гнів,
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата
натомість  разом  йти  і  бити  ворогів
За  те,  що  церкву  зрадили  екзархи
свою  зреклися,  а  чужу  дали,
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели
За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать
За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя
і  через  те  мільйони  українців
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття
Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі.  Ми  всі,  до  одного.
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш
нас    не  любить,  -
Це  ми  не  любим  Господа  свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015

Дві таїни

У  мирськім  житті,  як  при  потребі,
завжди  одвічні  дві  таїни  є.
Одна  із  них  це  та  що  у  небі,
а  інша  у  людській  душі  жиє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2015

ІСУС

І  впала  темрява  розгнівана  на  землю.
І  ніч  була  приємницею    дня.
То  не  надворі,то  у  душах-темно.
О,  хто  б  з  очей  тоді  завісу  зняв?
І  Він  прийшов,  щоб  сповістити  Волю,  
Проголосити  Слово  назавжди,
Щоб  освятити  грішників  любов’ю
Від  кари  врятувати,  від  біди,
І  день  прийшов,  і  день  той  був-останній,
Хоч  не  востаннє  тесані  хрести.
І  кров  його  розпалювала  рани.
А  Він  просив:"Не  відають,  ..  Прости!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2015

Чистий четвер

Очистимо    душі    у    чистий    четвер.
Нехай    збереже    нас    Господь    для    життя.
Наскільки    дано    нам    іще    від    тепер,
Крокуємо    з    Ним    у    своє        майбуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573081
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2015

Луг понад річкою

Луг  понад  річкою  так  щиро  стелиться,
Моя  дівчинонька  на  мене  сердеться.
Ой  не  стелися  ти  зеленим  килимом,
Ой  не  злися  нині,    моя  ти  милая.  

Як  вип`є  сонечко  усю  росиноньку,
То  й  до  мене  прийде  тая  дівчинонька.
Хочу  лататтячком  коси  прикрасити,
Хочу  дівчиноньку  до  церкви  повести.

Вода  тече,  тече  тай  не  вертається,
Життя  іде  собі  і  все  минається.
Де  ж  тепер  ті  луги  широкополисті,
І  де  та  дівчина  з  моєї  юності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2015

Прости

І  впала  темрява  розгнівана  на  землю.
І  ніч  була  приємницею    дня.
То  не  надворі,то  у  душах-темно.
О,  хто  б  з  очей  тоді  завісу  зняв?
І  Він  прийшов,  щоб  сповістити  Волю,  
Проголосити  Слово  назавжди,
Щоб  освятити  грішників  любов’ю
Від  кари  врятувати,  від  біди,
І  день  прийшов,  і  день  той  був-останній,
Хоч  не  востаннє  тесані  хрести.
І  кров  його  розпалювала  рани.
А  Він  просив:"Не  відають,  ..  Прости!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2015

Вона

Вона  ще  може  бути  ніжна...
І  до  кохання  -  всього  лиш  крок.
Марить  про  велюн  білосніжний,
На  душі  ж,  як  в  друшляку  дірок.

Шукає  десь  у  Інтернеті,
Чи    зовсім  і  не  цій  планеті.
Одного    на  білому  коні,
І  не    гасить    свічку  у    вікні.

Світліють    очі  голубії,
Зорі    всіх  дорогою  ведуть.
Нехай  здійсняться    її  мрії,
Й  крізь  життя  вони    удвох  підуть!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2015

Це ж сторінки моєї книжки

Хто  ти,  для  мене...?
Єдина  кількість.  у  голові.  думок...?
Із  всесвітом  зв`язок...?
Що  ти  таке...  немовби  щось  святе,
Таке  піднесене  й  близьке...
Для  всіх  ти  є,
Й  водночас  лиш  моєю.
То  як  тебе  я  маю  називати,
Коли  прийшов  вже  час
З  колиски  в  люди  випускати...?
Бо  ти  ж  бо,  як  дитя-малеча,
Котру  ночами  колихав,  
збагачував,  знання  вкладав.
Ти  мною  виплекана  мрія,
Що  вже  в  реальність  проросла  як  сім`я.
Мій  успіх  й  гордість  і  не  посильна  праця,
Що  щойно  сперлася  на  ніжки  -
Це  ж  сторінки  моєї  книжки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2015

У сні

Нема  біди,  нема  печалі,
В  душі  моїй  уже  суцільний  рай.
Там  грали  сонячні  крижалі,
Так  лиш  у  сні  побачив  я  свій    край...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2015

Вставай

Тихесенько    вітер  колише    вербовії    віти,
Світанком    соромлені    зорі    сховались    за  хмари.
Ранковим    туманом  сповитії    зрошені  квіти,
Настроює    сонечко    струни  своєї  гітари.
І    нам    не    минути    ту    мить    як    заграють    куранти,
Природа    і    люди        перервуть        всі        солодкії        сни,
І    знов    замайорать        прийдешнім    життям    секунданти,
Весняна    дуель    вже    на    часі,    і    ти    її    не    зупини.
Вставай,        розпрямляй        свої        крила,        розгинайся        і        дій,
Уперто        крокуй    до    мети    і        долай        перепони.
Для  щастя    родини,  Вітчизни    і    живи  ти    і    мрій,
І    з    Богом    у    серці    тобі    не      страшні  ті    кордони,
Що    їх        позносило        вчорашніми        злими        вітрами.
Бо    є    ще    надія    що    син        буде        жити        для        мами,
Із    старанням    бджолиним    летітиме    до    вівтарю.                                
Сонечко    знов    засіяє    в    моїм    світанковім    краю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2015

Душа

Душа  моя    -    хлопча  простоволосе  –
Іде  у  світ  і  вірить,  як  дитина.
На  бите  скло  нога  ступає  боса,
Іде  душа  вперед  і  не  спочине.

І  злива  днів  у  безвість  віділлється,
Осінній  лист  у  небуття  полине.
Душа  моя  ні  разу  не  спіткнеться,
Хреста  свого  упевнено  нестиме.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2015

Вода тече

Луг  понад  річкою  так  щиро  стелиться,
Моя  дівчинонька  на  мене  сердеться.
Ой  не  стелися  ти  зеленим  килимом,
Ой  не  злися  нині,    моя  ти  милая.  

Як  вип`є  сонечко  усю  росиноньку,
То  й  прийде  до  мене  тая  дівчинонька.
Хочу  лататтячком  коси  прикрасити,
Хочу  дівчиноньку  до  церкви  повести.

Вода  тече,  тече  та  й  не  вертається,
Життя  іде  собі  і  все  минається.
Де  ж  тепер  ті  луги  широкополисті,
І  де  та  дівчина  з  моєї  юності...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2015

Божевілля

Божевілля

Ледь  торкнувшись  головою  подушки,  впала  у  провалля  сну…
…  Відчуття  падіння  набувало  реальності,  навколо  мряка,  вона  летіла  все  швидше,  швидше…  напружені  нерви  пульсували  в  такт  ритму  серця,  голова  ставала  дуже  важкою,  почуття  скорого  і  неминучого  кінця  стисло  її  і  раптом  все  обірвалося.
Вона  стояла  сама  посеред  чорної  галявини  у  нетрях  дикого  лісу,  хащі  стежили  за  нею  очима  хижаків,  що  причаїлися  десь  неподалік,  серце  стукало  так  голосно,  що  розбивало  тишу,  жах  панував  тут,  жах  стежив  за  нею:  за  кожним  полохливим  поглядом,  за  голосом,  за  рухом…  варто  тільки  поворухнутись  злякано  –  жар  розірве  її,  роздере  кігтями  та  зубами  диких  звірів,  вона  не  тямила  себе  від  переляку,  стояла,  мов  із  мармуру.
На  чорному,  мов  циганські  очі,  небі,  пробивалися  зірки.  Їхнє  сяйво  було  холодним,  від  нього  чіткіше  вимальовувалися  хащі,  а  там  була  смерть.  Зорі  не  принесли  їй  полегшення.  Вона  любила  дивитися  на  зоряне  небо,  але  тепер  почала  ненавидіти  його.  Воно  зрадило  її,  освітивши  самотню  постать  серед  галявини:  вона  почувала  себе  зовсім  беззахисною.
Несподівано  велика  чорна  хмара  закрила  отвір  неба,  налякані  хижаки,  ламаючи  голови,  кинулися  врозтіч,  жах,  потираючи  долоні,  підступив  ближче,  вона  підняла  голову:  прямо  над  нею  кружляло  щось,  розкинувши  великі  крила,  щось  спускалось  все  нижче  і  нижче,  набуваючи  конкретних  ознак,  врешті  прямо  перед  собою  на  галявині  вона  побачила  велетенського  дракона.  Вона  розгледіла  тільки  його  обрис,  контур,  силует,  на  якому  червоним  вугіллям  горіли  очі,  відчула,  що  втрачає  свідому  владу  над  тілом,  падає.
Прокинулась  від  сильного  удару,  як  від  падіння.  Це  був  тільки  сон.  Тільки  сон!  Немає  нічого,  вона  у  своїй  квартирі,  у  безпеці.

–  Знаєш,  Марієчко,  тобі  просто  треба  відпочити,    –  порадила  їй  подруга,  коли  вона  розповіла  про  нічні  жахи,  –  поїдь  де-небудь  на  море,  наприклад,  а  краще  на  озера,  бо  з  тією  радіацією…  А,  знаєш,  я  навіть  можу  допомогти  тобі  з  путівкою…

Вона  їхала  поїздом,  колеса  врівноважено  заколисували,  вистукуючи  подорожню  пісню,  вона  засинала.
…Натовп  людей  зі  смолоскипами,  вони  ведуть  її,  у  неї  зв’язані  руки,  люди  співають  якусь  пісню,  здається,  обрядову…  Попереду  йде  жінка,  жриця;  жінка  наказує  натовпу  зупинитися,  жертву  підводять  до  краю  прірви,  в  останню  мить  перед  падінням  вона  обертається  до  жриці  і  дивиться  їй  прямо  в  обличчя.  Воно  здається  їй  знайомим.  Десь  вона  бачила  цю  жінку.  Де?  За  яких  обставин?  Вона  падає,  летить  у  безодню,  знову  хащі  дикого  лісу,  знову  в  небі  з’являється  дракон,  так  само  стає  перед  нею:  вона  відчуває,  як  щось  слизьке,  холодне  звивається  довкола  її  тіла,  починаючи  з  ніг,  до  самої  шиї,  схоже  на  гадюку,  але  потім,  терпнучи  від  жаху,  вона  розуміє,  що  це  хвіст  дракону.
 –    Жіночко,  жіночко,  що  з  вами?    –  над  нею  схилився  стурбований  сусід  по  купе,  –  Ви  так  кричали…
– Дякую,  що  Ви  мене  розбудили,  вибачте,  сон  приснився,  вибачте!
– Нічого,  буває…
Більше  цієї  ночі  вона  не  зімкнула  очей.

Пансіонат  на  озерах  їй  сподобався.  Тут  було  затишно,  комфортно.  Першої  ночі  вона  заснула  спокійно    і  не  бачила  зовсім  ніяких  сновидінь.  Після  сніданку  вирішила  пройтися  довколишнім  лісом.  Йшла  спочатку  великою  дорогою,  потім  звернула  на  стежку,  чомусь  з’явилося  занепокоєння.  Вона  дивувалася:  серед  мирних  переспівів  пташок,  у  тенетах  сонця,  сплетених  листям  дерев,  здавалося,  оселилася  безпека…  але  їй  було  не  по  собі.  Вона  повернулася  назад.  Цієї  ночі  знову  потрапила  до  пастки  сновидіння.
…  Звивши  хвостом  її  тіло,  дракон  переможно  скрикнув.  Він  нахилився  до  неї,  зігнувши  довгу  шию,  його  маленькі  очі-вуглики  дивилися  прямо  в  неї,  всередину,  виймаючи  її  душу.  Вона  не  могла  відвести  погляд,  хотіла,  силилась,  не  могла…  тепер  вона  була  повністю  підвладна  йому:  він  випустив  її  з  холодних  обіймів,  а  вона  стояла,  не  рухаючись,  так  само  дивлячись  йому  в  очі…
…  Прокинулась  несподівано.  Дуже  боліла  голова…  було  ще  зовсім  рано.  Сонце  тільки-но  сходило.  Відкрила  вікно  назустріч  сонцеві,  відчувала  велику  любов  і  вдячність  до  нього:  впевнена,  що  це  воно  відігнало  нічне  марення.
Проте  ввечері,  по  заході  сонця,  її  охопило  передчуття  недоброго,  боялася  заснути.  Годині  об  одинадцятій  вийшла  на  вулицю,  постояла  кілька  хвилин  на  свіжому  повітрі  й  незчулася,  коли  вже  йшла  тією  стежкою,  що  першого  дня,  йшла  мимоволі,  підкоряючись  чиємусь  бажанню.  Зрештою  вийшла  на  галявину,  і  серце  її  завмерло;  вона  вже  була  тут,  була  уві  сні.  Скроні  її  пульсували  гарячою  кров’ю,  тукати  вона  не  могла,  вона  не  могла  поворухнутись,  вона  не  підвладна  собі.  Хтось  керує  нею.  Але  хто?  Цієї  миті  ясно  побачила  дракона,  що  зазирає  в  її  очі.  Дракон!  Дракон  кликав  її,  вона  прийшла  сюди  через  нього!  По  цій  думці  марево  зникло,  вона  стояла  у  полоні  жаху.  Відчула,  що  починає  падати  у  безодню  несвідомого,  востаннє  свідомість  спалахнула  на  долю  секунди  від  гострого  болю,  коли,  падаючи,  вона  вдарилася  скронею  об  щось  тверде…
…  Прокинулась  у  ліжку,  сонце  стояло  високо,  вона  зраділа  –  це  тільки  сон!  Вона  ж  була    у  лісі,  а  тепер  тут.  Вимушено  посміхнулась  і  відразу  відчула  біль:  шкіра  на  лівій  скроні  була  розсічена…
–  Галю,  Галю,  ти  мене  чуєш?  Так,  так,  це  я.  приїдь  негайно,  я  прошу  тебе.  Я  не  знаю,  що  робити.  Я  хочу  їхати  звідси,  мені  страшно.  Коли?  Добре,  я  зустріну  тебе  на  станції.  
Від  залізниці  до  пансіонату  було  недалеко.  Подруги  йшли  пішки.
–  Розумієш,  найголовніше  те,  що  крім  тебе  я  цього  нікому  не  можу  розповісти.  Це  схоже  на  божевілля.
– І  не  треба  нікому  розповідати.
– А  що  ж  мені  робити,  Галочко?  Це  стає  небезпечно  для  мене.  Може,  ч  дійсно  з  глузду  з’їхала?  Піти  до  лікаря?
– Знаєш,  що?  Давай  перевіримо  вночі:  коли  тобі  знову  щось  присниться,  я  буду  поруч  і  розбуджу  тебе.  Або  інакше…  Підемо  разом  на  ту  галявину.  Можливо,  ти  просто  не  пам’ятаєш,  як  прийшла  назад.  І  якщо  це  дійсно  так,  тоді  звернешся  до  лікаря.  Добре?
– Так,  так  ти  правильно  вирішила
– Інакше  твої  галюцинації  не  залишать  тебе.  Ну,  чого  носа  похнюпила?
– Ой,  Галочко,  що  б  я  без  тебе  робила?  Відтоді,  як  Валентин  залишив  мене,  ти  завжди  мене  підтримувала…  Єдина  ти.  Я  ніколи  не  забуду,  що  ти  врятувала  мені  життя.  Самогубство  –  це  ж  гріх.  Так,  Галочко?
– Ну,  не  згадуй!  Що  було  –  те  було.
Ввечері  подруги  пішли  до  лісу,  однак  Марія  не  могла  відшукати  тієї  стежки.  Вони  повернулися  додому  ні  з  чим.
– Бачиш,  напевно,  ти  і  не  була  в  лісі.  Постояла  п’ять  хвилин  перед  корпусом  та  й  пішла  спати.
– А  скроня?
– Може,  ти  розбила  її  об  ліжко?
– Не  знаю…
…  Обличчя  жриці,  очі…  Такі  знайомі  очі!  Вона  ніяк  не  могла  пригадати,  де  бачила  їх!  Знову  її  штовхають,  вона  падає…  Галявина…  Жах…  Дракон…  Очі!  Драконові  очі!  Жриця  і  дракон  мають  одні  і  ті  ж  очі!
– Прокинься,  Маріє,  чуєш?  –  подруга  вдарила  її  по  обличчю,  Марія  розплющила  очі  й  побачила  Галю,  яка  схилилася  над  нею,  –  ти  так  кричала!
– Галю,  я  бачила  очі!
– Що-що?
– Я  бачила  очі!  Та  жінка  і  дракон  мають  одні  очі!
– Як  це?  Одні  на  двох?
– Не  знаю.  А  може…  може,  вона  і  є  дракон?
– Не  кажи  дурниць!  Знаєш,  я  справді  хвилююся  за  тебе.  І  краще  тобі  піти  до  лікаря,  інакше  ти  зовсім  збожеволієш!
– Але  ж,  Галочко,  я  не  божевільна?!
– Звичайно,  вірогідніше,  у  тебе  невроз.  Ну,  я  так  вважаю.  Завтра,  вірніше  сьогодні,  купуємо  квитки  та  їдемо  додому  найближчим  поїздом.  У  мене  є  знайомий  психіатр,  хай  він  подивиться  тебе.
Купити  квитки  виявилося  неважко,  хоча  в  касі,  як  звичайно,  не  було.  Та  на  руках  можна  було  навіщо  вибирати.  Мали  їхати  наступного  дня  о  сьомій  вечора.  Повідомили  адміністрації  пансіонату  про  від’їзд.  Марія  поскладала    всі  свої  речі,  а  Галя  шуткувала,  сміялася  з  Марії,  говорила,  що  та,  очевидно,  збирається  провести  добу  на  вокзалі.
– Мені  так  моторошно.  Справді,  я  б  краще  провела  цю  ніч  на  станції.  Чомусь,  у  мене  недобре  передчуття,  –  відповіла  на  це  Марія.
Вона  довго  боролася  зі  сном,  боялася  заснути,  сиділа  на  ліжку,  підібгавши  ноги.  Галі  довелося  вкладати  її,  наче  малу  дитину,  вкрила  ковдрою,  погладила  по  голові  і  сказала:  «Спи».
…  Знову  натовп  людей.  І  пісня.  І  жриця.  Знову  над  проваллям  вона  зводить  над  Марією  руку,  щоб  штовхнути  її,  але  Марія  знає  наперед  все,  що  буде.  Вона  вирішила  будь-що  розглядіти  обличчя  цієї  жінки,  була  впевнена,  що  впізнає.  Жриця  зводить  руку,  Марія  ухиляється,  червоне  світло  смолоскипів  вихоплює  з  темряви  обличчя  жриці.  Марія  вражено  скрикує:  «Галю,  не  роби  цього»  –  і  враз  прокидається.  Над  нею  стоїть  Галя.
– Галю,  я  бачила…
– Я  знаю.  І  скажу  тобі.  Я  спочатку  не  знала.  Я  боялась,  що  ти  пізнаєш  мене  раніше,  ніж  можна  буде,  але  тепер  –  можна.  Тобі  ніхто  не  повірить,  ти  –  божевільна.  Ти  думаєш,  чого  мені  тут  дозволили  залишитися  з  тобою?  Я  розмовляла  з  головним  лікарем  і  попередила  його  про  стан  твого  здоров’я.  
– Галю,  це  неможливо.  Що  я  тобі  зробила?  Скажи,  це  неправда?
– Це  правда.  Все  реально.  Чи,  може,  тобі  слід  зовсім  розбити  голову,  щоб  ти  повірила?  Я  ж  попереджала  тебе  –  не  крутися  біля  Валентина!  Він  мій!  Одначе,  тобі  виявилося  недостатньо  твоїх  кавалерів,  ти  відібрала  його  в  мене.  Я  змогла  розлучити  вас.  І  хоча  він  не  повернувся  до  мене,  та  й  з  тобою  більше  не  буде.  Але  мені  цього  замало!  І  я  чекала,  щоб  помститися,  проте,  навіть  страждаючи,  ти  лишалася  недосяжною  для  мене,  я  не  мала  сили  над  тобою.  Але  врешті  ти  зробила  помилку  –  коли  наїлася  таблеток,  щоб  отруїтися.  Відтоді  твоя  душа  втратила  ореол  недосяжності,  стала  відкритою  для  мене.  Пригадай,  коли  вперше  прийшов  твій  дракон?  Тієї  ж  ночі,  як  ти  відкрилася  гріхові.  Тепер  моя  влада  над  тобою  повна.  Я  вип’ю  твої  очі,  я  заберу  твій  голос,  твоє  дихання…  Твоїми  очима  заворожу  Валентина,  твоїм  голосом  заговорю  його  серце,  твоїм  диханням  заколишу  його  волю.  Він  буде  мій!
– Ти  –  відьма?!
– Відьма,  ну  то  й  що?
Марія  кинулась  до  дверей,  але  вони  були  зачинені,  вона  кликала  на  допомогу,  вона  билася,  заламуючи  руки,  хотіла  вискочити  у  вікно,  та  на  першому  поверсі  на  вікнах  стояли  грати  –  проти  злодіїв.  І  тепер  вона  почувалася  у  пастці.  Вона  стояла  посеред  галявини  у  нетрях  дикого  лісу,  чорний  дракон  кружляв  над  нею  в  чорному  небі…
…До  кімнати  увійшла  Галя  з  лікарем,  за  ними  –  кілька  чоловіків…
…Жриця  звела  над  Марією  руку…
..Марія  впала  на  підлогу  і  голосно  закричала:  «Не  роби  цього!»  Чоловіки  швидко  скрутили  її.
– Ви  вчасно  встигли  нас  попередити,  Галино  Василівно.  Дякуємо.
– Немає  за  що.  Я  все-таки  сподівалася,  що  ми  зможемо  повернутися  до  міста,  а  там  я  поведу  її  до  психіатра,  але  так  сталося…
– І  так  навіть  краще.  Їй  нададуть  кваліфіковану  допомогу.  Ви  побудьте  з  нею,  я  повідомлю,  куди  слід.
Всі  вийшли  з  кімнати.
…  Чорний  дракон  скрутив  її  своїм  хвостом,  нахилив  до  неї  свою  голову…
…Галя  схилилася  над  Марією…
– Дивися,  дивися  на  мене.  Це  останнє,  що  бачать  твої  очі!
…  Зірки  ставали  все  меншими,  меншими…  розпечені  очі-вугілля  драконові  зникали.  Темно…
– Твій  голос!
…  Марія  трясонула  головою,  противлячись.  Хотіла  щось  крикнути,  та  повітря  вилетіло  з  неї  німе…
– Це  був  останній  твій  подих,  Маріє…
…  Ввійшов  лікар,  за  ним  –  бригада  швидкої  допомоги.
– Лікарю,  це  так  жахливо!  –  кинулась  до  нього  Галя.  –  Вона  так  пручалася,  я  нічого  не  могла  вдіяти,  я  не  могла  її  втримати,  вона  вдарилась  головою  об  підлогу.  Здається,  вона  мертва…
– Ой,  лихо!  Я  повинен  був  передбачити  це.  Треба  було    залишити  кілька  чоловіків  біля  неї…
…  Пізніше  по  дорозі  на  станцію  лікар  втішав:
– Галино  Василівно,  не  картайте  себе,  ви  не  винні!  Ви  самі  на  грані  зриву.  Від  шоку  у  вас  навіть  голос  змінився.
– Ви  вважаєте?


                                                                                                                                                                                                                             2008
м.Рівне
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571088
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2015

За те, що Ви на світі є!

Летять    –    не    спиняться    хвилини,
Приходить    неповторна    мить,
Коли    вдивляється    людина
В    роки,    що    встигла    вже    прожить.
Було    і    чорне    і    червоне,
На    рушнику    земних    доріг,
але    любові    стиглі    грона    –
То    найсвятіший    оберіг.
Хоч    скроні    світяться    від    срібла,
Добро    натхнення    додає.
Сердечне,    щире    Вам    спасибі
За    те,    що    Ви    на    світі    є!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2015

Життя буде завжди прекрасним!

Кожна  зірочка  хай  буде  твоя.
Кожен  ранок  світає  –  тобі,  
Нехай  же  буде  отак  день  при  дні!
Наяву,  мов  в  солодкому  сні.
Сонячний  день,  як  осіння  казка,  
Життя    буде  завжди  прекрасним!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2015

Душа моя

Душа  моя    -    хлопча  простоволосе  –
Іде  у  світ  і  вірить,  як  дитина.
На  бите  скло  нога  ступає  боса,
Іде  душа  вперед  і  не  спочине.

І  злива  днів  у  безвість  віділлється,
Осінній  лист  у  небуття  полине.
Душа  моя  ні  разу  не  спіткнеться,
Хреста  свого  упевнено  нестиме.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2015

Кредо поета

Відстукує  серце  ритм,
Відраховує  кожну  хвилину.
Залишаючи  стільки  рим,
Через  скільки  я  вже  загину,
Залишаючи  стільки  слів,
Скільки  встигну  я  ще  сказати,  
Залишаючи  стільки  днів,
Щоби  душу  свою  пізнати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570186
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2015

Калина

Любив  козак  дівчиноньку  —                
Вже  мали  побратись,                                                  
та  пішов  він  на  війноньку                                  
за  волю  змагатись.

Налетіла  чорна  хмара                  
Із  кримського  півдня,            
коли  козак  із  послами  
доходив  до  Відня.

Та  й  забрали  дівчиноньку                                    
у  полон  татари.                                                  
Вернувсь  козак  додомоньку                  
застав  божі  кари.

Залишився  соколиком,                            
довго  мавши  тужбу,                                              
та  й  пішов  із  полковником  
на  козацьку  службу.

ІІри  посольствах  прислужився                                    
аж  чотири  роки.                                                                            
Шукав  її  й  дивився                                                                            
по  усій  Європі.

У  Стамбулі  в  день  священний,                        
у  неділю  рано,                                                            
зустрів  свою  наречену                                                  
по-турецьки  вбрану.

Кинувсь  її  обіймати,                                      
а  та  зупинила:
"Не  твоя  я,  пане-брате,
не  твоя  я  мила.
 
Я  уже  не  християнка,
я  дружина  бая,
вже  три  роки  мусульманка  
і  залишусь  нею.

Коли  будеш  у  нас  дома,  
поклонися  батьку  –                                              
Хай  молиться  завше  Богу                              
За  свое  дитятко."

Засвітила  сталь  даманська                                
у  руках  козацьких,                        
пролилися  крові  каплі                                  
на  тюрбан  ногайський.

Постріл  в  скроню  із  мушкета
наповал  самого,
І  збігала  кров  з  кашкета
кольору  одного.

Посадили  в  головах                                                    
їх  червону  калину,                                                    
в  ногах—терен,  а  боками  –          
колючу  шипшину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2015

Ти починаєшся з очей

Ти  починаєшся  з  очей,
З  таких  сумних,  з  таких  бездонних
Лиш  глянеш  ти  –  я  непритомний
В  таємній  пристрасті  ночей

Ти  починаєшся  з  ночей.
З  таких  великих  і  жіночих,
Я  їх  цілую  так  охоче
Їх  погляд  ніжний  аж  пече  .  .  .

Ти  починаєшся  з  очей,
Таких  і  темних,  і  яскравих
В  них  подих  горя,  подих  слави
В  них  бачу  я  вогонь  печер  .  .  .

Ти  починаєшся  з  очей  .  .  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2015

Самсон

Легкий  вітерець  біля  вуха
І  м’якість  щоки  на  плечі.
А  місяць  льє  світло  із  кухля
Неспілої  ще  аличі.

У    мандри    лаштуються    миші    –
Пакують    зерно    і    полин.
Кіт-тенор    взяв    ноту    найвищу,
Загнавши    коханку    на    тин.

Пес  радо  подався  на  гулі,
Друзякам  прогавкавши  клич.
І  дні  пригадавши  минулі
Щось  тихо  розказує  сич.

І  тінню  час  міряє  липа  -
Стартує  комар  до  зірок.
По  приладах  він,  а  не  сліпо,
Цей  зробить  в  історію  крок.

Ніч  тихо  пливе  над  землею.
Ти  спиш,  я  вартую  твій  сон.
Дарма,  що  плече  трохи  мліє,
Я  буду  стійким  мов  Самсон…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569959
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2015

Почувствуйте весну

Пусть    вашу    душу    трогает    весна!
Пусть    в    ней    туман    сиреневый    не    тает...
Пусть    каждый    год    она    лишает    сна
И    новые    надежды    пробуждает...

Да  будут  все  обновлены  весной!
И  майского  лета  щедростью    согреты...
Хор  дивный  птичий  что  всегда  с  тобой,
Рисует  незабвенные  сюжеты...

Я    вас    прошу:    почувствуйте    весну!
Навстречу    ей    всю    душу    распахните!
Ведь    ждёт    природа    лишь    её    одну––
И    вы    весну    душой    воскресшей    ждите!

Она    подарит    вам    мечты    полёт!
И    встрепенутся    крылья    за    плечами!
И    вас    ещё    такое    счастье    ждёт!
Поверьте    мне-и    убедитесь    сами!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2015

Кохання мить

Мелодія  на  вірш  автора  Калиновий::  Кохання  мить
Прикріплений  файл:  Кохання  мить(G).mp3



Кохання        мить,        єдина        мить        –                                                        
 Усе        життя        твоє        освітить,                                                                                
 Лише                шалений        не        помітить,                                        
 Як        серце        вічністю        болить.

 Нехай        впаде        остання        ніч
 Тавром        розпеченим        на        плечі,
 Самотньо        я        зустріну        вечір        –
 Люби        мене,        єдину        мить.

 Нехай        спокою        не        знайду        я        –
 Шукати        буду        до        загину.
 Люби        мене,        хоча        б        хвилину
 Тебе        в        молитвах        спом’яну

 Життя        своє        тобі        віддам
 За        єдність        душ        –        немов        одної        –        ,
 Що        наче        річка        у        розвої,
 Дарує        плідність        берегам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2015

Віддай мені мою любов

Віддай    мені    мою    любов,
Прости    всі        кривди    і    образи.
Нехай    стікає        з        серця        кров,
І    спомин        відімре        одразу.

Віддай    мені    мою    любов,
Вона    тобі    вже    не    потрібна.
Не    варто        прагнути    обнов,
Якщо    вже    ти    мені    не        рідна.

Віддай    мені    мою    любов,
Верни    надії    молодії.
Може    тоді    з    тобою        знов,
Я        полечу        на        крилах    мрії.

Віддай    мені    мою    любов,
Прошу    бо    вже    збілілі        скроні.
Та    гріють    душу    знов        і        знов,
Твої    божественні        долоні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2015

Йдіть

Я  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть
Моє  зітхання  не  злетить  за  Вами
Забороню  йому  зійти  сльозами,
Даремним  смутком  стежку  засмітить  .  .  .
Я  відшмагаю  крик.  І  він  змовчить
Забороню  очам  на  Вас  дивитись,  
щоби  кохання  дурно  не  збудить  –
Бо  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2015

Коли приходиш ти

Коли  приходиш  ти  -
Зриваєш  серця  спокій
І  я  палю  мости
Нехай  згорять  на  попіл.

Приспів  :
Немає  болю,  ні  жалю
За  тим  майбутнім  чи  минулим
Усе,  що  було  підпалю
Щоб  з  димом  ввись  майнуло.

Коли  приходиш  ти  -
Приходить  біль  з  тобою
І  я  біжу  в  світи  
Шукаю  там    спокою.

Коли  приходиш  ти  -
Безсило  опускаю  руки
Коли  приходиш  -  то  не  йди,
Бо  так  втомився  від  розлуки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2015

І те, що зліпим, - те і маєм

…Коли  Господь  створив  людину,
Шматок  малий  лишився  глини.
-  Що  хочеш  ти,  -  спитав  Творець,
Щоб  я  зліпив,  Адаме  любий?
-  Мені  на  голову  вінець  -
Корону  Щастя  –  дай,  щоб  згуби
Я  не  зазнав  в  своїм  житті!
Творець  помовчав  в  співчутті,
І  глину  в  руку  вклав  Адаму.
І  долю  з  тих  часів  свою  
Самі  вінчаємо  ми  –  в  драму,
Чи  в  мед,  чи  в  спочин  у  раю
Ту  глину  гарно  виминаєм.
І  те,  що  зліпим,  -  те  і  маєм…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2015

Чому?

Реальність  та,  що  чую,  знаю,  бачу,
жить  не  дає  ні  серцю,  ні  уму
Коли  сміюся  –  означає  плачу,
одне  питання  задаю  –  чому?

В  часи  славенні  князя  Ярослава
коли  Європа  впала  у  пітьму,
найбільшу  в  світі  маєм  ми  державу
та    втпратили.  Питання  є  –  чому?

В  Росії  –  триста  літ  ярмо  татарське
а  самобутність  зберегли  свою.
Вісімдесят  у  нас,  а  де  державність?
Хто  скаже  мені  відповідь:  чому?

Як  не  дивись  –  чи  здалеку,  чи  зблизька
на  історичну  нашу  давнину  –
простий  народ  пішов  в  козацьке  військо
а  старшина  –  до  польського.  Чому?

Богдана  не  любили  твердолобі
бо  не  шукав  він    прислужить  кому
Посольства  слав  тоді  по  всій  Європі,
та  нас  ніхто  не  визнав.  Чому?

Як  тільки  впала  вся  царизму  товща,
всі,  хто  хотів,  покинули  тюрму
Пішли  з  Русі  Фінляндія  і  Польща
А  ми  ще  рік  вагалися.  Чому?

Коли  царя  ми  славили  куранти,
був  час  на  вибір  –  в  літо  чи  в  зиму.
Європа  вся  пристала  до  Атланти
а  ми  зв’язалися  з  німцями.  Чому?

Свавілля  дике  і  властей    жадоба.
перетворили  Україну  на  тюрму
Під  ним  ішли  мільйони,  як  худоба
Зате  вождів  ми  славимо.  Чому?

В  Сибір  щодня  летіли  ешелони,
щоб  знищить  хлібороба,  мов  чуму
З  голодомору  вмерли  сім  мільйонів  –
але  простів  не  було.  Чому?

Коли  свобода  почала  світати,
і  всі  народи  кинулись  від  сну,
а  незалежність  вже  взяли  прибалти
у  нас  застою  заповідник  був.  Чому?

Хоч  самостійність  ми  рекламували,
та  влада  не  змінилась  на  тому,
бо  всі  очима  кліпали  й  мовчали
І  знов  таке  питання  –  а  чому?

Щоб  мати  незалежності  основу,
ідея  мусить  помагать    цьому
Всі  нації    шанують  рідну  мову  –
а  ми  чужу  шануємо.  Чому?

Реформи  зверху  і  стремлінка  знизу
поклали  переустрій  усьому
Європа  Східна  настала  на  кризу
а  в  нас  вона  у  наступі.  Чому?

Трагічно  те,  що  відповіді  знаю,
бо  вмію  відрізняти  світло  й  тьму.
Тоді  для  чого  серце  своє  краю
Кого  питаю  я  –  чому?  Чому?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2015

Чого?

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,  
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О,  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О,  Боже  праведний,  чому  нам  не  везе?  

Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі  -
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  Йому,  й  собі!

Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  нас  всіх:
що  Бог  не  любить  нашу  Україну  -
за  неспокутий  історичний  гріх.

Карає  Бог  десницею  своєю,
і  тим  усяким  сущим  воздає  -
за  те,  що  ми  зневажили  ідею,
яка  основу  нації  дає.

За  те,  що  ми  забули  Боже  Слово
і  волю  всім  своїм  гріхам  дали.  
За  те,  що  ми  плюндруємо  рідну  мову,
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.

За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  позабували  в  Божий  храм,
за  те,  що  відцуралися  злагоди,  
яку  найбільше  бракувало  нам.  

За  те,  що  всі  терпіли  супостата,  
накликавши  тим  самим  Божий  гнів.
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата,
натомість  -  разом  бити  ворогів.

За  те,  що  церкву  зрадили  екзархи:
свою  зреклися,  а  чужу  дали,  
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели.

За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  з  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать.

За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя  –
і  через  те  мільйони  українців  
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття.

Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі  -  Ми  всі,  до  одного.  
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш  нас  не  любить
-  Це  ми  не  любим  Господа  Свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2015

Кохання

Напишу  я  тобі  про  любов,
З  надією,  що  зрозумієш  ти  моє  бажання
звертаюся  до  теми  знов  і  знов,
та  бачу  марність  я  свого  старання.

Як  людство  із’явилося  на  світ-          
Любов  постала  таємниць  безкраєм.  
Злетіли  миттю  сотні  тисяч  літ,  
Але  розгадки  досі  ще  не  має.

Одної  правди  не  бува  для  всіх,    
загальне  не  завжди  для  нас  потреба.
Так  і  любов  -  то  праведне  чи  гріх  -
конкретно  кожен  визнача  для  себе.

Одна  проблема  ятрить  суть  мою    
І  закипає  гнівом  благородним:
чого  це  Бог,  створивши  нам  сім`ю,
зробив  любов  страшним  гріхом  господнім?

Чому  Адам  із  Євою  в  раю
по  волі  Бога  мусили  би  жити,
забувши  про  сполученість  свою,
яку  спровокував  Змій-Спокуситель?

Чому  у  рай  немає  вороття,
а  людство  все  -  то  є  гріховні  діти?
Не  Бог,  а  гріх  чому  дає  життя      
І  визначає  все  на  білім  світі?

На  пошуки  до  мудрості  пішов  –
я  Біблію  читав  з  начал  і  до  краю,
бальзаму  для  душі  я  тут  знайшов,
а  відповідь  ще  й  досі  десь  блукає.

Здавна  поети  наламали  дров  -
для  них  любов  -  то  почуття  й  зітхання,
любов  я  ж  поділяю  на  любов,
і  зовсім  протилежне  -  на  кохання.

Шукаю  власний  погляд  на  оте,
що  змушує  людей  родитись  знову,
про  звичне,  так  жадано-золоте
я  спробую  сказати  новим  словом.
 
Кохання  є  нестерпний  гіркий  мед,  
солодка  сіль,  насипана  на  рани.
То  вічний  зов,  який  веде  вперед
в  нестерпні  муки,  довгі  до  нестями.

Кохання  є  незнані  біль  і  шок,
нечутна  смерть  всебажаної  муки,
то  повінь  почуттів  бурхливих  вод                                                
 І  дикий  страх  майбутньої  розлуки.

Кохання  то  є  буйство  всіх  бажань,
то  синтеза  небесного  й  земного,  
то  інтеграл,  що  переходить  грань,  
нестерпні  жорна  таїнства  людського.

Кохання  є  природний  крик  душі,
Жаданий  біль,  що  каторгою  зветься.
Наркотик  насолоди  і  гріхів
Ланцюг  яких  ніколи  не  порветься.

Кохання  є  цілюче  джерело
свята  вода  із  чистої  криниці,
то  згусток  небуття,  яке  прийшло
з  самих  глибин  зпресованої  миті.

Кохання  є  вулкани  почуттів
То  повінь  і  апофеоз  бажання.
Нектар  одвічних  мук  і  елексір,
цикути  нелюдського  поривання.

Нектар  кохання  п'ємо  знов  і  знов,
як  сік  берези  із  лісів,  без  краю.
спитай  мене  -  "А  що  ж  таке  любов?"
І  я  скажу:  їй-Богу,  я  не  знаю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2015

Вічність

Пітьма    всю    землю    ковдрою    покрила,
Притисла    трави        густоти    гора,
Дрімотна    тиша    розправляє    крила    
Тонким    протяжним    писком    комара.

Десь    за    ставками    селезень    закрякав,        
Котили    луни    колесо    краси,
За    днем    земля    беззвучністю    заплаче
Слюзами    ночі    -    інеєм    роси.

За    річкою    притихли        квакать    жаби,
Кажан    десь    зойкнув,    щоб    забути    страх,    
Їжак    зачмихав,    мабуть,    чистить    лапи,    
Залився    сміхом,    філін    у    лісах,

Притихло    все    –    природа        і        людина.
Ліси    і    гори,    ріки    і    моря,
Чорніє,    вись,    а    пролетить    година,
I    з    другим    півнем    зродитъся    зоря,


Зорянка    перша    викликає    ранок,
На    світ    повзуть,    пташині    голоси,
З-за        річки    тихо    виповза    світанок
Церковним    хором    Божої    краси.

За    горизонтом    загорілось    небо,
Стають    чіткими    обриси    дерев,
Згасають    зорі    –    молодих    потреба,    
А    третій    півень    вже    віщує    день.

За    днем    до    нас    завжди    приходить    вечір,
А    з    часом    переростає    в    ніч,
ніч    підставля    світанку    свої    плечі,
І    все    оце    повториться    одвіч.

І    шум    і    спокій    заховались    в    звуках,
Життя    і    смерть    не    мають    чітких    меж,
Все    на    землі    народжується    в    муках,                                    
І    помирає    у    муках    теж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2015

Тому що я люблю тебе

Я  не  дам  тобі  жити
без  мене.
 Громовим  листопадним  листям      
чавитиму  твоє  плече.
Голотремтячим    гіллям  сататимусь
повз  горизонт  твого  обличчя.
Засипатиму  товщенним  снігом
усі  файли  пам`яті  про  нього.
Пекельним  вогнем  випікатиму
скрізь  із  себе  твої  сліди.
Закам`янілим  лебедем  з  неба    
упаду  до  ваших  ніг    тоді
як  цілуватимеш  ти  його.
Весняним  струмком  
проллюся  у  твоїх  споминах  
про  нашу  весну…
І  зірву  всі  греблі
на  твоїх  життєвих  водозбірах.
Літньою  спекою
зачавлю  тебе  голодом  кохання
А  ще:  
я  миттю  і  без  вагань
віддам  своє  життя
 за  те
щоб  Ти  була  щасливою
 з  Ним.
Тому  що  я  люблю  тебе….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2015

Моє зітхання не злетить за Вами

Я  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть
Моє  зітхання  не  злетить  за  Вами
Забороню  йому  зійти  сльозами,
Даремним  смутком  стежку  засмітить  .  .  .
Я  відшмагаю  крик.  І  він  змовчить
Забороню  очам  на  Вас  дивитись,  
щоби  кохання  дурно  не  збудить  –
Бо  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2015

Любив козак дівчиноньку

Любив  козак  дівчиноньку  —                
Вже  мали  побратись,                                                  
та  пішов  він  на  війноньку                                  
за  волю  змагатись.

Налетіла  чорна  хмара                  
Із  кримського  півдня,            
коли  козак  із  послами  
доходив  до  Відня.

Та  й  забрали  дівчиноньку                                    
у  полон  татари.                                                  
Вернувсь  козак  додомоньку                  
застав  божі  кари.

Залишився  соколиком,                            
довго  мавши  тужбу,                                              
та  й  пішов  із  полковником  
на  козацьку  службу.

ІІри  посольствах  прислужився                                    
аж  чотири  роки.                                                                            
Шукав  її  й  дивився                                                                            
по  усій  Європі.

У  Стамбулі  в  день  священний,                        
у  неділю  рано,                                                            
зустрів  свою  наречену                                                  
по-турецьки  вбрану.

Кинувсь  її  обіймати,                                      
а  та  зупинила:
"Не  твоя  я,  пане-брате,
не  твоя  я  мила.
 
Я  уже  не  християнка,
я  дружина  бая,
вже  три  роки  мусульманка  
і  залишусь  нею.

Коли  будеш  у  нас  дома,  
поклонися  батьку  –                                              
Хай  молиться  завше  Богу                              
За  свое  дитятко."

Засвітила  сталь  даманська                                
у  руках  козацьких,                        
пролилися  крові  каплі                                  
на  тюрбан  ногайський.

Постріл  в  скроню  із  мушкета
наповал  самого,
І  збігала  кров  з  кашкета
кольору  одного.

Посадили  в  головах                                                    
їх  червону  калину,                                                    
в  ногах—терен,  а  боками  –          
колючу  шипшину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2015

Діалог

Людина
-Душа  моя,  скажи  чому  болиш  і  плачеш  ти  від  палкого  кохання?
Чому  згораєш  ти  до  тла  від  невдоволеного,  ніжного  бажання?

Душа  
-Якщо  кохаєш  значить  ти  живеш  лише  для  того  й  тим  кого  кохаєш.
А  може  й  так:  що  ти  лишень  сама  в  собі  почуття  те  ніжиш  і  плекаєш.
Одне  не  знаєш  -  світ  не  буває  без  страждань,  очікувань  і  сподівань...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567737
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2015

Щоби душу свою пізнати

Відстукує  серце  ритм,
Відраховує  кожну  хвилину.
Залишаючи  стільки  рим,
Через  скільки  я  вже  загину,
Залишаючи  стільки  слів,
Скільки  встигну  я  ще  сказати,  
Залишаючи  стільки  днів,
Щоби  душу  свою  пізнати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2015

Сад

Я    –син    землі,    люблю    всі    пори    року:
білу    зиму    і    жовтий    листопад,    
червоне    літо,    весну    синьооку
як    теплим    травнем    розцвітає    сад.
Тягар    зимовий    поскидавши    з    себе
дерева    раді,    що        весна    прийшла,
і    тягнуть    руки    –    віти    аж    до    неба,    
і    просять    в    Бога    сонця    і    тепла,
Стоять    поважно    посивілі    вишні
вглядаються    в    далеку    синю    даль
немов    дівчата    з    вечорниців    вийшли
в    руках    тримають    скинуту    вуаль.
Неначе    люди,    що    стомились    бігом
сплять    яблуні,    облиті    молоком,
 і    сіють    пелюстками    –    білим    снігом
вкривають  землю  гашеним    вапном.
Земля    убралась    килимом    зеленим
нема    йому    ні    краю,    ні    кінця,    
про    щастя    мріють    сливи-наречені
засватані    зібрались    до    вінця
Вінком    жовтавим    світиться    калина,
у    гурт    побігли    і    її    кортить,
ось-ось    суцвіттям    вкривається    малина,
весь    сад    буяє,    квітне    і    пахнить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015

Два птахи

...Два    сніжних    птахи,    мов    би    хмарки    з    плоті,
Пливуть    по    темнім    дзеркалу    води,
Стомились    в    дальнім    і    важкім    польоті,
Та    раді,    що    уникнули    біди.

Сплелися    ніжно    шиями    у    танці
Кохання    й    вірності,    що    людям,    за    взірець,    
Дав    перед    творенням    Адама,    наостанці,
Любові    прикладом    всевидящий    Творець.

Бо    знав,    що    ми    уклонимось    із    шляху
Прямого    й    світлого,    й    підем    на    хибну    путь,
Тож    дав    нам    для    нагадування    птахів,
Які    що    мають    –    свято    бережуть.

Благословенні        безліччю    турбот,
Повінчані    у    кільцях    дальніх    летів,
Освячені    поборенням    незгод,
Записані    в    сонетах    у    поетів

Вони    свою    не    кинуть    пару    в    мить,
Коли    прийде    біда    в    червоних    плямах,
Коханому    останню,    щоби    жить
Він    міг,    дарують    їжу.    І    за    замах

На    спокій    милого    вони    готові    стать,
Не    важачи    на    смертну    небезпеку,            
Грудьми    до    бою.    І    оберігать
Своє    гніздо    і    пташенят    у    спеку,

І    дощ,    і    вітер.    А    коли    вже    смерть
Життя    комусь    обірве    нитку    з    пари,
То    інший    –    там    лишається    чекать
В    самотності,    де    милий    спить    товариш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2015

Ой калинонько червона

Ой  калинонько  червона  не  чекай  морозу,
Ти  дівчино  чорноброва  не  чини  загрозу.
Цьому  ти  парубку-невдасі  серце  не  жали,
Бо  твої  вустонька  багрові  душу  обпекли.
Чи  забула  ти  калино  про  весняні  води,
Як  водили  навкруг  тебе  вони  хороводи?
От  і  він  нещасний  гине  тепер  самотою,
Бо  його  дівчина  стала  зовсім  вже  не  тою.
Не  втішають  бідолаху  калинові  віти.
Має  в  серці  лиш  одненьку,  де  ж  її  подіти?
 А  вона  собі  сміється  і  над  ним  глузує:
-Як  станеш  ти  багровіти,  парубче-дубочку,
Покладу  сама  узор  я  на  твою  сорочку.
А  якщо  не  зможеш  мене  повік  покохати,
То  немає  тобі  чого  калину  ламати-
Тож  калина  як  дівчина  своє  місце  знає,
Хай  багряними  плодами  душу  звеселяє.
А  тому  кого  спокусить  -  серце  розриває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2015

Кохання мить

Мелодія  на  вірш  автора  Калиновий::  Кохання  мить
Прикріплений  файл:  Кохання  мить(G).mp3



Кохання        мить,        єдина        мить        –                                                        
 Усе        життя        твоє        освітить,                                                                                
 Лише                шалений        не        помітить,                                        
 Як        серце        вічністю        болить.

 Нехай        впаде        остання        ніч
 Тавром        розпеченим        на        плечі,
 Самотньо        я        зустріну        вечір        –
 Люби        мене,        єдину        мить.

 Нехай        спокою        не        знайду        я        –
 Шукати        буду        до        загину.
 Люби        мене,        хоча        б        хвилину
 Тебе        в        молитвах        спом’яну

 Життя        своє        тобі        віддам
 За        єдність        душ        –        немов        одної        –        ,
 Що        наче        річка        у        розвої,
 Дарує        плідність        берегам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566552
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2015

Ти починаєшся з очей

Ти        починаєшся        з        очей        –
 Із        двох        джерел        першопочатку
 Із        зародку        святих        речей,
 В        яких        нетлінності        печатка.
         Ти        починаєшся        в        собі,
         Тікаєш        в        голосі        від        себе.
         Луною        поверну        тобі
         Твій        подих        із        блакиті        неба.

 Ти        починаєшся        з        тенет
 Що        їх        твої        сплітають        руки,
 Разом        звиваючи        сюжет
 Від        зустрічі        аж        до        розлуки.

         Ти        починаєшся        з        очей,
         В́́        них        відзеркалюєшся        нині
         Бо        серед        натовпу        людей
         Потреба        є        в        одній        людині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2015

Почуй мене мамо

Почуй  мене  мамо,  поглянь  мені  в  очі.
Бо  і  я    догоняю  твої  вже  роки.
У  снах  ти  приходиш  і  серце  тріпоче,
Тут  я  ще,  та  там  ми  на  цілі  віки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2015

Ой коню, мій коню

Ой  коню,  мій  коню,
неси  ж  мене  стрімко,
до  тої  хатинки,
 в  якій  моя  мила  жиє.
Бо  там  залишив  я,
в  похід  вирушавши,
зо  волю  Вкраїни,
і  душу  і  серце  своє.

Мій  конику  рідний,
лиш  ти  про  те  знаєш,
як  важко  і  нині,
надійно  триматься  в  сідлі.
А  треба  терпіти,
свій  рід  боронити,
себе  не  зганьбити,
щоб  гідно  прожить  свої  дні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015

В моїм світанковім краю!

Тихесенько    вітер  колише    вербовії    віти,
Світанком    соромлені    зорі    сховались    за  хмари.
Ранковим    туманом  сповитії    зрошені  квіти,
Настроює    сонечко    струни  своєї  гітари.
І    нам    не    минути    ту    мить    як    заграють    куранти,
Природа    і    люди        перервуть        всі        солодкії        сни,
І    знов    замайорать        прийдешнім    життям    секунданти,
Весняна    дуель    вже    на    часі,    і    ти    її    не    зупини.
Вставай,        розпрямляй        свої        крила,        розгинайся        і        дій,
Уперто        крокуй    до    мети    і        долай        перепони.
Для  щастя    родини,  Вітчизни    і    живи  ти    і    мрій,
І    з    Богом    у    серці    тобі    не      страшні  ті    кордони,
Що    їх        позносило        вчорашніми        злими        вітрами.
Бо    є    ще    надія    що    син        буде        жити        для        мами,
Із    старанням    бджолиним    летітиме    до    вівтарю.                                
Сонечко    знов    засіяє    в    моїм    світанковім    краю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563622
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.03.2015

Да будут все обновлены весной!

Пусть    вашу    душу    трогает    весна!
Пусть    в    ней    туман    сиреневый    не    тает...
Пусть    каждый    год    она    лишает    сна
И    новые    надежды    пробуждает...

Да  будут  все  обновлены  весной!
И  майского  лета  щедростью    согреты...
Хор  дивный  птичий  что  всегда  с  тобой,
Рисует  незабвенные  сюжеты...

Я    вас    прошу:    почувствуйте    весну!
Навстречу    ей    всю    душу    распахните!
Ведь    ждёт    природа    лишь    её    одну––
И    вы    весну    душой    воскресшей    ждите!

Она    подарит    вам    мечты    полёт!
И    встрепенутся    крылья    за    плечами!
И    вас    ещё    такое    счастье    ждёт!
Поверьте    мне-и    убедитесь    сами!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2015

Весна

Я  –  син  землі,  люблю  всі  пори  року:
білу  зиму  і  жовтий  листопад,  
червоне  літо,  весну  синьооку
як  теплим  травнем  розцвітає  сад.
Тягар  зимовий  поскидавши  з  себе
дерева  раді,  що    весна  прийшла,
і  тягнуть  руки  –  віти  аж  до  неба,  
і  просять  в  Бога  сонця  і  тепла,
Стоять  поважно  посивілі  вишні
вглядаються  в  далеку  синю  даль
немов  дівчата  з  вечорниців  вийшли
в  руках  тримають  скинуту  вуаль.
Неначе  люди,  що  стомились  бігом
сплять  яблуні,  облиті  молоком,
 і  сіють  пелюстками  –  білим  снігом
вкривають  землю  гашанем  вапном.
Земля  убралась  килимом  зеленим
нема  йому  ні  краю,  ні  кінця,  
про  щастя  мріють  сливи-наречені
засватані  зібралися  до  вінця
Вінком  жовтавим  світиться  калина,
у  гурт  побігли  і  її  кортить,
ось-ось  суцвіттям  вкривається  малина,
весь  сад  буяє,  квітне  і  пахнить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2015

Все у житті бува лиш раз

Скажи  мені,  де    той  наш  світ,
В  якім  були  ми    стільки  літ?
Як  навіть  небо  розітнути,
Його  тепер    не  повернути...

Напевне  хтось  украв  ключі,
Та  й  приховав  їх  уночі.
Бо,  що  ж  ми  тільки  не  робили,
А  скрині-щастя  не  відкрили.

Може  доля  так  жартує,
Що    тепер  вже  нас  не  чує.
Чи  може  зовсім  то  не  жарти,
І  щастя  ми  були  не  варті...

Все  у  житті  бува  лиш  раз.
Не  виставляєм  на  показ,
Картин  свою  ми  галерею.
І  що  ж  тепер  робити  з  нею?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015

Палац чекання

Роки  летять,  летять  у  вирій
І  зупинити  їх  мені  не  сила.
Роки  летять  та  я  не  твій
Кохана,  ніжна,  лагідна,  єдина.

Роки  летять,  як  камінь  в  прірву
Ще  лиш  крок    до  того  вічного  життя.
Тут  і  там    вже  не  відіршеш
Шмат  оберегу  святого  каяття.

Роки  летять,  а  ми  чужі,  чужі
Але  ж  колись  єднало  нас  кохання  .  .  .
Роки  летять  і  біль  в    душі
Перетворився  на  палац  чекання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015

Йдіть

Я  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть
Моє  зітхання  не  злетить  за  Вами
Забороню  йому  зійти  сльозами,
Даремним  смутком  стежку  засмітить  .  .  .
Я  відшмагаю  крик.  І  він  змовчить
Забороню  очам  на  Вас  дивитись,  
щоби  кохання  дурно  не  збудить  –
Бо  вашу  долю  не  займаю  –  йдіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562558
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015

Ой калинонько червона

Ой  калинонько  червона  не  чекай  морозу,
Ти  дівчино  чорноброва  не  чини  загрозу.
Цьому  ти  парубку-невдасі  серце  не  жали,
Бо  твої  вустонька  багрові  душу  обпекли.
Чи  забула  ти  калино  про  весняні  води,
Як  водили  навкруг  тебе  вони  хороводи?
От  і  він  нещасний  гине  тепер  самотою,
Бо  його  дівчина  стала  зовсім  вже  не  тою.
Не  втішають  бідолаху  калинові  віти.
Має  в  серці  лиш  одненьку,  де  ж  її  подіти?
 А  вона  собі  сміється  і  над  ним  глузує:
-Як  станеш  ти  багровіти,  парубче-дубочку,
Покладу  сама  узор  я  на  твою  сорочку.
А  якщо  не  зможеш  мене  повік  покохати,
То  немає  тобі  чого  калину  ламати-
Тож  калина  як  дівчина  своє  місце  знає,
Хай  багряними  плодами  душу  звеселяє.
А  тому  кого  спокусить  -  серце  розриває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015

Дві таїни

У  мирськім  житті,  як  при  потребі,
завжди  одвічні  дві  таїни  є.
Одна  із  них  це  та  що  у  небі,
а  інша  у  людській  душі  жиє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015

Весна

Пусть    вашу    душу    трогает    весна!
Пусть    в    ней    туман    сиреневый    не    тает...
Пусть    каждый    год    она    лишает    сна
И    новые    надежды    пробуждает...

Да  будут  все  обновленны  весной!
И  майского  лета  щедростью    согреты...
Хор  дивный  птичий  что  всегда  с  тобой,
Рисует  незабвенные  сюжеты...

Я    вас    прошу:    почувствуйте    весну!
Навстречу    ей    всю    душу    распахните!
Ведь    ждёт    природа    лишь    её    одну––
И    вы    весну    душой    воскресшей    ждите!

Она    подарит    вам    мечты    полёт!
И    встрепенутся    крылья    за    плечами!
И    вас    ещё    такое    счастье    ждёт!
Поверьте    мне-и    убедитесь    сами!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015

Ти мною виплекана мрія

Хто  ти,  для  мене...?
Єдина  кількість.  у  голові.  думок...?
Із  всесвітом  зв`язок...?
Що  ти  таке...  немовби  щось  святе,
Таке  піднесене  й  близьке...
Для  всіх  ти  є,
Й  водночас  лиш  моєю.
То  як  тебе  я  маю  називати,
Коли  прийшов  вже  час
З  колиски  в  люди  випускати...?
Бо  ти  ж  бо,  як  дитя-малеча,
Котру  ночами  колихав,  
збагачував,  знання  вкладав.
Ти  мною  виплекана  мрія,
Що  вже  в  реальність  проросла  як  сім`я.
Мій  успіх  й  гордість  і  не  посильна  праця,
Що  щойно  сперлася  на  ніжки  -
Це  ж  сторінки  моєї  книжки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2015

Бог і Україна

Свої  гріхи  ти  сам  спокутать  мусиш,
та  сумнів,  наче  звір,  мене  гризе:
О  Господи,  за  що  ти  нас  не  любиш?
О  Боже  правидний,  чого  нам  не  везе?

Любов  Господня  –  без  кінця  і  краю,
та  не  дається  всяким  далебі
бо  Бог  завжди  тому  допомагає,
хто  є  не  ворог  і  йому,  й  собі.

Коли  я  бачу  нації  руїну,
то  відповідь  влаштовує  на  всіх,
що  Бог  не  любить  нашу  Україну
за  неспокутий  історічний  гріх.

Карає  Бог  десницею  своєю
і  тим  усяким  сущим  воздає
за  те,  що  ми  зневажили  ідею
яка  основу  нації  дає.

За  те,  що  ми  забули  Боже  слово
і  волю  всім  гріхам  дали,
за  те,  що  ми  плюндруємо  рідну  мову
й  чужу  до  вжитку,  як  свою  взяли.

За  те,  що  тільки  молимось  з  нагоди,
стежки  забули  всі  у  Божий  храм,
за  те,  що  ми  цуралися  злагоди,
яку  найбільше  бракувало  нам.

За  те  ви  всі  терпіли  супостата,
і  тим  самим  призріли  Божий  гнів,
за  те,  що  йшли  з  сокирою  на  брата
натомість  разом  йти  і  бити  ворогів.

За  те,  що  церкву  зрадили  екзарки
свою  зреклися,  а  чужу  дали,
за  те,  що  всі  провідники-єрархи
не  тими  нас  дорогами  вели.

За  те,  що  до  чужих  вождів  хилились
і  їм  на  поміч  посилали  рать,
за  те,  що  ближнім  хлібом  не  ділились,
а  прагнули  як  більше  обідрать.

За  те,  що  ми  трималися  чужинців,
а  не  шукали  власний  шлях  життя
і  через  те  мільйони  українців
пішли  від  нас  в  одвічне  небуття.

Не  невезіння  Україну  губить,
а  ми  самі.  Ми  всі,  до  одного.
То  ж  не  грішіть,  що  Бог  наш
нас    не  любить,  -
Це  ми  не  любим  Господа  свого!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561795
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.02.2015

Прости!

І  впала  темрява  розгнівана  на  землю.
І  ніч  була  приємницею    дня.
То  не  надворі,то  у  душах-темно.
О,  хто  б  з  очей  тоді  завісу  зняв?
І  Він  прийшов,  щоб  сповістити  Волю,  
Проголосити  Слово  назавжди,
Щоб  освятити  грішників  любов’ю
Від  кари  врятувати,  від  біди,
І  день  прийшов,  і  день  той  був-останній,
Хоч  не  востаннє  тесані  хрести.
І  кров  його  розпалювала  рани.
А  Він  просив:"Не  відають,  ..  Прости!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015

Два птахи

Два  сніжних  птахи
...Два  сніжних  птахи,  мов  би  хмарки  з  плоті,
Пливуть  по  темнім  дзеркалі  води,
Стомились  в  дальнім  і  важкім  польоті,
Та  раді,  що  уникнули  біди.
Сплелися  ніжно  шиями  у  танці
Кохання  й  вірності,  що  людям,  за  взірець,  
Дав  перед  творенням  Адама,  наостанці,
Любові  прикладом  всевидящий  Творець.
Бо  знав,  що  ми  уклонимось  із  шляху
Прямого  й  світлого,  й  підем  на  хибну  путь,
Тож  дав  нам  для  нагадування  птахів,
Які  що  мають  –  свято  бережуть.
Благословенні  безліччю  турбот,
Повінчані  у  кільцях  дальніх  летів,
Освячені  поборенням  незгод,
Записані  в  сонетах  у  поетів
Вони  свою  не  кинуть  пару  в  мить,
Коли  прийде  біда  в  червоних  плямах,
Коханому  останню,  щоби  жить
Він  міг,  дарують  їжу.  І  за  замах
На  спокій  милого  вони  готові  стать,
Не  важачи  на  смертну  небезпеку,  
Грудьми  до  бою.  І  оберігать
Своє  гніздо  і  пташенят  у  спеку,
І  дощ,  і  вітер.  А  коли  вже  смерть
Життя  комусь  обірве  нитку  з  пари,
То  інший  –  там  лишається  чекать
В  самотності,  де  милий  спить  товариш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2015

Весна

Пусть    вашу    душу    трогает    весна!
Пусть    в    ней    туман    сиреневый    не    тает...
Пусть    каждый    год    она    лишает    сна
И    новые    надежды    пробуждает...

Да  будут  все  обновленны  весной!
И  майского  лета  щедростью    согреты...
Хор  дивный  птичий  что  всегда  с  тобой,
Рисует  незабвенные  сюжеты...

Я    вас    прошу:    почувствуйте    весну!
Навстречу    ей    всю    душу    распахните!
Ведь    ждёт    природа    лишь    её    одну––
И    вы    весну    душой    воскресшей    ждите!

Она    подарит    вам    мечты    полёт!
И    встрепенутся    крылья    за    плечами!
И    вас    ещё    такое    счастье    ждёт!
Поверьте    мне-и    убедитесь    сами!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015

Пахло ароматом роз

Пахло  ароматом  роз.  Она  любила  этот  тонкий  запах,  порой  теряющийся  в  воздухе,  усиливающийся  от  дуновения  ветра.  Тихо  в  доме.  Свечи  на  столе,  полумрак.  Блики  в  бокалах.  Простой  ужин  Нет,  не  праздник.  Традиция  в  семье.  И  когда  загораются  свечи,  взгляд  твой  неотрывен...  Отчего?  Знаю.  Дно  моей  души  не  видно.  Не  пытайся  разглядеть.  Пусть  такой  я  буду  -  неразгаданной  тайной,  незавершенным    сонетом.  Счастливые  мои    -  не  награда?  Разве  не  знаешь    нежности  -  слов  моих  ?  Не  торопись.  Между  нами    в  два  наших  дыхания.  Твоего  вздоха  и  моего  трепета  в  своими,  научились.  Не  ново.  Ночь  нам  принадлежит.  Остановим  мгновение?  Свеча  догорает.Трепещет  пламя,  то  замирая,  то  вспыхивая.  Это  сердце  твое  беспокойным  пульсом    бьется.  Это  душа  моя  замирает.  Свободны  мы  с  тобой,  спокойны.  Друг  другу  лишь  обязаны  выбором  своим.  Семья.  И  врата  рая  -  руку  лишь  протяни.  И  два  дыхания  -  не  расстояние  для  нас…  И  сердца  наши  в  унисон  теперь.  И  Судьба  нам  одна  на  двоих...  



СОНЕТ  1  

Простая  ночь,  обычный  вечер,  
Ласкаются  по  стенам  нежно  тени,  
Как  существа  из  мира  привидений  ,
Живущих  с  нами  в  параллельном  свете.  

Я  руки  положу  тебе  на  плечи,  
Отбросив  в  сторону  кошмар  сомнений,  
Из  неудач  и  прошлых  поражений,  
От  счастья  потеряв  в  себе  дар  речи.

В  судьбе,  что  пройдена  с  тобой  
Манящий  тихий  шепот  твой  ,
Мне  слышится,  как  голос  в  колыбели.

Судьба  зажгла  зовущие  огни
И  разум  нам  дала,  чтоб  мы  запели,  
Семейный  ужин  мы  с  тобой  одни.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2015

Так було, так є, так буде

Жила  Душа  в  жінці,  зовсім  не  думаючи  ні  про  яку  велич.  Просто  була  поруч  з  серцем,  втомлювалася,  часом,  від  проблем  насущних,  тремтіла  від  тривоги  за  дітей,  тугою  виходила  від  очікування,  спостерігала  за  своєю  господинею,  як  та  бродить    кімнатами,  як  ніби  втратила  щось,  шукає.  Іде  до  вікна,  стояти  там  може  годинами,  чи  падає    осіннє  листя,  чи  літня  злива  стоїть  стіною,  чи  виє  зимова  завірюха.  Зовсім  не  подобалося  їй,  коли  застигав  погляд  жінки  в  одній  точці,  ніби  бачила  вона  там  своє  відображення.  Тоді  прислухалося  воно  до  її  думок.                                                              
               Мовчки  брала  ручку,  в  чорнило  вмочивши,  водила  рукою  жіночої  туги  на  білім  аркуші  паперу  ...  Бігли  квапливі  рядочки,  оживав  тоді  погляд  тієї,  в  якій  жила  вона  ...  Знала  Душа,  чому  наповнюються  жіночі  очі  особливим  теплом:  зараз  образ  улюблений  бачить  перед  собою.  Щасливою  ставала  її  посмішка,  а  слова-дотику  луною  ніжності  відгукувалися  в  рідному  їй  серці.
                 Інші  дні  бували  теж.  Випробувань  дні,  коли  розуміла  Душа:  зрадили  її  власницю.  Дзвоном  дрібних  розсипаних  монет  слова  фальшиві  звучали,  запевнення,  виправдання,  незначну  брехню  прикриваючи.  Печаль  поселялася  в  очах  жіночих,  і  губилися  сили.  Тоді  за  руку  її  Душа  брала,  казала:
                 -Ні,    не  ослабнеш  ти,  я  тобі  свою  енергію  віддам.  Жити  треба  далі,  пробачити  себе  за  довіру.  Як  дороге  воно,  не  кожен  твоє  довіру  зрозуміти  може,  бо  нікчемними  мірками  міряють  його,  а  до  твоїх  дорости  їм  не  дано.
                 Так  йшли  вони  дорогою  життя,  рук  не  розмикаючи.  Проходила  гіркота,  знову  радість  вони  обидві  знаходили.
У  дні  сумнівів  шепотіла  жінці  Душа  наполегливо:
               -  Відключи  раціональність,  логіку.  Відключи  свідомість,  на  мене  покладайся,  відчувай  мене.  Так  зроби,  як  серце  твоє  велить,  як  я  переконую,  це  інтуїцією  зветься.  Відчувай  мене  ...
Слухала  її  поради,  в  правоті  їх  переконувалася,  уникала  помилок.
         Але  одного  разу  прийшли  страшні  часи.  Опустилася  на  землю  чорна  завіса  народного  горя,  стелився  по  землі  дим  згарищ  ...  Тоді  Душа  кермо  влади  впевнено  в  руки  взяла  над  жінкою,  наказала:
           -  Вір!  Чекай!  Люби!  Молися!  Воздасться  тобі.
           -  Велична  ти,  Душа  жіноча  ...  Якби  не  ти,  відчай  давно  б  мене  здолав,  а  потім  морок,  -  зітхала  жінка.
         -  Тілом  ви  слабкі,  жінки,  та  сильні  Духом  своїм  ...  Ця  мудрість  проста  зовсім,  осягати  її  починаєш,  не  дарма  я  вчуцьому  тебе  все  життя.  Ну,  от,  знову  проговорили  ніч  безперервно.  Ранок  скоро.  День  новий  настане,  розсіється  сутінок.  Головне  з  тобою  залишається:  любима  ти,  і  мною  збережена.
           Світлішало  за  вікнами.
Її  Величність  Душа,  Її  Відданість,  Серце,  Її  Стійкість,  Надія,  Її  нескінченність  Любові  живуть  в  жінці,  не  владний  час  над  ними,  передається  це  з  покоління  в  покоління,  і  тому  несе  вона  світу  Мир,  Життя  і  Світло.Так  було,  так  є,  так  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2015

Падіння…

Скажений  пес  загавкав  в  Мінську,
Мов  звір,  кидався  на  людей!?
Всю  дурість  виявив  ординську!
Падіння  свого  апогей!
Я  знав,  що  москалі  –  придурки
І,  що  лайф  ньюс  –  кубло  лайна,
В  якім  зібрались  недоумки,
І  мізків  звісно  ж  в  них  катма!
Про  те,  що  на  русні  новини  –
Добірки  дурощі  й  брехні,
Від  розіп’ятого  хлопчини,
До  воєнторгів  на  війні!
Але  щоб  так  явити  людству
Усе  своє  нутро  гниле  –
Це  верх  дикунства  і  паскудства,
В  якім  Московія  живе!
Ганьба  зомбованим  іудам,
Хто  честь  за  копійки  продав!
Хто  правду  замінив  облудом!
Хто  зроду  гідності  не  мав!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559432
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.02.2015

Летять

Летять    –    не    спиняться    хвилини,
Приходить    неповторна    мить,
Коли    вдивляється    людина
В    роки,    що    встигла    вже    прожить.
Було    і    чорне    і    червоне,
На    рушнику    земних    доріг,
але    любові    стиглі    грона    –
То    найсвятіший    оберіг.
Хоч    скроні    світяться    від    срібла,
Добро    натхнення    додає.
Сердечне,    щире    Вам    спасибі
За    те,    що    Ви    на    світі    є!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015

Люби як можеш тільки ти

Люби  як  можеш  тільки  ти,
Завжди  із  Богом  ти  ходи.
Людей  дарма  ти  не  гніви,
Натомість  ти  їх  всіх  люби!

Не    за  красними    словами,  
Побачать  тебе  звідусіль.
А  за  власними  ділами,
Що  склалися    у  твою  ціль.

Прожити  свій  вік  не    просто,
Творить  добро  на  цій  землі.
За  те  скажуть  промовисто,  
Мої  трудові  мозолі.

Й  нехай  втікають  вже  роки,
Полудень  віку  промайнув.
Залишуся  я    на  всі  віки,
Тим  хто  цю  істину  збагнув.

Що  жити  треба  для  людей,
Й  кожною  миттю  дорожить.
Виростити  своїх  дітей.
А  то  навіщо  в  світі  жить?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015

Кохання мить

Мелодія  на  вірш  автора  калиновий::  Кохання  мить
Прикріплений  файл:  Кохання  мить(G).mp3



Кохання        мить,        єдина        мить        –                                                        
 Усе        життя        твоє        освітить,                                                                                
 Лише                шалений        не        помітить,                                        
 Як        серце        вічністю        болить.

 Нехай        впаде        остання        ніч
 Тавром        розпеченим        на        плечі,
 Самотньо        я        зустріну        вечір        –
 Люби        мене,        єдину        мить.

 Нехай        спокою        не        знайду        я        –
 Шукати        буду        до        загину.
 Люби        мене,        хоча        б        хвилину
 Тебе        в        молитвах        спом’яну

 Життя        своє        тобі        віддам
 За        єдність        душ        –        немов        одної        –        ,
 Що        наче        річка        у        розвої,
 Дарує        плідність        берегам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550605
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2015