| Сторінки (8/713): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
(Хокку)
* * *
Листя оберемок –
Скарб золотий осені
Вітру дарую…
* * *
Життя вистави.
Осені тихий шурхіт –
Перерва сумна.
* * *
Відкрию вікно!
Нехай вітер холодом
Душу наповнить…
* * *
Старому їжаку
Тільки йому розповім
Про осінь тиху…
* * *
Все проминає
Скоро падолист зітре
Всі фарби… Сірість…
* * *
Поки прозоро
Дивлюсь з дітьми у вікно
На холод. На сніг…
* * *
Старезна журба.
До неї шлях падолист
Листям застелив…
* * *
Потяг червоний.
Я над землею втоми
Лечу крізь простір…
* * *
Сумний старий пес.
Навіть він розуміє
Наш світ сірості.
* * *
Впали пелюстки.
Прозорий осінній потік.
Все пливе. Жовтень.
(Світлина автора віршів)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330869
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 17.04.2012
В утробі ночі, у сріблястій пряжі,
заснуло все в мовчанні білої імли.
Страждання ще не спить, воно як на сторожі
самотності душі та німоти.
Дізнатися хотів чого душа мовчить,
чому страждань клубок не викидає в тьму?
Відомо їй, якщо себе звільнить,
то зорі в небі згаснуть – ось чому.
Оригінал:
Rilke R. M. (1875-1926). Im Schoss der silberhellen Schneenacht
Im Schoss der silberhellen Schneenacht
dort schlummert alles weit und breit,
und nur ein ewig wildes Weh wacht
in einer Seele Einsamkeit.
Du fragst, warum die Seele schwiege,
warum sie es in die Nacht hinaus
nicht giesst? - Sie weiss, wenns ihr entstiege,
es loesсhte alle Sterne aus.
(На світлині - Рільке Р. М.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330609
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.04.2012
Моєму верблюду присвячую. Щиро.
Життя пустеля!
По ній поведу
Свій сумний караван
В пошуках
Криниці чистої.
По зорях
Вибираючи шлях...
Буду слухати
Як пісок шумить
В клапсидрі Всесвіту.
Нагадайте мені
Куди повертатись
І навіщо
Старому номаду -
Бедуїну забутих слів
Та оаз медитацій.
Місяцю!
Свідок сліпий
Моїх одкровень
І прозрінь недоречних!
Промені кволі кинь
На сандалі подерті
Нашого часу сухотного.
Погрітися дай
На світлі твоєму хворому
Дай дочекатись
Світанку
В цій дикій пустелі!
Побачити дай
Тіні шакалів
І слід скорпіона
Поки буревій
Все піском не засипав...
(Написано в ніч повного місяця під час зупинки каравану на шляху між оазами Томбукту та Руфан. Світлина з мережі.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330607
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.04.2012
Намалюй мені Волю.
На листі дерев,
На втомлених вітру раменах,
На персах хмар…
Намалюй мені Волю!
Не пензлем – мечем
На давніх курганах,
На глеках зчорнілих,
Де молоко офіри
Мішали з кров’ю биків.
Намалюй мені Волю!
На шаблях іржавих,
Що краяли плоть,
На краплинах дощу,
Якими плакало Небо.
Намалюй мені Волю!
На землі полотна,
На квітах ниток,
Коли вишивали чорним
Долю – не комір...
Намалюй мені Волю!
Сарматськими знаками
На мертвому дні Кальміусу,
На могилах, що криком кричать
Нащадкам глухим.
Намалюй мені Волю!
На гомоні тирси,
На дзвіницях Батурина,
На трьох колосках…
Вітчизно правічна!
Твоє одкровення
Кров’ю на пензель.
Малюю картини
Волі жаданої
На чорному полі ночі...
(Світлина автора віршів)
24.08.2011.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330384
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 15.04.2012
О, Господи: вже час. Втомилось літо бути.
На сонячний годинник тінь свою клади,
Дозволь вітрам полями шаленіти,
Плодам останнім дай почервоніти
І подаруй тепло останніх сонця днів.
Останній аромат даруй п’янкому винограду,
Що карб осоння збереже в вині.
Безхатько нині не збудує хату,
Відлюдник сам зимівник освятить,
Сам буде прокидатись і листи писати,
Блукати по саду порожньому й сумному
І разом з вітром листя загрібати.
(Вільний переклад з німецької.)
Оригінал:
Rainer Maria Rilke
Herbsttag
Herr: es ist Zeit. Der Sommer war sehr gross.
Leg deinen Schatten auf die Sonnenuhren,
Und auf den Fluren lass die Winde los.
Befiehl den letzten Fruechten voll zu sein;
Gib ihnen noch zwei suedlichere Tage,
Draenge sie zur Vollendung hin und jage
Die letzte Suesse in den schweren Wein.
Wer jetzt kein Haus hat, baut sich keines mehr.
Wer jetzt allein ist, wird es lange bleiben,
Wird wachen, lesen, lange Briefe schreiben
Und wird in den Alleen hin und her
Unruhig wandern, wenn die Blaetter treiben.
(Світлина з мережі. На світлині - Рільке Р. М.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330382
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.04.2012
(Хайбун)
* * *
Зайшовши до доброго знайомого помилуватись його садом і осінніми хризантемами зустрів там двох дивних людей які вважали себе аристократами, але при цьому не милувались квітами, а використовували сад для вживання якогось напою, що нагадувало саке. Вони пили його холодним і вели розмови далекі від поезії. Побачивши це я здивувався і написав наступне хокку:
Чужий сад. Бачу
Дивних аристократів.
Хризантеми цвіт…
* * *
Я завітав до старого знайомого з метою поговорити про давню літературу. Але побачив його зайнятим пакуванням валізи – він вирішив поїхати шукати собі нову Батьківщину. Хотів розповісти йому, що осінній вітер всюди однаково холодний, істинні квіти не потрібно шукати в далеких краях – вони тут під ногами, але побачив в його очах, що він вже нетутешній. Тоді написав йому на прощання ось таке хокку:
Ми нетутешні
У світі під Місяцем.
Холоди… Осінь…
* * *
У старовинному місті, що носить назву великої хижої тварини зайшов я у стару кав’ярню, де варили каву вже не одну сотню років. З горнятком ароматного трунку в руках я думав зі смутком про людей минулих часів і написав ось таке хокку:
Терпкий аромат
Несе тінь мою в казку.
Стара кав’ярня…
* * *
Йшов я до будинку де молодих людей навчають мудрості. Побачив біля входу юнаків та дівчат, що діставали з кишень короткі білі палички, запихали до їх до свого рота і підпалювали їм кінці. Після цього дихали димом, що утворювався з сухого листя якоїсь заморської рослини з якої, власне, ці палички і були зроблені. Споглядаючи це раптом склав хокку:
Дим ароматний
Заморського трунку.
Піти б звідси!
* * *
Блукаючи старим засніженим парком серед лихої зими по незайманому білому снігу, побачив раптом старий ясен весь обвішаний жмутками насіння, що шелестіло на крижаному зимовому вітрі подумав:
Холодна зима.
Вони шелестять тихо.
Весну чекають…
(Світлина автора віршів)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330156
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2012
(Низка хокку)
* * *
Жовті кульбаби
У сад мій старий прийшли
Наче марево…
* * *
Птахом крилатим
Туди, де боги живуть –
У небо злечу…
* * *
Сірий тьмяний світ!
Я в царство снів полечу
Фарби шукати…
* * *
Кудлаті бджоли
Нехай мені принесуть
Мед весни гіркий…
* * *
Бджоли гублять
З лап своїх кудлатих
Запашний пилок…
* * *
Марні пошуки.
Все тільки сон гнітючий.
Травневі дощі.
* * *
Вишні цвітуть.
Мою весну сумну
Вітер обірве…
* * *
Мій сон прожени!
Кудлате створіннячко
Хати моєї…
* * *
Травневі квіти.
Богиня весни Ґорґан
Вінок дарує…
* * *
Стара монетка
Завалялась в кишені.
Жебраку кину…
* * *
Весняні дощі.
У цьому лісі сумному
Милуюсь струмком.
* * *
Квітень. Вишні цвіт.
Далека Фукусіма
Спокій забрала.
* * *
Качки на воді.
Навіть вони принишкли.
Весняна вода.
* * *
Ранковий холод.
Біля вогню жовтого
Я руки зігрів…
* * *
Тихий сад. Весна.
Хвилями ароматів
Наповнений сум…
(світлина автора віршів)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330153
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 14.04.2012
І це фарби мої? Це палітра моя?
Цей набір сірих плям?
Серед сірого міста і сірих людей
Де на площах гуде колізей,
Де тортури – буденність,
Де схиблених часом ідей,
Кольорові обгортки
Кидає в юрбу берендей.
І цей край – моя Русь?
Ця юрба – мій нарід?
І цей злодій на троні - мій князь?
На коня би і в степ!
У долонях відчути руків’я меча!
І захищаючи Київ щитом
Волю відчути єством!
І під свист диких стріл половецьких
Чергову орду гнати степом за Дін!
Бавлячись ставити долю на кін!
Московитів навали топити в Дніпрі
І «шоломом іспивши із Дону»
На площі почути Бояна пісні!
(Примітка: У вірші йдеться про події 1171 року, коли суздальський князь Андрій "Боголюбський" зі своїм військом дощенту зруйнував, пограбував і спалив Київ.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329920
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.04.2012
(Хайбун)
«Коли прокинуся – вже сніг,
Та я не сумую…»
(Танеда Сантока)
Цієї сумної та гнилої зими в мене виникло відчуття, що я списався. Мої твори – особливо поетичні – в мене викликали відчуття розчарування. Постійна висіла в свідомості думка, що все не так і все не те. Списатися це ще гірше ніж спитися, про це знають старі майстри пера. Відчуття щонайпаскудніше. Маяковський коли відчув, що списався застрелився, а Гоголь просто помер. Я гостро відчув потребу з кимось порадитись. Особливо мені було прикро усвідомити, що я списався навіть не досягнувши рівня майстра. І тут згадав про одного свого старого знайомого.
Він залишив суєтність світу сього і оселився в селищі Осмолода – маленькому селі загубленому в найглухішому куточку Карпат. Лісова тиша потрібна була йому для занять літературою та філософією. Я не вказую його імені навмисно, бо він людина досить відома в певних колах київських містиків та окультистів – в свій час він був відомий як знавець філософії розенкрейцерів. Навіть пробував себе в політичній діяльності, доки не остогидло йому споглядати бруд і цинічність своїх опонентів. Він став відлюдником. Схимництво його носило відверто релігійний характер – крім літератури він практикував буддизм: споглядав і спілкувався з деревами, піднімався на хребет Матахів (чомусь вважаючи ту гору священною), медитивував споглядаючи каміння.
Бажання відвідати знайомого відлюдника і порадитись з ним з’явилось в мене дещо невчасно – коли випав глибокий сніг і вдарили морози. Але це жадання було настільки нестримним, що я вирушив не дивлячись на ризик застрягти десь по дорозі в заметілях. Машина моя зламалася – в мого старого «Ягуара» відвалилися колеса. Колись я купив цю машину – вже досить потріпану часом та людьми, і сказав собі: «Буду кататись, доки колеса не повідвалюються!» І вони таки відвалились – одного осіннього дня, коли я ганяв без будь-якої мети лісовими дорогами Чорного лісу – десь між селами Нивочин та Грабівка. Я так і кинув це старе залізне одоробало серед лісу і вибирався з тих хащів пішки. Тому добиратись до Осмолоди довелось громадським транспортом, який в ту глушину ходив нерегулярно. Прямого сполучення з Осмолодою зі Станіслава не існує, тому їхав через Перегінське та Ясенів. На моє щастя рух транспорту не скасували, і старенький пошарпаний автобус таки зміг проїхати розбитою засніженою дорогою в це Богом забуте село.
Але це було лише півділа – мій знайомий жив далеко на околиці села – для нього навіть в цьому маленькому селищі було занадто гамірно. Треба було снігами дістатися до його хатинки, що стояла серед лісу на крутосхилі. Провалюючись в сніг, намагаючись згадати забуту стежку, я більше по інтуїції ніж по прикметам відшукав його тихе житло.
Побачивши несподіваного гостя, він не здивувався і не зрадів – не висловив взагалі ніяких емоцій. Він сидів серед хати і тихо дихав – був наче відсутній. Я посидів біля нього годинку, відігріваючись після холоду дороги і лише потім спитав: «Чи справді можна ось так стати подібним до сухого дерева, а серце перетворити у жменю холодного попелу?»
Потім ми пили чудовий запашний чай – гарячий як вогонь. Щоправда, замість листків чайного дерева в чайник кидали сухі листя ожини. Це порушення чайної церемонії не завадило нам цитувати вірші Бусона та Сайгьо, милуватись красою старовинної порцеляни і споглядати картини давніх китайських художників розвішених на стінах. Потім розмова перейшла до творчості Танеди Сантока. Мій знайомий відлюдник висловив думку, що цей поет зумів побачити світ таким яким він є – а це рідкісний дар, рідкісне вміння, якого мало хто досяг.
Потім ми вийшли з хати у морозяний простір і пішли споглядати старезний бук, заметений снігом, слухали зимовий вітер, блукали по снігу «доки не звалилися з ніг», споглядали порожнечу білого ніщо. Погода змінилась – знову почав падати лапатий сніг. Ми намалювали на снігу серед лісу ієрогліф «вічність» і знову зайшли до хати. І лише тоді я спитав мого знайомого:
- А що таке істинна поезія? Чим відрізняється поезія від простого набору слів, що красиво звучать?
- Істинна поезія не обов’язково мусить «красиво звучати» - мати риму і ритм. Це часто-густо навіть заважає поезії чи навіть псує її. Істинна поезія побудована згідно певних законів, принципів. Перший принцип – це принцип «сабі» - сум за нетривкою швидкоминаючою красою. І ця краса за якою сумує поет є красою витонченої простоти. Крім того, краса повинна мати терпкість давнини як старе вино. Другий принцип – принцип «сіорі» - асоціативне усвідомлення гармонії, усвідомлення того, що весь Всесвіт є єдиною системою, єдиним потоком буття. І поет є частиною цієї системи, цього потоку. Пишучи вірші поет зливається зі Всесвітом, розчиняється в потоці буття. Третій принцип – принцип «хосомі» - глибина проникнення – за скупими словами повинна ховатися глибина думки. Четвертий принцип – принцип «мусін» - досягнення стану зречення суєти світу сього, п’ятий принцип – принцип «кьому» - розчинення власного «я» у порожнечі Всесвіту і злиття з зображуваним об’єктом у метафізичному трансцендентальному просвітленні, шостий принцип – принцип «муі» - невтручання у природний хід подій, вміння адаптуватися до змін світу сього. Єдине завдання поета – вловити ритм всесвітніх метаморфоз, налаштуватися на їх хвилю і відобразити їх у своєму творі, стати медіатором вищого Космічного Розуму.
Я подякував великому самітнику за настанову і попросив наостанок скласти мені танка на честь сьогоднішньої розмови. І тоді він сказав:
Біле мовчання.
Падає лапатий сніг
На змерзлі гілки.
Дрімаючі дерева
Чекають як я весни…
Я йшов глибокими снігами в село Осмолода між обліпленими снігом ялинами і думав: «Що таке «я»? «Я» - це лише візерунок дхарм, що виникає щомиті новий і щомиті зникає. Зараз цей візерунок складається лише з білих сніжинок…»
(Світлина автора. Зроблена там же - біля хатинки мого знайомого відлюдника.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329916
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.04.2012
(Хайбун*)
* * *
Один мій хороший знайомий, втомившись від політичних інтриг та суспільної діяльності, купив собі хатинку в горах поблизу села Осмолода і оселившись там, став складати вірші у стилі «Вітер і потік». Він вирішив решту свого життя присвятити вдосконаленню свого поетичного мистецтва, віддав перевагу тиші і спокою, залишив «пил міст» та шум людської юрби. Я знав його як майстра каліграфії і неперевершеного коментатора віршів Оно-но Коматі. Я відвідав його хатинку цієї осені коли повітря було особливо прозорим, а листя на деревах тільки почало облітати. Ми довго розмовляли про творчість Кавахігасі Хекігодо, пили чай, споглядаючи стару столітню смереку на подвір’ї, милувались осіннім вечором та загравою. На прощання я склав йому в подарунок ось таке танка:
Осінній вечір
Тільки він нам повідав
Суть слів таємних
Будди Аміди. Осінь
І вітер пронизливий…
* * *
Друг мого дитинства - Олександр Миколайович Кравченко в молодості пішов служити на річковий флот щоб слухати зачаровано плюскіт річкових хвиль. Він дослужився до капітана, водив вантажний корабель «Весняний туман» по Дніпру з Вишгорода до Ржищева, перевозячи пісок, щебінь та інші будівельні матеріали. Одного разу восени я відвідав його корабель коли він стояв на рейді біля гирла Десни серед жовтих сухих очеретів та тихої води. Ми милувались осіннім туманом, споглядали верболози берега, пили чай зі старовинного китайського порцелянового посуду епохи Сун зроблений майстром Чженом Лі. Потім розмовляли про вірші Танеди Сантока. Мій знайомив був тоді відомий як кращий знавець творчості цього поета серед усіх річкових капітанів Дніпра і міг цитувати на пам’ять цього хайдзіна годинами. Під час дружньої бесіди ми прийшли до висновку, що субкультура хіпі насправді далека від буддизму і її носії у своїй емоційності і неприйнятті буденності світу сього далекі від Серединного шляху. На прощання я попросив капітана скласти мені вірш і він, подивившись з сумом на осінню річкову воду, продекламував:
Осінній вітер!
Безтурботність поета
Поніс далеко…
Листя верби падають
На хвилі темні ріки…
* * *
Одного осіннього вечора я вирішив зайти з візитом до одного старого знайомого, який був хорошим знавцем літератури епохи Хейан та й був цікавим хайдзіном – його танка були відомі у певних колах знавців сучасної поезії. Крім того він був знавцем японської поезії епохи Мейдзі. Виявилось, що мій візит був дещо невчасним – він якраз збирався здійснити самогубство – якраз в той день помер президент Янукович і він, будучи його фанатичним прихильником, вирішив супроводжувати його у потойбічний світ. Довідавшись про це, я зажурився і сказав, що нікому тепер буде оцінити мої хокку і доведеться «розірвати струни кото», і говорити про поезію епохи Мейдзі мені не буде з ким. На останок ми вирішили цей вечір – останній для мого старого співбесідника - провести за бесідою про старовинну китайську поезію, цитували Ван Вея та Су Ші, потім перейшли до японської поезії часів Бусона. Потім повправлялись трохи у складанні ренга і прийшовши до висновку, що ренга має складатись тільки трьома поетами одночасно, спалили свої віршовані спроби. Завершили вечір хорошим чаєм сорту «Вушка дракона» з провінції Юнь-Нань. Розстаючись назавжди, я скромно відмовився бути асистентом у самогубстві мого знайомого зіславшись на необхідність редагувати поетичний збірник «Осінній туман». Знайомий з розумінням кивнув головою і посміхнувся. Я з жалем подумав про те, скільки людей цієї ночі покинуть добровільно світ йдучи у Велику Порожнечу супроводжувати покійного президента і попросив знайомого прочитати останнє танка, яке прийнято складати перед самогубством. Тоді він сказав:
Білі пелюстки
Квітів осінніх сумних
Несе течія.
Суха трава завмерла -
Скоро паморозь вкриє…
(Примітка: Хайбун - традиційна японська прозова мініатюра з вкрапленими в неї віршами танка та хокку. Хайбун пошеться згідно певних канонів.
Світлина автора.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329698
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2012
(Бейти та рубайят)
* * *
Забувши гіркоту марнотного життя,
Спокійно споглядаючи цей тлін до забуття
І осягнувши, що майбутнє – прах…
Живі ми – так хвала тобі, Аллах!
* * *
Наш світ – то глек марноти і брехні.
Життя з туману йде й проходить в самоті,
І будні сірі краплями мов ртуть…
Та є і радісні сторінки - Хайяма рубайяти квітами ростуть!
* * *
Хто для скорботи двері відчинив
Тому життя – пустеля хоч і повна див.
Хто радість віднайшов в простих речах
Тому життя яскраве дарував Аллах!
* * *
Нехай весь світ нудьга і Батьківщина – рідна чужина
Від смутку я далекий доки келих є вина:
Я радість віднайду в миттєвостях щоденних -
Ковток вина, краса коханки – й де вона, журба?
* * *
Весняні квіти, подих вітру,
Крапельки дощу і лісова луна -
Все, все мені будило спогад про коханку
Яка, на жаль, пішла у небуття…
* * *
Нехай обірве вітер білий цвіт,
Нехай весни минає швидко міт
В душі залишаться пісні які співав нам квітень.
Нехай на п’ять хвилин – ми зачаруєм світ…
* * *
Весь світ – ніщо, даремні сподівання,
Зів’януть квіти мрій – залишиться страждання
Налий вина! У владі цього трунку
Забудемо життя химерні візерунки…
* * *
Удвох з самотністю пів світу обійшов
Наслухався віршів, і прози, і промов
Нехай страждань я відшукав не в міру
В горах я рай собі знайшов і віру…
(Світлина автора віршів)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329694
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 12.04.2012
«…Що я шукаю тут, на Тисі?»
(Ендре Аді)
Що я забув тут – над Дніпром?
Чого шукаю? Може напролом
Себе спитати щодо сенсу
Свого буття, чи зміст який знайти
У зламі дерева. Своєї самоти
Я не уникну. Не втечу. Доволі.
Верлена смуток і Гійома «Алкоголі»
Не заберу у чорну німоту.
Прощай. Тут залишайся, споглядай
Себе домучуй. Про Вітчизну мрій.
А з мене досить. Доста. Хочу Волі.
Втомився від тілесної тюрми.
І від нудьги, що чути в слові «ми»
Сітхартха привідкриє двері в порожнечу.
Сумуй земля. Неґречна. Чи свавільна?
На хвильку вільна чи назавжди божевільна?
І ворожи над видивом повстань
Майбутніх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329410
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 11.04.2012
Я кажу
Мій сховок – наче листяний кляштор
Іржавим крісом крапку ставить доля
Сховає Чорний ліс буття мого роки
І люди місяця загублять шлях і слід
Тих хто ішов у синяву боліт
Ми – міт. Таємний міт
А я лише відлюдник
Що темрявою дихає услід
Рокам поневірянь, зневіри і клятьби
Ти, старче лісовий скажи – якої сили
Справіку тур лишав тут заповіт
Прирученим нащадкам гордих воїв.
Старий бук мовить
Мовчальнику! Ти слухаєш дарма
Розмову вічну пралісів дрімучих
Ти волю відшукав але себе згубив
Забудь натхнення, спів дівочий
Забудь себе і людські голоси
Замкни уста, стули незрячі очі
Подихай вічністю моїх духмяних крон.
Смерека мовить
Тут не мовчить ніхто у пущі лісовій
Ти голоси почув – зречись і будь
Ніхто не помира – ні сонце ні трава
Дивись як кріс залізний твій посріблила роса
Одвічні ми – і ти, твій кріс, твої набої
Нащадки прокленуть – дарма – у вічності двобої
Є ти, твій оберіг, твоя тюрма -
Це тіло, що несеш постійно із собою
Тому стань деревом, віками шелести
Воскресни з небуття коли роки
Відлічувати втомиться сова
Ти лісом став….
Береза мовить
Коли підеш у землю цю
Ти виростеш травою
Я за тобою плачу по весні
Ці рани на корі, ці сльози соку
За воями лісів що йшли у небуття
Нічого не проси – ні долі ні життя
Все лиш туман ранковий
За тобою
Заплаче ліс
Коли ти лишишся отут
Назавжди….
Чорний ліс мовить
Той жив – хто жив
Хто холодом долонь зігрів оцю кору
Оце залізо скрижаніле
Що висло на плечах
Людей нічної мли….
Я мовлю
Я чую голоси старих дерев -
Моїх одвічних побратимів
Я в ліс пішов – не вернуся назад
Я лісом став….
З вовками розділив я їхню долю
Коли мисливці прийдуть на двобій
Не в небо я злечу – моя душа не птах
Під буком цим я виросту травою…
(Світлина автора віршів)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329405
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 11.04.2012