| Сторінки (10/903): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Чорти у пеклі без роботи,
Смола застигла в казанах.
Нема що різати, колоти,
Відсутні дрова на складах.
Немає дров, зеленим гнидам
На дрова треба папірець,
Такий закон « східняк» їх видав
І в пекло теж прийшов капець.
Чорти не можуть страйкувати,
Воєнний стан – закон для всіх.
Та мутять воду депутати
І це вже злочин, а не гріх!
У пекло їх, нехай гарують,
Бід від них було чимало.
На своїй шкірі хай відчують
Які закони наприймали!
09. 10. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2024
Настане день, наступить час,
Прийде прозріння і від страху,
Волосся дибки стане в нас,
Діянь злочинних, жертв і жаху.
Себе спитаємо не раз,-
Як колективне божевілля
Прийшло до більшості із нас?
Кривавим буде це прозріння!
Ми осягнемо весь цей жах,
Якому сміючись сприяли,
Що власноруч вбивали цвях
В розп’яття рідної держави!
В руїнах села і міста,
Загиблих лік на сотні тисяч,
Усі ці втрати неспроста, -
Ми на нікчему повелися!
Прокляття, розпач, каяття,
На долю нарікати марно,
Той вибір нашого буття
Не міг минутися безкарно!
Ми платимо страшну ціну
Своєю кров’ю і життями
За брехні блазня про війну
І про маївку з шашликами.
За все, що натворив, він теж
Повинен нести покарання!
Не буде прощення і меж
За давністю для виправдання.
Тому важливо щоб не втік,
Як той тарган, в якусь шпарину.
Хай будуть прокляті навік,
Усі, хто зрадив Україну!
31. 10. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2024
Мене заціпило! Мовчу!
Але душа кричить від болю,
Страждань людських, волань, плачу
І нарікань на нашу долю.
Мовчу! Бо хто почув мене?
Тож люди наче очманіли
І вибором, життя земне,
Зробили пеклом нам зебіли.
Народе славний! Як же так?
Обрав для себе шлях в нікуди,
Невіглас вже тепер вожак
І тисячами гинуть люди!
Обравши блазня, ми війну
Закликали у свою хату,
Але, на жаль, свою вину
Не хочуть дурні визнавати.
Народ, у більшості своїй,
Не здатний думати критично.
І хоч він влади є носій,
Але безмозглим є фактично!
05. 10. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2024
Будь моя воля, я б оцей Квартал,
Судив би привселюдно на Майдані.
Бо він у пекло привідкрив портал,
Не я один нестримний в цім бажанні.
На болотах задумали Квартал
Щоб нищити підвалини держави
І через нього, наче крізь анал,
Усе святе завзято обсирали.
Сформований з манкуртів колектив
Вже двадцять років робить чорну справу
І вся діяльність, весь їх наратив,
Мов шашіль точить, знищує державу.
Заснований євреями* Квартал
ІПСО** ворожу здійснює по суті.
Для гоїв було створено кагал,
Ловити душі в мутній каламуті.
І наловили… Гої мов дурні,
Здіймали регіт, плескали в долоні,
А потім йшли на вибори чумні
В інформаційнім будучи полоні.
«Не буде гірше»! «Ну, то хоч поржем»!
Тепер на кутні смійтеся зебіли!
Вбирає кров вкраїнську чорнозем,
Не так ви думали? Ви цього не хотіли?
Свою державу власними руками
Розп’яли на хресті немов Христа …
Будемо кров’ю харкати роками,
«Розрита могила»***все не зароста…
*Засновники Кварталу (2003 р) : Володимир Зеленський, Борис Шефір, Сергій Шефір.
** ІПСО - інформаційно-психологічна спеціальна операція.
***«Розрита могила» вірш Т.Г. Шевченка, який українцям треба вивчити напам’ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2024
Це в мене лиш гнітюче відчуття,
Що нас здають, підводять до поразки?!
Іде війна на смерть, не на життя,
А для зашкварів завжди в них відмазки.
Безмозгла влада бреше і краде,
Спаплюжила усе, чого дотична.
Ще скільки в нас терпцю того буде?
Не може шабаш цей тривати вічно!
15. 06. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2024
Страшна війна! Руйнація і жертви,
Безногих та безруких тисячі
І вже ніто не порахує мертвих
Та сліз вдови, пролитих уночі.
Чому війна? Чому це сталось з нами?
На це у мене відповідь одна, -
Безмозглих вибір зроблений без тями,
У цих жахіттях їх пряма вина!
Віддали Україну на поталу
Прихованим і явним ворогам
Три четверті зебілів від загалу
Створили у країні цей бедлам.
Байдужість, дурість Україну знову
Підвели до фатальної межі.
Тепер надія тільки на військових,
Перемогти нам, Боже, поможи!
.
27. 05. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2024
Форсують Тису і Дністер
Ті хто казали: "Хоч поржем!"
На кутні шкіряться тепер
І страх в душі шипить вужем.
Втопитись їм не западло,
Та в руки зброю не візмуть!
У них нутро гнилим було,
Але від себе не втечуть.
Бравада, дурість, пофігізм,
Зазвали у наш дім війну!
Той вибір це ідіотизм,
Вода не змиє їх вину.
24. 04. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2024
Впродовж віків нас нищили, вбивали,
З історії стирали всі сліди,
Так ніби в світі ми не існували,
Але найбільше шкоди і біди
Самі собі регочучи завдали.
Щоразу ми на згарищі зростали,
Державність проростала крізь віки,
Ми билися за неї і вмирали,
Аж тут власноруч, бюлетнем з руки
Зневажили і ледь не поховали.
Як очманілий, власними руками,
Державу люд завзято руйнував
І кидав в урни бюлетні жмутами,
Мов в домовину цвяхи забивав,
Чому це безголів'я сталось з нами?
Страшну ціну за безголів'я люду
Тепер платити доведеться всім.
Тож недолугим говорити буду, -
Потрібні мізки нам передусім,
Щоб розрізняти правду та облуду.
21. 03. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2024
Я ліквідатор аварії на ЧАЕС
В лютому місяці 1986 року мене викликали в міський воєнкомат по причині присвоєння офіцерського звання лейтената по військовій обліковій спеціальності начфін. Це була звичайна практика воєнкомату по підготовці кадрів та поширене явище і я чудово вписувався в цей шаблон. Адже в свій час відслужив строкову службу, здобув вищу фінансову освіту і вже пару років працював в обласному фінансовому відділі Вінницького облвиконкому та мав позитивну характеристику. Я не був якимось унікумом, адже подібну процедуру проходила більшість працівників чоловічої статі цієї установи. Треба розуміти, що вся підготовча робота велася впродовж певного часу з усіма необхідними перевірками автобіографії. А присвоєння звання "лейтенант" та вручення відповідного посвідчення було завершенням цього процесу. Але я не міг передбачити чим це може для мене обернутися.
Пятого липня цього ж року пів шостої ранку мене розбудила теща, - Вставай, там до тебе хтось прийшов! Сонце ще не зійшло, але вже давно розвиднілося. Було тепло і день обіцяв бути сонячним.
Я протер очі і подивившись на годинник, слабо розуміючи, що відбувається і хто та з якого дива міг припертися до мене так рано! Натягнувши штани, вийшов на ганок і побачив незнайомого чоловіка, який перепитавши моє прізвище та імя сказав, - Вам повістка, розпишіться.
Отримавши повістку, я намагався збагнути, що відбувається, адже в ній було написано, що я зобовязаний впродовж години прибути до воєнкомату. Тож вдівши штани і сорочку, поснідавши на скору руку, адже так рано ще не хотілося, пішов до військомату.
Військомат розташовувався у тому ж кварталі, що і облфінвідділ. Десь хвилин через двадцять, пішки, я дійшов до воєнкомату по знайомому щоденному маршруту, адже саме так я ходив на роботу. На сьому ранку в воєнкоматі вже було чоловік з двадцять. Працівник військомату забрав у мене повістку і взамін я отримав нову та вимогу розписатися в отриманні. В повістці було зазначено, що лейтенант такий-то призивається на військові збори терміном на 180 днів. Це був якийсь неймовірний термін, адже то того я чув, що призивали на два тижні. Тож не повірив в написане, про що і сказав, що в повістці допущена помилка, - Тут написано 180 днів, відсутня кома. Мабуть має бути 18 днів.
На що почув відповідь, - Там все вірно написано, підписуйте.
Зібраний контингент офіцерів запасу був приблизно мого віку 31 рік і більше та найрізноманітніших військових спеціальностей. Ніхто не пояснював причину нашої мобілізації, хоч в розмовах між собою всі погоджувались, що це якимось чином повязане з аварією на Чорнобильській АЕС.
Десь через годину появився воєнком і почав з крику та виховної промови, про неповагу, адже при його появі і крику воєнкоматівського службіста, - Товариші офіцери!. - більшість залишилася сидіти. А виявляється треба було встати, що тут зробиш - цивільні дюди.... Він щось говорив про громадянський обовязок, дисципліну та повязані з цим речі. Але від відповіді навіщо нас призивають і що ми будемо виконувати, ухилився. Сказав, що завдання, які ми будемо виконувати, отримаємо вже безпосередньо у військовій частині, виїзд куди намічено на 10 годину сьогоднішнього ранку.
Так як в запасі було години півтори я вирішив зайти на роботу, щоб поставити до відома керівництво та вияснити чи є можливість якось вплинути на цю ситуацію, в тому сенсі щоб якось відкосити. На роботі з моєї новини дехто пожартував, а хтось поспівчував. Керівництво установи на мою просьбу відповіло, що на цю ситуацію у них впливу нема.
Уявіть безглуздість моменту коли з пів сотні чоловіків відібрали половину, посадили в автобус і кудись повезли. Навіть не дали можливості якось зібратися, попередити рідних. І коли вже автобус, в народі прозваний пазіком, виїхав на київську трасу, побоювання почало підтверджуватись. Їхали мовчки, більшість, в тому числі і я, від цієї колотнечі та нервого напруженя навіть почали дрімати.
Житомир я точно проспав і коли повернули на Коростень, сумніви куди нас везуть розвіялись, а ось для чого було незрозуміло. Через кілька годин автобус зупинився серед лісу десь під Овручем. Очам відкрилася галявина заставлена величезними палатками, яких було десь біля дадцяти. Це був облштований пункт тилового забезпечення і палатки слугували за складські приміщення в яких зберігалося обмундирування та інші господарські речі.
Одна з палаток була відведення під військову лікарську комісію, яку ми мали пройти. Як не дивно, але одного мобілізованого на цій комісії все таки забракували і він цим же автобусом повернувся у Вінницю. А всіх решту після проходження комісії, яка тривала десь з годину, переоділи у військову форму солдатського зразку. Ця форма не була новою, але чистою. Але вигляд наш був ще той, а якщо добавити кирзові чоботи, ремінь і головний убір, то стало зрозуміло чому мобілізованих з запасу в народі називали "партизанами. Так як мобілізовані були оофіцерами запасу, дехто почав нарікати, що нас оділи не по уставу. У відповідь видали пагони та зірочки до них, відповідно до звання, забезпечили голками та нитками. Через пів години вже можна було зрозуміло, хто якого звання, як і те, що наш вигляд був даа-алекий від того уставу.
Як було покінчено з обмундируванням, поступила команда на шикування і після переклички на погрузку в тентований "Урал". При погрузці я опинився на боковому сидінні крайнім біля заднього борту. Поли тенту були відкинуті та закріплені, що здавалося буде зручним при спостереженні маршруту. Старший машини оголосив, що ми їдемо безпосередньо у польовий табір військової частини в якій буде проходити наша служба. А військова частина це кадрований батальйон хімічного захисту Прикарпатського воєнного округу. Потім я збагнув, що це таке кадрована військова частина - це частина в мирний час функціонує з обмеженим штатом, а під час війни поповнюється мобілізованими та розконсервованою технікою до штату воєнного часу.
Липневий день довгий. ми виїхали з цього пункту вже десь біля шести годин вечора, почав накрапати дощ. Невдовзі автомобіль виїхав на асфальт, який блистів і був мокрий від дощу. Я помітив, що обочина дороги теж мала незвичний мокрий блиск. Стало зрозуміло, що це результат того, що обочини доріг в цьому районі вже ороблялися якимись маслянистими речовинами, щоб зменшити пилеутворення і підняття в повітря осілої радіації.
Машина набрала швидкість і за нею утворився вихор у вигляді туману з дрібних крапель води. Цей туман осідав в задній частині кузову і я з часом зрозумів, що сидячи скраю я ним дихаю. Тобто, якщо радіація осіла на дорогу, чи випала разом з дощем, то тепер вона піднялася з цим вихором в повітря і ті, що сидять скраю її вдихають. Щоб якось уберегтися від цього я відвернув борт шинелі і дихав через неї, використовуючи її в якості фільтра.
Десь вже під вечір ми приїхали в польовий табір, який був влаштований в околицях села Буда-Варовичі. На великому полі рівними рядами стояли ряди палаток, збоку була стоянка техніки з багатьох десятків автомобілів різного призначення, також вагончики і армійські кунги. Вважалося, що табір був облаштований в безпечному місці за межами тридцятикілометрової зони відчуження з допустимим рівнем радіпції. Його ще в перших числах розгорнули мобілізовані до кадрованого батальйону хімічного захисту з дислокацією в м Самбір Львівської області.
Як потім виявилось, що в цій місцевості, зовсім недалеко від нашого і один від одного були облаштовані ще два польові табори Одеського і Прибалтійського воєнних округів для розташування кадрованих батальонів хімічного захисту. Мобілізовані з Львівської області розповідали в яких умовах їм приходилось будувати цей табір з нуля, ночуючи на голій землі. Початок травня був холодним, тож щоб зігрітися по ночах палили багаття, аж поки комусь не спало на думку піднести до нього дозиметер... Той видав перевищення допустимого рівня радіації в тридцять разів! Тож від вогню всі шарахнулися і більше багать не палили. Мабуть таке перевищення сталося в наслідок спалювання забрудненої місцевої деревини.
В той час про радіацію поширювалося багато різноманітної інформації, яка разом з умовами служби справляла значний психологічний тиск. Можливо саме тому, як нам розповідали, в хімбатальоні з Прибалтійського округу повішався мобілізований. Зробив він це на дубі, поблизу якого був облаштований табір. А через два тижні, на тому ж дубі і на тій же гіляці повішався ще один мобілізований. Як там проводилось розслідування і які були висновки, але командир цього батальону прийняв самостійне рішення і дав команду спиляти цього дуба. Це дійсно вплинуло на ситуацію і самогубств більше не було.
Я вже з тиждень перебував в батальойні, ходив на шикування і мене ніби ніхто не помічав. Щоб якось зайняти себе, сам напросився бути старшим машини при транспортуванні вантажів. Просто було цікаво подивитися своїми очима, що це таке зона відчуження і що там відбувається. Але ініціатива як завжди карається і мене стали активно включати до складу певних команд. Тож зрозумівши, що так замість начфіна стану стройовим командиром, вирішив поцікавитися чи є в батальйоні фінансова частина.
Фінансовою частиною виявилась окремо встановлена велика армійська палатка. Коли я зайшов в палатку і доповів про себе, та що вже тиждень перебуваю в батальоні - була німа сцена. Начальником фінансової частини був кадровий військовий в звані капітана і два помічника з мобілізованих., які відчайдушно вимагали заміни по сімейних обставинах, а тут я. Начфін відразу вирішив в штабі батальойну мою долю.
В батальоні було три роти чисельністю десь по сто двадцять бійців та з десяток прикомандированих до батальйону різних підрозділів. Всі кадрові військові, а це офіцери та прапорщики отримували грошове забезпечення згідно штату. Прикомандировані кадрові грошове забезпечення отримували по місцю служби. Мобілізованим зберігалася зарплата по місцю роботи.Та окрім цього всім кадровим, в тому числі і прикомандированим, та усім мобілізованим з запасу виплачувалися кошти на відрядження в сумі три карбованці пятьдесять копійок на добу. Тож довелося оперативно освоювати фінансові операції по нарахуванню та виплаті грошового забезпечення та коштів на відрядження та їх відображення в обліку.
Окрім основних обовязків нас періодично залучали в окремі дні до виконання задач, які виконував хімбатальйон і основною було забезпечити захист населення від радіаційної загрози. На ділі це виглядало так. Розвідувальний підрозділ відповідно до затвердженого графіку та рухаючись затвердженими маршрутами по населених пунктах проводив заміри радіації. Тридцятикілометрова зона відчуження зовсім не виглядала колом, поза яким уже було жити безпечно. На межі зони опинились населені пункти, які по рівню забруднення підлягали відселенню, але там залишились жити люди і розширювати зону ніхто не збирався. Тож якщо розвідка доповідала про перевищення певних параметрів радіації, командування батальону ставило задачу одній із рот на виконання робіт по дезактивації населеного пункту.
Це передбачало виконання цілого комплексу робіт, починаючи з обробки доріг пилеподавляючими розчинами до викачування криниць та миття будинків і споруд, збір вивіз забруднених матаріалів. Але реактор продовжував викиди радіації і через кілька днів її рівень в селі, в якому була проведена дезактивація, повертався до старих показників. Тож виникала потреба в повторному проведенні дезактивації і вона проводилася. Запамяталося що село Новий Мир станом до початку серпня дезативовували 22 рази! Жителів цього села відселили лише в 1992 році, як і село Буда Варовичі, місце розташування нашого польового табору. І таких сіл було багато.
І якщо на початках проведення дезактивації в населених пунктах люди зустрічали нас з радістю, та навіть з пляшкою горілки та не хитрою закускою і просили позбавити отої радіації, то після багаторазового нашого приїзду, їх поведінка змінилася. Бувало, що люди бралися за сокири і погрожували порубати шланги та не дозволяли проводити обробку осель.
Поясненя було просте. Оселі в цій місцевості в переважній більшості деревяні , а їх дезактивація проводилася за допомогою авторозливочних станцій (АРС) на базі шасі атомобіля ЗиЛ. Цистерна ціієї станції вміщала дві з половиною тони води, яка подавалася до робочих рукавів під тиском шість атмосфер. Тож про обробці стін всередині хати відлітала штукатурка а від багаторазового миття дерево починало гнити. Тож не дивно, що люди бралися за сокири.
Але поставлене завдання треба було виконувати. Тож роти батальйону виїзжали в зазначений населений пункт, розмотували і розкладали шланги, частково виконуючи якийсь обсяг робіт та поверталися в табір, доповідаючи про виконання. Та була ще інша сторона медалі. На роботу АРС за годину витрачається 27 літрів бензину, а за вісім годин більше 200 літрів. А в роті АРСів десяток, тож дві тони бензину в залишку і шість тон з трьох рот лише за день. Так, розрахунок явно завищений, але залишки бензину напевно що були значні і від його реалізації хтось добряче нагрівся.
Відселені, безлюдні населені пункти являли собою сумну картину. Люди полишиле все, що наживали роками. І якщо худобу ще повивозили, то котів і курей полишалось чимало. Кури нанесли яєць та повиводили курчат. І було дико дивитися як на вигоні в центі села сидить вгодована лисиця і зовсім неподалік виводок курчат. А в покинутих хатах чи клунях знаходили відстояну, чисту як сльоза бражку. Були спеціалісти, які по запаху виявляли місця її зберігання буквально за мить, а де знаходили закваску, там обовязково була і самогонка. Дерева вгинался від яблук і слив, урожай фруктів був дуже щедрим, а літо спекотним і не дощовим.
Місяць служби пройшов швидко, побут налагодився і я повністю змінив обмундирування на зручну офіцерську технічну форму та туфлі. Позаду палатки фінансової частини стояла ще одна меньша палатка, як пізніше виявилось - особіста. Він по штату був один, тож як сусід почав з нами спілкуватися. Здавалося що це було не службове зацікавлення, а від самотності. Тож саме від нього поступила пропозиція попаритися в бані. На ділі ця баня виявилась штатним автомобілем для дезінфекції обмундирування, постільної білизни та іншої амуніції. Крім функції прання, санітарної обробки в автомобілі була ще камера для термічної обробки. Тож йому прийшла ідея, чи запозичив в когось, використати цю камеру в якості парілки. А на ділі це відбувалося так. Ми розділися, склали свою одежу та забралися вчотирьох в цю камеру. Водій автомобіля закрив нас ззовні і подав пару, поступово збільшуючи температуру. коли стало добряче припікати ми почали гупати по залізній обшивці, сигналізуючи, що темперратура достатня.
Це дійсно дещо нагадувало парилку, але сидячи в повній темноті в голову починають приходити "дурні" думки, - А, що якщо раптом водій цього агрегату переборщить з температурою пари, чи щось з ним станеться, то ми в цій камері довго не протягнемо і зсередини її не відкрити... Та мені на память ще прийшла історія з багаттям і перевищенням рівня радіації, чим я поділився з товаришами. І дійсно. особіст опісля зробив заміри радіації в цій камері при робочому режимі і виявилось, що рівень радіації був значний. Тож наша сауна на цьому закінчилася.
Взагалі-то рівень обліку отриманої радіації особовим складом не здійснювався. Першій партії мобілізованих були видані персональні накопичувачі рівня радіації, але їх носили просто в якості сувенірів і дані з них ніхто не зчитував. Нам вже взагалі не видали цих накопичувачів. Тож підставою для звільнення слугувало не отримання граничної межі опромінення, а кількість днів служби. Якщо при звільнені і вказувалась якась величина отриманого опромінення, то це було чисто умовно, враховуєчи спеціальність, характер виконуваних робіт і в яких зонах працював. Але парадокс заключався в тому, що отримати значну дозу радіації можна було отримати навіть не виїзжаючи на завдання, радіація була скрізь.
Харчування особового складу було організовано досить непогано. Овочева і молочна продукція поставлялася з місцевих господарств. Тож просто приходилося вірити, що вона пройшла нормальний радіаційний контроль і в совість та безкористність контролерів. Тут я вперше побачив, що є рибні консерви не тільки з кільки, салаки і скумбрії, а і з прісноводної риби - щука, сом , короп... Вони були дуже смачні і їх потім я більше теж ніде не зустрічав.
Двічі на тиждень прїзжала автолавка з воєнторгу і теж дивувала дефіцитними на той час делікатесами. яких в цивільному житті не можна було придбати, а тут все в такому достатку, що очі розбігалися. А так як стояла жара, то ми запасалися мінеральною водою "нарзан". Виявилось, що вона сприяла травленню в такій мірі, що відвідування туалету відбувалося раз в три дні, що призводило майже до закрепу. Тож прийшося обмежити вживання води пляшкою на день.
Для фінансової частини привезли і встановили біля палатки вагончик. В ньому було одне вікно, яке відкриволося вгору. Тож під вікном поставили стіл, збоку сейф і по боках два двоярусні ліжка. Видавати грошове утримання та кошти на відрядження стало набагато зручніше, через відкрите вікно і вже ніхто не стояв над головою. Та окрім зручності, стало безпечніше зберігати гроші, адже двері вагончика були оббиті залізом, а на вікні були віконниці.
В кінці серпня в фінансовій частині я залишився один, підписавши акт прийому-передачі матеріальних цінностей і коштів. Начфін оформив відпустку, а два помічники - демобілізовані. Тож мені необхідно було забезпечити нарахуванн виплат, отримати кошти в банку і видати їх особовому складу.
Підготовивши відомості на виплату, а їх було більше десятка я вивів результат по кожній та визначив загальну суму коштів. Перевіривши все двічі і впевнившись, що помилки немає заповнив завірив їх у командира та виписав чек на отримання коштів в банку на суму десь біля 220 тисяч, точно вже й не памятаю.
Для отримання коштів в банку командир виділив автомобіль і бійця з автоматом для охорони. Як виявилось на батальйон було лише два автомати.
але не було патронів. Їх не було взагалі, чи просто не виділили для охорони - не знаю. Тож наступного дня взявши для грошей штатний чемодан, ми виїхали в банк, який був в райцентрі Іванкові в тому ж приміщені, що і до катастрофи.
В банку подавши чек і військовий квиток та вистоявши годинну чергу я опинився перед віконцем видачі готівки, яке було облаштоване не дуже широким металевим прилавком, вичовганим пачками з грішми аж до блиску. І ось на цей прилавок мені почали викладати гроші в пачках, перехоплені гумками. Невдовзі весь цей прилавок доверху був завалений пачками грошей і працівниця банку спитала, - Перераховувати будете?
Сказати, що я був в шоці, це не сказати нічого. Спитав, - Чому пачки не заклеєні належним чином, а лише перетягнуті гумкою? У відповідь почув, що немає достатньої кількості працівників і всі вони тут відряджені для забезпечення роботи банку з різних відділень. Мене кинуло в холодний піт, адже перераховувати цю гору грошей, при моїй швидкості рахування, я мав до наступного ранку. Та щось треба було робити. Тож спочатку порахував скільки пачок якої купюри. Перемноживши номінал грошей на кількість пачок та збивши суми разом, я вийшов на суму чека. Потім вибірково перерахував кілька пачок великого номіналу і не виявивши обману, махнув рукою на те, щоб перераховувати всі пачки та склав гроші в чемодан. Дасть Бог все буде добре! Та перед цим попросив дівчат замінити пару пачок великого номіналу на дрібніші і двісті карбованків видати монетою по 50 копійок.
Отримавши гроші, вирішив пообідати, бо з тих нервів почалися спазми живота. Їдальня була заповнена ліквідаторами. які одразу вирзінялися формою одягу і обмундирування. Тож поставивши чемодан під вільний столик, в руках з підносом посуваючись по лінії видачі їжі, весь час намагався тримати його в полі зору. Все минулося без пригод. Ми пообідали і невдовзі вже були в таборі.
Не встиг я викласти гроші в сейф, як біля вікна почала формуватися черга. Новина про гроші поширилась швидко, а так як я вже пообідав,то одразу і почав видавати гроші. І тут мені в нагоді стали оті монети по 50 коп.. Так як серпень місяць має тридцять один день, а сума добових три пятьдесят, то на руки треба було видати за цей місяць 108 карбованців 50 копійок. Процес видачі коштів не такий вже швидкий. Треба було звірити військовий білет, підняти відомість відповідного підрозділу, дати розписатися і відрахувати та видати готівку. А з отриманням коштів були деякі нюанси. Якась частина мобілізованих забирала лише паперові гроші, а від 50 копійок відмовлялася. Чим це було мотивовано не знаю, але це могло стати проблемою. Адже як іструктував начфін, при ревізії каси допускається недостача мізерних сум і вона покривається начфіном, а лишки в касі, це вже криміналн.
На третій день виплати коштів, рішив підбити проміжний результат. Порахував залишок коштів в касі, який мав зійтися з невиплаченими сумами по відомостях. І тут мене очікував сюрприз від якого стало не по собі. Недостача по касі становила пять тисяч з лишком. А пять тисяч на 1986 рік, це значна сума. Перерахував все знову, результат такий же. Мені справді стало погано. Одразу подумалось, що якщо батько продасть корову і мотоцикла з каляскою, то все рівно цього не покриє...
Я закрив вагончик, ліг на ліжко і почав аналізувати. Помилитися на таку суму при видачі я не міг ніяк. Це просто неможливо, Недодали кошти в банку? Ну могло в якихось пачках недоставати пару купюр, але ж не пять тисяч... І тут я помітив, що за столом щось біліється. Цікавість взяла верх і я відсунув стіл від вікна, а там... відомість на видачу коштів якогось підрозділу.
Ця відомість сповзла поміж столом та стінкою вагончика, я й подумати не міг.
Тож швденько підбив суму виданих коштів по ній і це повністю перекрило недостачу та ще й утворився залишок карбованців так шістьнадцять. І це бв реальний надлишок утворений отими незабраними копійками.
На другий день я продовжив видавати кошти, аж тут... В вагончик зайшов генерал-майор, а з ним ще майор. Я схопився з стільця, адже це теж було поза межею реальності. Вже й не памятаю в деталях, та генерал сказав, що він начальник фінансової служби Одеського воєнного округу і вони проведуть ревізію каси. Я не став провіряти його документита і що вони без супроводу командира батальйону, не став випендрюватися бо знав, що в мене є гріх.
Тож генерал влігся на ліжко, а майор сказав викласти на стіл наявні кошти з каси та незакриті фінансові відомості на виплату. Я спочатку поклав на стіл відомості, а потім з каси почав викладати гроші. Там ще було декілька пачок перетягнутих гумками. Викладаючи гроші я непомітно одну двадцятьпятку засунув собі в рукав. Побачивши гроші перетягнуті гумками, майор запитав, що це таке. Я відповів. що в такому вигляді їх отримав в банку. Він ще запитав, - Ви їх в банку перераховували? Я відповів, що ні. Майор почав читати нотацію, що такі пачки підлягають обовязковому перерахунку в установі банку. Він був правий, але тоді я там мав провести цілу ніч.
Майор спочатку взявся перераховувати карбованці на резинках. Він тримав пачку двома руками горизонтально і листав купюри з такою швидкістю, що я такого ще не бачив. Він бачив моє здивування і явно хизувався своїм вмінням. Якась мить і пачки були перераховані, а потім і залишок коштів розсипом. Потім він підбив невидані суми по відомостях і виніс вердикт, що в касі недостача. Це було справді так, адже я заникав двадцятьпятку, щоб не виліз залишок. Я зробив круглі очі і сказав, що цього не може бути і майору довелося перераховувати все спочатку. Коли і вдруге він оголосив недостачу в пять карбованців, прийшлось погодитись. Тож мене постави перед вибором, або я покриваю недостачу, або складається акт і послідуючим дисциплінарним стягненням. Звичайно, що я обрав перший
варіант...
Після цієї ревізії я почував себе справнім військовим начфіном і в цьому нічого складного не було, типовий складський облік - прихід, видатки, залишок. По такій же системі вівся облік в речовій службі, в продовольчій, паливо-мастильних матеріалів та навіть озброєння. Єдина методика бухгалтерського обліку в армії буде запроваджена лише на початку двохтисячних років.
Я продовжував виконувати свої безпосередні функції та інколи з цікавості долучався до виконання завдань в м. Припяті, в інших населених пунктах, що було повязано зтранспортуванням різноманітних грузів, покриття обочин доріг пилеподавляючими матеріалами і звичайно, що проведення дезактивації переважно військової чи будівельної техніки. Сам
реактор я бачив лише здалеку.
Рівно після трьох місяців служби мене було демобілізовано, а ще через місяць я попав в інфекційну лікарню з невстановленим діагнозом про що описав в оповіданні "Малярійні горобці". Чому в інфекційку? А куди мене могли ще заховати з невстановленим діагнозом та після повернення з Чорнобиля?
Згадуючи сьогодні ці події я розумію безглуздість певних завдань які виконували військові, як і ті величезні обсяги коштів, які розкрадалися при цьому. Безглуздим було також залучення такої величезної маси людей до ліквідації аварії. Здавалося, що поставлене завдання пропустити через зону чим більше людей, громадян України! Наслідки цієї політики, як і самої аварії будуть відчуватися ще дуже довго і це буде проблемою лише однієї України.
16. 03. 2024 р. м. Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008628
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Ми хочем жити, а поляки їсти,
Не просто хліб, а з маслом та ікрою!
Кордони нам блокують колоністи,
Їм наше збіжжя не гірчить війною.
Байдуже їм, що нас кацап вбиває,
Розносить все на щебінь і цеглини.
Не їх війна! У них війни немає!
Сирітські сльози не печуть дитини...
На трактори чіпляють свої стяги,
А ми на бетеери і на танки.
В нас різний прояв доблесті, відваги,
Їх не вбивиють кулі і уламки.
Коли на нас пішов кацап війною,
То з переляку стали помагати, -
Матка Боска! Укра́їна не встоїть,
Самій прийдеться Польщі воювати.
Страхи вляглися, з часом все минає,
Кров українська стримала навалу.
Хоча кацап і далі наступає,
Та це вже не турбує так Варшаву.
Не вперше нам стикатися з бідою,
Але запамятай назавжди сину, -
Коли кацап піде на нас війною,
Знайдеться той, хто вдарить ще у спину.
06.03.2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2024
Ми мали впасти, здатись за три дні,
Але на щастя, цього ми не знали!
Тож наваляли добре кацапні,
Бліцкрігу плани їхні поховали.
Бліцкріг не вдався, втрутився народ,
А владу аж трусило з переляку,
Договорняк розкриється і от,
За підлу зраду їх візьмуть за ***
Бо влада все зробила, що могла,
Щоб ми здалися, капітулювали,
Тож стільки натворила бід та зла!
На жаль це зло самі собі обрали!
Щоб не розкрились злочини свої,
"Це не на часі," - втюхали плебеям, -
Потрібна єдність, йде війна, бої, -
Люд проковтнув провладницьку ідею.
Всі зрадники лишились на місцях
І далі роблять свою чорну справу.
Не боячись, у люду на очах,
До тла руйнують, знищують державу.
Що не вдалося владі за три дні,
Рішили це по іншому зробити -
Готують програш в затяжній війні
І на руїни все перетворити.
Так неможливо виграти війну,
На шапіто спотворили країну!
Страшну за це ми платимо ціну,
"На часі" рятувати Україну!
23. 02. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2024
Безуглі слуги* і безугла влада*,
Безуглий люд*, який нам їх обрав.
Згадай Оман, там починалась зрада,
Чонгар її лише зафіксував.
По-правді, все, почалося раніше,
Нам рили яму, ми ще й помогли...
З всього, що в Україні найсвятіше,
Ми реготали - з бруду і хули.
Порноактриса Україна, Томос-термос,
І Президент сеньор-голодомор,
А охлос реготів з цієї скверни,
В блюзнірській славі ніжився актор.
Всього цього йому було замало,
Дали команду чи так сам рішив?
Цей клоун завжди вів себе зухвало,
Але народ?! Той страшно нагрішив!
Обрати президентом популіста,
Невігласа, нарциса, це вже дно,
Майстерно грати членом піаніста,
За роль Голобородька у кіно...
Не вийшов він із тої ролі досі,
Тож маю сумнів, що він рулить сам.
В Брюселі, Вашингтоні чи Давосі
Вже бачать де реальність, а де спам.
Хто він насправді, ідіот чи ворог,
Не розумів, чи добре знав, що коїть?
Встановить слідство, а не маг, таролог...,
Лиш, дай нам Боже у війні цій встоять!
* Переконаний, що прізвище Безугла стане таким самим збірним негативним позначенням недолугих людей, влади , подій. явищ, як і прізвище Тітушко під час Революції Гідності.
28. 01. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2024
Ця сумнозвісна фраза, - Не на часі!
Невдала спроба захистити владу,
Яка не компетентна в своїй масі
І покриває злочини та зраду.
Тож охлосу, що так хотів поржати,
Не помічав у виборі різниці,
Таки прийшлося кровю вже харкати
І язика витягувать з гузиці.
Бо ж так швиденько знесли аватарки,
Ці букви "Зе" чи "Зробимо їх разом,"
Геть непомітно, мовчки і без сварки,
Зомбовані цим виборчим екстазом.
Їх вибір спричинив оці жахіття,
Що кояться в воюючій країні.
Трагедія двадцятого століття
Знов повторитись може в Україні.
Корупція в небаченім масштабі,
Нас топлять в марафонному болоті.
Щурі в мінобороні і генштабі,
І мародерство на крові та плоті.
Зебіли-дилетанти рулять далі
Продовжують руйнацію держави.
Зажерливі, підступні і зухвалі,
Усе заради влади, грошей, слави.
Збереження держави їм байдуже,
Турбують тільки рейтинги і влада,
Бо розуміють і бояться дуже,
Розкриються всі злочини і зрада.
23. 01. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2024
Сиджу на кухні і клепаю дрон
Сверлю, монтую, клею і паяю.
Сказав гарант, що буде їх мільйон,
Я свою лепту долучити маю.
Мільярд дерев уже він посадив,
Я підсобив, росте і моя туя!
Чого він тільки не нагородив?
Зебіли нам обрали цього вуя*!
Але про ровер** марки "Україна"
Пророче сценка зіграна була!!!
Тож після нього лишиться руїна,
А нам важливо, щоб вона жила...
* Ву́йко, вуй — слово, уживане на заході Україні щодо брата матері. Замінює слово
«дядько» (як член родини чи якись незнайомий чоловік) або пан.
** Ровер -а, чол., зах.Те саме, що велосипед.
!5. 01. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
Сніг, мороз, яскраве сонце
Зазирає у віконце.
Сніг іскриться, сліпить очі,
Голубий аж після ночі.
Його випало багато,
Кличе, манить вийти з хати!
В ньому можна покачатись,
Попірнати, повалятись.
Можна впасти і лежати,
Бо пухкий, неначе з вати.
Він гарнющий і чудесний,
Все тому, що він небесний!
Із води він утворився
Та у небі народився.
Прийде час, весна настане,
Знову він водою стане!.
14. 01. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024
Душа не плаче, не щемить,
Затерпла, просто заніміла.
Її пече, її болить,
Знайти споріднену хотіла.
Здавалось, що уже знайшла,
Тепло і світло струменіло...
Химерна мрія та була,
Спіймати щастя закортіло.
І так вже вкотре і щораз,
Є близнюки, є атиподи.
Ми обираємо і нас,
Є віра щастя поруч ходить.
Є віра і надія теж,
Ніколи нас не полишає.
Бо поки дихаєш - живеш,
Жива душа коли кохає.
03. 01. 2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2024
Рік 1992-й, це перша річниця проголошення незалежності України. Телебачення широко відображало підготовку до відзначення цієї події та заходи, які планувалися проводити в столиці і в регіонах за участю іноземних делегацій та гостей. Саме з новин я почув, що участь у цих заходах візьме участь чисельна українська діаспора з багатьох країн світу та особисто Президент Всесвітнього Конгресу Вільних Українців Юрій Шимко (читай Вікіпедію). Тож це була чудова і єдино реальна можливість зустрітися з двоюрідною сестрою Стефанією, дружиною Юрія.
А ця особистість мені вже була заочно відома, адже мого батька Петра та брата Олега, старшого за мене на шість років, допитували в кінці семидесятих, чи на початку восьмидесятих років про нього в КДБ. Тож саме від КДБ нам стало відомо, що Юрій Шимко є зятем батькової рідної сестри Ангеліни, яка проживала в Канаді та проводив активну роботу серед українства.
Ангеліну під час війни німці вивезли на роботу в Німеччину. Там вона познайомилася з таким же українцем з львівщини. Після війни вони опинилися в американській окупаційній зоні і їм хватило розуму не повертатися додому, а виїхати в Канаду. Тож можна тільки подивуватися наполегливості, працьовитості та підприємливості цієї двадцяти двохрічної дівчини, яка вивчила з нуля англійську мову та успішно вивчилася в якомусь коледжі на технолога ткацького виробництва. Працюючи на ткацькій фабриці, зароблені гроші вкладала в придбання нерухомості, яку здавала в оренду.
Зі слів цього ж Юрія, який в розмові сказав, що він в порівнянні з тещею є босяком, адже заробляє в рік всього-навсього вісімдесять пять тисяч канадських доларів, з яких податки становлять майже половину. А ось моя тітка - мільйонерша! Можу помилятися, але з розмови я зрозумів, що статки тітки оцінюються десь так мільйонів з пятьнадцять, зароблених, не вкрадених!!!
Тож після цього я порівнював, що заробив за життя мій батько, її рідний брат. Йому не прийшлося вивчати іншу мову, обживатися в іншій країні. Він був майстром на всі руки, вивчився на агронома, все життя працював клято, до сьмого поту і кривавих мозолів. Не пив, не курив і що... Всі його статки, це власноруч збудована хата, мотоцикл з коляскою і корова... Гірко і боляче, але це і разюча різниця між системами, між суспільствами. І коли мені хтось намагався доказати переваги радянської системи, я розказував історію моєї родини з таким разючим контрастом, що далі вже нічого доводити було не потрібно.
Шукати зустрічі з Юрієм Шимко я вирішив розпочати з палацу Україна, в якому планувалось проведення цілої низки заходів і в фоє якого виявилось потрапити дуже просто. Візуально не було ніякої охорони, ніяких металодетекторів. Проблема була в тому, що його я бачив лише на світлині, яку показували в новинах, але як він виглядав вживу було невтямки. Я розумів, що надіятися на випадкову зустріч марно, тож почав розпитувати іноземців де і як його можна зустріти.
А це що перед тобою іноземець було дуже очевидно. Зовнішній вигляд, одяг, поведінка їх вирізняли одразу. На моє щастя переважна більшість цих іноземців були українського походження, тож майже всі більш менш володіли українською. Розпитуючи про Юрія, кожного разу доводилось розказувати про наші родинні стосунки і чому саме я ним цікавлюся. Виявилось, що ніхто з співрозмовників його особисто не знав, окрім того, що він Президент ВКВУ. Вони розказували, що це дуже поважна особа не їхнього рівня і він можливо, що і не появиться в палаці Україна, так як в нього численні зустрічі з урядовцями та депутатами. Та все ж корисну інформацію з цих розмов я все таки отримав і вона була в тому, що він проживає з дружиною в готелі "Україна". Ось це була дуже важлива інформація! Тож подальші пошукові дії я продовжив вже там.
З готелем і одноіменним рестораном моє знайомство відбулося десь років десять до того. ( якщо цікаво вцьому ж розділі "Мої виробничі університети). Зовні і всередині будівлі нічого не змінилося. Ніяких заходів безпеки візуально не спостерігалося, окрім як на адміністративній стійці готелю надати інформацію про проживання певних осіб мені було відмовлено. Тож залишалося одне - чекати і спостерігати та надіятись на щасливий випадок. І він таки настав...
Десь через кілька годин очікувань я помітив в фоє чоловіка, який вийшов з готелю і був дещо подібний на цікаву мені особу. Він вийшов на вулицю, повернув за кут будівлі і попрямував вниз в сторону Хрещатика. Бачачи людину лише на світлині і потім упізнати її вживу, це доволі складно. Не будучи впевненим, я все ж таки пішов слідом, наздогнав і голосно звернувся до нього, - Вибачте, ви часом не Юрій Шимко?
Чоловік, не зупиняючись, відповів, - Ні! І тут же на ходу запитав, - А навіщо він вам?
На що я йому відповів, що мені не так потрібний він, як його дружина - Стефа.
І тут він аж зупинився та перепитав, - А навіщо вам Стефа? Я починаю розуміти, що переді мною може бути Юрій Шимко і сказавши про Стефу, поставив його в ситуацію від якої він не може відмахнутися, не вияснивши все до кінця. Тож почав розповідати, що це моя двоюрідна сестра, а її мама і мій батько - рідні.... Він ще почав ставити безліч питань, відповідь на які могли знати тільки рідні люди.
Так ми стояли і розмовляли і я вже розумів, що я його знайшов і що він мене перевіряє, адже страх перед КДБ був величезний і ще нікуди не дівся. Переконавшись, що я не засланий, він сказав, - Давай сходимо на базар, купимо фруктів, а потім я тебе познайомлю зі Стефою!
Дорогою ми ще про щось розмовляли, а на базарі я купив квіти, а він фрукти, та ще ощасливив якусь жінку, яка просила милостиню, доларом. Та довго розглядала дивну купюру і збагнувши, що це таке, сунула її за пазуху та покинула "робоче" місце. Дивлячись на її реакцію Юрій засміявся та сказав, що вона тепер цілий день може не виходити на "роботу".
Повернувшись до готелю, ми піднялися на другий поверх та Юрій постукав в двері готельного номеру. Клацнув замок, двері відкрилися і я простягнув букет сестрі, яка стояла в одній комбінації. Вона застигла з несподіванки та подиву, а Юрій промовив, - Знайомся! Це твій кузен! Сестра зойкнула та метнулася в кімнату щоб одітися. Десь трішки був подивований і я її буденно-домашнім виглядом. А ще реально збагнув значення слова "кузен", яке доволі часто зустрічалося іноземних романах.
Готельний номер, куди поселили Президента ВКВУ був доволі пошарпаним двомісним номером з зірваним паркетом, та покоцаним меблями. Спостерігаючи як вони спілкуються між собою українською, здавалося що це звичайні українці, які звичні до такої обстановки. У нас було обмаль часу для спілкування, адже на якусь там годину у них була призначена зустріч з Кравчуком. Тому все відбувалося швидко і мало про що вдалося поговорити. Щоб зекономити трохи час і подовжити спілкування, вони запропонували разом поїсти в ресторані. Це для них мабуть був і сніданок і обід. В кінці обіду Юрій простягнув сто доларів, які я відмовився брати. На це він відповів, що в них всі родичі щось просять, тож візьми теж і це була гірка правда. Він був дуже наполегливим і я досі жалкую, що це йому вдалося. Я доказував, що моя мета зустрітися, побачитися і дати знати про себе, а не отримати таке ж подання, як та жіночка з Лукянівського ринку. Але і правда в тому, що багато українців сприймають своїх заморських родичів виключно як багатіїв, які загрібають долари лопатою і яких можна безкінечно доїти...
На цьому ми попрощалися і я поїхав додому ділитися враженями. А вдома діти, слухаючи мою розповідь, взялися нагадувати, що я давно обіцяв їх звозити в Київ. Тож зваживши, що завтра буде третій, тобто останній день перебування канадських родичів в Києві, я вирішив поєднати ескурсію по столиці з можливістью ще раз зустрітися та познайомити з ними дітей , хотілося щоб це відклалося в їх памяті. Для цього наступного дня першою електричкою я з дочкою та сином, одинадцяти і десяти років відповідно рушили на Київ і вже десь о девяті годині були на місці. Тоді ще не було мобільників і попередньої домовленості з канадцями не було, тож я не знав їхнього розпорядку. Але вирішив, що зранку вони ще можуть бути вільними.
Їх ми застали ще в готелі, хоч було видно, що вони збираються на чергову якусь зустріч. А ще були спаковані речі і вони були готові до відїзду. Тож зустріч тривала буквально кілька хвилин, я познайомив їх з дітьми, а дітей з з заокеанськими родичами, побажав щасливої дороги і просив передати вітання рідній тітці. Це було швидко ще й тому, що я боявся щоб їм не спало на думку ніби ми приїхали за якимись подарунками. Вже й не памятаю чи обнімались та чи цілувались на прощання, все відбулося доволі швидко. Після таких зустрічей чи прощань завжди залишається якийсь осад та сумніви, чи правильно все зробив, чи так тебе сприйняли та зрозуміли...
А з іншого боку все було чудово, адже для знайомства з Києвом у нас був цілий день. День це і мало і багато, Мало щоб все побачити, але багато щоб добряче втомитися.
З цієї поїздки в дитячій памяті відклалися два яскраві моменти. Перший це катання на ескалаторі, що було для них нове та цікаве. Щоб це було безпечно і зручно я обрав станцію Арсенальна. Там, стоячи внизу на платформі біля нижнього ескалатора, можна було візуально спостерігати. як діти піднімаються транспортером вверх, і тут же переходять на стрічку для спуску вниз. Ми попали в такий час, що пасажирів було мало і ніхто на дітей не звертав уваги тож накатались досхочу.
Другий момент - звіринець. Тут ми теж провели багато часу і під кінець дня було видно, що діти добряче втомилися, але позитивні емоції брали верх.
Після цієї зустрічі і особистого знайомства в спілкуванні нічого не змінилося, від слова зовсім. Тобто спілкування відсутнє навіть під час цієї війни. Чому так? Бояться щоб не приїхали на голову, чи щоб не просили допомогу? Тож, якщо не відкривають двері то марно в них стукати. Людей треба сприймати такими як вони є. Тож я добре усвідомив. що в Канаді у мне є родичі з якими я зустрівся і познайомився. І це далекі родичі, дуже далекі. Далекі як в фізичному вимірі так і в родинному....
02. 01. 2024 р. м. Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024
Трагедія на Закарпатті є шокуючою. Пропоную подивитися на цю трагедію, яка сталася на сесії Керецьківської сільської ради дещо під іншим кутом, попри те, що гранати кинув депутат, зареєстрований від партіїї «Слуга народу» Сергій Батрин. Йому зараз навішають ярликів та вже звинувачують у боротьбі за владу, бо претендував на посаду секретаря сільради. Попри намагання влади і журналістів одразу обмовити його, все ж інформація про те, що це самодостатня, підприємлива людина з усталеними життєвими принципами, все ж має місце. А депутатство від названої партії партії в сільських радах багато в чому чисто символічне.
Село – по суті держава в мініатюрі, а сесія сільської ради є міні копією Верховної Ради. Тільки село, як і сільська влада більш переплетене родинними, кумівськими, сусідськими зв’язками, залежністю від своїх сільських підприємців. Влада в таких умовах по суті є мафією, узаконеною мафією з наділеними повноваженнями. Боротися проти такої мафії неможливо, адже всі свої рішеня проводять сесією, тобто це воля народу.
Це один з недостатків демократії, коли владу демократичним шляхом можуть захопити аферисти, пов’язані між собою цими мафіозними зв’язками. І навіть викриття злочинів влади не гарантує якогось покарання чи змін. Саме так було в цій сільській раді де буквально через пару місяців після виборів голову спіймали на хабарі. Вже суди йдуть 3 роки. Потім його підозрювали у нецільовому використанні коштів. Загалом, там цілий букет кримінальних справ і при цьому в бюджеті на наступний рік, в умовах війни, йому закладаються пятидесятивідсоткові надбавки до окладу і стовідсоткові премії!!!
Ніяк не виправдовуючи вчинку Сергія Батрина, це вчинок з відчаю, від безсилля та несправедливості і мені його чисто по-людськи шкода, як і потерпілих односельчан. Згадайте дії влади в своєму селі чи місті. Усюди діє принцип – своїм і наближеним все, а люмпену закон. Спроектуйте події в цій сільській раді на Верховну…. Вам нічого не нагадує і не виникають аналогії?
Як на мене, це сигнал владі на всіх рівнях. Сигнал схаменутися! Подібні випадки вже були за часів Януковича, коли люди зіштовхнувшись з свавіллям влади влаштовували самосуд, згадайте Врадіївку чи вчинок Віталія Запорожця в Семиполках. В умовах війни, перебуваючи під страшним інформаційно-психологічним пресом, втрачаючи рідних і близьких, люди зіткнувшись з несправедливістю, беззаконням влади будуть здатні на страшні вчинки і винна в цьому буде влада. Бо саме влада їх штовхає на такі кроки. І як закінчив Янукович памятаєте теж!Тому, як казав один діючий політичний діяч – Думай-те!!!
16. 12. 2023 р. М. Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023
Признався блазень, - Я брехло!
Огидно чути це було,
Дивитись було западло,
Глистом звивалося хамло!
Понос словесний вивергав
Брівки хмурив з переляку.
Собі він вирок підписав,
Взяти вже пора за сраку.
27. 06. 2021 р. (Загублений вірш.
Реакція на інтерв'ю Президента України ведучій телеканалу Г+Г)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023
Відоме східне прислів’я «Не дай Вам Бог жити у часи змін» найбільш точно підходить для характеристики потрясінь, які переживали українці в другій половині вісімдесятих, дев’яностих роках двадцятого століття. В цей час якраз і сталася аварія на Чорнобильській АЕС, розпочалася горбачовська перебудова, яка спричинила такі соціально-економічні процеси, що і призвели до розпаду Радянського Союзу та утворення низки самостійних держав. Це все відбувалося на тлі розриву економічних зв’язків, шаленої інфляції і розгулу криміналу.
Я, станом на 1992 рік вже дев’ять років, як пропрацював в фінансовій системі області і в мене нарешті з’явилася можливість стати на квартирний облік та отримати своє житло. До цього проживав і був приписаний в будинку батьків дружини і його метраж, з розрахунку на кількість прописаних осіб, перевищував мінімальну норму забезпечення житловою площею. Та після одруження брата дружини і народження в нього дітей, житлова площа з розрахунку не одну особу вже не відповідала встановленій нормі, що давало законну підставу подати до профспілкового комітету установи заяву про про зарахування на квартирну чергу для отримання житла.
Заяву я то подав, та з огляду на економічну ситуацію в державі, перспективи його отримання були туманними. Надію давало те, що я як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС мав право на першочергове забезпечення.
Якраз на цей період припадає час формування державних інституцій незалежної держави Україна та становлення її державних установ. На прикладі фінансової системи України це проявилося у створенні на її базі податкових структур, пенсійного фонду , соціального захисту, захисту справ споживачів, інспекції цін та найрізноманітніших фондів. Це був час неймовірних кар’єрних можливостей, коли з рядового працівника, буквально за щасливим збігом обставин і дефіциту кадрів, можна було очолити структури на обласному рівні навіть в суміжних областях. Але ця можливість не стосувалася мене, так як я був важко хворим. Це не було секретом! Мій стан був настільки очевидним, що будь які пропозиції навіть не пропонувалися, саме через стан мого здоров’я.
Це розумів і я, хоч було важко це сприйняти, розуміючи свій потенціал та можливості. Тож я зосередився на своєму здоровї, роботі та земному бажанні отримати своє житло. Воно було для мене, як бажанні залишити щось в матеріальному вимірі дітям, адже поза очі багато хто не вважали мене жильцем на цьому світі. Так і було, адже мій землистий колір шкіри та важке, свистяче дихання, часті напади ядухи, давали для цього всі підстави.
Тож мабуть єдиним позитивним моментом цього часу було те, що я не розумів, вірніше не хотів збагнути та змиритися зі своїм станом здоров’я. Я пристосовувався до свого стану, але не впадав у відчай.
Десь невдовзі після реєстрації моєї заяви, та затвердження на квартирній черзі, мне викликав керівник і в процесі розмови повідомив, що є непоганий варіант з житлом, але є певні моменти, які потребують вирішення. Є проектно-кошторисна документація на будівництво десятиквартирного будинку, є домовленість з будівельниками на дольову участь у будівництві з розподілом житла на паритетних умовах, є навіть виділена земельна ділянка під забудову, але… Але виділених мінфіном коштів на будівництво житла для співробітників недостатньо. От якби будівництво житла для мене було профінансовано з Чорнобильського фонду, дефіциту в коштах вдалося би уникнути.
Проект будинку дійсно був цікавий – десять квартир, з яких чотири трьохкімнатні, а шість двохкімнатних, причому трьохкімнатні квартири були в двох рівнях, що дійсно було незвичним і здавалося дуже привабливим. Та найголовніше – місце забудови, центр міста по вулиці Монастирській, це неймовірна удача. Це була та пропозиція, від якої неможливо відмовитись. Тож я, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, а на той час у всій системі мінфіну я був єдиний такий, поїхав в Київ на прийом до Міністра Фінансів з проханням в програмі будівництва житла за рахунок коштів Чорнобильського фонду запланувати певну суму , що відповідало діючому законодавству. І це спрацювало! Цільові кошти на моє ім’я були виділені на рахунок обласного фінансового управління та спрямовані на будівництво житла.
Важко сьогодні описати мій стан, коли всі проблеми були вирішенні і я спостерігав за подіям на будівельному майданчику. Та буквально одразу все будівництво було зупинено. Копаючи котлован, а це центр міста, будівельники наткнулися на підземні ходи… Тож підключилися науковці, археологи і будівництво завмерло на вісім місяців. Це було для мене каторгою, адже шалені інфляційні процеси оптимізму не вселяли..
Десь з осені 1993 року будівництво продовжилося. Я фіксував кожний його етап і кожен поверх був для мене маленьким кроком до своєї мрії. Будівництво велося, але черепашими темпами, адже такий об’єкт згідно нормативів будувався впродовж року. Та незважаючи на це я радів завершенню кожного поверху і приводив дітей та показував нашу майбутню трьохкімнатну квартиру. Навіть коли в 1994 році приїхали провідати мого сина французи, в сім’ї яких він гостював два рази, я їм теж з гордістю показував будинок його майбутнього проживання.
Тож на наступний рік, коли сім’я Порас зробила нам запрошення влітку приїхати у Францію, ми з радістю погодились, передчуваючи, що після повернення з Франції нас будуть очікувати приємні клопоти, адже на цей час будівництво будинку було вже практично завершене. Та попри це, виписка ордерів на квартири з певних причин затягувалася.
Цими причинами стали в 1994 році вибори Голови обласної ради, які проводилися вперше в умовах демократії. Так от в цих виборах неочікувано переміг голова колгоспу з Томашпільського району Мельник Микола Євтихович, орденоносець і дійсно хороший господарник. Старій партноменклатурі було завдано відчутної поразки з чим вона змиритись не могла. Ці вибори запустили цілий ряд процесів та конфліктів від яких я був дуже далекий і вважав, що вони мене не зачеплять. Але як я помилявся! Зачепило, та ще й так, що впродовж ще чотирьох наступних років я вимушений був буквально воювати за свою законну квартиру, побудовану для мене за рахунок коштів Чорнобильського фонду. А вся епопея з житлом зайняла шість років мого життя!
Після перемого на виборах постало питання про забезпеченням житлом нового керівника області та ще двох членів його команди, адже власного житла в обласному центрі у них не було, а від проживання в готелі вони відмовилися. Тож почали підшукувати підходящі варіанти. Знайшлися доброзичливці, які і підказали, що фінансове управління здійснює будівництво житла для своїх співробітників в долі з будівельниками. Цей варіант, з місцем забудови, планування квартир та стадії його завершення підійшов найкраще, тож почався процес тиску і віджимання житла.
Керівнику фінансового управління та забудовнику прийшлося погодитись і віддати для них три трикімнатні квартири. Хотіли забрати і четверту ще комусь, та той факт, що вона будувалася для чорнобильця за рахунок коштів Чорнобильського фонду, стримав їхні апетити. В результаті фінансове управління втрачало одну трьохкімнатну квартиру, а забудовник обидві. Здавалося, що конфлікт завершився і вже більше ніщо не завадить в завершенні будівництва і отриманні житла. Але це тільки здавалося…
Повернувшись з Франції я зіткнувся з таким подіями та проблемами, на які дійсно не очікував. Виявилось, що «мій» будинок взяли в облогу воїни-інтернаціоналісти, які воювали в Афганістані з вимогою виділити їм всі десять квартир і заявили, що будуть за це боротися. Це мене спочатку не дуже напружувало, адже одна квартира мала належати мені на цілком законних підставах. Тож щоб прояснити ситуацію я взяв відповідні документи щоб показати цим хлопцям, адже вважав, що можу з ними порозумітися. Та вони і слухати мене не захотіли і заявили, що претендують на усі десять квартир. А якщо я хочу отримати свою квартиру, то повинен брати участь у їхньому пікеті, що було неможливим. Вони офіцери запасу, отримуючи пенсію, могли пікетувати, а мені для цього треба було звільнятися з роботи. А з точки закону це було абсурдно. З їх агресивної риторики я зрозумів, що у них є підтримка на певному рівні і звідси така впевненість та відчуття безкарності.
Поступово, ситуація з афганцями почала прояснюватись і серед чиновницького апарату почалися розмови, що це є результатом боротьби за владу між мером Вінниці Дворкісом та новообраним Головою обласної Ради. Дворкіс запропонував розілити сфери впливу, а коли той не погодився, то вирішив показати хто хазяїн міста. Він знав про наміри нової команди отримати житло і дав команду голові міської спілки афганців організувати захоплення цього будинку. В результаті нова обласна влада опинилася в складній ситуації, адже піти шляхом силового вирішення було неможливо, тим більше проти організованих афганців.
Ця ситуація по різному сприймалася жителями міста. З часом в пресі та на кишеньковому міському телебаченні почали з’являтися матеріали та передачі з підтримкою цієї акції. Спостерігаючи за цим, я розумів, що якщо сидіти склавши руки то можу і насправді втратити квартиру. Тому треба було вплинути якимось чином на громадську думку та розкрити справжню причину цієї акції. Тож зібравши на роботі всі документи по цьому будівництву я вирішив почати з редакції газети «33-й канал» і спробувати переконати про помилковість їхніх публікацій.
На моє щастя головний редактор газети А. Жучинський вислухав мене дуже уважно, розглянув надані мною документи та я побачив, що це його і здивувало і зацікавило. Як результат цієї розмови, наступний тираж газети вийшов з зовсім іншою позицією оцінки цієї ситуації. З афганців було знято ореол героїв, борців за справедливість, таких собі Робін Гудів. В наступних публікаціях були висвітлені і інші моменти, які вже розкрили самі журналісти. Інформаційний фронт було прорвано, а жителі міста отримали правдиву інформацію.
Та незважаючи на це акція продовжувалася, а перспектива отримання мною житла виглядала туманною, тим більше, що навколо цього почалася боротьба і інших структур. Тож щоб убезпечити житло від захоплення я подав позов до ленінського районного суду м. Вінниці в якому просив суд підтвердити моє право на побудовану для мене за рахунок Чорнобильського фонду квартиру, а міську владу видати ордер на право власності. Суд задовольнив мій позов повністю.
Та радіти цьому було дуже зарано, адже при розгляді поданої апеляції рішення суду першої інстанції було скасовано. Ці суди тривали з кінця 1995 року до кінця війни наступного року і під час їх проведення з’ясувалося, в цю ситуацію втрутилася ще одна структура. Раптом виявилося, що на ці квартири стали претендувати ще і судді, які побачили можливість отримати для себе житло, використовуючи для цього свої юридичні можливості в законодавчій еквілібристиці.
Ця ситуація мене вже буквально дістала. Влада плюнула на цей будинок і передумала отримувати в ньому житло. Разом з тим не було нічого зроблено щоб якось врегулювати це все та повернути ситуацію до початкового стану. На сесії Обласної Ради було прийнято рішення про виділення коштів на придбання житла для голови ради , першого заступника та начальника управління сільського господарства, трьох трикімнатних квартир за чималенькі кошти в інші новобудові. Тобто для себе вони все вирішили. А що було робити мені?
Тож не позбувшись наївності і залишків віри в закон, я записався на прийом до голови Обласного суду пана Залімського, щоб він в порядку нагляду розглянув рішення судів (була така юридична процедура) і виніс своє рішення…. Натомість пан Голова почав мене переконувати, що ніяким чином вплинути на цю ситуацію на рівні області неможливо, як і застосувати фізичну силу до загарбників чужого майна, а судді мають цілком законні підстави претендувати на ці квартири. Для вирішення свого питання він запропонував мені записатися на прийом до Генерального прокурора. Вислухавши абсурдні ці коментарі та поради я сказав йому, що тепер дуже добре зрозумів, що маю робити. Він повіривши в те, що йому вдалося наставити мене на «путь істинний», вирішив уточнити і перепитав: « І що ж Ви збираєтесь робити?»
Моя відповідь його ошелешила: « Щоб розв’язати усю цю ситуацію, тепер вже мені треба захопити нову квартиру Мельника»! «Попробуйте! Вас звідти швидко викинуть»! – сказав він.
« Ну якщо мене можна звідти швидко викинути, то виходить, що афганців теж можна швидко витурити» – відповів я.
Ідучи з кабінету я спиною відчував його недобрий погляд і щиро пожалів про сказане, адже такі плани в моїй голові вже почали визрівати.
На той час я перейшов на роботу в новостворену структуру Міністерства фінансів – Державне казначейство, яке було створено в квітні 1995 року., перейшов з усім багажем своїх невирішених проблем. Причина переходу була банальна – вдвічі вища зарплата, а з іншого боку ця структура не підпорядковувалася місцевій владі, співпрацювала, але управлялася з Києва. Штат цієї структури був сформований в більшості з працівників фінансового управління. Тож притиратись на новому місці не було потреби і всі добре знали про перипетії з будівництвом будинку для працівників фінуправління. Так, що в цьому плані моральна підтримка мені була забезпечена, а робота була цікава і дещо нова.
З часу захоплення будинку вже пройшов рік. Ситуація зайшла в глухий кут, влада утримувалася від будь яких дій по врегулювання конфлікту. Влада відмовитися від свого первісного задуму та придбала для себе житло в іншій забудові виділивши для придбання трьох квартир 300 тис гривень, що на той час було дуже значною сумою.
Попередній начальник фінуправління розводив руками і говорив, що він нічого вдіяти не може, раз влада відсторонилася від цієї проблеми і що реально я можу втратити побудовану квартиру. А начальник управління держказначейства, до речі мій одноліток, жартував з цього приводу, що в мене один вихід – захопити нову квартиру Голови, чим заставити владу щось робити. Такі жарти лунали досить часто, а я подумки всерйоз схилявся до такого кроку. Тож про себе думав, що ти жартуй, а я цей крок таки зроблю, іншого виходу не вбачалося.
Так пройшло кілька місяців і в мене визрів план дій. Спочатку треба було розвідати в якій забудові купляє облрада ці квартири, на якому поверсі та які саме. Тож почав підшукувати для цього напарника. І тут виявилось, що співробітники, які так активно жартували з цієї ситуації, навіть пропонували свою допомогу в захоплення житла, були здатні тільки на жарти і на балачки, А як прийшлося до справи – відмовилися усі.
Неочікувано я отримав підтримку зовсім від сторонньої особи. Заходив інколи до нас на роботу друг дитинства начальника Віктор Корнійчук, на той час офіцер-ракетник в запасі. Ось він і погодився піти зі мною в розвідку, та з ним можна було і йти в атаку. Відчайдушний чолов’яга. Він чудово був обізнаний до дрібниць у цих подіях, а маючи загострене почуття справедливості, відразу запропонував свою допомогу.
Впродовж наступних днів, під час обідніх перерв, або після роботи, ми почали розвідку. Було встановлено, що розшукувані квартири знаходяться в кутовій вставці будинку по вулиці Князів Коріатовичів, але попасти з першого разу в під’їзд нам не вдалося, так як в ньому були встановлені залізні двері. Під час наступних походів було вияснили, що в цій кутовій вставці на поверсі знаходиться лише одна квартира. Плюсом було те, що не було охорони. Від будівельників ми вияснили, що квартири, якими ми цікавились знаходяться на третьому, четвертому і п’ятому поверхах. У них вже були встановлені вхідні двері, закриті на замок. Причому на четвертому поверсі були встановлені китайські броньовані двері, а на третьому і п’ятому звичайні, деревяні, фільончасті двері. Возитися з залізними, вірніше бляшаними китайськими дверима було проблемно, а п’ятий поверх з огляду на мій стан здоров’я був майже недосяжний, тож вирішили придивитися до дверей, тобто замка, третього поверху. Там стояв самий звичайний врізний замок, що відкривався двостороннім ключем у вигляді двох гребенів на кінці. Тож залишалось підібрати ключ, адже «домушниками» ми не були і навиків відкривати замки відмичками не мали.
Наступного дня я пройшовся по всіх установах в адмінбудівлі і в завгоспів набрав кілька десятків ключів такого типу. В обід ми з товаришем знову вирушили на наш обєкт і стали підбирати ключ. З усієї купи частково підійшов лише один, який відкривав замок на один оберт. Але це вже було щось, так як засув замка наполовину виходив з одвіка і двері вже можна було відтиснути монтажною лопаткою, нічого не ламаючи. Чиї це були двері я не задумувався. Я лишень розумів, що треба спішити, адже могли встановити охорону чи почати заселятися власники житла.
Своїми планами та практичними діями я ділився з домашніми, адже вони мали бути морально готовими до моїх вчинків та навіть на певному етапі бути готовими прийняти безпосередню участь. А планував я забарикадуватися в одній з квартир та висунути до влади вимоги щодо звільненя мого захопленого житла, тож розвідка і підбір ключів були елементами цього плану.
Щоб не підставляти керівника установи я написав заяву на відпустку, тривалість якої становила тридцять днів і плюс п'ятнадцять днів додаткових за стаж держслужбовця та ще п'ятнадцять днів на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, всього шістдесят днів. Колега на роботі на ватмані в двох примірниках оформив плакати з моїми вимогами до влади та з застереженням, що в разі штурму я підпалю дві каністри з бензином.
Слабким місцем в моєму плані був зв'язок. Тоді ще не було мобільників, а мати зв'язок, щоб в разі чого покликати на допомогу, чи привернути увагу преси, було необхідно. Та через треті руки вдалося позичити на тиждень радіотелефон, це був успіх. Дві каністри з бензином, інструмент для відкриття дверей та новий врізний замок для заміни вже було приготовленно. Все, підготовку завершено, з завтрашнього дня я у відпустці, тож все заплановане треба зробити сьогодні.
Свого товариша, з яким я все розпочинав, вирішив не підключати до завершального етапу. Мало що могло піти не так і щоб влада не мала змоги це трактувати як груповий захват я вирішив далі діяти самостійно. Але тесть наполіг, що вдвох буде оперативніше. Так як це мало відбуватися після завершення робочого часу, щоб це не викликало підозр я вирішив долучити, для прикриття, дружину і дітей. Адже якщо міняють замок в дверях, а в цей час в квартирі бігають діти, то які можуть бути підозри…
Розмови розмовами, але коли я сказав дружині, що треба зібрати дітей, вона трохи занервувала. Та мені вдалося її швидко заспокоїти. А діти навіть були раді новій пригоді.
А далі все як по плану, навіть трохи скучнувато. Приїхали, взяли інструмент, зайшли в під’їзд, піднялися на третій поверх… Заготовлений ключ відкрив замок на один оберт, монтувалкою відтиснули двері і вони відкрилися. Дітям, щоб вони не крутилися під руками сказав зайти до квартири, що їм припало до душі і вони стали гасати по кімнатах. А ми тим часом швиденько зняли двері з петель, поміняли врізнй замок і навісили їх назад. Все, справу зроблено!
Тепер була змога роздивитися куди я попав. А попав я в величеньку трьохкімнатну квартиру з майже завершеним ремонтом – обої, паркет, облицювальна плитка ( не совдепівська), сантехніка і навіть душова кабіна, що в 1996 році було круто… , а також електрика та вода. Як пізніше виявилось, ця квартира мала належати першому заступнику, а Мельника квартира була на четвертому поверсі, ота з залізними дверима. Та мені це все було байдуже! Головне, що я потрапив хоч в якусь квартиру і буду тепер висувати свої вимоги.
Оглядівшись в квартирі я наклеїв на двері підїзду і на двері квартири заготовлені плакати, а тесть заніс і поставив біля вхідних дверей дві каністри з бензином. Все пройшло тихо і спокійно, хоч серце калатало і адреналін зашкалював. Невідомість завтрашнього дня трохи лякала, та відступати вже було пізно.
Залишивши мені тормозок та воду, та оцінивши, що ще буде треба для «оборони» та виживання, мої поїхали… А я почав обживатися. Закрив вхідні двері і залишив в замку ключ. На каністри поклав сірники. Задум був такий, що якщо почнуть ламати двері, я ногою штовхаю каністри і на край калюжі бензину кидаю запалений сірник, а сам вибігаю на балкон. Дві каністри, сорок літрів бензину, палало би яскраво! Чи встиг би добігти – не знаю, але що зробив би так, це однозначно. Добре, що не довелося цього робити.
Початок літа, темніє пізно, а ніч коротка… Незважаючи на нервове напруження, спав я уривками і вже з першими променями сонця був на ногах. Тож дочекавшись початку робочого дня повідомив редакцію газети «33 канал» про свою акцію та висунуті вимоги до влади, а потім і свого керівника, та став чекати розвитку подій. А подій цього дня ніяких не було, окрім як напевно, що дійсно будівельники намагалися відкрити замок вхідних дверей своїм ключем, та після короткої розмови полишили цю спробу. Збагнули і я підтвердив, що замок поміняний.
Вже наступного дня приїхало троє представників влади, переконалися, що одна квартира дійсно захоплена, прочитали вимоги на плакатах і я з ним навіть трохи поспілкувався з балкону. При цьому я намагався продемонструвати їм наявність в мене радіотелефону, коментуючи уявному співрозмовнику події, які відбуваються наживо, тобто намагався показати, що в мене є зв'язок і я в будь який момент можу покликати допомогу. Це був певний стримуючий фактор.
Пройшло кілька днів мого добровільного «квартирного» арешту, все було спокійно, хоч нервова напруга давалася взнаки. Я чекав якоїсь западлянки, явного чи прихованого штурму. Тож підозріле скупчення машин чи людей на стоянці біля підїзду, припаркована автовишка або сирена пожежного автомобіля, все це сприймалося мною як підготовка до можливого штурму. Так пройшло ще декілька днів…
Мій вчинок набув широкого розголосу. Цьому сприяла в великій мірі публікація в газеті щотижневика. Журналістка, Люда Поліщук, разом з фотографом, зуміли мене переконати, що вони не підставні і що за їх спинами ніхто не ховається, тож вони були перші кого я впустив в квартиру. Поговорили та сфотографували мене та каністри і наступного тижня вийшла публікація. Потім було ще декілька публікацій і за підсумками 1996 року мене навіть було визнано однієї з осіб, про кого найчастіше писала преса.
Як я писав, управління держказначейства, не підпорядковувалося обласній владі. Тож спроби вплинути на мене через керівника були марні. Той одразу заявив, що я у відпустці і чим займаюся йому невідомо. Були ще спроби через нього вести зі мною переговори. Тобто пропонували мені десь, якусь чотирикімнатну квартиру взамін тієї, що я захопив. Я відповів, що на захоплену квартиру не претендую, а вимагаю звільнити і надати мені житло побудоване для мене за рахунок коштів Чорнобильського фонду. І тільки за цієї умови я звільню квартиру, бо був переконаний, що тільки маючи такий важіль впливу можна добитися справедливості. Розвиток подальших подій показав, що я був правий. Як пізніше виявилось троє суддів на той час вже отримали судове рішення про право на «спірні» квартири, а хто би сумнівався і почався їх дерибан між суддями та афганцями. Навіть на сьогоднішній день мені невідомо чи щось перепало будівельникам, але те що фінансове управління не оримало жодної з п’яти квартир, це факт.
Минув місяць моєї відпустки, під час якого я зустрів сорок другий день народження. Мене почали провідувати друзі та родичі, цікавість брала верх, тож кортіло побачити не так мене, як квартиру. Літом 1997 року сім’я Порас з Франції знову приїхала в Україну провідати нашого сина, то я їх приймав вже саме у цій квартирі. Їм в 1994 році я показував як будується будинок , де я мав отримати житло. А тепер з допомогою сина, який трохи оволодів французькою, розповідав чому я оселився тут. З того, що вони коментуючи розповідь, вживали слово «мафія», було їм все зрозуміло. Мафія – вона і в Франції мафія.
Час летів швидко і я розумів, що незабаром підійде до закінчення другий місяць відпустки, тож прийдеться виходити на роботу. Розмірковуючи, як уберегтися від проникненя в квартиру під час моєї відсутності, вирішив встановити броньовані вхідні двері, тож зробив відповідне замовлення на одній з фірм. Приїхали спеціалісти, зробили відповідні заміри, домовились за ціну – 100 доларів з монтажем, а курс тоді був 1,84 гривні за долар.
Буквально за кілька днів до закінчення відпустки привезли двері, явно кустарного виробництва і не дуже респектабельного вигляду. Та часу на замовленя інших вже не було, тож прийшлось погодитись з цим варіантом та дозволити монтаж. Двері не вирішували всіх проблем, та якесь почуття безпеки все ж давали, адже їх відкриття чи демонтаж потребував би значних зусиль та часу.
Відпустка закінчилася. Вийшовши на роботу я опинився в центрі цікавості. Це ж був такий вчинок! Та з часом ажіотаж закінчився і всі, як і я, чекали розвитку подій, та все було спокійно. Так минуло літо і осінь. І коли почався опалювальний сезон я повністю перебрався в цю квартиру, адже вона була тепла і живучи тут, в мене майже не було приступів, тоді як в будинку батьків дружини це траплялося щоночі. Єдиним недоліком був шум, адже будинок стояв над дорогою з досить жвавим рухом. Було відчуття, що ці автомобілі по подушці їздять, а ще пилюка. Вона проникала через закриті вікна і осідала на всьому, адже через них дуло так, що тюлі гойдалися. Тож я вирішив поміняти вікна, вірючи в те, що власник квартири поверне за них кошти, але і сьогодні дивуюся як я на це зважився. На той час в Вінниці вироблялися пластикові вікна, як казали канадського типу, тобто такі, що совалися вверх-вниз. Це мені зовсім не подобалось, тож я знайшов фірму аж в Хмельницькому. Приїхав звідти замірщик, а десь через пару тижнів і вікна. Ефект від їх встановлення був разючий. Відкриєш вікно, стоїть шум, закриєш – тишина як в консервній банці. Тож проблему шуму, пилу та протягів було вирішено.
Я все ще думав, що влада якимось чином вирішить питання по моїй квартирі,
а влада дивлячись на мої дії по заміні дверей, вікон зробила висновок, що звільняти житло я не збираюся, хоч документи по оплаті цих робіт я зберігав ще з десяток років.
Минав час. На житловий масив протягнули тролейбусну лінію. Ми обживалися і привикали до нового місця. Якщо дружині раніше цей район був не до вподоби, то тепер припав до душі. В будинок заселилися власники квартир. Нічого. Здоровалися. Не за руку, а так, здаля. Мені було байдуже, що вони про мене думають, адже вони не думали про мене тоді, коли накинули оком на будинок, де я мав отримати житло.
На випадок, якщо влада вирішить виселяти мене судом, без надання іншого житла, я вирішив обзавестися документами по сплаті комунальних послуг. Це виявилося не так то просто, бо добудована вставка не була введена в експлуатацію і нікому на баланс не передана. Та енергетики це не прийняли до уваги і вдкрили особовий рахунок на моє ім’я. Зі всіх жильців вставки тільки я один три роки платив за електроенергію, а за воду, каналізацію, інші комунальні платежі ніхто не платив ще років п’ять. Комунізм!
На другий термін на виборах Мельника не обрали. Тож питання з цими трьома квартирами вже прийшлося вирішувати наступній владі, враховуючи ситуацію і суспільний розголос. Вже в 1998 році облдержадміністрацієї було прийнято рішення надати одну з цих квартир мені і вже влітку я отримав бажаний ордер.
Ось так завершилася ця історія з отримання житла, яка тривала шість років і коштувала мені здоров’я та нервів. Якби я не наважився на цей крок, то мабуть ще довго не мав би власного житла. Згадуючи сьогодні всі ці події, я сам собі дивуюся, як я зважився не це, зважаючи на свій стан здоров’я. А з іншого саме це і страх, що діти в разі моєї смерті можуть залишитися без свого житла і підштовхнуло мене. Хоч я тоді і уяви не мав, як це опинитися одному в протистоянні зі всіма органами влади. Але хто не бореться, той вже програв!
10. 12. 2023 р. м. Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2023
На гетьмана знов вішають собак…
З потоків слів лайно на верх спливає,
А дурень вірить і сприймає так,
Що владі він перемогти мішає!
Бо «танцюристу» знову, як на те,
Завжди у всьому яйця на заваді.
Для перемоги – правило просте,
Залізні яйця треба мати владі!
Коли ж нема ні мізків, ні яєць,
Шукають винних щоб вину зіпхнути!
Тож навіть Головкома, то капець,
«Безуглі» вже намірились турнути!
А далі що? Який наступний крок?
Куди ведуть нас? Вкотре на заклання?!
Кривавих знов нароблять помилок,
А потім закликають до єднання.
Державі шкодять дурні й вороги,
Ось тільки ворог дурнем не буває!
А дурень сам надіне ланцюги
І вибір свій затято захищає!
08. 12. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2023
«Господь як хоче покарати –
Спочатку розум відбирає»!
А, що він може відібрати,
Як того розуму немає?
Ця приказка стара, як світ!
І про граблі теж кожен знає,
Але «розумний» наш нарід
«Халяву» вкотре обирає.
Він так бездумно, сміючись
Купився на брехню, облуду,
Що ріки крові пролились –
За дурість кара цьому люду!
Але питання чи прозрів? –
Великі сумніви у мене.
Люд вихваля поводирів,
Оспівує лайно зелене…
27. 11. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2023
У цих істот людська подоба,
Рівних в підлості немає!
Спочатку перехрестить лоба,
Після цього вже вбиває…
Ординці, звірі, людожери,
Це паскудь, потороч, сміття,
Ґвалтівники і мародери,
Це сутність їхнього буття.
Крадуть, вбивають і грабують,
Руйнують геть усе дотла,
Людей катують і мордують,
Шматують душі та тіла.
Ця нечисть вирвалася з пекла,
Яке в них зветься «руZZкій мір».
Іде війна - страшна, запекла,
Жорстокий цей рашистський звір.
Та попри жертви і руїни
Мусимо це зло здолати,
Інакше нас і України
Не буде більше існувати.
20. 11. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2023
Життя добігло до кінця
І вперлось рогом в домовину,
Немає сенсу співчуття,
Хоча сльозам немає спину.
Життя профукав, чи прожив?
Ким в ньому був – орел, амеба?
Який по собі слід лишив
Чи є в гірких сльозах потреба?
На ці питання тільки час
Зуміє відповідь надати,
Як будуть згадувати нас,
Як довго будуть пам’ятати?
15. 11. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2023
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять... (Т.Г. Шевченко)
«Та неоднаково мені»
Вдумайтесь в ці строфи вірша! Вони настільки пророчі, ніби написані нашим сучасником. Винесені в епіграф слова поета, написані майже двісті років тому, це про наше страшне сьогодення, про те, що з нами відбувається вже впродовж чотирьох років і якою трагічною може бути наша історія.
Хто ці «злі і лукаві люде» нам усім добре відомо, адже їм ми самі надали можливість управляти державою на цілком легітимних виборах.. Тільки оцей процес «присипляння» розпочався задовго до виборів і в цій інформаційно-пропагандистській операції московських спецслужб найактивнішу участь взяли участь як сепаратисти та колабораціоністи різного штибу, так і корисні ідіоти. Їх мета – влада і гроші, чудово вписувались в сценарій московських спецслужб по ліквідації нашої державності.
Прийшовши до влади «злії люде» не просто приспали Україну, а ввели її в летаргічний сон і вивести її з цього стану не змогли ні корупційні скандали, ні більше ста тисяч смертей від ковіду, ні оманський візит президента, ні вагнергейт, ні мільярди розкрадені на закупівлях та будівництві доріг ні злочинна бездіяльність по забезпеченню оборони держави. Та якщо називати речі своїми іменами, то це була не злочинна бездіяльність , а добре сплановане і кероване нищення нашої обороноздатності. Бо як ще можна пояснити призначення очільниками міністерства оборони отих генералів, а керівником СБУ друга дитинства, засилля ворожої агентури в найвищих ешелонах влади, закриття ракетних програм, переслідування бойових генералів, невиконання оборонних держзамовлень, відмова в збільшенні бюджетних видатків на оборону, зняття і передислокацію військових частин з напрямків можливого наступу ворога, відмова від будівництва оборонних рубежів, та ліквідацію вже наявних, мається на увазі розмінування Чонгару та ще безліч деструктивних дій. І це в той час, коли наші союзники криком кричали про підготовку ворога до нападу. Тому складається враження, що влада не збиралася його відбивати.
Перші дні після повномасштабного вторгнення ворога, дії влади якраз це і продемонстрували. Але на щастя в нас була армія, розбудована і озброєна в попередні роки, яка не тільки витримала цей удар, але і дала ворогу гідну відсіч. Це можуть заперечувати лишень корисні ідіоти або колаборанти. Світ, який бачив яким ганебним чином вела себе влада напередодні цього вторгнення, дійсно не вірив у нашу спроможність боротися. Але героїзм народу та доблесть військових змінили цю думку і нам почали надавати всебічну підтримку. Саме це влада намагається виставити своєю заслугою. Але це допомога не владі, а Україні, її народу та армії!
І сьогодні ця допомога союзників має вирішальне значення. Тож саме про це і говорив генерал Залужний в інтерв’ю англійському виданню The Economist, що нам потрібно для перемоги, яке озброєння, в якій кількості і якого технологічного рівня. Та він промовчав, що робить в цьому плані для нашої перемоги влада.
А й дійсно, що зроблено владою? А влада провалила мобілізацію, та підготовку резервів, внаслідок чого солдати вже два роки перебувають в окопах без ротації. Вона не закрила кримінальні провадження проти бойових генералів Марченка та Павловського та ще й відкрила нові проти генерала Кривоноса та полковника Червінського, в тай час як Баканову навіть не оголосили підори. Влада не спромоглася перевести економіку на воєнні рейки, в той час як ворог це успішно робить і нарощує випуск озброєння, значно збільшивши виробництво ракет та дронів. Натомість наша влада намагається зупинити діюче виробництво озброєнь, випробуваним шляхом виявлення вигаданих порушень в отриманні прибутку під час перевірок працівниками рахункової палати. Лише через рік від початку цієї війни спростили ввезення комплектуючих для виробництва дронів та не спромоглися забезпечити, на відміну від ворога їх закупівлю, що призвело до втрати переваги над ним. Багато видів матеріально-технічного забезпечення армії і досі забезпечується волонтерами, а влада і тут намагається не сприяти цьому, а протидіяти, приймаючи нормативні акти, які з першого грудня цього року настільки регламентують цей процес, що фактично зведуть його до мінімуму.
Все це, разом з обмеженням свободи слова, розкраданням десятків мільярдів на закупівлях в міністерстві оборони і в інших відомствах, відмова від проведення тендерів та декларацій чиновників, продовження виділення з бюджету коштів на будівництво доріг, розкрадання гуманітарної допомоги в величезних обсягах, виглядають як добре продумані комплексні дії по дискредитації держави в світі з метою зменшення надання нам допомоги. Адже це не тільки озброєння та боєприпаси, але і виплата пенсій та зарплата держслужбовців.
Складається враження, що ті хто не зміг забезпечити перемогу ворога на початку війни, залишившись на своїх посадах, не полишили свого задуму та намагаються протидіяти нашій перемозі в затяжній війні, виснажуючи економічний та людський ресурс держави, щоб примусити нас погодитись на завершення війни на невигідних умовах. Саме про це писав геніальний поет – «і в огні, її окраденую збудять», застерігаючи та попереджаючи нас.
Радує те, що попри заколисуючий вплив марафону, народ беззастережно довіряє армії, допомагає їй та вірить у перемогу, бачить та не підтримує дії влади щодо проведення виборів під час війни, як і намагання дискредитації головнокомандуючого Залужного. Така позиція суспільства утримує владу від протиправних кроків, тож вона повинна розуміти, що за вчинені злочини, як злочинну бездіяльність прийдеться понести покарання і не тільки в політичному плані. Це не розхитування човна, а потреба позбутися в ешелонах влади ворожої агентури та корупціонерів і чим швидше це відбудеться, тим меншими будуть наші втрати та ближчою перемога. Тому лише правда, якою б гіркою вона не була і контроль суспільства за діями влади, убезпечує її від неправомірних дій і дає розуміння того в якому стані знаходиться сьогодні країна та які повинні бути подальші кроки задля перемоги.
13. 11. 2023 р. м . Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2023
Війна і шабаш, їм нема кінця,
Рікою кров, злітають душі в небо,
А в той же час йде стерво до вінця,
Яке давно судити було треба.
Безкарність повна, розкіш напоказ,
Ні суд мирський, ні божий не лякає.
Як ця мерзота всіх дістала нас,
Для цього бидла вже війни немає!
В пізанську вежу був заввишки торт,
Гостей було два повних батальйони
І з них ніхто не попаде на фронт,
Не вділить гривню задля оборони.
Що тут казати, марафон, плюси
Вже більше року роблять чорну справу.
В болоті цьому тонуть голоси,
Тих хто воює, гине за державу.
18. 10. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2023
На Ґовдах* небо пахне чебрецем,
Таке духмяне і п’янке на подив.
Я горілиць, з обвітреним лицем,
Вдихаю трунок, забиває подих.
Розкинув руки, зараз полечу
Здіймуся вище жайвора у небі.
Тріпоче ген і теж в душі тремчу
Її чіпляє співом він далебі.
Йому не треба добирати слів,
Від щастя аж заходиться у співі,
Якби ж то я донести так умів
Про стан душі у радості чи в гніві.
Від щастя захлинається, співа,
Тріпоче в небі в сонячнім промінні,
Щораз зі мною кояться дива
Коли лежу на теплому камінні.
Нагріте сонцем віддає тепло,
Тремтить повітря, марево гойдає.
Тут час застиг, все так, як і було,
Блаженства хвиля серце огортає.
Вдихаю атомати п’янких трав,
А жайвір душу співом вивертає.
Той хто в житті ні разу не кохав
На цю красу ніколи не зважає.
26. 09. 2022 р.
* Ґовди – назва гористої місцевості за моїм селом. Полонина в мініатюрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2023
Бездонне небо аж дзвенить,
Небесна синь вбирає очі
І море стягів майорить,
Душа кричати криком хоче!
Криком диким і волати
До люду, неба, всього світу!
Тримають стяги ці солдати,
Лягло у землю стільки цвіту!
У кожнім місті чи селі,
Якщо не море, то озерце.
Тріпочуть стяги і жалі
Полонять розум, душу, серце.
Безмірно мрій, надій, бажань
У цих поховано могилах!
Це місце болю та страждань
І сльози стримати не в силах.
Розплата за злощасний день,
Усі ці жертви та руїни,
Коли зелений бюлетень
На долю вплинув України…
12. 09. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2023
За все приходиться платити,
Людською кров’ю і життям,
Минуле наше не змінити
Ні молитвами, ні ниттям.
Зливаєм рідну землю кров’ю,
За власну дурість, помилки,
Данина щедра безголов’ю,
Нас відкидає на роки…
Жирує, мародерить влада,
Краде не гроші, а життя!
Зібрала імпотентна Рада
В провладну більшість все сміття.
Не їх війна! Та їх заслуга,
Рікою кров людська тече.
І тих, хто голос віддав слугам,
Не мучить совість, не пече.
Війна все спише, так гадають,
Правда слугам - Не на часі!
А нас усіх за дурнів мають,
Полощуть мізки біомасі.
Війна все спише, навіть зраду,
Нема й не буде каяття.
Тому чіпляються за владу
Щоб зберегти своє життя
Щоби і після мати змогу
Безкарно правити надалі,
Привласнять НАШУ Перемогу,
Собі ж навішають медалі.
І «не на часі» – вже як мантра,
Це як заїло патефон,
Проблеми вирішимо завтра,
Хоронить правду марафон…
10. 08. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2023
Народ без пам’яті і тями
Защезне на своїй землі.
Тож саме так чинили з нами,
Одвічний ворог – москалі.
А в поміч їм своя гидота
Мову нищила, культуру,
Лиш би напхати свого рота,
Зберегти нікчемну шкуру.
Пропаща їх душа і чорна
Продажна, підла в цих істот,
Хліб відберуть, розіб’ють жорна
У рабство віддадуть народ.
Тому ці українські гниди
Гірші за московські воші!
Від них аж верне від огиди,
Матір продадуть за гроші.
Симон Петлюра сто літ тому
Попереджав нас про цих гнид.
Яким же чином і чому
Новий зявився їх гібрид?
Тепер їх звуть слуга народу!
Та як цих *** не називай,
Така їх сутність і природа,
Що з них лайно пре через край.
05. 08. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2023
Кров запеклася не землі,
Темно-червона, аж брунатна,
Текла із рани на чолі,
А обіч каска непридатна…
Відбилось небо у очах,
Чи то у небі очі сині…
І дух бійця уже причах,
Життя віддав він Україні.
Уже, коли скінчився бій,
Закрили очі побратими.
Лежав він на землі святій,
Але в строю назавжди з ними.
Він не двохсотий, а поліг,
Упав в бою на Полі Слави!
Народна пам'ять – оберіг,
Поклав життя на щит держави.
Закрили очі, та бійцям
Сльозу зрадливу не сховати.
Ще буде безліч вдів та мам,
Чоловіків, синів ховати.
Ще більше ранених, калік,
Страшна ціна за дурість нашу.
А той хто нас на це прирік,
Тепер месія, матір вашу…
Важко дурість виправляти,
Свою безмозкість і браваду,
Та землю треба захищати,
Свою державу, сучу владу…
15. 06. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2023
Фашизм російський – зло без дна і меж,
Назовні пекло вирвалось з безодні!
Геть гине все в тіні кремлівських веж,
У морі крові тоне світ сьогодні.
Жорстокість та садизм, вселенське зло,
На болотах цих панували вічно.
З сусідом нам таки не повезло,
Минуле наше болісне й трагічне.
Носій фашизму навіть не нарід,
Скоріше стадо, підле, хамовите,
Це вічно п’яний, різношерстий збрід
В крові готовий світ увесь втопити.
Нічого свого! Крадене усе!
Все на крові, брехні, страху, цинізмі!
Їх «РуZZкій мір» усім нам смерть несе,
ГУЛАГ і тюрми, як при сталінізмі!
Це набрід, стадо, виплодки орди,
Людей подоба і страшніше звіра.
Тож пхає рило він до нас завжди,
Така захланна в кацапні натура.
Закінчилася казка про рідню,
Про дружбу теж не може бути мови.
Нам завжди готували западню
Щоби навічно вдіти нам окови.
Тож ця війна за право існувати
В своїй державі, на своїй землі!
Наш шлях один – лише перемагати,
І знищити всю нечисть у Кремлі!
05. 05. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023
Чатує смерть на кожнім кроці,
Я, мамо, в пеклі! Це Бахмут!
Так мало радісних емоцій,
Та треба встояти нам тут.
По нас снаряди, гради, міни
Летять щомиті з трьох сторін,
Від міста вже одні руїни,
А в жилах лиш адреналін!
По своїх трупах лізуть орки,
Спецназ армійський, вагнери,
Кацапські зеки грають в жмурки
На фронт попавши з камери.
Атаки їхні, ніби хвилі,
Та ми для них, як хвилеріз.
Тому біснуються безсилі,
«Смерть ворогам"! – це наш девіз!
У них наказ, міняють дати
І свіжу кидають русню,
Бахмут ніколи їм не взяти,
Зробили оркам западню.
Бої ведуться за кімнати,
Під’їзд будинку чи підвал,
Спочатку кидаєш гранати,
А слідом куль свинцевий вал.
БК* закінчиться, зубами
Будемо рвати горла їм!
А як інакше з ворогами,
Які наш зруйнували дім!?
Земля ця наша, наше місто,
Та ворог не рахує втрат,
Тримає омофор Пречиста
Щоб зберегти життя солдат.
Бої жорстокі та криваві,
Це героїчних звершень час.
Ми служим віддано державі,
В молитві поминайте нас…
*БК - боєкомплект, армійський сленг
05. 04. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2023
Я їду додому, туди де родився…
Вранішнє сонце нам світить у спину,
Шлях цей проліг через всю Україну,
Яку так любив і якою гордився.
Я їду додому, далеку дорогу
Долають зі мною мої побратими,
По духу і зброї, пишався я ними,
Вони супроводять мене до порогу.
Мені довіряли, надійний казали,
Що можна зі мною сходити в розвідку.
Коли ж прилетіла та міна нізвідки,
Навиліт осколки мене пронизали.
Що я повертаюся дома вже знають…
Попереду мене душа полетіла,
Вона відчайдушно трималася тіла,
Та рани з життям несумісні бувають.
В боях не здійснив героїчного вчинку,
Виконував добре солдатську роботу,
Щоденно, постійно, до втоми і поту,
У свято і в будні, і без відпочинку.
Супроводжує сум всю дорогу авто
І мовчать побратими, вслухаючись в дощ,
Зашкарублі серця кровоточать від прощ,
Та питання в очах, - Як не ми – тоді хто?
05. 04. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2023
Так де ж Баканов? - Хочу знати,
Гарант мовчить, як партизан!
Його вже кинули за ґрати,
Чи за кордон утік Іван?
Підозра є, чи ще малюють
Йому відмазку слідаки?
Пів року щось вони мудрують
Сухим щоб витягти з ріки!
Як патріотам, так миттєво –
Підозра, суд, мільярд застави!
А тут, за зраду, пожиттєво,
Під варту взяти всі підстави!
Це ж стільки лиха наробили,
Профану л.х дав порулити,
Клоаку з СБУ зробили,
За це обох треба судити!
Тому питання журналіста
Його взбісило і лякає,
За все прийдеться відповісти,
Він цього з острахом чекає.
17. 03. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023
Смола кипіла в казанах,
Господь на це дивився з жахом,
Що в слуг було у головах?
Він бачив як все стане прахом.
Служили слуги сатані,
Поріддя чортове, та й годі.
Вина їх теж у цій війні,
Є вже здогадки у народі.
Втрамбовані в асфальт життя,
Шляхи до пекла будували…
Жахливі будуть викриття,
Як нас всіх зрадили, здавали…
Страшну ціну за популізм,
За дурість треба заплатити,
Огидний блазня нарцисизм,
Хіба можливо все простити?
Коли рікою кров тече,
В міноборони мародери!
Та слуг чомусь це не пече
Ще й прикривають ці афери!
Уже не смішно навіть тим,
Хто ради слуг горлянки рвали.
Зелений з пекла валить дим.
А ми до дна ще не дістали…
Здається часом, що вже дно,
А потім стукають зі споду…
І це насправді не кіно,
Нема прозріння ще в народу…
16. 03. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023
Боєць дивився ворогам у вічі
І стільки було в погляді зневаги...
У запорожців, в давнину на Січі,
Теж було вдосталь гідності, відваги.
Дивилась смерть кацапськими очима,
Він розумів, життя обірвуть кулі
І до років, що в нього за плечима,
Нових уже не накують зозулі.
Пощади не просив, тримався гідно,
Страху в очах не було навіть тіні.
Він захищав родину, землю рідну,
Промовив гордо: «Слава Україні!»
Оскаженілий ворог від безсилля
Впритул стріляв в беззбройного від люті.
Черговий злочин прояву насилля
І руССкій мір в своїй звіриній суті!
Дивись народе! Пам’ятайте люди!
Герой, який поліг на Полі Слави!
Про нього пам’ять вічно жити буде,
Звання Героя буде від держави.
07. 03. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
Він повернувся на щиті,
Навколішки ставали люди.
Дощу краплинки по хресті
Стікали цівкою, а груди,
Від болю, розпачу, біди,
Стиснуло так, дихнути годі,
З лиця косметики сліди
Щезали при такій погоді.
Страшне обличчя у війни,
Каліцтвом, ранами лякає,
Чатує смерть десь за спини,
Вона черговості не має.
Він ще і дня не воював,
Навчання, полігон, казарма…
З ракет їх ворог обстріляв
Смерть випадкова, що за карма?
Коли вмирав щось шепотів,
Що ворога не бачив в вічі…
Він жити як ніхто хотів
І мрії були чоловічі.
Щось героїчне не вчинив,
На подвиг в буднях не спромігся,
Та на повагу заслужив,
Бо сам собі сказав, - Не бійся!
Хто зброю взяв і став у стрій
Щоб рідну землю захистити,
Навічно в пам’яті людській
Залишаться і будуть жити!
І він на шальки терезів
Поклав життя за Перемогу!
Як мало в світі вдячних слів,
Низький уклін, покійся з Богом.
28. 02 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2023
Багато з вас стикалися з проблемою в мережі Фейсбуку щодо блокування сторінок чи видалення дописів. Така практика поширена у всіх соціальних мережах і направлена на попередження поширення негативної антисоціальної інформації. Це дуже великий за змістом і розміром перелік, має убезпечити інформаційне середовище від поширення усякої гидоти, тобто це певний запобіжник.
Як це працює на практиці. Ви можете розмістити на своїй сторінці будь який матеріал будь якого змісту і його побачить спільнота в межах ваших друзів, тобто як кажуть бульбашки. Якщо ваш допис припав до душі комусь з ваших друзів і він вирішив його поширити, то ваша бульбашка об’єднується з його бульбашкою в межах чисельності його друзів. І так продовжується, так би мовити до безконечності….
Якщо ж своїм дописом ви кого зачепили, тобто він йому не сподобався, то він має право поскаржитися. Для цього вверху допису є три крапки, клацнувши по яких відкриється діалогове вікно і вибирається дія – «Поскаржитися на допис». Клацнувши по цій дії ще раз – відкривається перелік підстав для оскарження. Зверніть увагу, що такі три крапки є і біля кожного коментаря. Тобто можна скаржитися як на допис, так і на коментарі.
Фейсбук (працівники офісу) розглядають отриманий сигнал і приймають рішення щодо відмови чи задоволенні скарги. А ви отримуєте попередження, що ваш допис суперечить встановленим стандартам в частині того-то і видалення, а може ще і блокування сторінки, тобто «бан». А автор доносу отримує своє задоволення.
Але є одне але. Офіс отого фейсбуку, який опікується інформаційним простором серед язичних, розташований в маскві і працюють в ному місцеві язичноволодіючі і вони є, я переконаний, співробітниками ФСБ. Адже соцмережі це безкінечне джерело інформації різноманітного характеру.
Тож вони видаляють і банять будь які дописи в яких є щось негативне, образливе, на їх думку, щодо наших клятих ворогів. В умовах цієї кровопролитної війни, коли українців, катують, ґвалтують, калічать і вбивають, коли третина України в руїнах ми позбавлені навіть права називати речі своїми іменами, бо це зразу розцінюється ними як розпалювання ворожнечі. Абсурд не має меж! Не московіти, своєю пропагандою, своїми кривавими злочинами породжують ненависть, а ми. Та це теж один із способів ведення інформаційної війни. Тому блокується будь який негатив щодо агресора і їх поплічників.
Ще якось зрозуміло коли блокується допис за вживання привичних для нас історично-виразних назв цієї наволочі. Але останнім часом фейсбук вже перепльовує самого себе. Так , буквально вчора я поширив спогад дворічної давності де було два десятка світлин з саду і городу в заголовку якого написав, дослівно – « Фейсбук нагадав яке було у нас мирне, щасливе життя. А потім прийшли асвабадітелі щоб нас від цього всього денаціфіціровать і демілітарізіровать… Та горіть в пеклі і будьте прокляті московіти навіки! Амінь!»
Буквально через пів дня допис вилучили за розпалювання ненависті. Попробуйте самі зрозуміти самі, що вони чим думають. Адже вони вже самі її розпалили так, що ми готові їх на куски рвати…
В одному з віршів я написав, що українці вимагають карати смертю зрадників і злочинців. Вірш видалили, розцінивши це як заклик до насильства. При оскарженні цього рішення виявилось що фейсбук допускає подібні заклики стосовно терористів.
Тому той факт, що Європарламент визнав Росію державою-спонсором тероризму, а Верховна Рада України визнала московію державою-терористом потрібно брати на озброєння при оскаржені подібних рішень.
Оскаржувати такі дії фейсбуку треба однозначно, навіть якщо їх не візьмуть до уваги. Впродовж кількох років підряд я оскаржував видалення з сторінки світлини Степана Бандери і присвяченого свого вірша, ніби то за його співпрацю з нацистами і тероризмом. Врешті-решт фейсбук вимушений був визнати свою неправоту і навіть вибачився, хоч дописи і не відновив. Тож в цьому році, дописів до дня народження провідника(1 січня), блокування і видалення вже не було.
Та враховуючи, що під час війни зросла як кількість дописів, так і їх вилучень, фейсбук обмежив розгляд скарг посилаючись на ковід і зменшення персоналу. Та це відверта брехня. Правда в тому, що кількість дописів проти тої наволочі виросла в рази. Вони просто тупо їх вилучають і не дають можливості оскаржити дії. Тож давайте додамо їм роботи . Направляємо теж активно скарги на дописи, які спрямовані проти України, патріотичних сил, армії, наших символів. Алгоритм дій я описав на самому початку.
І на закінчення, хто ж скаржиться на наші дописи? Якщо ваш допис ніхто з друзів не поширив, то ця наволоч однозначно є в вашому оточенні. Якщо допис поширили, то з чийого оточення сексот сказати важко, та не треба думати, що це хтось з боліт. Він тутешній. Тож можна дати йому вичерпну характеристику, - він з числа тих, кому какая разніца, він не має мізків і є глядачем єдиного телемарафону, молиться на Я не *** бо сам *** так як не може думати, аналізувати та відрізнити де правда , а де брехня. На всіх виборах він голосував за неукраїнські партії і сили. Такі стають ворожими інформаторами і навідниками ворожих ракетних та артилерійських систем, а попавши на окуповану територію стають поплічниками окупантів. Він не висовується і не пожертвував на оборону жодної гривні, а при зміні ситуації одразу під неї підлаштовується. Тому я не бачу абсолютно ніякої різниці між тим, хто наводить ракети на цілі в Україні, і тими хто наводить фейсбук на наші дописи, адже і ракети і фейсбук б’ють по Україні.
14. 02 2023 р. м. Вінниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Вам, напевне, теж доводилось чути від багатьох, що вони не люблять свій день народження. Те саме кажу і я. Адже, що святкувати – те, що ти прожив ще один рік і став ще на рік старшим. В дитячому чи юнацькому віці зрозуміле бажання подорослішати, тож очікування і святкування чергового дня народження, це як здобуття права перейти в інший, дорослий світ, набути певних можливостей. А про те, що виникають не тільки права, а й обов’язки і збільшується особиста відповідальність, хто тоді задумується?
Я народився в середині п’ятидесятих років в селі на Тернопільщині і скільки пам’ятаю своє дитинство, ніхто в сім’ї, родині чи в селі не святкував день народження. Це був інший час і інші традиції. Свята були, як от різдвяні чи Великдень, але їх святкували крадькома, в колі сім’ї чи родини. Діти з нетерпінням очікували дня святого Миколая, коли під подушкою можна було натрапити на якісь цукерки, а якщо повезе то і більш значущий подарунок, а хлопчики ще з нетерпінням очікували на старий новий рік. Цього дня з самого ранку, набравши в торбинку пшениці, треба було «засіяти» сусідів та родичів. Заробітки були не дуже… Сусіди обдаровували посівальників копійками і частенько вони були мідними, бо ж в колгоспі працювали фактично задарма. Зате в домівках родичів можна було отримати і карбованця!
З радянських свят, єдине на яке очікували, це на Новий рік. І це тільки тому, що в школі наряджали ялинку, влаштовували маскарад, роздавали подарунки. Було справді цікаво, галасливо і весело.
А день народження був звичайним днем про який навіть не згадували. Згадували тоді, коли треба було рахувати роки щоб іти в перший клас. В школі теж не було заведено згадувати про дні народження та вітати іменинників. Тож про дитячий вік запитували рідко, частіше питали в якому класі навчаєшся… Тому в першому класі приймали в жовтенята, в четвертому в піонери, а в восьмому в комсомол… А так як мій день народження припадав на літній місяць, то навіть після закінчення восьмирічки і переходу до середньої школи, нічого для мене не змінилося.
Але держава чітко пам’ятала про твій день народження. Одного разу викликають до райвійськкомату та вручають приписне свідоцтво і починають готовити взути тебе в кирзові чоботи і ти розумієш невідворотність процесу. Це не лякало, бо і в дитинстві і в юності це було звичним взуттям. Що цікаво, в армії теж ніхто не питав про день народження і не відзначав його. Пам’ятали про дату призову, бо рахували час до «дембеля».
Але все ж були випадки святкувань днів народження, тобто про них пам’ятали. Одне таке святкування мені запам’яталося і про нього хочу розповісти. Це було десь на самому початку сімдесятих років. Сусідська дівчина, влітку, після закінчення шостого класу, вирішила відсвяткувати свій день народження, тож запросила на цю подію двох сусідських хлопців, на рік старших. Хлопці, як і годиться, вирішили прийти не з пустими руками. Тож придбали в сільському магазині якийсь одеколон, вартістю десь в півтора карбованця. Квіти літом не були проблемою, то ж нарвали цілий букет і десь після обіду постукалися в двері сусідки. Мама дівчинки була в ступорі, її до відому ніхто не поставив. Та швидко отямившись від розгубленості, запросила їх в хату, не тримати ж шановних гостей, а може і майбутнього зятя на вулиці.
Всадовивши гостей за стіл, забідкалася, - Чим же вас хлопці пригостити, я ж не готовилася… Та щось треба… Тож поставила на стіл пляшку самогонки, і стала готовити бутерброди, намастивши хліб смальцем. Ще порізала квашені огірочки і готово.
Я не знаю скільки ті хлопчаки там випили, але в голову їм мабуть таки вдарило. Тож після застілля, як і годиться треба заспівати. Вийшовши на вулицю вони попробували визначитися з репертуаром. Але так як один навчався в місцевій школі, а інший приїхав на канікули з Криму, виявилось що віднайти якусь народну пісню, слова якої були відомі обом, не вдалося. Але в шкільних хорах репертуар один і той же. Тож після декількох спроб народного репертуару, грянуло на все горло «Смело таварищи в ногу». Мама іменинниці почувши, що вони виконують, спробувала закликати їх до хати. Але де там? Хлопці розійшлися так, що їх прийшлося довго вмовляти зайти в хату…
Я свій перший день народження відгуляв по дорослому, в ресторані, після закінчення першого курсу інституту разом з групою. Діватися було нікуди, адже ламати вже усталену студентську традицію я не міг. Та й з тих попередніх святкувань одногрупників було зрозуміло, що це теж у їхньому житті було в такому форматі вперше Але це було щиро, весело і студентам доступно по вартості та вкарбовувалось в пам'ять. Так пригадується, що одній дівчині ми купляли замовлений подарунок і залишилось п’ять карбованців. Під час короткої дискусії, що робити – вручити разом подарунком, чи потратити на пиво, я побачив біля універмагу кіоск де продавались залишки знаменитої моментальної лотереї Спринт, тож вирішив придбати п’ять штук.
День народження ми відгуляли, подарунок вручили, а про отой Спринт забули. Згадав я про нього наступного дня на парах, під час лекції для всього потоку. Тож під час перерви ми і вручили ці лотереї. Вона хотіла заховати їх, щоб розірвати після пар, та де там! Хлопці почали скандувати, - Оля рви! Оля рви! І вона почала рвати… І що не білет то 10 карбованців, рве другий – 5, третій – знову 10… . четвертий -!0, п’ятий – 10… Навколо зібрався цілий натовп, який вболівав, коментував, охав і ахав. На 1976 рік це були зовсім не погані гроші, та ще й у вигляді виграшу. Розрядив цю ситуацію Анатолій, який видав, - А якби вона машину виграла?! Я би повішався!
Сміялися ще довго, що прийшлося викладачеві заспокоювати… А продавець лотерей, видаючи виграш, дивувався такій кількості виграшних білетів і не йняв віри, що це у нього їх придбали.
Наступні етапи життя, як от одруження, народження дітей, працевлаштування, внесли свої корективи по ставленню до дня народження. До свого дня можна було ставитись як завгодно, та дні народження членів сім’ї, проігнорувати уже не можна було ніяк. Якщо я заледве пам’ятав про дні народження родичів, то з кола співробітників чи знайомих пам’ятав лише тих, в кого вони співпадали з певними датами, як от першого квітня, першого січня і т.п. Натомість дружина пам’ятає про дні народження всіх родичів з мого і зі свого боку, всього колективу співробітників та однокурсників, дати одружень і ще багато подібної інформації. Як це їй вдається?
Сценарій святкування дня народження є доволі консервативним та все ж таки з часом змінюється по мірі просування по службі теж. Десь ще на навіть початку двотисячних років було звичним накривати поляну на роботі з усіма атрибутами і це ніким не засуджувалося. Враховуючи, що спроможність співробітників влаштування застілля була дуже різна, я намагався якось обмежити цей процес, наприклад до рівня торту. Та це обмеження трималося не дуже довго. Хтось приносив ще пиріжки, хтось бутерброди і закінчувалося це знову м’ясною нарізкою і як кажуть, - холодцем! І все доводилось починати заново.
По мірі просування по службі змінювався і ритуал. Прийшла мода на так звані фуршети, коли впродовж дня, до обіду, приходили вітати працівники установ, які по роду діяльності були пов’язані з нашою конторою. А в одному з кафе замовлявся обід, куди запрошувались начальники структурних підрозділів і керівники підпорядкованих районних установ.
Чи не найважчим було в цьому ритуалі, це вислухати всі тости і побажання і чути про себе слова який ти най-най! В цих побажаннях було більше стандартних фраз і мало щирості. Вже потім, озираючись на прожите, згадувались слова одного вже покійного керівника обласного рівня, який на такому зібрані сказав присутнім дошкульні і прямі, як дишло, слова: « Я знаю, що ви не до мене прийшли, а до мого крісла!» І це була правда, хоч і гірка.
Але тепер хочу озвучити ще одну думка, до якої я дійшов, - Можна не любити свій день народження, але святкувати треба, в іншому разі будемо зустрічатися тільки на похоронах.
11. 02. 2023 р. Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Завоювання України Єрмаком
В якому році і при кому відбулося?
Чи був він легітимним ватажком? –
Та дати відповідь мені не довелося.
Від сну прокинувся в холодному поту,
Екзамен по історії наснився в школі.
По біології ж питали, - Чи кроту
Для прикриття не треба парасолі?
Це ж треба щоб таке наснилося мені,
Кроти і той Єрмак, підкорювач Сибіру…
А може щось таки є віще в цьому сні
І задля спокою піднести ту офіру*…
*офіра – жін., рідко. Те саме, що жертва.
06. 02 . 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Є велика кішка рись,
Звіра цього стережись!
Прудко бігає, стрибає
Та плямисте хутро має.
І на вигляд ніби кішка.
Тільки величенька трішки.
По деревах лазить спритно,
Проживає досить скритно,
Ловить звірину, птахів
І морозу та снігів
Не боїться ані трішки,
Густе хутро в рисі-кішки.
04. 02. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Буває все у нашому житті,
Невірний крок, чи втнеш якусь дурницю,
А потім час проводиш в каятті,
Збагнути хочеш, як міг помилиться?
В житті у кожного бували помилки
Життя складне, тож можна помилятись,
Але лиш дурні, ідіоти, мудаки*
У скоєнім не хочуть признаватись!
* МУДАК, -а, ч. 1. вульг. Про нудного, набридливого невдаху. 2. заст. Кастрований козел. (/slovnyk.ua)
03. 02. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
Народу захотілось мати слуг, –
Буде прислуга – стане краще жити!
Не сталось так, тож треба перти плуг,
Тепер ще слуг потрібно прокормити…
А слуги ті, усі як на підбір –
Злодійкувате бидло, хамовите
І люд увесь вже мають за ясир,
Тож доки слуг ще будемо терпіти?
02. 02. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
В Мінобороні мародери-пацюки
Під час війни бюджет «пиляли» суки!!!
Немає слів, одні лиш матюки,
Їх каструвати і рубати руки!
Купляли яйця за ціною «фаберже»,
Продукти всі зашкалюють по касі!
Коли ж чинуші нажеруться вже,
Чи влада скаже, що це не на часі???
23. 01. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023
Той ворог, що в Московії, на фронті,
Відомий нам і він нас не страшить.
Страшніше на про владнім горизонті
Удар зненацька в спину получить.
А с*к таких у владі ще чимало,
Та, що дивує, після викриття,
Їх за кордон вже стільки повтікало,
Без суду, покарання, каяття!
Їх випускають крізь «дірки» в кордоні,
Лишають громадянства напоказ,
Ворон око не виклює вороні,
Інакше ті здадуть усіх нараз.
Але отой, хто цей процес курує,
Його ми добре знаємо ім’я.
Нехай тремтить, хай бачить і хай чує, -
Йому втекти не вдасться ні….
15. 01. 2023 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2023
Кажіть мені правду, не треба брехати,
Якою б гіркою не була вона.
Не має потреби її прикрашати,
Бо правда завжди лише тільки одна.
Незручна, пряма і нічим не прикрита,
В народі ще кажуть, що правда свята,
Та часто буває глибоко зарита,
Або на людей нападе сліпота.
Та правди, як шила, в мішку не сховаєш,
В воді не потоне, в вогні не згорить.
Одна із чеснот, тож коли її маєш –
На боці добра будеш світ боронить.
* * *
Але чомусь багато знову стало тих,
Хто каже нам, що правда не на часі,
Негідники вже переходять в лик святих,
Не до вподоби правда біомасі…
06. 01. 2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2023
Війна це будні, кров і піт,
Ні вихідних нема, ні свята
І залишає страшний слід
На тілі та в душі солдата.
Сліди каліцтва і від ран,
Вони соромлячись ховають,
А про душевний біль і стан
Ніколи майже не питають.
Якось не прийнято… Завжди
Лиш те, що зверху помічають,
А ось в душі війни сліди,
Чомусь за рани не вважають.
Їх тисячі, без рук, без ніг,
Відводим погляд винувато…,
З них кожний все зробив, що зміг,
Та навіть більше – був солдатом!
Тому при зустрічі всміхнись,
Для них це важить так багато,
Рукою серця доторкнись,
Даруй душі подяки свято…
30. 12. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022
На нашу долю випала війна,
Її веде рашистська федерація
І нагло бреше в очі всім вона,
Що не війна це, а спецоперація.
Різниця в назві не міняє суть,
Федерація вершина лицемірства.
Там нечистивці, нелюди живуть
І будь-які вчинити можуть звірства.
Казав мені мій тато: «То є дич»!
Непросто це було збагнуть дитині…
Тепер вже внуки знають гасло, клич –
Смерть ворогам і Слава Україні!!!
18. 12. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2022
Війна не п’яна бійка, спонтанно не починається. До війни готуються. Готуються як у військовому плані, так і в інформаційно-пропагандистському. Тож те, що Московія розпочала таку пропагандистську підготовку свого населення до війни було помітно ще до Майдану. Вже тоді розганялася тема боротьби з фашизмом і проводилися мітинги за участю комуняк. З вторгненням на Донбас московіти добавили тему націоналістичних батальйонів. Маховик пропаганди набирав обертів і вже всіх українців, яких спочатку називали украми, хохлами та укропами, в останні роки перейменували на фашистів та нациків. Це був сигнал, що війна неминуча! Але наша влада його вперто не помічала…
Тобто нас, з «братнього народу», перетворили в демонічного ворога, якого треба тільки знищити. І це зробили настільки успішно, що практично всі московіти в це повірили і прийшли на нашу землю війною, сіючи смерть та вчиняючи страшні звірства. Пропаганда це теж зброя і Московія озброїла ненавистю своє населення до зубів.
Ми дивуємось, як так можна було зазомбувати цю людську масу, що вона сліпо вірить всьому, що ллється з телевізора. Та чому дивуватися, якщо в московії всі телеканали є рупорами влади, плюс тотальна цензура та репресивні закони та органи. Все це разом дало результат повного одурманення.
Але ж і ми недалеко від них втекли, якщо тільки коломойські і медведчуковські канали зуміли зазомбувати 73 відсотки електорату. І зробили це настільки успішно, та і сьогодні продовжують це робити, що навіть війна не відкриває їм очі. Електорат не вміє критично мислити, не пам’ятає навіть те, що і як було в Україні в 2014 році.
Давайте дещо згадаємо – на рахунках в казначействі жалюгідні копійки, реальна загроза дефолту, зруйнована економіка, розвалена і деморалізована армія та силовий блок, засилля кацапської агентури, захоплений Крим. Армія воювала в тапочках, а добровольцям громадою скидалися на бронежилет і все решта. А тепер порівняйте це з армією, яку вдалося створити, та озброїти. Та навіть оте армійське привітання - Слава Україні! Героям Слава! – досі в багатьох викликає припадок люті.
А отримання Томосу і створення Православної Церкви України! Це майже як вступ до НАТО! На прикладі боротьби за створення ПЦУ можна зрозуміти, як це було складно зробити навіть в середовищі церкви і святих отців, які йшли торги, боротьба та спротив. Вже навіть після обрання Єпіфанія, Філарет знову збунтувався. А що тоді говорити про реформи в державі, коли треба врахувати інтереси і впливи політиків, олігархів, промосковської частини населення і в умовах війни зберегти країну. І це попри відсутності монобільшості в парламенті!
Вдалося стабілізувати фінансово-економічну ситуацію, позбавитись енергозалежності від Московії, створити міжнародну коаліцію на підтримку України. Це не робиться за один рік!!! Президент не прокурор і не суддя! Тому йшлося про створення такої системи органів влади, яка б боролася з злочинністю та корупцією і не була керована політиками. На жаль по часу це завершити не вдалося…
Тож дивуватися московітам та глузувати з них нема чого. Ми в своїй більшості такі ж самі! І цій більшості основним джерелом інформації є телевізор. Тож саме коломийські та медведчуківські канали зробили все щоб шляхом маніпуляцій та відвертої брехні переконати електорат тому в тому, що п’ятий президент злодій , мародер який обікрав армію, державу та збагатився в десятки разів. Тож яка різниця між цією більшістю та московитами? Різниці немає, бо сприймають все говориться з ящика! І переконати тих і інших неможливо!
При цьому пропаганді вдалося в очах цього електорату знецінити успіхи і досягнення самої України. Та навіть більше, вони стали об’єктами насмішок та глузувань з боку того, хто вирішив балотуватися в Президенти України. Космополіта і манкурта, артиста комічного жанру, який зі сцени принижував та сміявся з українців і України, порівнюючи її з повією, глузував з Голодомору та Томосу, три чи чотири рази ухилився від призову в армію населення обирає главою держави. Це вже не комедія, а трагедія!
Вже перші кроки показали всю його профнепридатність, та навіть більше… Його непрофесіоналізм та призначення на керівні державні посади друзів дитинства, колег по цеху і бізнесу, знайомих і родичів своїх колег призвело до збільшення корумпованості органів державної влади та навіть їх розвалу, що особливо виражено на прикладі СБУ. А це вже злочин! Та спитати нема з кого!
Замість того щоб виділяти кошти на медицину, науку і армію, вони направлялися на сумнівні проекти, розкрадалися і закатувалися в асфальт. В результаті від ковіду померло понад сто тисяч людей на лікування яких не було медикаментів та кисню, а програми переозброєння та виробництва ракетного озброєння були зупинені, як і реформи в армії, яка скорочувалася і недофінансовувалася. Влада вперто ігнорувала попередження про підготовку московітів до нападу, та навіть більше – розмінувала і повідводила війська з небезпечних напрямків. Тепер зрозуміло, що було відомо все – і час нападу, цілі та напрямки! Але щоб цьому протистояти чи протидіяти не було зроблено абсолютно нічого. Ця злочинна бездіяльність президента, а оборона держави це його прямий обов’язок, призвела до страшних жертв, які обчислюються десятками тисяч, якщо не сотнями, руйнувань багатьох міст і сіл, здачі ворогу величезних територій, колосальних економічних втрат.
Якщо скласти всі пазли, то виглядає так, що нас дійсно готувалися здати за пару днів і саме тому московити везли з собою парадну форму. Та армія і народ поламали ворогу їхні плани, як і агентам Московії при владі. Побачивши мужність і спротив армії та народу, країни Заходу, які добре знали що діється всередині нашої влади, стали помагати в цій боротьбі. Помагати не владі, а Україні та її народу.
А влада, прийшовши до тями, "відбивши при цьому штурм диверсійно-розвідувальних груп, покинула барикади на Банковій, підкріпилася мівіною" та почала приймати участь в обороні країни. І один з перших кроків, які вона зробила, щоб убезпечити себе від викриття злочинів, це прибрала з ефіру опозиційні телеканали, створивши так званий єдиний телемарафон. І з того, чия злочинна бездіяльність призвела до страшних жертв та руйнувань, пропаганда ліпить рятівника країни. Аякже, гарно читає з папірця написане та бо не втік!
Але лякає те, що з помилок гарант не поспішає робити висновки. Він і далі тримає біля себе тих, за ким вже давно тюрма плаче, знову нагороджує бойовими орденами дружбанів по цеху, корупціонери та колаборанти безперешкодно тікають через кордон, за надуманими злочинами проти бойових генералів відкриваються кримінальні справи, знову мільярди виділяються на асфальт, а не на озброєння, Баканова (друга дитинства) тихенько звільняють з посади голови СБУ, яку він розвалив і зробив розсадником зрадників без будь якого покарання… Перелік можна продовжити. Тож пропагандисти з коломойських та прихвачених медведчуківських каналів старанно оберігають владу від критики зроблених помилок та викриття злочинів, прикриваючись цинічними словами, що «це не на часі». Тобто злочинців і зрадників у владі будемо шукати та викривати після війни? А зараз нехай вони і далі роблять свою чорну справу.
Тож, коли в соцмережах до дописів з критикою влади читаю в коментарях оте « це не на часі», а ще частіше «а Парашенко что лучше» чи «Порошенко почав війну» і т.п. , то розумію що за рівнем впливу пропаганди на своє населення, ми зовсім не уступаємо московітам. Їхньому «аналогов нет» в пропаганді ми маємо своє «анал-гов», навіть на телеканалі Г+Г є «анал-гав» скабєєвої. Тож в цьому плані ми нічуть не кращі московітів. Адже при чому тут в аргументах Порошенко, коли йдеться про діючу владу і саме її гріхи чи навіть злочини. Як не як, а результати трирічного правління Зеленського, всі ті зашквари його команди, ця війна, мали би відкрити очі на реальний стан справ в державі. Але ні, пропаганда попри все ліпить з нього героя і рятівника держави. А ця роль йому, як артисту, дуже подобається. Роль цю він грає дуже добре, жаль тільки, що вчиться не дуже швидко.
Та попри все є віра в наші збройні сили, впевненість, що ми при підтримці союзників здолаємо клятого ворога, викриємо зрадників, позбудемося корупціонерів та проведемо необхідні реформи для вступ до Євросоюзу і НАТО. Здається до влади нарешті приходить розуміння, що підвалини держави складають – Армія, Мова, Віра! Хочеться вірити, що це і справді так. Як кажуть в народі, - Краще пізно чим ніколи! Та за втрачений час країна заплатила надто дорого!
09. 12. 2022 р. м. Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2022
Зеленій владі цій, на п’єдесталі,
Встановлять знак, увічнити заслуги.
Ні! Не з граніту, бронзи чи то сталі –
Кусок асфальту заслужили слуги!
В крові увесь, кишках, мізках і жилах,
Людські життя закатані асфальтом.
На нас його ця влада положили,
Під ноги постеливши окупантам.
Не оборону, армію та зброю
Готовили на захист України!
Роззброїти і здати нас без бою
Було у планах зрадників країни!
Тепер принишкли і вдають героїв,
Працюють ніби задля Перемоги.
Та дехто знов уроку не засвоїв,
Асфальт кривавий стелить на дороги.
То може годі!? Чом це не на часі
Карати з влади зрадників, злочинців?
Карати смертю, щоб жили у страсі,
Це воля і вимога українців!
05. 12. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022
Пройдуть роки, віки, тисячоліття
І доки люди будуть на землі,
Будемо пам’ятати всі страхіття,
Які чинили з нами москалі.
За звірину страшніші ці ординці,
Їх недарма кацапами назвали.
Цей жах, садизм назавжди українці
На геннім рівні вже запам’ятали.
Одвічний ворог! Ним він був і буде!
Поріддя пекла, плем’я сатани.
Хто їх простить чи злочини забуде,
Теж вчинить злочин! Прокляті вони!
03. 12. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022
Нам Незалежність не подарували!
Ми за державу гинули в боях!
В жорстоких битвах славу здобували,
Кривавим і трагічним був наш шлях.
Не щезли ми, не зникли з мапи світу,
Попри усі зусилля ворогів,
Але згубили стільки того цвіту,
Що українством буйно пломенів.
Історію свою писали кров’ю
В горнилі битв, поразок і звитяг.
Плекали землю батьківську з любов’ю,
Щоб гордо в небі майорів наш стяг.
Козацький дух і прагнення свободи
Вели нас в бій за волю та народ,
Соборність і державності клейноди
Найкращі та найвищі з нагород.
02. 12. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022
Натще серце кохалися так,
Що аж тіло стогнало від втоми
І в екстазі сплелись позаяк,
Ніби нас обєднали судоми.
Серце билось, як зляканий птах,
Кров бурлила і гупала в скронях.
Ненаситно палким був твій пах,
Тіла жар відчував на долонях.
Ти тремтіла, звивалась в руках
І мене обхопила ногами.
Я вмирав, мерехтіло в очах
І впивався у груди губами.
У конвульсіях билась щораз,
Коли піку сягла насолоди.
Спопелив нас кахання екстаз,
Слід засосів був як нагороди.
Я усю тебе випив до дна,
Ти спустошила всі мої сили.
То була божевільна весна,
Нас обох почуття спопелили.
13. 11. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965600
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2022
У всього є початок і кінець,
Нема нічого вічного й не буде.
Нехай той кине слово-камінець
Хто без гріха. Всі грішні, бо ми люди.
Тож не спіши! На мить хоч зупинись,
Згадай своє, подумай теж про вічне
І за померлу душу помолись,
Її життя було не пересічне.
06. 11. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022
У вікнах осінь, а в очах зима,
Хирляві тіні бродять поза тином.
Затерпло в грудях, а душа німа,
Дивує осінь срібним серпантином.
Останні дні примарного тепла,
Тому це літо бабине в народі,
Подобу літа осінь зберегла,
Але в минуле повернутись годі.
Тримає пам'ять кожен день життя,
Років десятки, та це мить по суті.
Та є присутнє дивне відчуття,
Що певні миті все ж таки забуті.
Якісь обличчя, дати, імена
Вже відновити в памяті не можна.
Це винен час та є й моя вина,
Бо мить життя була безцінна кожна.
01. 11. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022
Батьківщина це те, що батьки,
Вклали в душу маленькій дитині.
Це любов до землі крізь віки,
Яку предки донесли донині.
Це не пафос, красиві слова.
Тільки серцем можливо відчути,
Коли в грудях той щем ожива,
Почуття, які вже не забути!
Пам'ять наша про землю і рід,
Про гіркі та щасливі хвилини,
Ця любов - закарбований слід
Приналежності до України!
28. 10. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
Війна, що тліла, спалахнула знову,
Вогнений смерч нас затягнув у вир.
Рвонули бомби тишу світанкову
І розірвали цей примарний мир.
Рознесли геть на друзки, стерли в порох,
Війна кривава вдерлася в наш дім.
Напав вже вкотре споконвічний ворог,
Страшна закономірність в дійстві тім.
Багато хто не вірив, що так буде,
Свята наївність з дурістю навпіл!
Лишень в крові опам’ятались люди,
Коли руїни, страх і смерть довкіл.
Орда кацапська вдерлась в Україну,
Садисти, вбивці і ґвалтівники,
По собі гори трупів і руїну
Рашистські залишають вояки.
Кацап наш ворог! Вічний! Був і буде!
В людській подобі цей палач і кат.
Усім прокляття, хто про це забуде,
Чи заїкнеться, що кацап наш брат.
Це нелюди, народжені у пеклі,
Поріддя і байструччя сатани.
На всіх фронтах ідуть бої запеклі,
Найкращі гинуть дочки та сини.
Страшна війна, жахливі наші втрати
Бій за життя на смерть іде щодня.
Не маєм права в цій війні програти,
А перемиря – нова западня!
Тож без пощади, без жалю, вагання,
На смерть караймо клятих ворогів.
Щоб світ увесь на наше привітання, -
Героям Слава! – Зично відповів.
25.10.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022
«Москву» втопили, підірвали міст,
Кацапським трупом встелені дороги…
Русні добряче прищемили хвіст,
Ще й Путлера підвісимо за ноги!
Плюгаве і огидне, мов хробак,
Буде звиватись, вирячивши очі,
А більшість із цивільних та вояк
Його роздерти на куски захоче.
Безкарне зло - причина нових бід,
Тож людство має добре пам’ятати,
До щенту може спопелити світ,
Недопалок*, якщо не розтоптати!
* Недопалок (рос. Окурок) – Перше прізвисько, яким нарекли Путіна в КГБ, що говорить само за себе, було «Окурок», пізніше «Бледная моль», сьогодні «Ботокс».
08. 10. 2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2022
З дитинства хочеться втекти,
Чимдуж уже дорослим стати,
Але збагнеш лиш згодом ти,
Що це омана у хлоп'яти.
В дорослім віці, коли вже
Піввіку з гаком за спиною,
Спитаєш в себе, – Та невже
Була пора та золотою?!
Збагнеш, – Найкраще що було
І в пам'яті живе роками,
В раю заховане село,
Заснути на руках у мами.
Життя пробігло поміж днів
І тижнів, місяців та роки…
Та хоч на мить я би хотів
Відчути материнські руки.
27. 09. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2022
Сльоза не пече, пропікає!
Не тіло пропалює, душу!
Тебе вже не стало! Немає!
І жить не хотілось, та мушу…
Під серцем, яке так любило
Тебе і цей світ, до нестями,
З любові життя зародилось,
Янгол вселився між нами…
Про тебе він знає багато,
Як вмів ти кохати, любити,
Що тато його був солдатом,
Ти в ньому продовжуєш жити…
23. 09. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2022
Хто не л-х – усім відомо,
Хто не втік – відомо теж!
Це вчинив він так свідомо,
Чи лишив його кортеж?
Бо усіх, як вітром здуло!
Знав гарант наш про війну!
Та сказати нам забули
Цю жахливу новину!
Знали слуги і мовчали
Та сиділи склавши руки.
Ще й в асфальті закатали
«нептуни», «сапсани», – суки!
Самі кажуть, – Про#бали,
Південь весь – Херсон, Каховку.
У полон азовців здали,
А нас звали на «майовку»…
Бездіяльність їх злочинна
Планам ворога сприяла.
Адже саме влада винна,
Що Московія напала.
Якби ворог бачив силу
І готовність воювати,
Що отримає по рилу –
Не посмів би нападати.
Попри задуми ворожі,
Плани всі, договорняки,
Надавали їм по рожі
Наші славні вояки.
Слуги зразу осміліли,
Ніби це їх перемога,
А не втіклого зебіли
Піднесли до рівня бога.
Кров, війна не вчить нічого,
Ллється далі муть з екрана.
Буде наша перемога,
Як забудемо – «Осанна»*!
Не хвалити, а питати
Треба владу про всі кроки,
Дуже добре пам’ятати
Про історії уроки.
А оте, що «не на часі»,
Це лишень лукавство влади,
Бо уже живуть у страсі,
Що розкриються їх зради.
* Оса́нна (івр. הושענות — спаси, ми молимо) — урочистий молитовний вигук (коротка молитва), що первісно була хвалебним вигуком.
20. 09. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2022
З тайги, боліт, пустель, степів і гір
К@Z@пський набрід в Україну преться.
Нам нав’язати хоче руZZкій мір,
Та ворог в крові власній захлинеться.
Звірина сутність тої к@Z@пні,
Посилена брехнею пропаганди,
Бажання збагатитись на війні,
Грабіж і вбивство, як в любої банди.
Ця нечисть з пекла вилізла на світ
Зажерливість немає меж і краю.
Тож смерть Ху#ла в Кремлі, серед боліт,
Заховану в яйці, все ж відшукаєм!
Перетовчемо яйця всі і всім,
"Глазунья" буде, очі аж на лобі!
Небесна кара, хай поб'є їх «Грім»*
Ту нечисть треба знищити в утробі!
* «Грім» (експортна назва) або ОТРК «Сапсан» — український оперативно-тактичний ракетний комплекс з можливістю ураження цілей на дистанції до 500 км.
16. 09. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022
Гарант дуркує, роздає медалі...
Тим, з ким на сцені дуркував разом,
Хто від війни сховався якнайдалі,
І в той же час ні слова про «Азов»…
Всі дружбани «заслужені», «народні»,
Набрались слуги звань і нагород!
Для них не діють заборони жодні,
На це все мовчки дивиться народ.
Про це якби гутарить не на часі,
Базар про це буде після війни…
Постануть слуги в іншій іпостасі –
Вони герої! Винні не вони!
29. 08. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
Не дуже просто президентом бути,
Складніше значно, чим цю роль зіграти!
Якби народ мав клепку це збагнути,
Зробити вибір, розум треба мати.
За все в житті приходиться платити,
А власна дурість найдорожча штука!
Тож сам обрав собі, як будеш жити,
Чому тепер скавчиш і скиглиш, сука?!
11. 08. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2022
епіграми
Дрестович дуже намагався
Хоч трохи владу відбілити.
Але натомість обдристався!
Пора уже бачок той злити!
26. 08. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022
Прийшли к@ZZ@пи, з ними біль і жах,
Садизм, жорстокість, світ яких не бачив.
Горять будинки, жниво на полях,
На землю пекло вивергнулось наче.
Страшна війна, рікою ллється кров,
Найкращі з кращих гинуть із народу.
Та ще ніхто народ не поборов,
Який воює за свою свободу.
Нема страху і розпачу нема,
Є впевненість і віра в перемогу.
На бій священний зве усіх сурма,
Країни світу шлють нам допомогу.
Усі разом здолаємо це зло,
Цей руZZкій мір із смородом рашизму
Нарешті в світі більшості дійшло,
Що саме Кремль є центром тероризму.
Так, він впаде і вже разом із ним
Розсиплеться карткова федерація.
Закінчитись повинно саме цим -
Дерашизація і демілітаризація!
24. 08. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022
Земне життя у клопотах пройшло:
Донька, дружина, мама і бабуся.
Та час добіг і сонечко зайшло,
Збагнути важко, вірити - боюся…
Без тебе враз осиротіли ми.
У щирім смутку друзі та колеги.
По праву ти шанована людьми,
Твоя любов була нам оберегом.
17. 08. 2022 р.
просто епітафія...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022
Не спіши, зупинися на мить,
Подивись на красу, що навколо!
Запитає душа, защемить,
Чому цього не бачив ніколи?
Вічно в клопотах, буднях своїх,
Крім роботи нічого не знаєш.
Та вжитті є ще радість і сміх
Ти життя не живеш, проживаєш…
10. 08. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Свята і грішна, грішна і свята,
Така земна і неземна по суті,
Звабливо-загадкова та проста
Тож почуття вирують на розпутті.
Тому думки, бажання, почуття,
Уже не має змоги вгамувати,
Нема жалю, немає каяття
Коли душа так може покохати.
08. 08. 2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Найкращі з кращих гинуть на війні,
Цвіт нації, герої, патріоти!
Ми ще жахнемось тій страшній ціні,
За перемогу сплаченій і спротив.
Їх тисячі, полеглих у боях,
Життя Вітчизні на вівтар поклали.
Щоб гордо в небі синьо-жовтий стяг
Довіку майорів в промінні слави.
Вони ціною власного життя
Нам зберегли державність і свободу.
Їх прояв героїзму і звитяг
Назавжди буде в пам'яті народу.
Та ще жахнемось, як заслуги їх,
Собі привласнять псевдопатріоти,
Ті, що в тилу, за спинами усіх,
Буде непросто збутися мерзоти.
Потрібно буде кілька поколінь
Щоб відродити генофонд народу,
Оговтатись від жаху, потрясінь,
Позбутися чужинського смороду.
Та ми пройдемо шлях цей до кінця,
Для відбудови рідної країни.
Єднаймо браття волю і серця
Заради перемоги України!
01. 08. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2022
Отрута й жовч в кацапській крові,
Не люди це, а звірина!
Вони плодяться не з любові,
А лиш по п’яні, з "бодуна".
Кацапський дух смердить усюди,
Де слід залишився від лап.
На вигляд, начебто як люди,
На рило глянеш, ні кацап!
Створіння у людській подобі,
Ну, що тут скажеш – кацапня!
В них закарбовано на лобі,
Це ворог наш, а не рідня!
Одвічний ворог, був і буде,
Це пам’ятаймо повсякчас!
Хто їм повірить, чи забуде,
Війну накличе знов на нас.
28. 07. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022
Я обіймів твоїх не пізнав,
Ти мене цілуватись не вчила…
Не запитуй мене, - Чи кохав,
А у себе спитай, - Чи любила?
Нас життя врізнобіч розвело
На роки, та чи навіть десятки.
Вже давненько полишив село,
Лиш світлину зберіг я на згадку.
Чорно-біла світлина, на ній
Ти радієш закінченню школи.
Після було чимало подій
Та побачень не було ніколи.
Той дзвінок, що тоді пролунав,
Так і зветься по праву, - Останній!
Я уперше в житті покохав,
Та признатись не смів у коханні!
24. 07. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
Це не брати і не рідня!
На наше горе, це сусіди.
Захланна, підла кацапня,
Від них усі нещастя й біди!
Це не народ, а звірина,
В своїй жорстокості безмежна,
А править ними сатана
І влада в нього величезна!
Живуть по горло у лайні
Та хочуть щоб усі так жили.
Все на обмані та брехні,
Фашизм у себе відродили.
Ще люто ненавидять всіх,
Це маргінали, шовіністи,
У п’янстві - джерело утіх,
Ґвалтівники, кати, садисти.
По лікті руки у крові,
Живуть розбоєм і війною
Імперський вивих в голові
Не знає світ від них спокою.
Той світ стурбований, а нам,
Як жити поруч з цим рашизмом?
У мізках в них страшний бедлам,
Геть просмерділись шовінізмом.
На нашу землю вдерлись знов,
В вогні палає вся країна
Kaцап нас знищити прийшов,
Весь Схід уже лежить в руїнах.
Іде війна девятий рік,
Вся Україна поле бою,
Вже стільки сиріт та калік,
Вже море крові, сліз і болю!
Нас хочуть знищити дотла,
Тож ми не можемо програти!
І Україна щоб була,
Кацапів мусимо здолати.
Не просто вигнати з землі,
А в чорноземах їх зарити,
Щоби боялися в Кремлі
Щось на подобу повторити!
Обнести наволоч стіною,
Нехай казиться там, конає.
Напоготові держим зброю,
Бо віри кацапні немає.
23. 07. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
По правді слуги про#бали все!!!
Якби не армія, а це Петра заслуга,
Яка на собі весь тягар несе,
То вже б здалася влада недолуга.
Мов шило, правда вилізла з мішка,
Що жодного, для відсічі, не було кроку
І як включили слуги «дурака»,
Хоча про напад знали за пів року,
Та навіть більше, думка є така,
Що нас, по тихому, готовились зливати,
На армію, їх зрадницька рука,
Не піднімалась кошти виділяти.
З кордонів повідводили війська,
Ліквідували, *** мінні загорожі,
Брехлива влада, підла і слизька,
Терпіть не можу бачити їх рожі!
Піариться, це стерво, на смертях,
Так ніби героїзм народу їх заслуга.
Тримаймо браття високо наш стяг,
Ми знаємо ціну продажним слугам
Після війни спитаємо з усіх,
Про зраду кожного, злочинну бездіяльність.
Бо ця війна, це їх конкретний гріх
І кожен понесе відповідальність.
12. 06. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Ненависть, гнів випалюють нутро!
Не можна оркам злочини прощати,
Прокляття наші і ганьби тавро,
Ніколи вже з Московії не зняти!
Звірина суть московської орди –
В жорстокості немає собі рівних.
В історії залишились сліди,
Та це не вчить глухих, сліпих, наївних.
Забули про Батурин і про Січ,
Про Крути, Муравйова, продзагони,
Голодомори – найстрашнішу річ,
Писемності і мови заборони.
Від Соловків і аж до Колими
Устелені простори нашим людом.
Тайга і тундра всіяні кістьми,
Невже пробачим і це все забудем?
Усі жахіття нової війни,
Невинні жертви і страшні руїни,
В боях полеглі дочки та сини,
Це вічний біль і пам'ять України.
Це нова спроба знищити всіх нас,
І Україну з карти світу стерти.
Єдиний вибір в цей трагічний час
Війна на смерть, щоб вільними померти.
Щоб жити й вмерти на своїй землі
Під мирним небом вільної країни,
Тризуб і стяг встановимо в Кремлі,
Як символ перемоги України!
05. 06. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022
5 квітня 2019 року Володимир Зеленський у спецрепортажі «Вперед, на Банкову!» програми «Схеми: корупція в деталях» на запитання журналіста, між ким Зеленський у разі перемоги на виборах розподілить державні посади, що перебувають у сфері впливу президента України, відповів]:
«Не переймайтеся. Кумівства у нас не буде.»
І цю обіцянку він виконав, кумів не керівні посади не призначив, бо які в єврея можуть бути куми? А всіх інших – можна…
Упродовж першого року президентства В. Зеленського понад 30 осіб, які раніше працювали в структурах „Студії Квартал 95“, її дочірніх організаціях, надавали послуги компанії, співпрацювали із В. Зеленським на професійній основі, були знайомими, друзями, родичами В. Зеленського чи його оточення отримали державні посади. Із них 12 безпосередньо працювали в „Студії Квартал 95“.»
Одним з числа цих осіб був Іван Баканов, якого 29 серпня 2019 року Верховна Рада, за поданням президента, затвердила на посаді Голови СБУ.
Народився він в Кривому Розі. Друг дитинства Володимира Зеленського. Вчилися, а потім і працювали разом над різними проєктами, зокрема Студії Квартал-95. З 25 січня 2013 року був керівником ТОВ «Квартал 95», з 27 грудня 2013 — керівником ТОВ «Студія Квартал-95».
З 2 грудня 2017 року до 27 травня 2019 — голова партії «Слуга народу». Під час передвиборчої кампанії керував штабом Володимира Зеленського.[
З президентом України Володимиром Зеленським пов'язує дружба з дитинства — жили в одному під'їзді, проходили навчання у одній школі, а пізніше — у Криворізькому економічному інституті КНЕУ імені Вадима Гетьмана, Зеленський — на юриста, Баканов — на ревізора. 22 травня 2019 року Указом Президента Зеленського № 316/2019 був призначений першим заступником Голови Служби безпеки України 29 серпня 2019 року Верховна Рада затвердила Івана Баканова на посаді Голови СБУ. Лейтенант — звання надано наприкінці травня 2019-го для того, аби він отримав доступ до секретної інформаці, за поданням президента,
Ця інформація про Голову СБУ взята з Вікіпедії і її приводжу тільки для того щоб можна було зрозуміти рівень підготовки і компетентності цієї особи для призначення на цю ключову посаду в сфері безпеки і оборони України. Та це були квіточки! Тепер про ягідки, тобто про наслідки!
Президент Володимир Зеленський позбавив звання генералів колишнього начальника Головного управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України та ексначальника Управління СБУ на Херсонщині.
Про це він повідомив у нічному відеозверненні за підсумками 31 березня.
“Зараз у мене немає часу займатися всіма зрадниками. (Тобто не на часі!) Але поступово всі вони покарання отримають.
Тому вже більше не генерали ексначальник Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Наумов Андрій Олегович та ексначальник УСБУ в Херсонській області Криворучко Сергій Олександрович”, – зазначив президент. І Наумов, і Криворучко мали звання бригадного генерала.
Указом №197/2022 Наумов понижений у військовому званні на один ступінь (тобто тепер він полковник, А чому не рядовий? ), Криворучко – так само за указом 196/2022, але із поясненням “відповідно до Закону України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України”.
Відповідно до указу 195/2022 Криворучка звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області.
Зеленський також наголосив, що “ті військовослужбовці вищого офіцерського складу, яким щось завадило визначитися, де їхня Батьківщина, які порушують військову присягу, дану на вірність українському народу щодо захисту нашої держави, її свободи та незалежності, неодмінно будуть позбавлені вищих військових звань відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних сил України”. Тобто зрадники України, діяльність яких призвела до тисячних жертв, окупації величезної території країни, мільярдних матеріальних втрат «неодмінно будуть позбавлені вищих військових звань»??? Решта ж не на часі!
Андрій Наумов прийшов у Службу безпеки невдовзі після того, як у 2019 році її очолив Іван Баканов. Тобто він приймає на службу в СБУ особу, яка в 2015-17 роках працювала в Генпрокуратурі фактично заступником завгоспа! Вже згодом він очолив напрямок внутрішньої безпеки відомства, в результаті чого Управління ВБ змінило статус на “Головне управління”, що дало тоді його керівнику нові повноваження і вплив у службі і за поданням Івана Баканова президент присвоює звання бригадного генерала! Карколомна кар’єра!
Наумов обіймав посаду начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ до липня 2021 року. Знаковим є те, що Наумов виїхав в Московію буквально за кілька годин до нападу. Як це дозволили особі, яка є носієм секретної інформації?
Сергій Криворучко був призначений на посаду начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області 7 листопада 2019 року. Звільнений з цієї посади указом президента Зеленського від 31 березня (тобто одночасно з пониженням у званні).
Можна тільки уявити, якої шкоди Україні завдали ці особи і яку інформацію злили ворогу. Тож персональну відповідальність за їх призначення повинен нести Голова СБУ. Та знову ж, не на часі!
Тепер новий скандал з очільником СБУ Харківської області. Президент Володимир Зеленський звільнив очільника управління Служби безпеки України в Харківській області Романа Дудіна за недбале виконання службових обов'язків і пообіцяв йому розслідування правоохоронців.
Пряма мова Зеленського: "Провів нараду з керівництвом області, міста. Подякував їм за те, що вони були і залишаються разом з харків'янами, разом з Україною і – що дуже важливо зараз – разом один з одним. У них співпраця на сто відсотків: армія, поліція, мер Харкова, обласна державна адміністріція – всі дійсно працюють на Перемогу і роблять це дуже ефективно.
На жаль, цього не скажеш про місцеве керівництво по лінії Служби безпеки України. Я приїхав, розібрався, звільнив очільника Служби безпеки в області за те, що не працював на захист міста з перших днів повномасштабної війни, а думав тільки про себе особисто. Які мотиви – правоохоронці з'ясують".
Чи не забагато зрадників серед вищих посадових осіб СБУ і чи не є це наслідком недолугої кадрової політики самого Президента. То може, як в тому анекдоті, не треба ліжка в борделі переставляти, а міняти персонал… На жаль не смішно! Іде жорстока війна в якій СБУ повинна відігравати ключову роль в безпеці і обороні держави. Та ці факти, як і виступ Баканова на телебаченні з приводу «признань» Медведчука говорять про інше. І не треба казати про єдність. Єдність повинна бути як в боротьбі з агресором, та і з внутрішніми ворогами. Тож боротьба з ними не може бути не на часі. Це дуже зручне прикриття, щоб потім сказати – «про""бали».
31. 05. 2022 р. м. Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022
«Азов»! Азовці! Лицарі! Герої!
Ваш подвиг вічно житиме в віках!
Ви у смертельнім встояли двобої
Лишень з легким озброєнням в руках.
Історію свою і України
Писали кров’ю в полум’ї війни.
Плоть шматували гради, кулі, міни
Та ми вас не прикрили зі спини.
Зробили все, що було в ваших силах
Та навіть більше, більше чим могли!
Молитви наші вам не дали крила
І від полону вас не вберегли…
Приречені на смерть і на безсмертя,
Вже побували в пеклі на землі,
Не вірю я в рашистське милосердя,
Таких чеснот немає у Кремлі.
Тому благаю, люди, Боже, світе,
Те пекло, крізь яке пройшли вони,
Не дайте ще жахливішим зробити
В страшних катівнях слугам сатани.
***
Повірити не хочу, ця угода,
Щоби Пуйлу обличчя зберегти?
Полон Азову, то йому нагода
Денацифікацію міфічну провести…
18. 05. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2022
Вже місяць травень! Де ж ті шашлики? –
Які усім нам обіцяв гарант.
Це не на часі, – Кажуть речники,
Бо нашу землю топче окупант.
Пустопорожня впевненість гаранта,
В відсутності військових нам загроз
Лунала заспокійливо, як мантра,
В відосиках він досі віртуоз.
Оточення ще більше нас лякало,
Ходили слухи навіть про «кротів»
Їх поіменно часто називали,
Але гарант і чути не хотів…
Верховна рада місяць прогуляла,
Верховний теж відвідав Буковель.
Не готувалась до війни держава,
Бюджет в асфальт закатував картель.
Що це було – безпечність, дурість, зрада?
Це ворог бачив теж і врахував,
Оцю бездарність, бездіяльність влади,
Тож вирішив, що час уже настав.
Саме тому нам правду треба знати,
Як то завгосп чи може то завгар,
Віддав команду не обороняти
І хто та як розмінував Чонгар?
Чому Херсон, Бердянськ і Мелітополь
Обороняв з десяток чоловік?
Чому не захистили Маріуполь
І хто « Азов» на вірну смерть прирік?
І не кажіть, що ще не час питати!
Оте «чому?», це чиїсь смерті, кров!
Нам треба правду достеменно знати,
Не дати владі наламати дров.
Бо виглядало так, що нас здавали,
Була ж якась домовленість в Омані.
Та Збройні сили все це поламали,
Хоч дехто вже сидів на чемодані.
Тож з ухилянта не робіть героя,
Герої справжні – воїни та люди!
Ми не здамося, не складемо зброї
І Україна вічно жити буде!
10. 05. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2022
Чому Херсон змогли кацапи взяти,
Чому був розмінований Чонгар?
Чи не на часі правду про це знати,
Щоб не завдали в спину знов удар?
Чому асфальт катали замість зброї,
Не випускали «Вільхи», «Нептуни»?
Життям і кров’ю сплачують герої
Злочинну неготовність до війни!
Чому про зраду генералів СБУ
Після війни лиш можна говорити?
Той, хто мережу там створив таку
Себе самого мав би застрелити.
Чом Арахамію, Подоляка
Не кинули за селфі те, за ґрати?
Чому в закону не тверда рука
Щоби усіх однаково карати.
Чому, коли було відомо нам,
День нападу і місце та години,
Своєю кров’ю дочкам і синам
Прийшлось тримати захист України.
Отих «Чому», страшних, гірких питань,
Ця влада дуже вперто уникає.
Чимало жде нас ще випробувань
І цей народ на правду право має!
Не може правда бути не на часі
Бо правда, як і віра, то святе!
На часі не померти на Донбасі,
А бути переможцем – я про те!
І Україну захистять герої
Надасть їм правда впевненість і сил!
Для цього нам, ще окрім віри, зброї
Потрібно мати ще й надійний тил!
24. 04. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022
Війна прийшла на нашу землю знову,
Одвічний ворог вкотре вже напав.
Хотів державу знищити і мову,
Та дух повстав наш в полум’ї заграв!
Дух український, прагнення свободи,
Нас в бій за волю і народ веде,
Не залякають смерті, кров, незгоди
До нас звитяга у боях прийде.
В боях кривавих ми гартуєм волю,
Куєм мечі ударами сердець.
За рідний край, дітей щасливу долю
Народ піднявся – воїн і борець.
Тремтить хай ворог і не жде пощади,
Безмежна лють і праведний наш гнів,
Зродилась вже під звуки канонади,
Постала нація в полум’ї вогнів.
Ми українці і у нашім серці
Козацька кров нуртує і бурлить,
Одну «Москву» втопили вже у герці,
До щенту другу треба розвалить!
18. 04. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Другий місяць в вогні Україна палає!
Цей пекельний вогонь спопеляє усе.
Є початок війни, а кінця їй немає
І жахіття страшні новий день принесе.
Цю війну проти нас почали московити,
Зненацька, підступно нанесли удари,
По базах військових, щоби нас роззброїти,
Вбивати безкарно хотіли почвари.
Московити вважали зустрінуть їх радо
І владу ніхто захищати не буде.
Але, що не змогли передбачити гади –
На захист держави піднімуться люди.
Любов до кацапів і їх «руZZкого міра»
Показали ординцям на ділі сповна.
Немає страшнішого, більш хижого звіра,
Як дикого, в рашистській подобі, лайна.
Це нелюди, бидло, це рашистська сволота,
Більш мерзенної, підлої в світі нема.
Затягнути нас хочуть до свого болота
Запрягти до кацапського мріють ярма.
Нас розстрілюють з танків і градів щомиті,
Руйнують лікарні, будинки і школи,
Мільйони вже біженці, а тисячі вбиті,
Цим оркам прощення не буде ніколи!
За вбивства звірячі, грабежі, ґвалтування,
За їх злочинну денацифікацію!
Цинізм зашкалює за тупе намагання,
Війну подати, як спецоперацію.
Та вже навіть незрячі нарешті прозріли,
Кацапи не люди, орда не держава!
Нехай би у пеклі нечестивці згоріли
І канула в Лету* *** кривава.
Ґвалтування і вбивства для нас мають стати,
Навічно, назавжди, до світу скінчення,
Як всім зрозумілі і прості постулати –
Московія ворог, нема їм прощення!
Там нелюди, вбивці, мародери, садисти,
Там збоченці, зомбі, злочинці воєнні
І штибу кацапського рашистські нацисти,
Отруєні люттю імперці скажені.
Намагатись не треба цей набрід збагнути,
Примирення буде, стерпіти прийдеться,
Та як всім показує Батурин і Крути,
Незнищенний ворог невдовзі вернеться.
Це породження пекла, цю імперію зла,
Нам випадає світ позбавити скверни,
Щоби в мирі та щасті Україна жила
Здолаємо все – до зірок через терни**
* Ле́та (грец. Λήθη) — ріка забуття в Аїді. Коли померлий пив з Лети воду, його душа забувала все, що пережила й бачила на землі. Звідси постав вислів «канути в Лету», тобто «піти в небуття, зникнути назавжди». Аїд - підземне царство бога Аїда, куди потряпляють померлі. За давньогрецькими уявленнями в Аїді відбувається суд померлих і їх покарання чи винагорода.
** Ad Astra per aspera - латинський вислів, що в перекладі означає «До зір крізь труднощі». В широкому сенсі вислів означає те, щоб досягти вершин або поставленої цілі треба пройти важкий і часто «тернистий» шлях для її досягнення. Автором вислову вважається Луцій Анней Сенека, давньоримський філософ, поет і державний діяч.
10. 04. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022
Важко віршем, тільки проза і мати!
Жах, що творили рашисти у Бучі!
Цю нечисть потрібно нещадно вбивати,
Горіти вам в пеклі, кацапи ібучі!
04. 04. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2022
Зі Сходу знову, вкотре за віки,
Прийшла орда, як за часів Батия,
Під стольний град на березі ріки,
Щоб захопити древнє місто Київ.
Зробити це хотіли за три дні,
Приготували форму для параду,
Геть знахабнілі, чи такі дурні,
Тож обламали оркам їх браваду.
У власній крові вмились вороги,
І землю вкрили трупом, тисячами,
Ми знищимо цю погань до ноги,
Лунає вже виття над болотами.
Ми в себе вдома, на своїй землі
І нас влаштує тільки перемога.
Хай йдуть по курсу корабля в Кремлі,
Пряма у пекло нечисті дорога!
26. 03. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2022
Цинізм, абсурд, маразм, дебілізація,
В рашистських планах денацифікація.
Було би все резонно в їхнім плані,
Якби її провести в кацапстані!
18. 03. 2022 p.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Рашисти тягнуть Україну на Голгофу
Щоб розіпнути правду на хресті.
За те, що шлях обрала свій в Європу,
За небажання жити взаперті
Цвяхи вбивають, в’яжуть ланцюгами,
Шматують плоть залізом і вогнем,
Страшні жахіття ворог коїть з нами,
Кров з рани б’є гарячим струменем.
У чому гріх, за що нас розпинають,
Кому, яке ми спричинили зло?
Чому напали і за що вбивають?
Чому з сусідом нам не повезло?
Як та орда, яку ще звали іго,
Переродилась з часом на рашизм,
Жорстокішою стала у набігах,
Цинізмом перевершила фашизм.
Вони вважають мають право сили.
На нашім боці правда й молитви!
Під корінь нас століттями косили,
А ми усім наперекір жили.
Та цього разу, взявши в руки зброю,
Ми відірвемо голови в орла,
Назавжди щоб покінчити з ордою
І Україна вільною була!
14. 03. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
Без оголошення війни,
Підступно, підло, як фашисти,
Коли дивились діти сни,
Бомбили Київ наш, рашисти.
Бомбили Харків, Суми, Львів,
Чернігів, Вінницю, Гостомель.
Таки вже Путлер геть здурів
І підписав собі погибель.
Всі ці жахіття бачить світ,
Цинічні про війну заяви,
В яких усе навиворіт,
Цей плід імперської уяви.
Рашизм страшніший за фашизм,
Бо зброю ядерну ще має!
Тому кацапський путінізм
До смерті Захід так лякає.
А нам лякатись нема як,
Бо смерті дивимося в очі.
Тепер нехай тремтить маніяк,
Вже вороння над ним крекоче.
Московію хрестили ми,
Та ми її і відспіваєм!
Не стане наволоч людьми,
Цих московитів добре знаєм!
Тож без вагання і страху
Кремль рознесемо по цеглині.
Ми праведні на цім шляху –
Героям Слава! Україні!
12. 03. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2022
́Народ України! Він неймовірний!
Явив всьому світу силу і міць.
Козацький цей дух, такий непокірний,
Ніхто не приборкав нас силоміць!
Мирний, спокійний до певного часу,
Та воїн живе у кожному з нас
Не буде русні пощади і спасу!
Кацапи! Народ, нена́́́видить вас!
За сльози і кров, горіти вам в пеклі,
Будем голіруч рвати горлянки.
Спротив наш буде ще більше запеклий,
Це клятва уже! Не обіцянки…
Утворення це, що ми породили,
Зведемо зі світу, спалим до тла.
Доста для цього завзяття і сили,
Знищити зовсім імперію зла!
Боявся вас світ, а ми не злякались
Просто, дістали вже нас – москалі!
Ми на могилах героїв поклялись –
Буде наш тризуб на вашім Кремлі!
01. 03. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022
Какая разніца? Так є вона чи ні?
Хто так казав – тікають за границю!
Хто знав чим може це скінчиться – на війні,
Бо розумів і бачив цю різницю!
Впізнати ворога, збагнути хто є хто,
У поміч мова, щоб не помилиться.
Адже кацап, чи навіть кінь в пальто –
Не вимовляє слово ПАЛЯНИЦЯ!
27. 02. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2022
Україна в вогні! Україна палає!
Кров гарячу вбирає наша рідна земля!
Із мокшанських боліт знов орда наступає,
Поневолити хочуть за наказом з Кремля!
Вони нападають з Півдня, Півночі, Сходу,
Йде повсюдно кривава і жорстока війна.
Це священна війна за свій край і свободу,
Вітчизняною стала для народу вона!
Земля під ногами ворогів запалала,
На смертельний двобій піднялись українці!
Ми на своїй землі і це наша держава,
Тут могилу знайдуть ці захланні чужинці.
Тож вбивайте, паліть, без жалю і пощади,
Нехай власною кров’ю захлинеться орда.
З нами Правда і Бог, України заради,
Є рішучість народу, наша воля тверда!
В цій кривавій війні, у смертельнім двобої,
Перемога буде безперечно за нами!
Ради неї вмирають і б’ються герої,
Тож гордись Україно такими синами!
Ми заплатимо кров’ю за нашу свободу
І людськими життями величезну ціну!
Але слава героям та всьому народу,
Що веде вітчизняну і священну війну!
25. 02. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2022
Господь, як хоче покарати –
Спочатку розум відбирає!
Та, що він може відібрати,
Як того розуму немає?
Та що з безмозгими робити?
Хтось закликає до єднання!
Але в дурдомі з ними жити
Нема ні сили, ні бажання…
Із ворогом все зрозуміло!
Що від безмозгого чекати?
Єднатись з дурнем то не діло,
Самому можна дурнем стати!
17. 02. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2022
Лизали блазня аж до блиску
Співун і Дохтор та Гондон!*
Але мабуть, що більше зиску
Дає їм інший гегемон.
Платівку дружно поміняли, –
Ми помилялись, вибачайте!
Лай-но, що вам на верх підняли,
Якось терпіть і доїдайте…
Ні, не отямились потроху,
Перекупили просто їх!
Та хоч призналися, що лохи!
Дивитись стидно! Сміх і гріх!
Одноплемінника євреї
Уже зливають в унітаз!
Ну добре! Хай вони халдеї,
А соромно чомусь за нас!
* Д. Співак, Є. Комаровський, Д. Гордон – публічні особи,
які «рвали» задницю за обрання Зеленського.
12. 02. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022
А в України також дві біди,
Дороги й слуги, бітум їм в печінку!
Тут навіть до ворожки не ходи,
Жахнеться світ, відкривши цю сторінку.
Ковідний фонд закатано в асфальт,
А смерть сто тисяч людських душ забрала!
Та не кричать про це з газетних шпальт
І Мусійчучка лемент не здіймала…
Злодійству цьому прощення нема,
Це мародерство на ковідних смертях!
Давно за ними плаче вже тюрма,
Новин про це чекаю у вістях!
06. 02. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2022
КОНЧА-ЗАСПА
Наприкінці 2010 року Управління соціального захисту, мені, як ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, запропонувало путівку в санаторій Державного управління справами Кабінету Міністрів України «Конча-Заспа». Це були останні числа грудня. Зрозуміло, що це не сезон і на носі Новий рік, тож я вагався. Але цікавість взяла верх, адже в цій місцевості я ніколи не був. Та і статус санаторія зіграв свою роль, хоч це і була так звана смалена путівка.
Грудневий день короткий. Тож коли я прибув в санаторій вже було темно. Поки заселився в одномісний номер на п’ятому поверсі корпусу забудови десь років сімдесятих, то вже і роздивлятися не було чого. Роздивився номер. Досить скромно, навіть бідно, без телевізора і холодильника. Ну холодильник навіщо, я ще розумію – зима. А телевізор на Новий рік, вроді би річ потрібна. Та виявилось, що його можна «придбати» за 300 гривень, сервіс! Тож целофановий пакет з НЗ (недоторканий запас), з домашньою ковбасою виклав на підвіконник, як колись в студентському гуртожитку. Холодильник і камера схову, два в одному. Як не як п’ятий поверх.
Наступного дня рішив було взяти того ящика, та потім подумав. Візьму ящик – буду сидіти в номері. А дай-но спробую пожити без нього. І знаєте, потім не пожалів за своє рішення. Оглядаючи санаторій, виявився, що він вже досить в занедбаному стані і від минулої величі лишилися дещиця. Наприклад в бланках щоденного меню, надрукованими тисячними тиражами на багато років, ще були закладені блюда і продукти тої епохи. Сама санаторна кухня нічим на виділялася, лікувальна база теж не вражала. Можливо це був не сезон і все працювало в скороченому режимі, та й сам санаторій був заповнений заледве на половину.
Можливо саме тому, на період канікул, Управлінням соціального захисту м. Києва були виділені путівки діткам на оздоровлення. Вік діток в цій групі чисельність з 30 душ був в діапазоні 12- 15 років, ну плюс-мінус. Яким чином відбиралися дітки я не беруся стверджувати, але те що вони витворяли, то варто розповісти. Перш за все для того, щоб батьки задумалися над поведінкою своїх чад і їх вихованням. З одного боку це ще дійсно були діти і вели себе відповідно, намагаючись облаштувати ковзанку на схилі пагорба. Вони носили з кімнат п’яти літровими бутлями воду і поливали його. Було видно, що це для них важка ноша, вигинались буквою «Г» або несучи його розкарачившись поміж ніг. Зрештою з цієї затії нічого не вийшло, адже не було розуміння, як саме це треба робити.
З іншого боку це були вже зовсім не дітки, а дозрівші статево недорослі… Персонал санаторію скаржився на їх поведінку і розповідали, що в день заїзду вони скупили в кіосках всі презервативи і що трахаються, як кролики. Я не йняв віри, думав що прибиральниці обмовляють їх, та коли побачив в мішках з сміттям, яке вони виносили з їх поверху ці відпрацьовані засоби, прийшлося повірити. Ще були претензії до виховательок від сантехніків, яким прийшлося прочищати забиту презервативами і прокладками каналізацію. Але що могли зробити ці дві жіночки? Лише просити діток не викидати це все в унітаз…
А одного разу став свідком наступного випадку. Я прийшов на виклик до лікаря, кабінет якого знаходився на тому ж поверсі, який заселили дітками. Сиджу в холі чекаю черги. Поруч на диванах і кріслах тусуються ті ж дітки, напроти сидить вихователька. Тут відкриваються двері, з кімнати виходить дівча, років чотирнадцяти… Розпашіле і погляд з поволокою… Обпирається спиною на стіну та сповзає донизу, демонструючи своєю поведінкою, як її добре. Через хвилину з кімнати виходить доходяга, такого ж віку. Виходить демонструючи на загал який він крутий! Який там стид? Гордість і зверхність! Ще мить і в ці двері заходить наступна пара діток. А від виховательки ані пари з уст…
Той же персонал санаторію розказав, що в сусідстві, зліва, будинок Азарова. Виявилось, що територія санаторію була більша на декілька гектарів. Та якимось чином він її відсудив і побудував там собі хатинку ну і ще пару господарських клунь. А ще виявляється о шостій годині ранку кортеж з Азаровим виїжджає з тієї території і заїжджає в санаторій де він годину плаває в басейні. Кошти на реконструкцію цього непрацюючого басейну виділив теж Азаров. Я потім хотів попасти в той басейн, але де там! Зась! Ось так для одного чиновника мільйони гривень на відновлення басейну і мільйони на його утримання, щоб тільки той сам один годинку поплавав…
Тож ж наступного дня я пішов в розвідку. Територія санаторію була засаджена соснами, яким на той час було вже років 50-60. Фактично це рукотворний ліс. Позаду санаторія була величенька заплава Дніпра. Понад заплавою, по високому обривистому березі в бік хатинки Азарова йшла не широка алейка. Та я вирішив йти навпростець, через ліс. Невдовзі побачив перед собою цегельну стіну десь два метри висоти, а поверх бухти колючого дроту. Звернувши трохи вправо, до заплави, як раптом в мене задзвенів телефон. Це був якийсь невідомий номер. Я натиснув на виклик і почув у телефоні, що я підійшов до охороняємого об’єкту. Я не одразу збагнув що і до чого, то продовжив рух до заплави, щоб вийти на алейку. А тим часом мені почали погрожувати і вимагати, щоб я покинув цю зону.
Аж тепер до мене дійшло, що охорона будиночку має в наявності такі технічні засоби, що дозволяють встановити № телефону і напевно , що й особу. Тож відійшовши від гріха трохи подалі побачив, що окрім колючого дроту є ще камери спостереження, а може і ще якісь прибамбаси. А на льоду заплави я помітив любителів підводного лову, тож це стане моїм наступним походом, вирішив я.
Тож, через пару днів, я вирішив роздивитися як і що ловиться у цій заплаві Дніпра. Залишивши навмисне телефон в кімнаті, я по алейці пішов до хатинки Азарова. В кінці цегляної стін була подоба стежки вниз по схилу. Ступивши на лід і рушив до рибаків. Виявилась, що вони ловлять щуку на жерлицю. В той день щука була не дуже активна, тож був час на спілкування. Особливими уловами вони похвалитися не могли і вважали, що причина цього найнята охорона приватних хатинок. А з льоду відкривався їх шикарний вигляд. Забудова в два три поверхи, тераси, сходи до води, приватні пляжі, причали. Сторожі проживали на території цих маєтків і ставили сіті, тобто браконьєрили. Мені показали дві сітки десь метрів по сто п’ятдесят від ополонки до ополонки. Раз в кілька днів вони її витягують на лід, вибирають рибу, а потім встановлюють на те ж місце. І ніяка міліція чи рибнагляд сюди на виклик не їде.
А на питання про глибину затоки, мені показали вмерзлий неподалік в лід земснаряд. По їх словах він тут працює не перший сезон. Напевне, що і в Азарова невдовзі міг з’явитися приватний пляж. Не встиг! Тільки хто – земснаряд чи Азаров?
Ще запам’яталися мені синички та Новий рік. Коли через якийсь тиждень я поліз до пакету з домашньою ковбасою то був здивований тим, що пакет і ковбаса були нещадно подзьобані. Виглядало це так, як хто стрельнув в нього шротом. Ну просто не пташки, а хижі звірі якісь. Дивувало ще то, що ковбаса була з часником і досить перчена! Як це їм смакувало, чи були голодні такі, чи привикли тут до такого харчу, не знаю. Спочатку навіть було подумав, що це може сойка чи ворона, але на другий день дивлюся, синички довбуть мою ковбасу…
А про Новий рік і його наближення сповістила жахлива канонада. Спочатку почали запускати феєрверки прихильники московитів. Тобто за годину до Нового року за київським часом почало бахкати і стріляти і тривало це хвилин десять-пятьнадцять , не менше. І гучність їх святкувань свідчила, що їх у цій місцині дуже багато. А тут проживали в своїй більшості багаті і впливові люди, урядовці високого рангу. Ось це їх тяжіння до Московії, нам ще потім гукнеться чималою кров’ю.
Після опівночі розпочалася нова, вже за київським часом, канонада. Була вона не менш потужна. Стріляло, гупало, бахкало… Мені подумалось, а що відчуває птаство і звірина в навколишніх лісах? Та хто про це думає?!
Моя відмова від телевізора подарувала мені стільки вільного часу, що я і уявити не міг. Цей ящик забирає в нас не тільки час, а й життя. Тепер до цього треба ще добавити мізки! Він зомбує! І якщо людина не здатна критично сприймати інформацію, то ковтає все, що з нього ллється. Тож вільний час я витратив дуже продуктивно на написання багатьох поезій, що дало змогу по поверненню в Вінницю видати навесні 2011 року другу збірку дорослих поезій «Любов в трьох вимірах». Три виміри, це любов до жінки, землі і батьківщини. Та саме через вірші громадянського спрямування, розміщені в третьому розділі цієї збірки мене було звільнено з роботи. Дотично зачепив я в них того ж Азарова в одному вірші, який починався словами "Кабмін очолює калмик". А Голова Держказначейства Харченко і Азаров були одружені на сестрах. Донесли... Навіть збірку піднесли! Та він і справді по національності калмик. Цей факт чомусь дуже приховувався. Якщо зацікавить, вірш тут, на моїй сторінці розміщений в кінці збірки "Сполох" під назвою "Я за пігмеїв, вашу мать". Ось такий поворот історії.
На пам'ять про перебування в цьому санаторії росте в мене на ділянці магонія падуболиста, вічнозелений листяний кущ. Ця уродженка Північної Америки чудово росла у величезній кількості на території санаторію в сосновому лісі. Мабуть її насіння рознесли пташки, а я подумав що це місцева рослина. Загугліть назву цієї рослини, почитайте, роздивіться світлини і Вам неодмінно захочеться її мати теж. Листяна, вічнозелена…
01. 02. 2022 р. м. Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022
За вибір блазня президентом
Вже перед цілим світом стидно.
Ми так зганьбились цим моментом,
Що страшно навіть і огидно!
Такий тупий! Ну геть без тями!
А нас по ньому світ сприймає!
Що з Україною і з нами?
Господь напевно тільки знає…
30. 01. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2022
Іржання коней чути знов в імлі,
Гуде земля від стукоту копит.
Кричать рашисти в злобі у Кремлі,
Що знищить Україну московит.
Наказу жде стотисячна орда,
Звірине щось присутнє в їх очах.
Війна це завжди смерті і біда,
Та ми вже дали клятву на мечах.
Будемо битись на своїй землі,
Страху нема і не буде жалю.
Відчують лють на собі москалі,
Об їхні кості шаблю пощерблю.
Зубами рвати будемо їх плоть,
Хребти ламати, черепи товкти,
Будемо вирізати і колоть,
За ненависть, нас Господи, прости!
Не просто увірвався вже терпець,
Дамо їм відсіч, бо розплати час!
Щоби прийшов Московії кінець,
Полеглих душі обирають нас.
Не ми почали кляту цю війну,
Та завершити випадає нам.
Ми Україну маєм лиш одну
Щоб передати дочкам і синам
Тому відкиньте сумніви, страхи,
Наповнює серця священний гнів.
Господь пробачить нам усі гріхи,
За знищення одвічних ворогів.
26. 01. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2022
Приснилося. Уже під ранок,
Що ти фартух на голе тіло,
Щоб приготовити сніданок,
Оділа і на диво вміло
Вареники ліпити стала,
Але тобі моя присутність
На кухні тільки заважала...
Я намагався той фартух,
Оті зав’язки розв’язати
І слів твоїх не чув, оглух,
Хотілось груди цілувати!
В обійми взяти і понести,
У них тебе заколисати,
Косу тугу усю розплести
Та цілувати, цілувати…
І ти від моїх поцілунків
Вже вкотре знову знемагала,
Та навіть буркотіння шлунків
Кохатись нам не заважало.
Заснули зморені від втоми
І сниться, не збагнув, що сплю
Ти гола в фартушку отому,
А я вареники ліплю…
Але всіляко ти мішаєш,
Мені сорочку розстібнула,
Мабуть мене ти не кохаєш,
Раз про вареники забула…
16. 01 2022 р.
Світлина з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2022
Ти відьма! Бестія! Чортиця!
У тобі стільки є всього,
Що не можливо не влюбиться!
Злодійка спокою мого!
Забрала все, що було в мене!
Лік часу загубив і сон.
Натомість відчуття шалене,
Я бранець, втрапив у полон.
Тебе це веселить, смієшся,
Приснилась верхи на мітлі,
І недосяжною здаєшся,
Як зорі у нічній імлі.
Ти зваблюєш, принади манять,
На злочин здатний і на гріх,
Іскряться очі, серце ранять
І западає в душу сміх.
У тобі щось таки магічне,
Ти на мітлі, це віщий сон!
І поетично-еротичне
Єство свій скинуло хітон.
Тебе у рамку, чи за ґрати?
Молитись, чи тебе клясти?
Але не можу не кохати,
Хоч знаю, бестія це ти!
12. 01. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2022
Не обирав я президентом лоха!
Зціпивши зуби, терплю третій рік!
Коли вже блазня кінчиться епоха,
Важливо буде – щоби він не втік!
А нам знайдеться, що йому згадати!
Бо що не крок – підозра і стаття!
Довічно засудити і за ґрати,
Та щоб ніхто не вірив в каяття!
В ухвалі суду треба записати
Не стане тут перечити ніхто –
Щодня на піаніно має грати,
Без рук, лиш прутнем, як у шапіто!
10. 01. 2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2022
Якось усе вже втишилось в душі,
Не так, як би хотілось, та вляглося.
Слова в рядках на білім аркуші,
Теж білому, як і моє волосся.
Папір все стерпить, байдуже йому
До слів бентежних, чи палких емоцій.
Все занотує, не спита чому,
Кому послання цих житейських лоцій?
Та я і сам ще й досі не збагну,
Це моя сповідь, чи комусь послання?
Навіщо привідкрив я таїну
Про своє нерозділене кохання.
Навіщо це потрібно та й кому?
Хто мав би це почути, зрозуміти?
Це ніби погляд, погляд у пітьму,
А хтось тебе теж розглядає звідти…
07. 01. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936241
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.01.2022