Мирослав Вересюк

Сторінки (10/906):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10»

МЕНІ ТЕБЕ ВІДВЕРТО ЖАЛЬ, , ,

Навіщо  сльози  і  слова,
Навіщо  згадувать  минуле.
Від  щастя  кругом  голова,
Не  закрутилась.  Промайнули...

Уже  не  місяці,  роки,
Живеш  надією,  страждаєш.
Обсіли  голову  думки,
На  що  надієшся,  чекаєш?

Мені  тебе  відверто  жаль,
Пролитих  сліз,  прожитих  днів.
І  смуток,  як  легка  вуаль,
На  дно  очей  твоїх  осів.
7.07.2008р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2012


РОКИ НЕ ТРЕБА РАХУВАТИ

Опале  листя  вітер  горне,
Немов  роки  перегортає.
Життя  смугасте,  біле  –  чорне,
І  дуже  швидко  пролітає.

Роки,  як  грози,  відшуміли,
На  мене  схожий  внук  зростає.
Давно  вже  скроні  побіліли,
А  серце  спокою  не  має.

Життя  на  осінь  повернуло,
Та  серце  вірити  не  хоче,
Що  все  минає,  чи  минуло,
І  ще  від  пристрасті  тріпоче.

Щемить  від  болю  і  кохання,
Чужому  горю  не  байдуже.
Роки  прожиті  лиш  визнання,
Що  головне  душа,  мій  друже.

Якщо  душа  не  заскорузла,
Любити  здатна  і  кохати,
У  злі  і  злобі  не  загрузла…
Роки  не  треба  рахувати.
20.11.2008р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012


ОЧІ ТВОЇ

Очі  випалюють  душу,
Погляд  висушує  сльози.
Боюсь,  а  признатися  мушу,
Вистуджують  серце  морози.

Розпач  накочує  хвилі,
Вкутує  душу  тривога.
Різниця  років  не  в  силі,
Взяти  кохання  в  облогу.

Очі  твої  –  жаринки,
Темніші  осінньої  ночі.
Сміху  в  очах  іскринки,
В  обійми  піймати  хочу.

Ніжні,  податливі  губи,
Повні  спокуси  і  трунку
Дотик  їх  душу  погубить,
Спасіння  нема,  порятунку.

Душа,  як  розбурхане  море,
До  горла  клубок  підступає.
Ти  радість  моя  і  горе,
Кохання  без  сліз  не  буває.
14.11.2008р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2012


ЯКА КОРИСТЬ З БУЗИНИ? (вибачаюсь за деякі слова, але без них ну ніяк)

На  городі  бузина,
І  в  Києві…  теж!
Пише  пасквіль  вражина́
Дурість  пре  без  меж!

Мав  би  розум  –  був  би  Дуб,
Явір  чи  Осика.
Чи  принаймі,  мав  би  чуб,
Голомоза  пика.

Голомозе  і  страшне,
Кляте  і  завзяте.
Все  спаплюжить,  не  мине
Навіть  те,  що  свя́те.

Напаскудить,  обісре,
Із  лай.ном  змішає.
З  ікон  ризи  обдере,
На́рід  зневажає!

Це  ж  родилося  таке,
Чи  може  продався?
Вовкувате  і  гидке,
Усім  в  душу  всрався.

З  рота  піна,  язиком,
Меле,  як  сказився.
Тож,  чим  жити  гівнюком,
Краще  б,  не  родився!

Яка  користь  з  бузини?
Дрова  нікудишні,
Фарбували  в  ній  штани  -
А  ті  місця  грішні!

Та  й  росте  на  пустирі,
Або  на  руїні.
Не  таких  поводирів
Треба  Україні!

31.10.2011  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339549
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2012


ТАЄМНІ БАЖАННЯ

Припало  сонце  до  грудей,
В  гарячім,  ніжнім  поцілунку,
Які  стидливо  від  людей,
Ховаєш  задля  порятунку.

Подібно  сонечку,  я  теж,
Ласкати  мрію  твої  груди.
Для  ласк  моїх  немає  меж
І  для  фантазій  теж  не  буде.

Рожево-білі,  наче  цвіт,
Такі  звабливі  і  жаданні,
Неначе  випали  з  орбіт,
Щоб  зашарітися  в  коханні.

Казково-ніжні  і  тугі,
Мов  сонцем  яблука  налиті.
І  недосяжно  дорогі,
І  найбажанніші  у  світі.

Піддавшись  дотику  і  ласці,
Рожево-ніжні,  аж  прозорі,
Соски  бутоном,  наче  в  казці,
Замерехтять,  неначе  зорі.

Їх  зацілую,  залюблю,
І  до  нестями  заласкаю.
Губами  боляче  зроблю…
Затерпнуть  груди…  Бо  кохаю!
09.12.2007р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339546
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.05.2012


ТОБІ СПАСИБІ, ЩО ЛЮБЛЮ

Твої    бажання,  почуття,
 Межі  не  мають  і  стиду.
 Мов  вітер  збурила  життя,
 Днів  монотонних  череду.

 Від  поцілунків,  ніжних  губ,
 Від  дотику  п"янкого    тіла,
 Душа  під  звуки  мідних  труб,
 Сміялась,  плакала,  тремтіла.

 Витає  досі  в  небесах,
 По  вінця  впилася  коханням,
 Забувши  біль,  згубивши  страх,  
 Твоїм  піддалася  бажанням.

 Таким  шаленним  почуттям,
 Які  бентежать  душу,  тіло,
 Тобі  завдячую  життям,
 Що  наче  в  вирі  закрутило.

 Тобі  спасибі,  що  люблю,
 Забувши  біль,  згубивши  роки,
 І  відчай,  почуття  жалю,
 Помилок  і  життя  уроки.

 Бентежні,  ніжні  почуття,  
 Ласкають  наче  хвилі  душу.  
 Люблю  тебе,  люблю  життя,
 Біль  не  люблю,  терпіти  мушу.
 25.02.2008р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2012


УКРАЇНЦІ МОЇ!!!

Українці  мої!  По  великому,  білому  світу,
 Не  з  добра  і  щедрот  вас  розсіяла  рідна  земля!
 Розкидало  світом,  українського  всіяло  цвіту,
 Проростає  насіння,  чужа  колоситься  рілля!

 Українці  мої!  Вас  зустрінеш  у  світі  повсюди,
 Непривітна  була  і  гіркою  від  сліз  чужина.
 Лише  праця  і  віра  зуміли  вас  вивести  в  люди,  
 Але  Батьківщина  –  лишилася  в  серці  одна!

 Українці  мої!  Ви  в  четвертому,  п’ятім  коліні
 Зберегли  свою  мову,  навчили  онуків,  дітей.
 Як  же  сталося  так,  що  в  залишеній  вами  країні
 Іноземна  у  вжитку  у  більшості  серед  людей.

 Українці  мої!  Тільки  лиш  у  захланній  Росії
 Ви  цураєтесь  часто  коріння  свого  та  єства.
 Так  було,  коли  учні  зрікалися  свого  Месії,
 Не  зрікайся  коріння,  заради  свого  торжества!

 Українці  мої!  Ви  байдужі  такі,чи  терплячі?
 Та  ж  відчуйте  себе  хазяями  на  рідній  землі!
 Бо  ж  як  діти  малі,  безпомічні  і  ніби  незрячі,
 І  за  вас  все  вирішують  в  Брюсселі,  чи  у  Кремлі.

 Українці  мої!  Ви  лишаєте  рідні  оселі,
 Найчарівніший  край  і  найкращі  у  світі  ґрунти,
 Хто  посіяв  зневіру,  думки  ці  сумні,  невеселі?
 Хто  штовхає  у  спину,  в  чужі,  невідомі  світи?

 Українці  мої!  Ваші  душі  розчахнуті  болем,
 І  по  вінця,  до  краю,  повні  страждань,  гіркоти.
 Тому  і  життя,  так  часто  порівнюють  з  полем,
 Життя  щоб  прожити,  не  поле,  це  вам,  перейти.

 Українці  мої!  Вас  історія  має  навчити,
 Забагато  трагічних  було  і  страшних  сторінок.
 Ви  цю  землю  повинні  у  серці  до  щему  любити,
 І  хай  Бог  вбереже  від  повторення  цих  помилок.

 Українці  мої!  Пам’ятайте  про  славне  минуле,
 Бо  без  нього  не  буде  у  ваших  дітей  майбуття!
 Нашу  назву,  історію,  церкву  –    уже  умикнули,
 Тепер  меншовартості    навіюють  нам  поняття!

 Українці  мої!  Ви  ходили  по  полю  за  плугом
 Коли  інші  у  шкірах,  палили  в  печерах  вогні,
 Ви  сідлали  коня,  поправляли  на  ньому  попругу
 І  співали  гаївки,  як  сонцю  хвалу  та  весні!

 Українці  мої!  Хто  догляне  дідівські  могили?
 В  чиї  руки  потрапить  залишена  вами  земля?
 Хай  Господь  укріпить  вашу  віру,  надію  і  сили,    
 До  священних  могил  повертатися  завжди  здаля.

 Це  ж  бо  наша  земля,  дана  Богом  навіки,  єдина!
 Ми  прадавній  народ,  що  корінням  сягає  глибин…
 Буде  жити  в  віках,    у  сяйві  моя  Україна,
 Полісся,  морів,  степів  і  сивих  Карпатських  вершин!


 09.03.2012  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2012