| Сторінки (10/903): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
На городі бузина,
І в Києві… теж!
Пише пасквіль вражина́
Дурість пре без меж!
Мав би розум – був би Дуб,
Явір чи Осика.
Чи принаймі, мав би чуб,
Голомоза пика.
Голомозе і страшне,
Кляте і завзяте.
Все спаплюжить, не мине
Навіть те, що свя́те.
Напаскудить, обісре,
Із лай.ном змішає.
З ікон ризи обдере,
На́рід зневажає!
Це ж родилося таке,
Чи може продався?
Вовкувате і гидке,
Усім в душу всрався.
З рота піна, язиком,
Меле, як сказився.
Тож, чим жити гівнюком,
Краще б, не родився!
Яка користь з бузини?
Дрова нікудишні,
Фарбували в ній штани -
А ті місця грішні!
Та й росте на пустирі,
Або на руїні.
Не таких поводирів
Треба Україні!
31.10.2011 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339549
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2012
Припало сонце до грудей,
В гарячім, ніжнім поцілунку,
Які стидливо від людей,
Ховаєш задля порятунку.
Подібно сонечку, я теж,
Ласкати мрію твої груди.
Для ласк моїх немає меж
І для фантазій теж не буде.
Рожево-білі, наче цвіт,
Такі звабливі і жаданні,
Неначе випали з орбіт,
Щоб зашарітися в коханні.
Казково-ніжні і тугі,
Мов сонцем яблука налиті.
І недосяжно дорогі,
І найбажанніші у світі.
Піддавшись дотику і ласці,
Рожево-ніжні, аж прозорі,
Соски бутоном, наче в казці,
Замерехтять, неначе зорі.
Їх зацілую, залюблю,
І до нестями заласкаю.
Губами боляче зроблю…
Затерпнуть груди… Бо кохаю!
09.12.2007р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339546
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.05.2012
Твої бажання, почуття,
Межі не мають і стиду.
Мов вітер збурила життя,
Днів монотонних череду.
Від поцілунків, ніжних губ,
Від дотику п"янкого тіла,
Душа під звуки мідних труб,
Сміялась, плакала, тремтіла.
Витає досі в небесах,
По вінця впилася коханням,
Забувши біль, згубивши страх,
Твоїм піддалася бажанням.
Таким шаленним почуттям,
Які бентежать душу, тіло,
Тобі завдячую життям,
Що наче в вирі закрутило.
Тобі спасибі, що люблю,
Забувши біль, згубивши роки,
І відчай, почуття жалю,
Помилок і життя уроки.
Бентежні, ніжні почуття,
Ласкають наче хвилі душу.
Люблю тебе, люблю життя,
Біль не люблю, терпіти мушу.
25.02.2008р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2012
Українці мої! По великому, білому світу,
Не з добра і щедрот вас розсіяла рідна земля!
Розкидало світом, українського всіяло цвіту,
Проростає насіння, чужа колоситься рілля!
Українці мої! Вас зустрінеш у світі повсюди,
Непривітна була і гіркою від сліз чужина.
Лише праця і віра зуміли вас вивести в люди,
Але Батьківщина – лишилася в серці одна!
Українці мої! Ви в четвертому, п’ятім коліні
Зберегли свою мову, навчили онуків, дітей.
Як же сталося так, що в залишеній вами країні
Іноземна у вжитку у більшості серед людей.
Українці мої! Тільки лиш у захланній Росії
Ви цураєтесь часто коріння свого та єства.
Так було, коли учні зрікалися свого Месії,
Не зрікайся коріння, заради свого торжества!
Українці мої! Ви байдужі такі,чи терплячі?
Та ж відчуйте себе хазяями на рідній землі!
Бо ж як діти малі, безпомічні і ніби незрячі,
І за вас все вирішують в Брюсселі, чи у Кремлі.
Українці мої! Ви лишаєте рідні оселі,
Найчарівніший край і найкращі у світі ґрунти,
Хто посіяв зневіру, думки ці сумні, невеселі?
Хто штовхає у спину, в чужі, невідомі світи?
Українці мої! Ваші душі розчахнуті болем,
І по вінця, до краю, повні страждань, гіркоти.
Тому і життя, так часто порівнюють з полем,
Життя щоб прожити, не поле, це вам, перейти.
Українці мої! Вас історія має навчити,
Забагато трагічних було і страшних сторінок.
Ви цю землю повинні у серці до щему любити,
І хай Бог вбереже від повторення цих помилок.
Українці мої! Пам’ятайте про славне минуле,
Бо без нього не буде у ваших дітей майбуття!
Нашу назву, історію, церкву – уже умикнули,
Тепер меншовартості навіюють нам поняття!
Українці мої! Ви ходили по полю за плугом
Коли інші у шкірах, палили в печерах вогні,
Ви сідлали коня, поправляли на ньому попругу
І співали гаївки, як сонцю хвалу та весні!
Українці мої! Хто догляне дідівські могили?
В чиї руки потрапить залишена вами земля?
Хай Господь укріпить вашу віру, надію і сили,
До священних могил повертатися завжди здаля.
Це ж бо наша земля, дана Богом навіки, єдина!
Ми прадавній народ, що корінням сягає глибин…
Буде жити в віках, у сяйві моя Україна,
Полісся, морів, степів і сивих Карпатських вершин!
09.03.2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2012