| Сторінки (10/984): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Я розгубив сонети край доріг,
Коли ховався від себе самого.
Я не просив рятунку ні від кого,
І сам нікого врятувать не міг.
Минули дні. Ступив я на поріг
Землі тієї, що не клята Богом.
Хоч в грудях ще не відцвіла тривога,
Та привид смерті тут я переміг.
Час воскресити люблені сонети,
Час розбудить терцини, тріолети,
Щоб на землі нерідній ожили.
Не вік же буть в безрадісних тенетах,
Ридати, що троянди відцвіли...
Як сталь дзвеніти мусить вірш поета.
Міхась Кавыль
Санэт
Я разгубляў санэты ля дарог‚
Калі хаваўся ад сябе самога.
Я не прасіў ратунку у нікога‚
І сам нікога ўратаваць ня мог.
Мінулі дні. Ступіў я на парог
Другой зямлі‚ ня выклятае Богам.
Хоць у грудзёх ня выцьвіла трывога‚
Ды прывід сьмерці тут я перамог.
Час уваскросіць мілыя санэты‚
Час разбудзіць тэрцыны‚ трыалэты‚
Хай на чужой‚ няветлівай зямлі.
Век не бадзяцца сумнаму па сьвету‚
Плакаць аб тым‚ што ружы адцьвілі...
Стальлю зьвінець мусіць верш паэта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754074
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.10.2017
Завії дум...
Солодкий сум...
І розпач існування...
Куди не йду,
Туди й несу
Священний дар – кохання.
Не я один
Його зустрів,
Не я один щасливий...
Зійди, зійди,
О, дар Богів,
На серць нечулих ниви!
Вогнем святим
Спали жорству
Безжальності і злості;
Засій затим,
Збери врожай,
Розвій за вітром ості!
Завії дум...
Солодкий сум...
І розпач існування...
Куди не йду,
Туди й несу
Священний дар – кохання.
Міхась Кавыль
Салодкі сум
Завеі дум...
Салодкі сум...
І роспач існаваньня...
Куды ні йду‚
З сабой нясу
Дар сьвяты - каханьне.
Ня я адзін
Нясу яго‚
Ня я адзін‚ шчасьлівы...
Зыйдзі‚ зыйдзі‚
О‚ дар Багоў‚
На сэрцаў чорствых нівы!
Сьвятым агнём
Спалі жарству
Бязьлітасьці і злосьці;
Засей зярнё‚
Зьбяры жніво‚
Разьвей па ветру восьці!
Завеі дум...
Салодкі сум...
І роспач існаваньня...
Куды ні йду‚
З сабой нясу
Дар сьвяты - каханьне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754073
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.10.2017
[i]Ґустав Пфлеґер-Моравський[/i]
В серцях буває мертво так,
Як в чорній одхлані,
В них біль, печаль і горя смак
Одні нездолані.
Нещирість ласк підроблених
В те серце крадеться,
А серце, смутком гноблене,
Коханням вабиться.
І в тій солодкій пристрасті,
Де в рай несе любов,
Те серце мертве світиться
І пісню, пісню кличе знов!
Забуту пісню кличе знов!
Antonín Dvořák, Písně milostné:
V tak mnohém srdci mrtvo jest
[i]Gustav Pfleger-Moravský[/i]
V tak mnohém srdci mrtvo jest,
Jak v temné pustině,
V něm na žalost a na bolest,
Ba, místa jedině.
Tu klamy lásky horoucí
V to srdce vstupuje,
A srdce žalem prahnoucí,
To mní, že miluje.
A v tom-to sladkém domnění
Se ještě jednou v ráj
To srdce mrtvé promění
A zpívá, zpívá, starou báj!
A zpívá, zpívá, starou báj!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752016
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.09.2017
Лібрето: Фердинанд Лемер
ДАЛІЛА
Відкрилося тобі серце, як пелюстки
для цілунків аврори!
Та щоб, коханий мій, сльози суши́ть гіркі –
голос твій хай говорить!
Скажи для Даліли, що прийшов назавжди,
скажи ще раз томлінню
ті сердечні слова, що любила завжди!
Ах! Дай відповідь томлінню!
Лий мені, лий мені сп’яніння!
Дай відповідь томлінню!
Дай відповідь томлінню!
Ах! Лий мені, лий мені сп’яніння!
Як ніжиться в полях житній колос тремкий,
що зефір колихає,
так серденько тремтить на голос любий твій –
утішатись чекає.
Стріла, що смерть несе, не так швидко свистить,
як до тебе кохана у обійми летить! У обійми летить!
Ах! Дай відповідь томлінню!
Лий мені, лий мені сп’яніння!
Дай відповідь томлінню! Дай відповідь томлінню!
Ах! Лий мені, лий мені сп’яніння!
Camille Saint-Saëns, Samson et Dalila
Un livret de Ferdinand Lemaire
DALILA
Mon coeur s'ouvre à ta voix comme s'ouvrent les fleurs
Aux baisers de l'aurore!
Mais, ô mon bien-aimé, pour mieux sécher mes pleurs,
Que ta voix parle encore!
Dis-moi qu'à Dalila tu reviens pour jamais!
Redis à ma tendresse
Les serments d'autrefois, ces serments que j'aimais!
Ah! réponds à ma tendresse,
Verse-moi, verse-moi l'ivresse!
Réponds à ma tendresse.
Réponds à ma tendresse.
Ah! verse-moi, verse-moi l'ivresse!
Ainsi qu'on voit des blés les épis onduler
Sous la brise légère,
Ainsi frémit mon cour, prêt à se consoler,
A ta voix qui m'est chère!
La flèche est moins rapide à porter le trépas
Que ne l'est ton amante à voler dans tes bras!
Ah! réponds à ma tendresse!
Verse-moi, verse-moi l'ivresse!
Réponds à ma tendresse! Réponds à ma tendresse!
Ah! Verse-moi, verse-moi l’ivresse
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751645
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.09.2017
Хай скруха самотніх днів
Нікому не буде відома,
Хай чужина, як привид снів:
Прокинувсь –
і знов удома...
Рыгор Барадулін
Хай скруха самотных дзён
Хай скруха самотных дзён
Нікому ня будзе вядома,
Хай будзе чужына, як сон:
Прачнуўся –
і зноўку дома...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749516
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.09.2017
У вишині пустій
тривожно думкам самотнім.
Поет – це такий,
кого зрозуміють потім.
Поезія – непокій,
що шепчеш до неба в гіркоті.
Поет – це такий,
кого зрозуміють потім.
Поезія – водопій
для душ посмаглих в скорботі.
Поет – це такий,
кого зрозуміють потім.
І голос душі тремкий
веде в небеснім польоті.
Поет – це такий,
кого зрозуміють потім.
Валерыя Кустава
У вышыні пустой
У вышыні пустой
трывожна маім самотам.
Паэт - гэта той,
каго зразумеюць потым.
Паэзія - неспакой,
што шэпчаш нябёсам употай.
Паэт - гэта той,
каго зразумеюць потым.
Паэзія - вадапой:
для душаў сасьмяглых дотык.
Паэт - гэта той,
каго зразумеюць потым.
І голас душы парой
кіруе нябёс палётам.
Паэт - гэта той,
каго зразумеюць потым.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749515
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.09.2017
7
Хочу душу я вливати
В квітку лілії незнану,
Щоб могла вона співати
Дзвінко пісню про кохану.
Так, щоб пісня трепетала
Мов цілунок, що не згас,
Що мені подарувала
Мила в той прекрасний час.
8
Стоять зірки на небі
Багато тисяч літ,
І дивляться з печаллю
На себе і на світ.
Прекрасну мають мову,
У ній багато слів,
Та ні один філолог
Її не зрозумів.
А я ту мову маю
У серця глибині –
Коханої обличчя
Граматика мені.
Heinrich Heine
Lyrisches Intermezzo 7,8
7
Ich will meine Seele tauchen
In den Kelch der Lilie hinein;
Die Lilie soll klingend hauchen
Ein Lied von der Liebsten mein.
Das Lied soll schauern und beben,
Wie der Kuß von ihrem Mund’,
Den sie mir einst gegeben
In wunderbar süßer Stund’.
8
Es stehen unbeweglich
Die Sterne in der Höh’,
Viel tausend Jahr’, und schauen
Sich an mit Liebesweh.
Sie sprechen eine Sprache,
Die ist so reich, so schön;
Doch keiner der Philologen
Kann diese Sprache verstehn.
Ich aber hab’ sie gelernet,
Und ich vergesse sie nicht;
Mir diente als Grammatik
Der Herzallerliebsten Gesicht.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745843
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.08.2017
[i](Повертаються Оровез, друїди, барди і воїни)[/i]
НОРМА
Знайшла вже жертву
я для вашого гніву.
Жриця невірна, духовно вбога,
святий завіт забула,
свою вітчизну
і наших предків Бога.
ОРОВЕЗ І ХОР
О, це злочин! Розкажи!
В серцях тривога
НОРМА
Так! Тож вогонь готуйте!
ПОЛЛІОН
О! Милосердя,
Нормо, прошу!
ОРОВЕЗ І ХОР
Скажи нам!
НОРМА
Тож знайте.
(Чи зможу я невинну в моїх
гріхах винити?)
ОРОВЕЗ І ХОР
Хто ця злочинка?
ПОЛЛІОН
Ах! Не кажи!
НОРМА
Я винна!
ОРОВЕЗ І ХОР
Ти! Норма!
НОРМА
Так, Норма. Вогонь розводьте.
ОРОВЕЗ І ХОР
(Від жаху клякну!)
ПОЛЛІОН
(Я сам не свій!)
ОРОВЕЗ І ХОР
Жриця зрадлива!
ПОЛЛІОН
Ви їй не вірте!
НОРМА
Норма правдива.
ОРОВЕЗ І ХОР
(ОРОВЕЗ)
Ох! Сором мій!
(ХОР)
Ох! Жах який!
НОРМА
Яке ти серце розбив і зрадив!
Ця мить жахлива не дасть пощади.
Від мене марно втекти зібрався,
лихий чужинцю, – гнів дожене.
Лиш бог і доля – твої владики,
в житті і смерті єднають нас навіки.
Вогонь священний, що очищає,
нас разом візьме – тебе й мене.
Яке ти серце зрадив!
Ти серце яке розбив!
Ця мить жахлива.
[i](до жреців)[/i]
Лиш я тут винна.
[i](до Полліона)[/i]
Згубив ти серце.
Ця мить жахлива нам прийшла.
Так, вже навіки.
Ця мить жахлива нам прийшла.
Лихий!.. Навіки.
Ах, так! Лихий!
ПОЛЛІОН
Ах! Надто пізно я став це знати!
Прекрасна жінко, тебе я втратив!
У покаяннях любов палає
від безнадії, мов у вогні.
Умрімо ж разом, ах, так, умрімо!
З останнім словом любов нестиму.
Хай смерть вгамує твою ненависть –
все перед смертю пробач мені!
[i](наближаючись до Норми)[/i]
Мене ж ти любиш.
Умрімо разом.
Ах, так! Умрімо.
Ах, пробач же.
Тебе я втратив,
прекрасна жінко!
Пробач же, пробач же!
Тебе я втратив,
прекрасна жінко!
Мій гріх тяжкий!
ОРОВЕЗ І ХОР
(ОРОВЕЗ)
О, стань собою –
нам мужність дати!
Твій батько хоче тобі сказати,
що це безумство, що це неправда,
що дивні речі говориш ти!
Наш Бог суворий тебе тут чує,
стоїть безмовно і грім гамує,
це знак для тебе, це знак правдивий –
тебе карати вогнем не йде!
(ХОР – Сопрано, тенори)
О, стань собою –
нам мужність дати!
Твій батько хоче тобі сказати,
що це безумство, що це неправда,
що дивні речі говориш ти!
Наш Бог суворий тебе тут чує,
стоїть безмовно і грім гамує,
це знак для тебе, це знак правдивий –
тебе карати вогнем не йде!
Ах! Ні! Карать вогнем не йде!
Ах! Ні! Карать вогнем не йде!
(ХОР – Баси)
О, стань собою –
нам мужність дати!
Твій батько хоче тобі сказати,
що Бог наш суворий
тебе карати вогнем не йде!
ОРОВЕЗ І ХОР
Нормо! Ах! Нормо! Мов же щось!
Чом з уст твоїх ні звуку?
НОРМА
[i](тремтить і кричить)[/i]
Небо! Як же діти?
ПОЛЛІОН
Ах! Горе їм! О, муки!
НОРМА
[i](повертаючись до Полліона)[/i]
Як наші діти?
ПОЛЛІОН
О, муки!
[i](Норма, наче вражена якоюсь думкою, прямує до батька.
Полліон з тривогою спостерігає за рухами Норми
та Оровеза.)[/i]
ОРОВЕЗ І ХОР
Нормо, ти винна? Мов же!
НОРМА
Так! Винна я лиш перед Богом.
ОРОВЕЗ І ХОР
Грішна!
НОРМА
[i](до Оровеза)[/i]
Послухай.
ОРОВЕЗ
Геть іди.
НОРМА
[i](намагаючись відвести його вбік)[/i]
Ах! Послухай!
ОРОВЕЗ
О, біль гіркий!
НОРМА
[i](тихо до Оровеза)[/i]
Я мати...
ОРОВЕЗ
[i](вражений)[/i]
Мати!
НОРМА
Ах, тихше мов.
Клотильда дітей сховала.
Ти забери їх, щоб варвари
в неї дітей не знайшли.
ОРОВЕЗ
Ні! Ніколи! Йди! Кинь мене!
НОРМА
Ах! Отче! Ах! Отче!
Чуй голос мій!
[i](Стає на коліна)[/i]
ПОЛЛІОН
О, біль гіркий!
ОРОВЕЗ І ХОР
О, жах який!
НОРМА
[i](все ще тихо до Оровеза)[/i]
Ах! Хай не стануть жертвами
[i](здушено)[/i]
за цю мою провину!
Ах! Хай цей цвіт не згине
так рано і без вини!
Діти ж твоєї крові,
Май жаль до них в любові!
Ах! Отче, ти милість май, май жаль до них!
Ти милість май, май жаль до них!
Ти милість май, май жаль до них!
ПОЛЛІОН
Безтямна вже.
Так, уже.
ХОР
Плаче, молить!
Що чекає?
Мольбу небо не приймає!
Треба цей вінок здійняти (здійняти),
Покрив смерті дати їй!
Так, плаче!..
Що чекає?
Мольбу небо не приймає!
Треба цей вінок здійняти (здійняти),
покрив смерті треба їй!
Йди в вогонь, хай твої страждання
храм очистять від злодіяння.
Нечестива, нечестива, смерть на ній!
Вже смерть на ній! Вже смерть на ній!
НОРМА
Отче, ти плачеш?
ОРОВЕЗ
В печалі серце.
О, небо, тут любов!
Ах, так! Печаль! Печаль! Дочко!
Чи втішуся коли?
Не зможу я!
Ах! Йди вже, невірна!
Все обіцяю! Так! Ах, так!
Печаль! Печаль! Дочко!
Чи втішуся коли?
Не зможу я!
ПОЛЛІОН
Боги! Боги! Ах, так!
Боги! Ах, так! Боги!
Ах, не благаю!
Я з радістю в вогонь оцей піду!
Не благаю!
Боги! Боги!
Це так? Ах, так! Ах, так!
Боги! Ах, так! Ах, так!
Ах, не благаю!
Я з радістю в вогонь оцей піду!
НОРМА
Плач і прости!
Ах! Ти прощаєш!
Твій плач правдивий.
Більш не благаю. Іду щаслива.
Ах, не благаю.
Ах, ні! Ах, не благаю.
Я з радістю в вогонь оцей піду!
Отче, ах, отче!
Ти обіцяєш?
Ах! Ти прощаєш!
Твій плач правдивий.
Більш не благаю. Іду щаслива.
Ах, не благаю.
Ах, ні! Ах, не благаю.
Я з радістю в вогонь оцей піду!
[i](Друїди огортають Жрицю чорним покривалом.)[/i]
ОРОВЕЗ
Йди, невірна!
НОРМА
[i](ідучи, оглядається ще раз)[/i]
Отче, отче!
ПОЛЛІОН
Твій вогонь, о Нормо, мій теж!
Ми там будем в любові вічній святій!
НОРМА
Отче, прощай!
ОРОВЕЗ
[i](дивиться на неї)[/i]
Прощай!
Лити сльози
має право батько твій!
[i](Полліона і Норму ведуть на вогонь.)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745710
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.08.2017
4
Лиш гляну в глиб твоїх очей –
Щезає біль і сум ночей;
До уст устами притулюсь –
Від щастя дужим я роблюсь.
В обіймах лагідних твоїх
Я лину в небо від утіх;
А скажеш: «Я тебе люблю!» –
Умить печальні сльози ллю.
5
Обличчя люблене твоє
Мені тривожні сни дає –
Привітне, ніжне, неземне,
Але поблідле і сумне.
Багрянець на устах палкий,
Та смерть лиш дасть цілунок свій –
Небесне світло згасне вмить,
Що в дорогих очах горить.
6
Твоя щока мою торкне –
Тектимуть сльози наші спільно;
Серця з’єднаються в одне
І зблисне полум’я всесильне!
Коли ж від наших сліз струмки
В сердець вогонь полинуть,
Тебе обнімуть мої дві руки,
Щоб міг я в любові згинуть!
Heinrich Heine
Lyrisches Intermezzo 4-6
4
Wenn ich in deine Augen seh’,
So schwindet all mein Leid und Weh;
Doch wenn ich küsse deinen Mund,
So werd’ ich ganz und gar gesund.
Wenn ich mich lehn’ an deine Brust,
Kommt’s über mich wie Himmelslust;
Doch wenn du sprichst: ich liebe dich!
So muß ich weinen bitterlich.
5
Dein Angesicht so lieb und schön,
Das hab’ ich jüngst im Traum gesehn;
Es ist so mild und engelgleich,
Und doch so bleich, so schmerzenbleich.
Und nur die Lippen, die sind roth;
Bald aber küßt sie bleich der Tod.
Erlöschen wird das Himmelslicht,
Das aus den frommen Augen bricht.
6
Lehn’ deine Wang’ an meine Wang’,
Dann fließen die Thränen zusammen;
Und an mein Herz drück’ fest dein Herz,
Dann schlagen zusammen die Flammen!
Und wenn in die große Flamme fließt
Der Strom von unsern Thränen,
Und wenn dich mein Arm gewaltig umschließt –
Sterb’ ich vor Liebessehnen!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745013
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.08.2017
1
У травні місяці чуднім,
Коли бруньки розкрились,
В моєму серці молодім
Кохання пробудилось.
У травні місяці чуднім
Коли пташки співали,
Про почуття я їй признавсь,
Що серце розривали.
2
Ростуть пахучі квіти
Зі сліз, що я зронив,
Мої зітхання линуть
У солов’їний спів.
Якщо мене, дитино, любиш,
То квіти всі твої,
І під вікном співати будуть
Для тебе солов’ї.
3
Я сонце, голубку, троянду, лілею
Хотів огорнути любов’ю своєю,
Тепер вже не хочу – кохаю одненьку
Маленьку, гарненьку, дівчину ніжненьку;
Вона джерело для любові моєї,
Як сонце, голубка, троянда й лілеї.
Heinrich Heine
Lyrisches Intermezzo 1-3
1
Im wunderschönen Monat Mai,
Als alle Knospen sprangen,
Da ist in meinem Herzen
Die Liebe aufgegangen.
Im wunderschönen Monat Mai,
Als alle Vögel sangen,
Da hab ich ihr gestanden
Mein Sehnen und Verlangen.
2
Aus meinen Thränen sprießen
Viel blühende Blumen hervor,
Und meine Seufzer werden
Ein Nachtigallenchor.
Und wenn du mich lieb hast, Kindchen,
Schenk’ ich dir die Blumen all’,
Und vor deinem Fenster soll klingen
Das Lied der Nachtigall.
3
Die Rose, die Lilie, die Taube, die Sonne,
Die liebt’ ich einst alle in Liebeswonne.
Ich lieb’ sie nicht mehr, ich liebe alleine
Die Kleine, die Feine, die Reine, die Eine;
Sie selber, aller Liebe Bronne,
Ist Rose und Lilie und Taube und Sonne.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2017
Що за тривога в ніч таку буремну душить?
Чому гойдаються оголені тополі?
Те, що ламає, гне, гілля ворушить,
і той, хто молиться, хто охкає від болю,
на мить замовкне і застогне знов.
Душа десь недалеко гине щира?
Чому ворожим став лісний покров
І Оріон блищить над нами як сокира?
У ніч таку, мабуть, лиш змовники не сплять,
пожежа всюди невгасаюча палає,
і самогубці на путі по смерть стоять...
– Що бачить він? Чому не приспішає –
вже третіх півнів спів пропав в імлі!
Чекай! Як свище вітер між дротами...
Чому хропуть так коні, злякані і злі,
і що за крик такий – женеться хтось за нами?
Та не принцеса я, ти не володар доль людських,
ми не шукаєм скіпетр і корону,
нас за чуже життя не мучить гріх,
указ не носим царський ми й для трону
не проливаєм безневинну кров...
Крізь сльози, що застигли на очах відкритих,
схопити прагнем тінь, що кинула любов,
і щастя міражі мінливі впокорити!
Елисавета Багряна
Безумие
Каква тревога в тази ветровита нощ души?
Защо така се люшкат голите тополи?
Какво се кърши и събаря, и руши,
и кой тъй охка, плаче и се моли,
за миг замлъкне и застене пак.
Наблизо тука някой ли умира?
Защо гората се заканва като враг
и Орион блести над нас като секира?
В такава нощ, навярно, заговорниците бдят,
неугасимите пожари се разгарят,
самоубийците решават своя път...
– Какво се взира той? Защо не кара –
пропяха вече третите петли!
Как свири вятър в жиците... Почакай!
Защо пръхтят конете, сепнати и зли,
какъв е този вик, преследва ли ни някой? –
Но аз не съм принцеса, ти – владетел и деспот,
не искаме ни скиптри, ни корони,
не ни тежи грехът за ничий взет живот,
не носим царски хрисовул – не гоним
и никому не ще мъстим в света...
Ний тръгнахме, с очи разтворени и влажни,
да уловиме – сянката на любовта,
да спрем – на щастието кулите миражни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
Аж за три брами замкнена я нині,
і на вікні моїм чорніють ґрати,
душа, як птах, не може тут літати –
вона до сонця звична й широчіні.
Подули весняні вітри привітні,
в них голоси закличні чую ясно.
Та мій вогонь, не розгорівшись, згасне
у темряві темниці безпросвітній.
Розбий замки, що їх іржа покрила!
Дай путь мені крізь темні коридори!
Мене не раз у простір неозорий,
до сонця, піднімали вільні крила.
І звуки щастя трепетні у небо
із серця струменітимуть піснями...
– Ти чуєш за потрійними замками
мій здушений гарячий зов до тебе?
Елисавета Багряна
Зов
Аз съм тук зад три врати заключена
и прозореца ми е с решетка,
а душата волна, волна птица в клетка,
е на слънце и простор научена.
Пролетни са ветровете полъхнали,
чувам гласове призивно ясни.
Моя плам непламнал ще угасне
в здрача на покоето заглъхнали.
Рзатроши ключалките ръждясали!
Дай ми път през тъмни коридори!
Не веднъж в огрените простори
моите крила са ме понасяли.
И ще бликнат звукове ликуващи
от сърцето трепетно тогава...
- Но зад тези три врати, сподавен,
моя пламнал зов дали дочуваш ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2017
Погасли розпущені коси
короткої травня зорі.
І чисті зірки, наче роси,
мов сльози, заблисли вгорі.
Розтали легенькі хмарини,
і небо зробилось без дна.
Сповивши імлою долини,
там ніч панувала одна.
Накинувши хустку туманів,
ступала вона по землі,
над світом, заснулим до рання,
розкинула руки свої:
сплела сині привиди-тіні
між темних кленових комлів,
і місяця коси промінні
сипнула на морок полів.
Збудила таємні розмови,
шум-шерхіт густої трави,
вела з хором жаб перемови,
заплакала криком сови.
До серця людського поволі
вужиськом слизьким підповзла,
колишні, забуті вже, болі
з безодні наверх підняла.
В одних пробудила, навмисне
свій полог піднявши тяжкий,
лиш розпачу пекло зловісне,
а в інших – дивний супокій.
Натальля Арсеньнева
Ноч
Загасьлі апошнія косы
кароткай маёвай зары.
I чыстыя зоры, як росы,
як сьлёзы, зазьзялі ўгары.
Растаялі лёгкія хмары,
і сталася неба – бяз дна.
Спавіўшы імглою абшары,
там ноч панавала адна.
Акрыўшыся хусткай туманаў,
ступіла яна на зямлю,
над сьветам, паснулым да рана,
раскінула ўладу сваю:
спляла сіняватыя сьцені
між цёмных кляновых камлёў,
і месяца косы-праменьні
сыпнула у цемру палёў.
Збудзіла зноў ночныя змовы,
шэпт-шэлех густое травы,
ўзьняла з жабім хорам размовы,
заплакала ў плачы савы.
Да сэрца людскога паволі
вужакай сьлізкой падпаўзла,
старыя, забытыя болі
з прадоньня узноў узьняла.
Збудзіла ў адных, не іначай,
як важкай крануўшы рукой,
найгоршае пекла распачы,
а ў іншых – дзіўны супакой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743867
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.07.2017
Крилом зорі махнуло рання...
Було вночі щось, не було,
А вже струн сонячних звучання
До краю серце налило.
Серце, співай
Про ясний край,
Де більше радості
Ніж люті,
Де сонячність,
Де молодість
Пісні співає
Незабуті.
Душа в залізо не закута,
І я буваю тільки рад,
Коли гостить в ній світлий смуток –
Моїй любові менший брат.
Про щастя шепче зрозуміло,
Про біль, загублений в імлі,
Що почуття не зачерствіли,
Як хліб, забутий на столі.
З-під варти пам’ятників стлілих
Встають, неначе оберіг,
Травою встелені могили
Вздовж світлих сонячних доріг.
Серце, співай
Про любий край,
Про тих, що так
Як ми любили,
Що йшли у бій
І запал свій
За наше щастя положили.
Міхась Багун
Сэрца сьпявае
Крылом зары ўзмахнула раньне...
Было што ў ноч, ці ня было,
А струнай сонечных іграньне
Да краю сэрца наліло.
Сэрца, сьпявай
Пра ясны край,
Дзе болей радасьці,
Чым злосьці,
Дзе сонца ёсьць,
Дзе маладосьць
Сьпявае песьні
Маладосьці.
Душа ў жалеза не закута,
І я бываю толькі рад,
Калі ў ёй госьціць сьветлы смутак—
Любові шчырай меншы брат.
Ён шэпча мне пра шчасьця веліч,
Пра боль загублены ў імгле,
І што пачуцьці не ўчарсьцьвелі,
Як хлеб, забыты на стале.
З-пад варты помнікаў падгнілых
Устаюць, як сьлед апошніх змог,
Травой укрытыя магілы
Абапал сонечных дарог.
Сэрца, сьпявай
Пра любы край,
Пра тых, што так,
Як мы, любілі,
Ішлі што ў бой
І галавой
За шчасьце нашае плацілі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743865
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.07.2017
НОРМА
Ти в руках моїх нарешті,
і ніхто не зніме узи.
Я лиш зможу.
ПОЛЛІОН
Не поможе.
НОРМА
Я так хочу.
ПОЛЛІОН
І як же?
НОРМА
Слухай:
Своїм Богом, дітьми своїми
поклянись мені, що віднині
Адальджизу ти забудеш,
з вівтаря (з вівтаря) манить не будеш.
Цим життя я тобі врятую,
щоб ти зник (щоб ти зник) з моїх очей.
Клятву!
ПОЛЛІОН
Ні! Цього не чую.
НОРМА
Клятву! Клятву!
ПОЛЛІОН
Ах! Краще вбий!
НОРМА
Знаєш лють мою ти краще,
аніж власну.
ПОЛЛІОН
Так, кинджалом покажеш
НОРМА
Заколю дітей я наших
цим кинджалом!
ПОЛЛІОН
Боже! Що кажеш?
НОРМА
Так! Кинджал для них я брала.
Глянь же, глянь, яка я стала!
Не убила, та скоро зумію
учинить жахливу цю дію.
Що я мати, умить забуду,
бо страждання печуть мене.
ПОЛЛІОН
Ах! Жахлива! Що ж, батька груди
цей кинджал не обмине!
Дай для мене.
НОРМА
Тобі?
ПОЛЛІОН
Щоб мертвим (щоб мертвим) впав один я!
НОРМА
Сам на світі?!
Сотні, сотні римлян ваших
будуть мертві, будуть вбиті.
Й Адальджиза...
ПОЛЛІОН
Вона?
НОРМА
Що присягу зламала...
ПОЛЛІОН
Яка ж ти люта!
НОРМА
Адальджиза прийме муки –
на вогні вона помре! Так! Так помре!
ПОЛЛІОН
Дам життя у твої руки,
лиш її ти пожалій!
(Лиш її ти пожалій!)
НОРМА
Молиш врешті?
Облудний! Вже пізно.
Смерть її – тобі страждання!
Так! Смерть її – тобі страждання!
Просять очі твої слізно,
та твій біль, її ридання
можуть врешті вас зробити
так нещасними, як я!
(Так нещасними, так нещасними,
так нещасними, як і я!)
ПОЛЛІОН
Ах! Тобі приємні болі!
Плач мій буде невпинний!
(Плач мій буде невпинний!)
Віддаю тобі я долю,
та врятуй мені невинну!
Досить, досить тяжко мстити –
тут біля тебе смерть моя!
(Досить, досить, досить, досить!
Тут біля тебе вже смерть моя!)
НОРМА
Смерть її – тобі страждання!
ПОЛЛІОН
Ах! Тобі приємні болі!
НОРМА
Ні! Смерть її...
ПОЛЛІОН
Ти страшна!
НОРМА
...тобі страждання!
ПОЛЛІОН
Віддаю тобі я долю,
та врятуй мені невинну!
НОРМА
Просять очі твої слізно,
та твій біль, її ридання
можуть врешті вас зробити
так нещасними, як я!
ПОЛЛІОН
Ах, жорстока!
НОРМА
Так нещасними!
Врешті, врешті нещаснми, як я!
Нещасними!
Врешті, врешті так нещасними, як я, як і я.
Як я, як я, як я, як я.
ПОЛЛІОН
Досить, досить, досить болю –
біля тебе смерть моя!
Досить, досить тяжко мстити –
біля тебе смерть моя, моя!
Тут смерть моя, тут смерть моя!
Дай же кинджал цей
НОРМА
Рішишся? Дай пройти!
ПОЛЛІОН
Кинджал дай, кинджал дай!
НОРМА
Сюди, служителі й жреці! Поспішайте!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743004
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.07.2017
Сцена 8
КЛОТИЛЬДА
[i](Входить поспіхом)[/i]
Наш храм святий споганив
Римлянин підлий.
У житлі святому
Між служниць непорочних був він узятий!
ОРОВЕЗ І ХОР
Римський воїн?
НОРМА
(Що чую? Невже там він був?)
ОРОВЕЗ І ХОР
Його ведуть нам.
[i]Сцена 9
(Входить Полліон в оточенні озброєних галлів)[/i]
НОРМА
(Так, він це!)
ОРОВЕЗ І ХОР
Полліон!
НОРМА
(Помста прийшла нарешті.)
ОРОВЕЗ
Мерзенний нечестивцю, як ти насміливсь
перейти грізний поріг священний?
Розбудити Ірмінсула гнів?
ПОЛЛІОН
Убий тут! Та не питай даремно.
НОРМА
[i](відкриваючись)[/i]
Я мушу вбити.
Всі станьте вбік.
ПОЛЛІОН
Що бачу? Норма!
НОРМА
Так, Норма.
ОРОВЕЗ І ХОР
Візьми священну зброю,
Мстися за Бога!
НОРМА
Так, візьму!
[i](бере кинджал з рук Оровеза і
зупиняється)[/i]
ОРОВЕЗ І ХОР
Тремтиш ти?
НОРМА
(Ах! Я не можу.)
ОРОВЕЗ І ХОР
В чому річ? Чому спинилась?
НОРМА
(Я можу мати жаль?)
ОРОВЕЗ І ХОР
Убий же!
НОРМА
Я мушу допитати,
Чи там була служниця, котру дурив він,
чи його помічниця,
що її схилив на цей гріх найтяжчий.
Йдіть же всі звідси!
ОРОВЕЗ І ХОР
(Що на думці?)
ПОЛЛІОН
(Тремчу весь.)
[i](Оровез і хор виходять. Храм стає
порожнім).
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743003
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.07.2017
Сцена 6
[i]Храм Ірмінсула. Збоку жертовник друїдів.[/i]
НОРМА
Він прийде знов.
Так. Бо я маю віру до Адальджизи.
Він прийде знов. Покірний,
повний каяття, коханий.
О! Солодка мрія
ту хмару, що чорніє,
з мого чола зганяє.
І сонце сяє
так, як у ті щасливі дні,
у дні любові.
[i](Увійшла Клотильда)[/i]
Клотильдо!
КЛОТИЛЬДА
О, Нормо! Мужньою будь!
НОРМА
Що мовиш?
КЛОТИЛЬДА
Бідна!
НОРМА
Розказуй! Розказуй!
КЛОТИЛЬДА
Марно з плачем Адальджиза
просила.
НОРМА
Невже я мала до неї віру?
Мене лишила
і, в горі своїм прекрасна,
злому зрадникові потай явилась.
КЛОТИЛЬДА
Знову прийшла до храму.
Тужна, невтішна,
благає взяти її присягу.
НОРМА
А він що?
КЛОТИЛЬДА
Украсти її поклявся –
з Божого храму навіть.
НОРМА
Зрадник себе так славить.
Та моя помста спинить.
І крові, крові римлян, ось тут
потечуть потоки.
[i](Норма підбігає до жертовника і стукає три рази у щит Ірмінсула).[/i]
Сцена 7
[i](Зі всіх сторін поспішають Оровез, друїди, барди і жриці. Норма піднімається на жертовник.)[/i]
ОРОВЕЗ І ХОР
[i](Зсередини)[/i]
Божа бронза лунає!
[i](Всі виходять на сцену)[/i]
Нормо! В чім річ?
Бо щит Ірмінсула залунав –
що за накази шле він на землю?
НОРМА
Битву, помсту, погибель.
ОРОВЕЗ І ХОР
До миру ще недавно
ти схиляла друїдів.
НОРМА
Тепер до помсти,
смерті, злоби страшної.
Пісні співайте грізні – наш клич до бою!
Битва, битва!
(Битва, битва!)
Крові, крові! Розплати!
(Битва, битва!
Битва, битва!
Крові, крові! Розплати!)
Гибель, гибель!
ОРОВЕЗ І ХОР
Битва, битва! В лісах цих сьогодні
стільки воїнів, як і дубів.
Скоро, наче ті звірі голодні,
скочим ми на страшних ворогів!
Крові, крові! Ці гальські сокири
будем римською кров’ю мочить!
І над вод їх розбещених виром
смерті булькотом кров зазвучить!
Гибель, гибель! Ненависть! Розплата!
Хай звершиться вона розпочата.
Наче колос серпами пожатий,
будуть римлян шеренги лежати.
Кігті вирвані, зламані крила –
так орел цей на землю впаде.
Щоб синів своїх бачити силу,
Бог наш променем сонця іде.
ОРОВЕЗ
Обряд свій сповниш, Нормо?
Можеш жертву назвати?
НОРМА
Це буде скоро.
Ось цей вівтар жахливий
без жертви ще не був.
Та що за шум там?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742958
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.07.2017
ОРОВЕЗ
[i](увійшовши)[/i]
Звитяжці, до вас прийшов я,
хотів вам звістку принести дочасно!
Ваш гнів, жагу прекрасну,
що в грудях так клекоче,
я підтримать хотів,
та Бог не хоче.
ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ
Як так? Ліси священні
цей проклятий проконсул не покине?
У Рим не кличуть?
ОРОВЕЗ
Ще більш безжалісним буде
проконсул, що прибуде
на місце Полліона.
ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ
А Норма що ж?
Нам знову вона порадить мир?
ОРОВЕЗ
Про намір Норми я марно дізнавався.
ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ
Та що ж робити?
ОРОВЕЗ
Для долі чоло схилити,
розійтися, підозру не викликати,
серце ж хай палає.
ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ
Знов прикидатись?
ОРОВЕЗ
Тяжко жити – я знаю.
[i](розлючено)[/i]
Ах! Під Риму ярмом щоденним
теж я прагну (теж я прагну)
зброю підняти!
З нами небо не хоче стати,
Тож ми мусим (тож ми мусим) почекать.
ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ
Ах! Так! Прикиньмось – це нас врятує,
та наш гнів нехай нуртує.
ОРОВЕЗ
Криймо в серці гнів священний –
Рим про нас тоді забуде.
Прийде день, так, вогонь розбудить –
буде страшно (буде страшно) він тут палать.
ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ
Смерть для Риму, як до зброї
дасть сигнал святий вівтар!
Ах! Так! Прикиньмось – це нас врятує,
та наш гнів нехай нуртує.
Смерть для Риму, як до зброї
дасть сигнал святий вівтар!
(ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ-Тенори)
Смерть для Риму, як до зброї
дасть сигнал святий вівтар!
Ах! Так! Прикиньмось – це нас врятує,
та наш гнів нехай нуртує.
Смерть для Риму, як до зброї
дасть сигнал святий вівтар!
Та прикиньмось, бо ми мусим почекать.
Та прикиньмось, бо ми мусим почекать.
Так, прикиньмось!
(ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ-Баси)
Смерть для Риму, як до зброї
дасть сигнал вівтар!
Дасть сигнал святий вівтар!
Смерть для Риму, як до зброї
дасть сигнал святий вівтар!
Та прикиньмось, бо ми мусим почекать.
Та прикиньмось, бо ми мусим почекать.
Так, прикиньмось!
ОРОВЕЗ
Тож прикиньмось, так,
бо ми мусим почекать!
Прийде день, вогонь розбудить –
буде страшно він палать!
Та прикиньмось, бо ми мусим почекать.
Та прикиньмось, бо ми мусим почекать.
Так, прикиньмось!
[i](Виходять)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742957
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.07.2017
[i]Пустинне місце біля друїдського лісу, оточене ярами і прірвами.
В дальньому кінці озеро. Через озеро перекинутий кам’яний місток.
[/i]ХОР: ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ
Він ще там!
Не кинув табір!
Звідти чути пісні до бою,
гуркотню, розмови, шум,
бряжчання зброї,
тріпотіння прапорів.
Нас ця завада
не зупинить, не здолає.
Ми ждемо, ми ждемо.
Нас ця завада
не зупинить, не здолає.
У мовчанні серце знає –
час для битви вже назрів!
(ХОР: ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ - Баси)
Він ще там!
Не кинув табір!
Звідти чути
розмови, шум (розмови, шум),
бряжчання зброї,
тріпотіння прапорів.
Нас ця завада (нас ця завада)
не зупинить, не здолає.
Нас ця завада
не зупинить, не здолає.
Ми ждемо, ми ждемо.
Нас ця завада
не зупинить, не здолає.
У мовчанні серце знає –
час для битви (час для битви) вже назрів!
У мовчанні серце знає –
час для битви (час для битви) вже назрів!
Час для битви вже назрів!
У мовчанні ми ждемо –
час для битви вже назрів!
У мовчанні час для битви,
час для битви вже назрів!
Час для битви вже назрів!
У мовчанні ми ждемо –
час для битви вже назрів!
У мовчанні час для битви,
час для битви вже назрів!
У мовчанні
час для битви вже назрів!
У мовчанні
час для битви вже назрів!
У мовчанні.
(ХОР: ГАЛЬСЬКІ ВОЇНИ - Тенори)
Не кинув табір (свій табір)!
...пісні до бою,
гуркотню, розмови, шум.
Гуркотню, бряжчання зброї,
тріпотіння прапорів.
Нас ця завада (нас ця завада)
не зупинить, не здолає.
Нас ця завада
не зупинить, не здолає.
Ми ждемо, ми ждемо.
Нас ця завада
не зупинить, не здолає.
У мовчанні серце знає –
час для битви (час для битви) вже назрів!
У мовчанні серце знає –
час для битви (час для битви) вже назрів!
Час для битви вже назрів!
Ми ждемо.
Нас ця завада...
Ми ждемо. Нас ця завада
не зупинить, не здолає.
У мовчанні час для битви,
час для битви вже назрів!
Час для битви вже назрів!
Ми ждемо.
Нас ця завада...
Ми ждемо. Нас ця завада
не зупинить, не здолає.
У мовчанні час для битви,
час для битви вже назрів!
У мовчанні
час для битви вже назрів!
У мовчанні
час для битви вже назрів!
У мовчанні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742678
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.07.2017
АДАЛЬДЖИЗА
[i](входить з острахом)[/i]
Гукала, Нормо?
[i](вражена)[/i]
Чом тобі так страшно зблідло лице?
НОРМА
Блідість це смерті.
Весь сором мій тобі відкриваю.
Тільки прохання маю –
слухай і зроби так,
якщо жалю гідна
ця нестерпна печаль
моя довічна.
АДАЛЬДЖИЗА
Все, усе обіцяю.
НОРМА
Дай клятву.
АДАЛЬДЖИЗА
Клянуся.
НОРМА
Слухай – звільнити хочу
я це повітря від мого земного
тут існування. Та не можу взяти
діток з собою.
Тобі ввіряю.
АДАЛЬДЖИЗА
Дітей! Мені ввіряєш?
НОРМА
Ти веди їх в табір римський до батька –
його назвать не смію.
АДАЛЬДЖИЗА
О! Що ти просиш?
НОРМА
Мужем тобі хай буде;
В час смерті все прощаю.
АДАЛЬДЖИЗА
Мужем? Ніколи!
НОРМА
Його дітьми я, (його дітьми) заклинаю.
Їх візьми, (візьми) з собою,
Захисти, тримай рукою,
Не прошу їм честі й слави –
дітьми будуть хай твоїми;
Лиш прошу – ти не зоставиш
їх у рабстві, зовсім чужими.
Пам’ятай – з-за тебе зрадив
і покинув він мене.
Адальджизо, хай зворушить
серця біль цей мій тебе.
(Адальджизо, хай зворушить
серця біль цей мій тебе.)
АДАЛЬДЖИЗА
Нормо! Нормо, ах, будеш матір
ти кохана ще для мене.
Маєш діток.
Ах! Ні! Ах, ні! Ніколи
не покину я цю святиню!
НОРМА
Ти ж клялася.
АДАЛЬДЖИЗА
Так, клялася.
Щоб зробити добро для тебе.
Піду в табір, де мій милий,
і про всі твої страждання
жаль, що ти в мені збудила,
йому скаже на прощання.
Ти надійсь – любов без краю
знову буде клекотіти.
В його серце, я це знаю,
Норма знову увійде!
(Ти надійсь, до нього в серце
Норма знову увійде!
Ти надійсь, до нього в серце
Норма знову увійде!)
НОРМА
Щоб благати?
Ах, ні! Ніколи! Ах! Ні!
АДАЛЬДЖИЗА
Нормо, скорися.
НОРМА
Ні! Більш ні слова.
Вийди. Йди.
АДАЛЬДЖИЗА
Ах, ні! Ніколи! Ні! Ах, ні!
Глянь же, Нормо, ось тут безпечні
милі дітки твої обоє!
Ах! Май милість до них сердечну,
як до себе (до себе) жалю нема!
НОРМА
Ах! Чому, чому мене нещасну
робите в цей час слабкою?
В тому серці, що скоро згасне,
більше жалю й надій нема!
АДАЛЬДЖИЗА
Глянь же, дітки ось твої обоє,
милі дітки, ах, поглянь на них!
Глянь же, Нормо, ось тут безпечні
милі дітки твої обоє!
Ах! Май милість до них сердечну,
як до себе жалю нема!
Ах! Собі нема!
Як до себе жалю нема!
НОРМА
Ах! Чому? Ах! Чому ви робите?
Ах! Чому? Ах! Чому мене нещасну
робите у цей час слабкою?
В тому серці, що скоро згасне,
більш жалю і надій нема!
В тому серці, що скоро згасне,
надій нема!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах, примирися!
НОРМА
Залиш мене! Вже твій він.
АДАЛЬДЖИЗА
Ще твоїм буде.
НОРМА
А ти?
АДАЛЬДЖИЗА
Любила. Тепер душа,
як друга, не забуде.
НОРМА
О, юна діво! Що далі?
АДАЛЬДЖИЗА
В храм віднесу печалі,
чи разом із тобою я
в небо навік піду.
НОРМА
Так. Я згодна. До мене йди.
Любов я дружню знайду.
НОРМА І АДАЛЬДЖИЗА
Так, аж до смерті буду
подруга вірна з тобою.
Можем сховатись ми всюди
тут на землі обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
немов з твоїм одне.
(НОРМА)
Так, аж до смерті (до смерті) буду
подруга (подруга) вірна з тобою.
Можем сховатись (сховатися) ми всюди
тут на землі (на землі) обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
немов з твоїм одне.
(Мов з твоїм одне.
Мов з твоїм, мов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.
Ах! Так! Так! Ах!
Так, аж до смерті, до смерті буду
подруга, подруга вірна з тобою.
Можем сховатись, сховатися ми всюди
тут на землі, на землі обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
немов з твоїм одне.
Мов з твоїм одне.
Мов з твоїм, мов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.)
(АДААЛЬДЖИЗА)
Так, аж до смерті (до смерті) буду
подруга (подруга) вірна з тобою.
Можем сховатись (сховатися) ми всюди
тут на землі (на землі) обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
мов з твоїи одне серце.
(Немов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.
Ах! Так! Так! Ах!
Так, аж до смерті, до смерті буду
подруга, подруга вірна з тобою.
Можем сховатись, сховатися ми всюди
тут на землі, на землі обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
мов з твоїи одне серце.
Немов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.)
[i](Виходять)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742125
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.07.2017
У метушні життя
вихрилися події.
Багато змарнував –
у серці сум і жаль...
До мене повернись,
молю тебе, надіє,
під Мендельсона вальс
веди на білий баль.
Зустріну, може, там
я фею чародійну?
Удача і любов
вернуться знов мені...
Тож завітай хутчій,
моя свята надіє,
і розбуди мене
від прикрих, тужних снів.
А поки – туга й біль...
Куди ж я їх подіну?
У серці назавжди
невже мені носить?
До мене поспішай,
рятуй мене, надіє,
устигнеш може ти –
і руку подаси...
Віктар Леаненя
Надзея
У мітусні жыцця
кружыліся падзеі.
Я нешта загубіў, –
у сэрцы сум і жаль…
Вярніся да мяне,
малю цябе, надзея,
Пад Мендэльсонаў вальс
вядзі на белы баль.
Сустрэну, можа, там
разбуджаную фею?
Удача і любоў
мне вернуцца ізноў…
Дык завітай хутчэй,
шчаслівая надзея,
І абудзі мяне
ад горкіх, сумных сноў.
Пакуль – туга і боль…
Куды я іх падзену?
У сэрцы назаўжды
няўжо мне іх насіць?
Спяшайся да мяне,
ратуй мяне, надзея,
Паспееш, можа, ты, –
руку мне падасі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738644
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.06.2017
Навіть у мрійливі
зоряні ночі
світлі вірші йти
на серце не хочуть.
Їм не хватає
чистої віри.
Їм не хватає
намірів щирих.
Їм не хватає
білого снігу.
Їм не хватає
срібного сміху.
Їм не хватає
цілющого вітру.
Їм не хватає,
буває, повітря.
Ось і в цю зорну ніч,
повну зажури,
вірш появляється
хмурий.
Алесь Пісьмянкоў
Нават у мройныя...
Нават у мройныя
зорныя ночы
сьветлыя вершы
прыходзіць ня хочуць.
Ім не хапае
чыстае веры.
Ім не хапае
ўзьнёслых намераў.
Ім не хапае
белага сьнегу.
Ім не хапае
звонкага сьмеху.
Ім не хапае
гаючага ветру.
Ім не хапае,
бывае, паветра.
Вось і сёньняшняй
зорнаю ноччу
верш нараджаецца
змрочны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738643
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.06.2017
Спливає дим –
Усе згоріло,
Лиш залишився
Присок білий.
А ми над ним,
Іще гарячим,
Навряд чи
В розпачі заплачем.
Спливає дим
До зір, безплотний.
Не знав, що дим
Такий гіркотний.
Алесь Пісьмянкоў
Расстаньне
Сплывае дым –
Усё згарэла.
Адно застаўся
Прысак белы.
I мы над ім,
Яшчэ гарачым,
Наўрад ці
Роспачна заплачам.
Сплывае дым
I засьціць зоркі.
Ня знаў, што дым
Настолькі горкі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738464
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.06.2017
Зелена трава
помарнілою стала,
І темною
світла зробилась вода,
І гуси у небі
прощально кричали,
Немовби їх гнала
велика біда.
Цей крик їхній ніч
над землею носила,
І син мій маленький
не змружив повік,
Аж раптом тихенько
спитав він про крила:
– Татусю,
де крила подів чоловік?
І довго
мовчав я печально,
Не знав, що
сказати в той час...
А гуси над нами
кричали прощально,
Кружляли
і
кликали нас.
Алесь Пісьмянкоў
Зялёныя травы пажухлымі сталі
Зялёныя травы
пажухлымі сталі,
I цёмнаю
светлая стала вада,
I дзікія гусі
расстайна крычалі,
Нібыта іх гнала
якая бяда.
Іх крык усю ноч
над зямлёю насіла,
I сын мой маленькі
не змружыў павек,
Ён раптам ціхенька
спытаўся пра крылы:
— Тата,
дзе крылы падзеў чалавек?
Я доўга
маўчаў вінавата,
Пакуль не прыдумаў
банальны адказ...
А гусі расстайна
крычалі над хатай,
Кружылі
і
клікалі нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738463
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.06.2017
Збудився з жахом, безголосий –
Пропала музика в душі.
Не чую музики у лісі,
Не чую і в небесній висі,
Мені ж ви кажете:
«Пиши».
Сам Бог мовчить, стиснувши губи,
Я, видно, досить нагрішив...
Не шле диявол слово згуби,
Мені ж ви кажете:
«Пиши».
Дивлюсь тривожно на дорогу –
Там днів байдужих табуни.
Багато не прошу я в Бога:
Верни їм музику,
верни!
Алесь Пісьмянкоў
Прачнуўся з жахам, безгалосы
Прачнуўся з жахам, безгалосы –
Прапала музыка ў душы.
Ня чую музыкі ў бярозах,
Ня чую музыкі ў нябёсах,
А вы мне кажаце:
«Пішы».
Сам Бог маўчыць, падцяўшы вусны,
Відаць, я многа награшыў...
Ня шэпча д’ябал слоў спакусных,
А вы мне кажаце:
«Пішы.»
Гляджу з трывогай на дарогу.
Па ёй брыдуць глухія дні.
Я не прашу у Бога многа:
Вярні ім музыку,
вярні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738254
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.06.2017
У дитинстві –
білий сніг.
У юнацтві –
чистий сміх.
У дитинстві –
неділя.
У юнацтві –
надія.
Чисто було
від снігу.
Світло було
від сміху.
Де сніг,
неділе?
Де сміх
поділи?
Алесь Пісьмянкоў
У маленстве
У маленстве –
белы сьнег.
У юнацтве –
чысты сьмех.
У маленства –
нядзеля.
У юнацтва –
надзея.
Чыста было
ад сьнегу.
Сьветла было
ад сьмеху.
Дзе сьнег,
нядзеля?
Дзе сьмех
падзелі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738253
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.06.2017
Приснився вірш – не вірш, а два рядки.
Човна уламок сплив із дна ріки,
І почорнілу крутить вир траву.
З уламком я до берега пливу.
Прокинувсь. День тривогою пропах,
І два рядки – гіркота на губах.
Міхась Стральцоў
Присніўся верш
Присніўся верш – не верш, а два радкі.
Абломак лодкі ўсплыў са дна ракі,
І кружыць вір счарнелую траву.
З абломкам лодкі к берагу плыву.
Прачнуўся. Дзень трывогаю прапах,
І два радкі гаркотай на губах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738183
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.06.2017
Поєднай початок і кінець –
Світло піде в пам’яті глибини,
Щоб із них, неначе промінець,
Блиснули минулого хвилини.
То не просто знов початий біг.
То життя – майбутнє і прожите,
Так у грудні відчуваєш сніг,
Так крізь промінь відчуваєш літо.
Але ж в них і дім сирітських бід,
Нота співу, що не має змісту,
Плин ріки, закований у лід,
Контури гілля дерев без листу.
Ми відчуть їх можем – не вернуть
У бутті доступно-недоступнім,
Їх, що в дні однаково живуть, –
У минулім, нинішнім, наступнім.
Міхась Стральцоў
Паяднай пачатак і канец
Паяднай пачатак і канец —
Азарацца памяці скляпенні,
Каб пад імі сталі палымнець,
Ясніцца мінулыя імгненні.
To не проста зноў пачаты бег.
To жыццё, адчутае прыкметай,
Як праз снежань адчуваеш снег,
Як праз промень адчуваеш лета.
Але ж то і сіратлівы дом,
Нота, што адлучана ад спеву,
Плынь ракі, што сталася ільдом,
Контур голля на бязлістым дрэве.
Мы адчуць іх можам — не вярнуць,
З іх быццём даступна-недаступным,
Іх, што ў дні аднолькава жывуць —
У мінулым, сённяшнім, наступным.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738182
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.06.2017
Прийду знадвору, сяду до вогню.
Палають дрова. Зрізана капуста
З городу – щира дяка дню.
Пітьма в полях – там холодно і пусто.
Зведеться місяць пізно. На поріг
Вночі я вийду. В повнім онімінні
Повітря, далі. Срібний переліг
За ставом скрізь – на ньому грають тіні.
О рідне ти моє! Як довго я ішов
До тебе – змучила дорога.
В журбі осінній радість я знайшов!
Вогонь.
Саган.
Вугілля і тринога.
Міхась Стральцоў
Бацькаўшчына
З двара прыйду і сяду ля агню.
Палаюць дровы. Ссечана капуста
На градах — блаславенне дню.
Змрок у палях — там сіберна і пуста.
Узыдзе месяц позна. На парог
Я ноччу выйду. У нямым здранцвенні
Паветра, далеч. Серабрыцца лог
За сажалкай — на ім снуюцца цені.
О роднае маё! Як доўга да цябе
Ішоў я, кволы падарожнік.
О весялосць у восеньскай журбе!
Агонь.
Саган.
Вуголле і трыножнік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737985
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.06.2017
Там за селом, цілком самотній,
Осіннім днем почуєш ти,
Як вітер на запалій ноті
Заводить аж до німоти.
І що ні болю, ні хвороби
Не напророчено йому,
Коли буває до вподоби
Ганьбити волю як тюрму.
Ні зустрічі, ані прощання,
А тільки страхота буття –
Немов про згубливе кохання
Співає нетямке дитя.
Аж серце стане гулко битись,
Злякавшись крайньої межі,
І так захочеться погрітись
В обіймах власної душі.
Міхась Стральцоў
За вёскаю, на адзіноце
За вёскаю, на адзіноце,
Асеннім днём пачуеш ты,
Як вецер на запалай ноце
Скуголіць аж да нематы.
I што ні болю, ні шкадобы
He наканована яму,
Калі бывае даспадобы
Няславіць волю, як турму, —
Hi развітання, ні спаткання,
А толькі вусцішнасць быцця:
Нібы пра згубнае каханне
Пяе няўцямнае дзіця.
Аж скаланецца раптам сэрца,
Ліхой збаяўшыся мяжы,
I так захочацца пагрэцца
Ля ўласнай цёплае душы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737909
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.06.2017
Дія 2
[i]Середина оселі Норми. З однієї сторони римське ложе,
покрите шкурою ведмедя. На ньому сплять діти Норми.[/i]
Сцена 1
[i]Появляється Норма зі світильником і кинджалом в руках.
Сідає. Вся бліда і сама не своя.[/i]
НОРМА
Сплять вже обоє.
Не побачать руку,
що їх уразить.
Не жалій, о, серце!
Мусять померти. Тут тортури,
а в Римі – зневага, що
страшніше від всіх тортур.
Будуть мачусі слуги.
Ах! Ні! Ніколи!
[i](піднімається з рішучістю)[/i]
Хай помруть. Ах!
Не можу підступити.
Душа холоне
і дибом волосся устає.
Дітей вбиваю!
Люблені (люблені) діти!
Ще донедавна відрада серця;
посмішки їхні ніжні,
як прощення небес, були донині.
І я їх заколю?
Вони ж чим винні?
[i](рішуче)[/i]
Це Полліона діти –
в цьому їх злочин.
Мертві вони для мене!
Хай згинуть йому!
Ним біль незмірний буде володіти.
Уб’ю!
[i](Наближається до ложа, піднімає кинджал і
кричить від жаху. Від крику хлопчики прокидаються)[/i]
Ах! Ні! Рідні діти (ці діти)!
[i](Обнімає їх і гірко плаче)[/i]
Сюди, Клотільдо!
Сцена 2
[i](входить Клотильда)[/i]
НОРМА
Швидше. Приведи Адальджизу.
КЛОТИЛЬДА
Тут вона поряд.
Все кружляє самотня.
І плаче в молитві.
[i](виходить)[/i]
НОРМА
Йди. Усуну мій прогріх.
Потім померти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737357
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.06.2017
АДАЛЬДЖИЗА
Дивися!
НОРМА
Він? Полліон!
АДАЛЬДЖИЗА
Ти злишся!
НОРМА
Його? Його зустріла?
Так розумію?
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Так!
ПОЛЛІОН
[i](наближаючись до Адальджизи)[/i]
Бідна! Що ж ти зробила?
АДАЛЬДЖИЗА
[i](збентежена)[/i]
Я?
НОРМА
[i](до Полліона)[/i]
Ти тремтиш? І чому?
І чому тремтиш так?
[i](Якийсь час мовчання. Полліон зніяковілий,
Адальджиза тремтить, Норма розлючена)
[/i]О, не тремти так,
(о, не тремти так), зраднику,
(ні, не тремти так),
ах, не тремти за неї!
Тут нема її злочину,
гріх це душі твоєї!
Краще за себе бійсь,
(краще за себе бійсь),
і за дітей,
(Краще за мене бійсь!
Ах! Краще, краще за мене бійсь!
Зраднику, за мене краще бійсь!)
АДАЛЬДЖИЗА
[i](тремтяча)[/i]
Що чую? Ах! Скажи щось!
Зможеш? Ні слова! О, Боже!
[i](Закриває обличчя руками;
Норма бере її за руку і
заставляє поглянути на Полліона)
[/i]
НОРМА
Ох! Ти в лихого зрадника
жертвою нині стала!
Краще була б загинула,
перш ніж його ти (його ти) спізнала!
В сльози довічні відчаю
кинув тебе настирний;
зрадив він серце вірне –
твоє він серце
(твоє він серце)
зрадить також!
Краще була б (була б) загинула,
перш ніж його спізнала!
Краще була б загинула,
перш ніж його спізнала!
Грішний і підлий?
В сльози (в сльози) довічні болісні
кинув (кинув) тебе настирний;
Ах! Зрадив він серце вірне
(він серце вірне) –
твоє щире серце
зрадить він також.
Зрадить твоє також.
Зрадить він твоє також.
ПОЛЛІОН
Нормо! Не варто докори ці
нині мені робити!
Ах! Ти нещасну дівчину
можеш безвинно (безвинно) згубити!
Хай від душі цнотливої
буде закритий наш сором!
Небо єдине скоро
нас двох розсудить (нас двох розсудить) –
де більша вина!
Ах! Цю нещасну!
Ах! Можеш згубити... Нас двох,
нас двох лиш небо, небо лиш
розсудить – де вина,
де більша вина!
АДАЛЬДЖИЗА
Ох, таємницю болісну
серце узнати не зважиться –
страшно почути (почути) правду!
Все я, нещасна, знаю вже.
Горе моє безмірне –
що він, обом невірний,
так підло звів мене!
Так підло звів, підло звів мене!
Все я, все я, нещасна, знаю вже,
Горе, горе моє безмірне,
ах, що він, що він, він, він, обом невірний,
так підло звів мене!
Підло звів мене!
Так підло звів мене, мене!
Що так підло звів мене!
НОРМА
Зраднику!
ПОЛЛІОН
[i](збирається вийти)[/i]
Вже досить!
НОРМА
Стій! Не йди!
ПОЛЛІОН
[i](забирає Адальджизу)[/i]
Йдімо
АДАЛЬДЖИЗА
[i](вириваючись від нього)[/i]
Залиш тут, геть іди!
Ти чоловік невірний!
ПОЛЛІОН
Серцем до тебе я званий.
АДАЛЬДЖИЗА
Залиш тут, геть іди!
ПОЛЛІОН
[i](з великим запалом)[/i]
Нині я твій коханий!
АДАЛЬДЖИЗА
Йди, зрадце, геть!
ПОЛЛІОН
Це моя доля – любити,
І доля моя – піти!
І доля моя – піти!
НОРМА
[i](стримуючи гнів)[/i]
Ну що ж, закінчуй!
Закінчуй і вийди!
[i](до Адальжизи)[/i]
Йди за ним.
АДАЛЬДЖИЗА
[i](з благанням)[/i]
Ах! Ні! Повік! Ах! Ні!
Ах, краще смерть!
НОРМА
[i](Несамовито дивлячись на Полліона)[/i]
Йди геть, так, залиш, зрадливий,
честь забудь, дітей, розмови!
Моїм проклятий ти гнівом
не потішишся в любові!
Не потішишся в любові!
Йди геть, так, залиш, зрадливий,
честь забудь, дітей, розмови!
Йди геть, так, залиш, зрадливий,
Залиш, зрадливий.
АДАЛЬДЖИЗА і ПОЛЛІОН
Ах!
НОРМА
Плином хвилі, вітру поривом
йтиме гнів мій – палкий, жахливий!
Буде помста моя шаліти
біля тебе і ніч, і день!
Біля тебе і ніч, і день!
ПОЛЛІОН
[i](у відчаї)[/i]
Проклинай, та лиш біль довічний
у душі твій гнів пробудить!
Ця любов моя велична
вище нас з тобою буде!
Вище нас з тобою буде!
Проклинай – лиш біль довічний
у душі твій гнів пробудить!
Твій гнів пробудить!
АДАЛЬДЖИЗА
[i](з благанням до Норми)[/i]
Ах! Не хочу, не хочу рану
в твоїм серці роз'ятрити горем!
Ах, хай між зрадником і мною стануть
вічні води морів і гори. Ах!
НОРМА
Моїм проклятий ти гнівом
у любові не знайдеш втіхи!
(Моїм проклятий ти гнівом
у любові не знайдеш утіх!)
Ах! Звуки смерті (звуки смерті).
Ах! Йде вона готова
вже тобі.
(Готова вже! Йде! Йде! Ах!
Йде готова вже! Так! Вона!)
АДАЛЬДЖИЗА
Зможу я здолать ридання,
вгамувати мої страждання;
я умру, щоб повернувся
він до тебе й до дітей!
Він до тебе і до дітей!
Ах! Звуки смерті
летять тобі.
Йде вона готова вже тобі.
Готова вже.
Ах! Щезни! Звуки смерті мчаться до тебе.
(Йде, ах, йде готова вже.
Готова вже.
Готова вже.
Готова вже.)
ПОЛЛІОН
Навіть Бог таких не має
мук нестерпних, що я приймаю.
Проклинаю я день злощасний,
коли пострічав тебе.
Проклинаю також тебе!
(Навіть Бог таких не має
мук нестерпних, що я приймаю.)
Ах! Цей звук!
Так, зневага, та перш Бога
твого я звалю до ніг!
Звалю! Звалю!
Звалю до ніг!
Звалю до ніг!
Звалю до ніг!
Звалю до ніг!
Звалю до ніг!
ХОР
[i](ізсередини)[/i]
Нормо! Нормо! Громом
страшним величним
Ірмінсул до храму кличе
Норму на святий вівтар!
Святий вівтар! Святий вівтар!
Святий вівтар! Святий вівтар!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737356
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.06.2017
[i](Входить Адальджиза)[/i]
НОРМА
Адальджиза!
АДАЛЬДЖИЗА
[i](здалека)[/i]
(Дух мій, кріпися!)
НОРМА
Наблизься, о юна діво, наблизься.
Чому тремтиш так?
Я чула, що ти мені важливе
щось сказати хочеш.
АДАЛЬДЖИЗА
Це так.
Та, ах, хай очі
грізні твої страшний вогонь
небесний, що в них, погасять!
Дай мені мужність,
щоб я змогла відкрити
таємницю серця!
[i](падає ниць)[/i]
НОРМА
[i](піднімаючи її)[/i]
Будь поруч, розказуй.
Що тривожить?
АДАЛЬДЖИЗА
[i](після хвилинки вагання)[/i]
Любов це! Ти не гнівись!
Довгий час я боролась, щоб її збутись.
Та вона все ж скорила
силу і совість.
Ах! Не знаєш, яку я
клятву дала недавно!
Втекти з храму,
вівтар забути, мов зрадниця блудлива,
покинути вітчизну...
НОРМА
Ах! Нещаслива!
Твого життя світанок
вже захмарений нині?
Тож як і коли цей
пломінь зродивсь в тобі?
АДАЛЬДЖИЗА
Одним погядом він, одним зітханням,
у гаю святому,
де вівтар Божий, де я молилась щиро,
мене звів... Молитва в мене
на устах захолола.
І вся, втопивши
очі в той образ милий,
я наче в інше небо дивилась –
у ясне небо, що в ньому.
НОРМА
О! Той же спогад!
Я теж була (я також була) безвладна,
коли його зустріла!
АДАЛЬДЖИЗА
Та чуєш ти мене?
НОРМА
Далі. Я чую.
АДАЛЬДЖИЗА
Часто самотня у храмі
потай його чекала,
і з кожним днем більш пристрасно
серце моє палало.
НОРМА
(Я теж горіла так.)
АДАЛЬДЖИЗА
Йди, – говорив він,– дай впасти,
до ніг твоїх припасти.
НОРМА
(О! Той же спогад!)
АДАЛЬДЖИЗА
Вітром дозволь злетіти,
НОРМА
(Мене також так звабив!)
АДАЛЬДЖИЗА
Щоб подих твій зустріти.
Дай мені цілувати
на волоссі твоїм витки.
НОРМА
(О, милі речі
мені так часто мовив –
їм путь пряму стелила я до серця.)
АДАЛЬДЖИЗА
Ніжно, як арфа співаюча,
тішило слово ласкаве,
в очах прекрасних сяючих
я бачила сонце яскраве.
НОРМА
(Чари немов у мене!)
АДАЛЬДЖИЗА
О, я пропаща, я гину!
НОРМА
Ах! Витри сльози!
АДАЛЬДЖИЗА
Вибач мою провину!
НОРМА
Тебе прощу я!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Дай мені пораду!
НОРМА
Ах! Витри сльози!
АДАЛЬДЖИЗА
Втіш чи карай за зраду,
і від мене самої
визволи, визволи від серця мук!
НОРМА
Ах! Витри сльози!
Бо довічним вузлом присяги
вівтар не зв’язав ще.
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Скажи ще, скажи,
о небо, слова такі приємні!
НОРМА
Ах! Так! Ах! Ах! Так, кріпись і обніми мене.
Прощу, бо співчуваю.
Звільняю я від сліз тебе,
і узи всі розриваю.
Щоб завжди разом з милим
жила ти щаслива знов.
Щоб завжди разом з милим
жила ти щаслива знов.
Жила щаслива знов.
Жила ти щаслива знов.
Жила щаслива, щаслива знову,
жила ти щаслива знов.
Щаслива знов.
Ах! Щаслива знов.
АДАЛЬДЖИЗА
Скажи, скажи,
о небо, ці слова такі приємні!
Лиш ти, лиш ти гамуєш всі
страждання мої таємні.
Мені життя вертаєш –
бо не гріх любов.
(Мені життя вертаєш –
не гріх, не гріх любов.
Бо не гріх, бо не гріх,
бо не гріх любов.
Ах! Не гріх любов.)
НОРМА
Мені скажи – коханий твій –
хто він, як його звати?
АДАЛЬДЖИЗА
Не тут його батьківщина –
воїн він римський.
НОРМА
Римський? І хто? Продовжуй...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734277
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.05.2017
Сцена 6
[i](Входять Полліон і Флавій)[/i]
ПОЛЛІОН
[i](До Флавія)[/i]
Ось вона! Йди! Лишусь тут.
Вмовляння марні!
[i](Флавій виходить)[/i]
АДАЛЬДЖИЗА
[i](збентежена)[/i]
О, ти тут!
ПОЛЛІОН
Що бачу!
Ти у сльозах?
АДАЛЬДЖИЗА
Молилась.
Ах! Іди звідси, дай помолитись!
(Дай помолитись!)
ПОЛЛІОН
Твій Бог жорстокий
і злобний, ворожий
для наших мрій – твоєї й моєї.
О, моя люба!
Любов може лиш бути нам богом.
АДАЛЬДЖИЗА
Любов! Ах! Слухать
тебе не хочу!
ПОЛЛІОН
Хочеш втікати?
Куди ж, щоб не зміг піти
я за тобою?
АДАЛЬДЖИЗА
До храму, до місця святого,
де служить клялась я.
ПОЛЛІОН
До храму?
А як любов?
АДАЛЬДЖИЗА
Я вже забула.
ПОЛЛІОН
Йди, жорстока, де Бог сердитий,
дай у жертву (дай у жертву) кров мою ти.
Буде вся, ах, уся розлита,
та не зможу (та не зможу)
я забути.
(Ні! Ні! Ах! Я забути,
ні, не зможу!)
Богу всю себе вручаєш,
серце ж ти дала для мене.
Ах! Ціну ти ту не знаєш,
щоб колись забув тебе.
(Ах! Не знаєш.
Ах! Ціну ти ту не знаєш,
щоб колись забув тебе.
Щоб колись забув тебе.
Щоб колись, щоб колись забув тебе.)
АДАЛЬДЖИЗА
Ах, не знаєш, як я страждаю,
що за мука,
(що за мука) це жахлива!
Бо на вівтар, що покидаю,
йшла я рада
(йшла я рада) і цнотлива.
Так, так, ішла я цнотлива.
(Так, так, я цнотлива)
В небесах думки невинні
Бог мій радісно зустрів!
Нині ж зрадній і злочинній
небо пологом закрив!
(Нині ж він, нині ж він
мені злочинній
небо пологом закрив!
Мені він, мені закрив!
Нині ж зрадній небо закрив!)
ПОЛЛІОН
Небо краще й Бог добріший
жде нас у Римі – я туди їду.
АДАЛЬДЖИЗА
[i](вражена)[/i]
Дійсно їдеш?
ПОЛЛІОН
З зорею завтра.
АДАЛЬДЖИЗА
Їдеш? А я ж як?
ПОЛЛІОН
Ти теж зі мною.
Від обрядів любов сильніша,
їй скорилась – скорись мені!
АДАЛЬДЖИЗА
[i](ще більш схвильована)[/i]
Ах! Замовкни! Ах! Замовкни!
ПОЛЛІОН
Це кажу ще раз, це кажу ще раз,
щоб почула ти мене.
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Іди вже!
ПОЛЛІОН
Ах! Скорися, скорись мені!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Не можу!
Небо чисте, порятуй!
ПОЛЛІОН
Так відпустити мене не можеш!
Так відпустити мене!
Адальджизо! Адальджизо!
[i](з ніжністю)[/i]
Їдьмо в Рим ми, ах, їдьмо, мила,
де любов (де любов) і
радість всюди!
Щоб утіха нас п’янила
і блаженство (і блаженство)
гріло груди!
Голос в серці ти не чуєш,
що на щастя нас прирік?
Ах! Там правду ти відчуєш –
буду я (буду я)
твій чоловік!
АДАЛЬДЖИЗА
Небо! Чую голос любий
всюди, завжди, навіть у святині!
Очі, брови, милі губи
там де вівтар (там де вівтар) бачу нині.
Він забрав плачу кошмари
і звільнив від сумоти.
Небо! Змий солодкі чари,
чи мій гріх (чи мій гріх) мені прости!
ПОЛЛІОН
Ах! Їдьмо!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Май жаль!
ПОЛЛІОН
Ах! Так! Їдьмо, їдьмо, люба!
АДАЛЬДЖИЗА
Ніколи!
ПОЛЛІОН
Невже мене забудеш?
АДАЛЬДЖИЗА
Мене залиш, май милість!
ПОЛЛІОН
Мене, мене забудеш!
АДАЛЬДЖИЗА
Мене залиш, май милість!
ПОЛЛІОН
Адальджизо!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Мене жаль твій вбереже.
Печаль безмірна!
ПОЛЛІОН
Адальжизо! Мене забудеш?
АДАЛЬДЖИЗА
Я... Ах!..
Ах... Не зможу... Тобі я вірна...
ПОЛЛІОН
Завтра тут у пору ранню
будеш ти?
АДАЛЬДЖИЗА
Так, без вагання.
ПОЛЛІОН
Клятва?
АДАЛЬДЖИЗА
Клятва.
ПОЛЛІОН
О! Радість буде!
Не забудь же.
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Не забуду.
Свого Бога залишила,
та незрадна я тобі!
(Так, незрадна я є лиш тобі,
є лиш тобі, є лиш тобі,
тобі, є лиш тобі!)
ПОЛЛІОН
Любов дасть для мене силу,
щоб твій Бог (щоб твій Бог)
піддавсь в злобі (піддавсь в злобі,
піддавсь в злобі, піддавсь в злобі,
піддавсь, піддавсь в злобі.)
[i](виходять)[/i]
Сцена 7
[i](Помешкання Норми. Норма, Клотильда і
два маленькі хлопчики)[/i]
НОРМА
Йди і заховай дітей десь.
Щось я тремчу,
їх тримаючи в обіймах.
КЛОТИЛЬДА
І що за страх так мучить тебе,
що діти з дому гнані?
НОРМА
Страхи якісь незнані
душу тривожать.
Дітей люблю я і в той же час не зношу!
Завжди страждаю –
як бачу їх, і не бачу.
Я раніш не знала
муки та утіху
разом – з тих пір, коли я
матір’ю стала.
КЛОТИЛЬДА
Та ти ж їм мати?
НОРМА
На лихо!
КЛОТИЛЬДА
Як все це дивно!
НОРМА
Це уявити тяжко,
моя Клотильдо!
Заберуть до Риму Полліона.
КЛОТИЛЬДА
Ти теж з ним їдеш?
НОРМА
Свої думки таїв він.
О! Хоче утекти, щоб
мене не брати?
Чи зміг дітей забути
спільних зі мною?
КЛОТИЛЬДА
В це віриш ти?
НОРМА
Не смію.
Занадто все нестерпно,
надто страшно у цих підозрах.
Іде сюди хтось. Йди. Укрий їх.
[i](Клотильда виходить з хлопчиками.
Норма обнімає їх на прощання.)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734184
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.05.2017
Сцена 4
[i](Входить Норма в оточенні жриць, її волосся розпущене,
чоло пов’язане вінком з вербени. У руці тримає золотий серп.
Вона стає на друїдський камінь і обводить навкруг очима,
нече безтямна. Всі мовчать.)
[/i]
НОРМА
Чий грізний голос чути, голос бунтарський,
голос війни тривожний
там, де Божий цей вівтар?
Є хтось, хто може
дерзнути дати відповідь віщій Нормі,
і хто Риму страшну долю прискорить?
Це не залежить, ні, не залежить
від людської волі.
ОРОВЕЗ
І до яких пір будеш
гноблена ти?
Не досить осквернили
ліси вітчизни рідні
і храми предків
нечисті латиняни?
Тепер меч Бренна бездільним
залишатись не може.
ВСІ
Час йому вже піднятись!
НОРМА
І впасти знову.
І впасти. Так! Якщо вийме його хтось
перш, ніж час буде слушний.
Дні помсти нашої святої для римлян
ще не дозріли.
Римські списи і стріли
від сокир цих сікамбрських тепер сильніші.
ОРОВЕЗ І ВСІ
Що Бог тобі віщає?
Мов нам! Злу долю?
НОРМА
Я в заповітних книгах неба читаю –
на смерті сторінках там
видно страшного Риму ім’я прокляте.
Прийде день – він помре,
та не від вас це.
Від дій розпусних згине,
від безсилля помре.
Час той чекайте, гибельний час,
що присуд свій сповняє.
Кличу до миру...
Святу омелу зжинаю.
[i](Зжинає омелу. Жриці збирають її
у кошики з вербової лози. Норма виходить і протягує руки до неба.
Місяць сяє повним своїм блиском. Всі падають ниць.)
[/i]
Світлий Боже, (світлий Боже,) ллєш на дерева
ці священні (ці священні, ці священні)
срібло ясне,
ти відкрий нам лице прекрасне,
(ти відкрий нам, ти відкрий лице прекрасне,
лице прекрасне,)
без туману пелени!
(Пелени! Так, пелени!)
ХОР
Світлий Боже, на дерева
ці священні ллєш срібло ясне,
ти відкрий нам лице прекрасне
без туману пелени!
(Світлий Боже, на дерева
ці священні ллєш срібло ясне,
ти відкрий нам лице прекрасне
без туману пелени!
О, пелени!)
ОРОВЕЗ І БАСИ
Світлий Боже, відкрий
нам лице прекрасне,
без туману пелени!
НОРМА
Стиш їх, о Боже,
стиш серця, що жаром палають,
стиш їх вже нині, (стиш вже нині,)
стиш оцей порив безстрашний,
мир на землю, ах, що на небі,
(мир на землю, мир на землю,що на небі)
лиш царить (царить), ти нам (ти нам) верни.
(Ти нам верни!)
ОРОВЕЗ І ХОР
Боже, мир на землю,
що на небі лиш царить,
ти нам верни!
(Ти нам верни!)
НОРМА
По обряді
хай ліс священний
буде вільним від нечистих.
І як Бог наш, (і як Бог наш),
хмурний і гнівний,
крові римлян забажає,
то з друїдської святині
громом голос мій спаде.
ОРОВЕЗ І ХОР
Громом!
І сонце злого люду
більш світити для нас не буде.
Першим від святої помсти
хай Проконсул упаде.
НОРМА
Впаде!
Йому є кара.
(Та карати не зможу я.)
(Ах! Милий вернись до мене
із першим любові цвітом,
я перед широким світом
на захист твій піду.
(Ах! Милий йди до мене
з твоїм промінням ясним,
і я з життям прекрасним
тут небо теж знайду.
(Тут небо теж знайду.)
ОРОВЕЗ І ХОР
Повільно, так, повільно,
йде помсти день жахливий,
та близько Бог гнівливий,
що Рим цей осудив!
(Та вже близько Бог гнівливий,
що Рим цей осудив!)
НОРМА
(Ах! Ах! Милий вернись до мене
Із першим любові цвітом,
я перед широким світом
на захист твій піду.
На захист твій піду.
Ах! Милий йди до мене
з твоїм промінням ясним,
і я з життям прекрасним
тут небо теж знайду.)
(Тут небо також я знайду.)
ОРОВЕЗ І ХОР
(Та близько, так, наш Бог гнівливий,
що злий Рим цей осудив!
Та вже близько Бог гнівливий,
що Рим цей осудив!)
НОРМА
Ах! Будь таким ти, як я вже знала,
в пору, (ах, в пору,) як серце щире вручала,
(як знала я, ах, будь таким ти,
як я вже знала
в пору, ах, в пору, як серце я вручала,
як я вже знала
ах, в пору, в пору, як я вручала
ах, будь ти,
ах, будь) мені!
ОРОВЕЗ І ХОР
Вже близько!
Вже близько наш Бог гнівливий,
що злий Рим цей осудив!
[i](Всі виходять)[/i]
Сцена 5
[i](Входить Адальжиза)[/i]
АДАЛЬЖИЗА
Вільний вже ліс священний,
сповнивсь обряд наш.
Тут в печалі можу незрима бути,
тут... де мені освідчивсь
у перший раз цей римлянин фатальний.
Я забула для нього
і храм наш, і Бога...
Хоч би все це пройшло!
Марна надія!
Мене сюди провадить сила незборна.
Цей милий образ живить
розбите серце
і любий голос ніжний,
мов подих вітру, щось мені шепоче.
[i](Падає ниць на камінь Ірмінсула)[/i]
Ах! Мене врятуй, Боже!
Ах! Мене врятуй, мене врятуй, Боже!
Мене врятуй!
Пропала (пропала) я тут!
О, Боже, милість яви!
(Пропала, пропала я тут!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733148
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.05.2017
Сцена 2
[i](Обережно виходять Флавій і Полліон,
закутані у свої тоги.)[/i]
ПОЛЛІОН
Стихли всі крики!
І шлях крізь ліс жахливий
став уже вільним.
ФЛАВІЙ
У цьому лісі гибель –
Норма казала.
ПОЛЛІОН
Вимовив ім’я, що
серце морозить.
ФЛАВІЙ
О, що таке?
Кохана!
Твоїх синочків мати!
ПОЛЛІОН
Мені не знайдеш таких докорів,
що в душі немає.
Згасло вже, не палає
полум’я в серці.
Його Бог знищив –
моєму спокою Бог ворожий.
Край ніг я бачу відкриту прірву –
кидаюсь сам в безодню.
ФЛАВІЙ
Іншу ти полюбив?
ПОЛЛІОН
Тихо кажи це...
Про іншу, так...Адальджиза...
Її побачиш...
Квітка краси і цноти –
в ній правдива любов.
Це жриця храму
страшного Бога крові.
Сяє красою,
наче промінь зірниці в нічному небі.
ФЛАВІЙ
Бідний мій друже! Вона теж
тебе кохає?
ПОЛЛІОН
Я у це вірю.
ФЛАВІЙ
А ти не
боїшся гніву Норми?
ПОЛЛІОН
Жорстоку, жахливу її вбачають
мого сумління муки...
Як сон все...
ФЛАВІЙ
Розказуй.
ПОЛЛІОН
Згадавши все те, тремчу весь.
Я й Адальджиза лиш удвох
в храмі Венери в Римі;
в білий убір одягнена,
з квітами йде святими;
скрізь Гіменея шлюбний спів,
ладану дим пахучий –
наші серця жагучі
любов солодка наповняє.
(Наші серця жагучі
повнить солодка, повнить свята любов.)
І коли тінь погрозлива
рине, рине між нас неждано,
дивна друїдська мантія
криє її туманом.
Грім на жертовник падає,
пологом день покритий,
щедро навкруг розлитий
тихий могильний жах.
Діву прекрасну люблену
поруч я більш не маю;
чути далекі стогони –
з плачем дітей лунають...
З храму глибин затемнених
ідуть жахливі звуки:
«Норма готує муки
для зрадника на страх!»
[i](Звучить священна бронза)[/i]
ФЛАВІЙ
Чуєш? Щоб обряд свій сповнити, Норма
З храму сюди прямує.
ДРУЇДИ
[i](вдалині)[/i]
Місяць, друїди, вже зійшов.
Зникнути грішні мають,
зникнути мають, зникнути мають!
ФЛАВІЙ
Йдімо...
ПОЛЛІОН
Залишусь.
ФЛАВІЙ
Ах, послухай!
ПОЛЛІОН
Варвари!
ФЛАВІЙ
Біжім...
ПОЛЛІОН
Я піду туди!
ФЛАВІЙ
Йдімо... Біжім...
Зустріти може хтось.
ПОЛЛІОН
Змову плетуть ці варвари,
та я не допущу!
ФЛАВІЙ
Ах! Йдімо... Біжім...
Зустріти нас може хтось.
ДРУЇДИ
[i](вдалині)[/i]
Зникнути грішні мають.
ПОЛЛІОН
Захищає, вберігає
мене могутня сила –
це про неї думка мила,
і любов, (і любов), що розділю.
В того Бога, що ховає
діву люблену пречисту,
запалю я ліс нечистий,
злий жертовник (злий жертовник) розвалю.
Злий жертовник розвалю.
Злий жертовник розвалю.
ФЛАВІЙ
Йдімо... Йдімо...
ДРУЇДИ
[i](все ще вдалині)[/i]
Місяць, друїди, вже зійшов.
ПОЛЛІОН
Змову плетуть ці варвари,
ФЛАВІЙ
Зустріти може хтось.
Йдімо... Біжім...
ДРУЇДИ
Зникнути грішні мають.
Зникнуть мають!
ПОЛЛІОН
Та я не допущу!
Захищає, вберігає
мене могутня сила –
це про неї думка мила,
і любов, (і любов), що розділю.
В того Бога, що ховає
діву люблену пречисту,
запалю я ліс нечистий,
злий жертовник (злий жертовник) розвалю.
Злий жертовник розвалю.
Злий жертовник розвалю.
Злий жертовник, злий жертовник,
злий жертовник розвалю.
[i](Полліон і Флавій швидко виходять)[/i]
Сцена 3
[i](З глибини виходять друїди, жриці, воїни,
барди, оракули, служителі жертовника і,
посередині гурту, Оровез.)[/i]
ХОР
Норма йде вже. Вінками святими
із вербени волосся повите.
У руці серп, весь золотом вкритий,
наче місяця серп він іскрить.
Йде вона і ясна зірка Риму
в страху пологом лик обгортає;
Ірмінсул в небо стрімко злітає,
мов комета жахлива горить.
(Мов комета жахлива горить.
Мов комета жахлива горить.
Жахлива, жахлива горить.
Жахлива, жахлива горить.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733087
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.05.2017
Опера на дві дії.
Лібрето: Феліче Романі
Дійові особи:
ПОЛЛІОН – римський проконсул в Галлії (Тенор);
ОРОВЕЗ – очільник друїдів (Бас);
НОРМА – друїдеса, дочка Оровеза (Сопрано)
АДАЛЬДЖИЗА – молода жриця храму Ірмінсула (Сопрано);
КЛОТІЛЬДА – близька подруга Норми (Меццо-сопрано);
ФЛАВІЙ – друг Полліона (Тенор)
Два хлопчики, сини Норми і Полліона.
Хори і статисти: друїди, барди, оракули, жриці, римські воїни і гальські солдати.
Дія відбувається в Галлії, у священному лісі і в Храмі Ірмінсула.
Дія перша
[i]Священний ліс друїдів. В центрі дуб Ірмінсула.
Біля його підніжжя видно друїдський камінь,
котрий служить жертовником. Вдалині на пагорбах розкинувся ліс.
Ніч. Крізь зарості мелькають далекі вогні.
[/i]
Сцена 1
[i]Під звуки релігійного маршу проходять шеренги
гальських солдатів, потім процесія друїдів.
Останніми йдуть Оровез зі старшими жерцями.
[/i]ОРОВЕЗ
Йдіть, о Друїди, на пагорби,
йдіть і дивіться в небо –
місяця диск сріблястий там
новий зустріти треба!
Як лик його пречистий
дасть усміх променистий,
(дасть усміх променистий),
хай тричі дзвонить голосно
бронза священицька!
(Бронза священицька!)
ДРУЇДИ
Жати омелу жертвенну
Норма іде?
ОРОВЕЗ
Так, Норма, так, іде.
ДРУЇДИ
Іде?
ОРОВЕЗ
Так.
ДРУЇДИ
Іде?
ОРОВЕЗ
Так.
ДРУЇДИ
Духом твого пророцтва її,
грізний наш Боже, сповни!
Дай, Ірмінсуле, гніву –
Помсту для Римлян жахливу;
Дай, щоб цей мир зламать могли,
Згубний такий для нас. Так!
ОРОВЕЗ
Так. Йтиме з дуба древнього
голос страхітний божий;
Галлія стане вільна
від злих орлів ворожих;
стукіт об щит священний,
нібито грім вогненний,
в місті могутнім Цезаря
жахливо прогримить!
(Нібито грім,
нібито грім вогненний,
в місті міцнім
жахливо прогримить!
Прогримить! Прогримить! Прогримить!
Жахливо, жахливо прогримить!
Ах! Ой! Жахливо, жахливо прогримить!
Нібито грім,
нібито грім вогненний,
в місті міцнім
жахливо прогримить! Прогримить!
Прогримить! Прогримить!
Жахливо, жахливо прогримить!
Ах! Ой! Жахливо, жахливо прогримить!
Жахливо прогримить!
Жахливо прогримить!)
ДРУЇДИ
В місті могутнім Цезаря
жахливо прогримить!
Стукіт об щит священний,
нібито грім вогненний,
в місті могутнім Цезаря
жахливо прогримить!
Прогримить! Прогримить! Прогримить!
{Жахливий грім вогненний.} Тенори
{ Жахливо прогримить!} Баси
Ах! Ой! Жахливо, жахливо прогримить!
Стукіт об щит священний,
нібито грім вогненний,
в місті могутнім Цезаря
жахливо прогримить!
Прогримить! Прогримить! Прогримить!
{Жахливий грім вогненний.} Тенори
{ Жахливо прогримить!} Баси
Ах! Ой! Жахливо, жахливо прогримить!
Жахливо прогримить!
Жахливо прогримить!
ОРОВЕЗ І ДРУЇДИ
Місяцю, зводься поспіхом!
Норма до дуба йде!
О, Місяцю, швидше!
[i]
(Всі відходять і зникають у лісі. Час від часу
чути їхні голоси, що доносяться здалека.)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733086
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.05.2017
Ти як душа, ти серця хміль,
Ти щастя шал, о, ти мій біль,
Ти світ ясний, де проживаю,
Небесна синь, де я літаю.
О, ти мій схов, куди прийду
І вічний смуток свій складу.
Ти мій заслін, ти мир і спокій,
Ти неба дар мій ясноокий,
Що любить так в мені усе,
Блаженство погляд твій несе.
Мене міцнить любов твоя,
Мій дух, моє найкраще "Я"!
Ти як душа, ти серця хміль,
Ти щастя шал, о, ти мій біль,
Ти світ ясний, де проживаю,
Небесна синь, де я літаю.
Мій дух, моє найкраще "Я"!
Robert Schumann, Myrten:
Widmung (Friedrich Rückert)
Du meine Seele, du mein Herz,
Du meine Wonn’, O du mein Schmerz,
Du meine Welt, in der ich lebe,
Mein Himmel du, darein ich schwebe,
O du mein Grab, in das hinab
Ich ewig meinen Kummer gab.
Du bist die Ruh, du bist der Frieden,
Du bist vom Himmel mir beschieden.
Daß du mich liebst, macht mich mir wert,
Dein Blick hat mich vor mir verklärt,
Du hebst mich liebend über mich,
Mein guter Geist, mein beßres Ich!
Du meine Seele, du mein Herz,
Du meine Wonn’, O du mein Schmerz,
Du meine Welt, in der ich lebe,
Mein Himmel du, darein ich schwebe,
Mein guter Geist, mein beßres Ich!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730950
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2017
Ти сюди вів мене,
Мій друже стрімкий?
Цим співом, цим дзвоном,
(Ти сюди вів мене?) 2 р.
До мельниківни!
Сюди заманив.
Так! (Щоб я побачив?) 2 р.
(До мельниківни! ) 2 р.
Послала тебе?
Чи мене звабив сам?
Я хочу це знати –
(Послала тебе?) 2 р.
Хай буде все так!
Я знаю, однак:
Що шукав, те знайшов тут.
Хай буде все так!
По праці відчув,
Що досить здобув.
І для рук, і для серця
(Я все здобув!) 2 р.
Franz Schubert, Die schöne Müllerin:
Danksagung an den Bach (Wilhelm Müller)
War es also gemeint,
Mein rauschender Freund?
Dein Singen, dein Klingen,
War es also gemeint?
Zur Müllerin hin!
So lautet der Sinn.
Gelt, hab' ich's verstanden?
Zur Müllerin hin!
Hat sie dich geschickt?
Oder hast mich berückt?
Das möcht ich noch wissen,
Ob sie dich geschickt.
Nun wie's auch mag sein,
Ich gebe mich drein:
Was ich such', hab' ich funden,
Wie's immer mag sein.
Nach Arbeit ich frug,
Nun hab ich genug
Für die Hände, fürs Herze
Vollauf genug!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727202
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.04.2017
Бачу млин я, що мелькає
Між зелених вільшин,
І плин струмка ламає
(Колесами він.) 2 р.
(Ах, вітаю, ах, вітаю,
Милі жорен пісні!) 2 р.
І хатинку затишну!
І сіяння у вікні!
(І блиск сонця яскравий,
Що сяє вогняне!) 2 р.
(Струмочку, мій струмочку,
Ти сюди вів мене?) 2 р.
(Ти сюди вів мене?) 2 р.
Franz Schubert, Die schöne Müllerin:
Halt! (Wilhelm Müller
Eine Mühle seh ich blinken
Aus den Erlen heraus,
Durch Rauschen und Singen
Bricht Rädergebraus.
Ei willkommen, ei willkommen,
Süsser Mühlengesang!
Und das Haus, wie so traulich!
Und die Fenster, wie blank!
Und die Sonne, wie helle
Vom Himmel sie scheint!
Ei, Bächlein, liebes Bächlein,
War es also gemeint?
War es also gemeint?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726680
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.04.2017
Я чув – струмок невпинно
З-під каменя дзюрчав
І з клекотом в долину
Кристально чистий мчав.
Чи зваблений водою,
Чи мав таємний зов –
(Я певною ходою
З ціпком за ним пішов.) 2 р.
Вперед і вперед з узвишшя
Ішов я за кроком крок,
(Робився все чистішим
І жвавішим струмок.) 2 р.
Так це моя дорога?
Струмку, скажи, куди?
Куди? Тож куди?
(Бо ти ж мене привабив
Тим клекотом води.) 2 р.
Що я скажу про клекіт?
Це не співучий плин –
(Це певно спів русалок
З ясних стрімких глибин.) 2 р.
Співай, журчи, мій друже,
Йди радісно в ріку!
(Стоять млинів колеса
На кожному струмку.) 2 р.
Співай, журчи, мій друже,
Йди радісно в ріку!
У ріку! У ріку!
Franz Schubert, Die schöne Müllerin:
Wohin? (Wilhelm Müller)
Ich hört' ein Bächlein rauschen
Wohl aus dem Felsenquell,
Hinab zum Tale rauschen
So frisch und wunderhell.
Ich weiss nicht, wie mir wurde,
Nicht, wer den Rat mir gab,
Ich musste auch hinunter
Mit meinem Wanderstab.
Hinunter und immer weiter
Und immer dem Bache nach,
Und immer frischer rauschte
Und immer heller der Bach.
Ist das denn meine Strasse?
O Bächlein, sprich, wohin?
Wohin? Sprich, wohin?
Du hast mit deinem Rauschen
Mir ganz berauscht den Sinn.
Was sag ich denn vom Rauschen?
Das kann kein Rauschen sein:
Es singen wohl die Nixen
Tief unten ihren Reihn.
Lass singen, Gesell, lass rauschen
Und wandre fröhlich nach!
Es gehn ja Mühlenräder
In jedem klaren Bach.
Lass singen, Gesell, lass rauschen
Und wandre fröhlich nach!
Fröhlich nach! Fröhlich nach!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726589
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.03.2017
Ще няньок лунали співи,
Вже тоді кохав я;
На маленький пальчик лівий
Срібний перстень дав я.
Заміж розійшлись дівчата,
Незрадно кохав я;
Вже чужий прийшов у хату,
Хоч і перстень дав я.
Грала музика без спину,
На святі співав я;
Чиясь ти тепер дружина,
Хоч завжди кохав я.
А дівчата осміяли,
Гірко заридав я:
Марно в вірності був сталий,
Марно перстень дав я!
Fryderyk Chopin, Pieśni:
Pierścień (Stefan Witwicki)
Smutno niańki ci śpiewały,
A ja już kochałem;
A na lewy palec mały
Srebrny pierścień dałem.
Pobrali dziewczęta drudzy,
Ja wiernie kochałem;
Przyszedł młody chłopiec cudzy,
Choć ja pierścień dałem.
Muzykantów zaproszono,
Na godach śpiewałem;
Innego zostałaś żoną,
Ja zawsze kochałem.
Dziś dziewczęta mnie wyśmiały,
Gorzko zapłakałem:
Próżnom wierny był i stały,
Próżno pierścień dałem!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726296
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.03.2017
Лист з дерев злітає,
Що ростуть на волі
Пташка десь співає
З-над могили в полі.
Не мала, не мала
Щастя, Польще мила!
Все те (все те) в снах пропало,
Хлопці ж у могилах.
Села всі згоріли,
А міста в руїнах,
Жінки плач зболілий
Лиш із поля лине.
Всі пішли із дому,
Коси прихопили;
На лану пустому
Гине колос спілий.
Як коло Варшави
Хлопці збір трубили,
То здалось, що в славі
Вийде Польща ціла (ціла).
Зиму воювали,
Бились літо ціле;
Осінь все спинила,
А дітей не стало.
Ці бої жахливі
В марноті скінчились,
Бо на свої ниви
Браття забарились.
Ті землею вкриті,
А інші в неволі,
Ще інші по світі
Без хати і поля.
Ні з небес підмоги,
Ні з руки людини,
Скрізь пусті розлоги,
Марно врода гине.
Лист з дерев злітає,
Знов лист злітає;
О! Польська країно!
А щоб браття сміло,
Що за тебе гинуть,
Узялись до діла
І землі з собою
З Вітчизни набрали,
Власною рукою
Польщу б насипали.
Силою піднятись –
Згинули хоробрі;
Зрадників багато,
Люди ж надто добрі.
(Силою піднятись –
Згинули хоробрі;
Зрадників багато,
Люди ж надто добрі.)
Fryderyk Chopin, Pieśni: Śpiew z mogiły
(Leci liście z drzewa) (Wincenty Pol)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726254
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.03.2017
Вітер гне кущі поривом,
Не в час, не в час, коню!
Не в час, хлопче чорнобривий,
Мчиш по оболоні.
Не в час, хлопче чорнобривий,
Мчиш по оболоні.
Чи ти бачиш там над бором
Воронів є зграя?
Як кружляє, кряче хором
І на бір спадає?
Як кружляє, кряче хором
І на бір спадає?
«Де ж дівча те, де ж те гоже –
Не стрічає нині?»
«Як же, як зустріти може,
Коли в домовині?»
«Як же, як зустріти може,
Коли в домовині?»
«О, пустіть же! Тужно стало,
Лиш побачить хочу:
Чи вона, як помирала,
В мій бік мала очі?
Чи вона, як помирала,
В мій бік мала очі?
Як почує плач невпинний
І печальну мову,
Може встане з домовини
Й буде жити знову!»
Може встане з домовини
Й буде жити знову!»
Fryderyk Chopin,
Pieśni: Narzeczony (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725701
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.03.2017
Рано-ранесенько сонце вставало,
Мама в віконці скляному сиділа,
«Звідки вертаєшся, доню? – питала –
Де твій віночок у косах змочила?»
«Хто так раненько (раненько) мусить (мусить) воду брати,
Тому не дивно мокрий вінок мати.»
«Ой, моя доню, правду не кажеш!
Ти ж напевно, ти ж напевно з ночі
В полі із хлопцем своїм простояла.»
«Правда, правда, Матусю, правду визнать хочу,
Хлопця я свого у полі впізнала,
Кілька хвилин лиш пройшло у розмові,
Тим часом (тим часом) в косах змок вінок чудовий
(змок вінок чудовий)».
Fryderyk Chopin,
Pieśni: Piosnka litewska (Ludwik Osiński)
Bardzo raniuchno wschodziło słoneczko,
Mama przy szklannym okienku siedziała,
"Skąd że to", pyta, "powracasz córeczko?
Gdzieś twój wianeczek na głowie zmaczała?"
"Kto tak raniuchno (raniuchno) musi (musi) wodę nosić,
Nie dziw, że może swój wianeczek zrosić."
"Ej, zmyślasz, dziecię! Ej, zmyślasz, dziecię!
Tyś zapewne, tyś zapewne w pole,
Z twoim chlopakiem w zaloty pobiegła”
"Prawda, prawda, Matusiu, prawdę wyznać wolę,
Mojegom w polu młodziana spostrzegła,
Kilka chwil tylko zeszło na rozmowie,
Tym czasem (tym czasem) wianek zrosił się na głowie
(zrosił się na głowie) ".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725541
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.03.2017
У вінки сплету я зранку
квіти на честь Ганки,
що з пісень братнього люду
забуття прибрав полуду.
Що з пісень братнього люду
забуття прибрав полуду.
Співи польських лук безмежних
приймеш обережно.
Бо відомо, що віками
Чех із Ляхом є братами.
Бо відомо, що віками
Чех із Ляхом є братами.
І дитя тебе шанує –
їх чужий мордує.
Сяйва слави не здобудеш –
ти Народ байдужий будиш.
Сяйва слави не здобудеш –
ти Народ байдужий будиш.
Тож прийми від нас вітання
і руки стискання.
Шле пошану в чеські землі
надвіслян слов’янське плем’я.
Шле пошану в чеські землі
надвіслян слов’янське плем’я.
Вацлав Ганка (Vaclav Hanka) — чеський філолог,
поет, діяч національного відродження, панславіст.
Fryderyk Chopin, Pieśni:
Jakież kwiaty, jakie wianki (Ignacy Maciejewski)
Jakież kwiaty, jakie wianki
splotę na cześć Hanki,
co bratniego ludu pieśni
zapomnienia wydarł pleśni.
Co bratniego ludu pieśni
zapomnienia wydarł pleśni
Oto śpiewkę polskich błoni
przyjmie z naszych dłoni.
Bo to znane jest przed światem
że Czech z dawna Lecha bratem.
Bo to znane jest przed światem
że Czech z dawna Lecha bratem.
Gdy cię przebóg dziecię wielbi
Gdy ich obcy gnębi.
Blaskiem zysków się nie łudzisz
I zwątpiały Naród budzisz.
Blaskiem zysków się nie łudzisz
I zwątpiały Naród budzisz.
Przyjm więc mężu czułe dzięki
z uściśnieniem ręki.
Niech cię uczci w czeskiej ziemie
Nadwiślańskich Słowian plemię.
Niech cię uczci w czeskiej ziemie
Nadwiślańskich Słowian plemię.
Jest to utwór Chopina do słów
Ignacego Maciejewskiego
podarowany pisarzowi
czeskiemu Wacławowi Hance
w sierpniu roku 1829
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725489
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.03.2017
(Мандрівка – мельника жага,
Мандрівка!) 2 р.
Не може мельником той буть,
Хто не збирається у путь,
(В мандрівку.) 4 р.
(Від річки приклад ми берем,
Від річки!) 2 р.
Не спочиває ніч і день,
Про мандри думає щодень
(Ця річка.) 4 р.
(Колеса не спиняють рух,
Колеса!) 2 р.
Вода нестримно вниз біжить,
Не дасть спинитись ні на мить
(Колесам.) 4 р.
(І жорна з каменя важкі,
І жорна!) 2 р.
У танець парою пішли,
Немов пір’їнками були,
(І жорна.) 4 р.
(Мандрівка – пристрасть це моя,
Мандрівка!) 2 р.
Господарі, мене простіть,
У світ широкий відпустіть,
(В мандрівку.) 4 р.
Franz Schubert, Die schöne Müllerin:
Das Wandern (Wilhelm Müller)
Das Wandern ist des Müllers Lust,
Das Wandern!
Das muss ein schlechter Müller sein,
Dem niemals fiel das Wandern ein,
Das Wandern.
Vom Wasser haben wir's gelernt,
Vom Wasser!
Das hat nicht Rast bei Tag und Nacht,
Ist stets auf Wanderschaft bedacht,
Das Wasser.
Das sehn wir auch den Rädern ab,
Den Rädern!
Die gar nicht gerne stille stehn,
Die sich mein Tag nicht müde drehn,
Die Räder.
Die Steine selbst, so schwer sie sind,
Die Steine!
Sie tanzen mit den muntern Reihn
Und wollen gar noch schneller sein,
Die Steine
O Wandern, Wandern, meine Lust,
O Wandern!
Herr Meister und Frau Meisterin,
Laßt mich in Frieden weiterziehn
Und wandern.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724872
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.03.2017
О, за пісні ці ти не дякуй,
Я повертаю лиш твоє,
Для тебе маю лиш подяку
За спів, що вічно в серці є.
Завжди пісні були з тобою,
Чи ж то в ясних очах твоїх
Читаю дійсно я з журбою:
Не впізнаєш пісень своїх?
Robert Franz,
Widmung (Wolfgang Müller)
O danke nicht für diese Lieder,
Mir ziemt es dankbar dir zu sein;
Du gabst sie mir, ich gebe wieder,
Was jetzt und einst und ewig dein.
Dein sind sie alle ja gewesen;
Aus deiner lieben Augen Licht
Hab ich sie treulich abgelesen:
Kennst du die eignen Lieder nicht?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2017
Мре лотосова квітка
Від сонця красоти
І мрійливо чекає,
Сумна, нічної темноти.
Коханець-місяць світлом
До себе її зове,
Вона ж до нього підводить
Своє лице квіткове.
Вона цвіте і сяє –
Там в небі бажана ціль;
Вона тремтить і все ридає –
Бо мучить любові біль.
Robert Schumann Myrten: Die Lotosblume
(Heinrich Heine)
Die Lotosblume ängstigt
Sich vor der Sonne Pracht,
Und mit gesenktem Haupte
Erwartet sie träumend die Nacht.
Der Mond, der ist ihr Buhle,
Er weckt sie mit seinem Licht,
Und ihm entschleiert sie freundlich
Ihr frommes Blumengesicht.
Sie blüht und glüht und leuchtet,
Und starret stumm in die Höh;
Sie duftet und weinet und zittert
Vor Liebe und Liebesweh!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723186
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2017
Жвавий струмочку,
Сріблястий, дзвінкий,
Ти моїй любій
Несеш плин тремкий?
Милий струмочку,
Будь мій вістівник,
Щире вітання
Неси їй здалік.
Всім її квітам
В садочку утіх,
Що вона ніжить
На грудях своїх,
Ніжним трояндам
В багрянці краси,
Милий струмочку,
Ти свіжість неси.
Як над тобою
У мрійній імлі
З жалю зігнеться
Аж до землі –
Дай їй, струмочку,
Твій приязний згляд,
Втіш тим, що любий
Прийде назад.
А як у червінь
Блиск сонця впаде,
Милу гойдай ти –
Хай сон іде.
Шерхом солодким
Співай вночі –
Їй про кохання
У сні шепчи.
Franz Schubert, Schwanengesang: Liebesbotschaft (Ludwig Rellstab)
Rauschendes Bächlein,
So silbern und hell,
Eilst zur Geliebten
So munter und schnell?
Ach, trautes Bächlein,
Mein Bote sey Du;
Bringe die Grüße
Des Fernen ihr zu.
All’ ihre Blumen
Im Garten gepflegt,
Die sie so lieblich
Am Busen trägt,
Und ihre Rosen
In purpurner Gluth,
Bächlein, erquicke
Mit kühlender Fluth.
Wenn sie am Ufer,
In Träume versenkt,
Meiner gedenkend
Das Köpfchen hängt;
Tröste die Süße
Mit freundlichem Blick,
Denn der Geliebte
Kehrt bald zurück.
Neigt sich die Sonne
Mit röthlichem Schein,
Wiege das Liebchen
In Schlummer ein.
Rausche sie murmelnd
In süße Ruh,
Flüstre ihr Träume
Der Liebe zu.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722940
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.03.2017
Мла в мої очі котиться з лона,
Справа і зліва темно усюди;
Дума, загравши, в вічності тоне!
Тихо, ох, тихо – сум палить груди.
Дума, загравши, в вічності тоне!
Тихо, ох, тихо – сум палить груди.
Тут не знаходжу я те, що треба!
Тут вже давно так нудно, немило:
Ні мого сонця! Ні мого неба!
Ні мого всього, що серце гріло.
Ні мого сонця! Ні мого неба!
Ні мого всього, що серце гріло.
Пісня й кохання – як було б любо!
В пустці чужинській снив би як вдома:
Вірно кохати – то серця згуба!
Пісню співати – то серця втома!
Вірно кохати – то серця згуба!
Пісню співати – то серця втома!
Часом у небо погляд мій рветься,
Посвистом вітру не нарікаю:
Холод, ох, холод, лиш серце б’ється –
З думою іншим линемо краєм!
Холод, ох, холод, лиш серце б’ється –
З думою іншим линемо краєм!
Fryderyk Chopin, Pieśni: Dumka (Nie ma czego trzeba)(Józef Bohdan Zaleski)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722524
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.03.2017
Зов пісень моїх до тебе
В ніч летить завжди;
В тихий гай під зорне небо,
Любонько (Любий мій), прийди!
Шелестять верхи листками
В місячній імлі (В місячній імлі);
Не простежать тут за нами
Воріженьки злі (Воріженьки злі).
Чуєш співи солов’їні?
Ах, вони тобі,
Це за мене просять нині
Піснею журби.
Знають все про мук глибини
І любові біль (І любові біль),
Співом срібним в серце лине
Ніжний щастя хміль (Ніжний щастя хміль).
Душу хай твою торкають,
Люба (Любий), чуй мене!
Я тремкий (-ка) тебе чекаю!
Йди, утіш мене!
Йди, утіш мене!
Утіш мене!
Franz Schubert, Schwanengesang:
Ständchen (Ludwig Rellstab)
Leise flehen meine Lieder
Durch die Nacht zu dir;
In den stillen Hain hernieder,
Liebchen, komm zu mir!
Flüsternd schlanke Wipfel rauschen
In des Mondes Licht (In des Mondes Licht);
Des Verräters feindlich Lauschen
Fürchte, Holde, nicht (Fürchte, Holde, nicht).
Hörst die Nachtigallen schlagen?
Ach! sie flehen dich,
Mit der Töne süßen Klagen
Flehen sie für mich.
Sie verstehn des Busens Sehnen,
Kennen Liebesschmerz (Kennen Liebesschmerz),
Rühren mit den Silbertönen
Jedes weiche Herz (Jedes weiche Herz).
Laß auch dir die Brust bewegen,
Liebchen, höre mich!
Bebend harr' ich dir entgegen!
Komm, beglücke mich!
Komm, beglücke mich!
Beglücke mich!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722338
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.03.2017
Ти – пан землі, я – пан свого сумління,
і наді мною ти не володар.
То за тобою кривда йтиме тінню,
і буде мстити знищений вівтар.
Тремти – від слуг твоїх надійде лихо,
не знайдеш слів очиститись від зла.
А я піду. І хтось промовить тихо:
Людина он дорогою пішла.
Ларыса Геніюш
Ты – пан зямлі, я – пан свайго сумленьня
Ты – пан зямлі, я – пан свайго сумленьня,
і нада мною ты не валадар.
То за табою крыўда пойдзе ценем,
і будзе мсьціць разбураны алтар.
Дык ты дрыжы паміж уласных стражаў,
каб змыць віну, шукай у сэрцы слоў.
А я пайду. I нехта ціха скажа:
– Вунь чалавек дарогаю пайшоў.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720113
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2017
Чорний узор – на деревах безлистих
воронів зграя вінками лягла.
Каркають, каркають ранком імлистим
пісню тужливу над тишшю села.
Шкода птахам тих листків ніжно-літніх,
зірваних вітром з веселих гілок,
колосів в полі, покинутих, житніх,
що похилились від тужних думок.
Може, провадять?
А може, вітають
хмари зі снігом, з морозом вітри?
Кружать і кружать – та не відлітають...
Графіка чорна сумної пори.
Ларыса Геніюш
Гравюрка
Чорным узорам на дрэвах бязьлістых
воранаў зграя вянкамі лягла.
Гракаюць, гракаюць раньнем імглістым
чорную песьню над цішай сяла.
Птахам лістоты шкада сакавітай,
ветрам сарванай зь вясёлых галін,
коласа ў полі, забытага, жытняга,
што галаву на камень схіліў.
Можа, праводзяць?
А можа, вітаюць
хмары са сьнегам, з марозам вятры?
Кружацца, кружацца – не адлятаюць...
Чорная графіка сумнай пары.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720112
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2017
Все росте безмірно,
Зникли дні зимові;
Ластівочко вірна,
Ти у сінях знову!
Сонце довше світить,
В зелені гіллячки;
Йди до нас з привітом
Радісна співачко!
Не лети десь марно!
Може їсти просиш?
Може пісню гарну
З чужини приносиш?
Око твоє чорне
Всюди поглядає –
Тільки жаль огорне,
Бо її немає!
Вийшла за солдата,
В дальню путь збиралась,
Залишала хату,
З матір’ю прощалась.
Там, де шлях наліво,
Ноги обхопила,
Плакала тужливо,
Йти назад хотіла!
Може ти від неї?
Отже розкажи ти,
Чи там не голодні,
Чи їм добре жити?
Чи мені вділила
Там сердечне слово?
Чи їх доня мила
І синок здорові?
Fryderyk Chopin, Pieśni: Poseł (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715773
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.02.2017
З гір, де вкладали
Хрест страшний на спину,
Дивились на омріяну країну,
Де видно неба сяюче проміння,
Куди ішло їх плем’я без упину.
Та не ввійде в той край це покоління!
На учту днів щасливих не прибудуть,
І навіть, навіть може всі забуті, всі забуті,
всі забуті будуть.
Fryderyk Chopin, Pieśni: Z gór, gdzie dźwigali (Zygmunt Krasiński)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715772
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.02.2017
Молодий, безбородий,
О, незвичної вроди;
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
Він пізніш на годину –
В серці сумно, аж гину;
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
Кінь ще тільки в дорозі –
Вже тремчу у знемозі,
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
Він у сіни ступає –
Жар лице заливає;
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
Він з порога очима
Протикає незримо!
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
Кожне слово, що скаже,
В серці радістю ляже;
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
А підемо в таночок –
З ним зів’юсь у віночок;
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
В нього слово удатне,
Мов смола, липнуть здатне;
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
Що ж то буде? Щоб сталось
І ми двоє побрались!
Гарний хлопець – що бажать?
Чорні вуса, ладна стать!
Fryderyk Chopin, Pieśni: Śliczny chłopiec (Józef Bohdan Zaleski)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715124
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.01.2017
Геть із очей йди!.. Я вийду відразу;
Геть з мого серця!.. І серце почує;
Геть з моїх згадок!.. Ні, бо цього разу
Пам’ять моя й твоя це не почує.
Як тінь, чим довша із далі лягає,
Тим ширше коло жалобне розносить...
Так моя постать, чим дальше втікає,
Тим грубшим шаром твій спогад заносить.
На кожне місце я іду з журбою,
Де ми обоє плакали у тиші,
Всюди і завжди буду лиш з тобою,
Бо всюди частку душі я залишив.
Fryderyk Chopin, Pieśni: Precz z moich oczu (Adam Mickiewicz)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714923
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.01.2017
Річка любить в долинах,
Сарна любить в гущинах,
Пташка любить під дахом,
А дівчина, дівчина без страху
Любить де небесне око,
Любить де і чорне око,
Любить де пісні веселі,
Любить де і невеселі.
Тож не знає де любить,
Всюди, всюди серце згубить.
Тож не знає де любить,
Всюди, всюди серце згубить.
Fryderyk Chopin, Pieśni: Gdzie lubi (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714473
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.01.2017
Ой, шинкарко, господарко,
Бійся Бога, стій!
Там жартуєш, тут марнуєш
Медом одяг мій.
Не дарую, зацілую
Очка, брови вмить!
Груди білі, зубки милі...
Гей, вже кров кипить!
Що ж нам, брате, тут казати?
Геть печалі гніт!
Злидні всюди, пити будем...
Чорта вартий світ!
П’яні ноги йдуть з дороги –
Що ж за сором в тім?
З жінки криком з пиятики
Трапиш у свій дім.
Пий, бо києм битись вмієм...
Дівчино, в цей час
Нам поладить не завадить –
Лий же мед на нас!
Fryderyk Chopin, Pieśni: Hulanka (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714297
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.01.2017
«Річко чужоземна смутна,
Чом твій нурт так каламутний?
Береги у воду впали,
Чи живилась снігом, снігом талим?»
«В горах сніг не тане й літом,
Береги ж покриті цвітом,
Але там, де мій початок,
Плаче над водою мати:
«Сім я дочок доглядала,
Сім я дочок закопала,
Сім дівчат серед городу –
Голови супроти сходу, сходу».
«Душі їх питає нині –
Чи їм добре в домовині,
Їх могили поливає,
Жалібні пісні співає».
Fryderyk Chopin, Pieśni: Smutna rzéka (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714252
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.01.2017
Звідки плинеш, струмочку,
Що журчиш так нещасно?
Чи не мило в ярочку,
Де росте гай прекрасний?
Може в іншій країні
Над тобою мій любий
Клявся кращій дівчині –
Осміяв мою згубу?
Може, змучений боєм,
Їхав з військом він рано,
Десь упав над тобою –
Промивав свої рани?
Свої рани обходив
І, незнаний нікому,
Скорбну пісню виводив
Він про мене й про дому?
Stefan Witwicki
Piosnki sielskie: Marzenie
Skądto płyniesz strumieniu,
Że tak mruczysz żałośnie?
Czy nie miło ci w cieniu,
Gdzie ten piękny gaj rośnie?
Może w obcéj krainie
Stał nad tobą mój luby,
I przy milszéj dziewczynie
Zdradnie śmiał się z méj zguby?
Może za swym szeregiem
Jadąc, wojną znękany,
Nad twym upadł gdzie brzegiem,
I obmywał swe rany?
Rany swoje obmywał
I nieznany nikomu,
Smutną piosnkę zaśpiéwał,
Myśląc o mnie, o domu?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713178
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.01.2017
Рже гнідий мій, землю топче –
Відпустіть, вже час!
Рідна мамо, рідний отче,
Сестри, йду від вас!
Рідна мамо, рідний отче,
Сестри, йду від вас!
Йду, іду від вас!
Злісно рвешся у погоню,
Погляд твій горить –
Мало часу, любий коню,
Тут я, мчімо вмить.
Мало часу, любий коню,
Тут я, мчімо вмить.
Мчімо, мчімо вмить.
З вітром, з вітром – ворог кличе
На кривавий бій!
Ми вернемось з тої січі
З вітром, коню мій!
Ми вернемось з тої січі
З вітром, коню мій!
Коню, коню мій!
Так, так, йдем на герць суворий!
А загину там –
Сам, мій коню, йти до двору
Вільний можеш сам!
Сам, мій коню, йти до двору
Вільний можеш сам!
Можеш, можеш сам!
Плач сестер ще палить груди,
Стій, мій коню, стій!
Рвешся? Мчись же, хай так буде!
Мчи в кривавий бій!
Мчи в кривавий бій!
Мчи в кривавий бій!
Fryderyk Chopin, Pieśni: Wojak (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711833
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.01.2017
Росяні вуалі,
Луг бринить струмочком;
В вересовій далі
Ялівка з дзвіночком.
Луг травою вкритий,
Погляд там гуляє;
Всюди пахнуть квіти,
Цвіт в гаях буяє.
Йди, черідко, вільно,
Я ж у самотині
Пісеньку привільну
Заспіваю нині.
Навкруги так мило.
Смуток в душу лине,
В серці плач безсилий,
На очах сльозини.
Йде сльоза із ока,
Вслід струмок співає,
До мене звисока
Жайвір промовляє.
Літ його невпинний...
Вже немов примара...
Щораз вище лине,
Десь пропав у хмарах.
На поля і ниви
Пісеньку голосить...
Спів землі чутливий
До небес доносить!
Fryderyk Chopin, Pieśni: Wiosna (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706988
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.12.2016
Моя пестунка у веселій хвилі
Як защебече і як заворкоче –
Ці воркотання і щебет так милі,
Що я й словечка втратить не бажаю,
Мовчки я поруч, мовчки, мовчки – не спиняю
І тільки слухать, слухать, слухать хочу!
І тільки слухать, слухать, слухать хочу!
Як мови жвавість їй засвітить очі
І зрожевіють щічки у чаклунки,
Блиснуть перлові зубки жіночі...
Ах! Ах, миттю, ах, миттю, миттю сміло
в ці очі, в ці очі пірнаю,
Слухать не хочу і губки шукаю:
Тільки цілунки, цілунки, цілунки, цілунки!
Fryderyk Chopin, Pieśni: Moja pieszczotka (Adam Mickiewicz)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706930
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.12.2016
Рік весь кохались, а вік не зустрічались,
Серцем зболіли – обоє настраждались.
Гине дівчина в ліжку в своїй світлиці,
А козак в лісі впав на сирій травиці.
Там у дівчини перини всі м’якенькі,
А в козака лиш жупанчик, ох,старенький.
Там у дівчини всі ліки, меди, вина,
А козакові хоч би води краплина.
О! При дівчині уся родина плаче,
Над козаком же, ох, чорний ворон кряче.
Вдвох нещасливі, муки усі пізнали;
Тяжко терпіли, мучились і сконали.
О! Для дівчини в селі всі дзвони дзвонять,
А козака в лісі лиш вовки хоронять.
Кості дівчини в освяченій могилі –
В лісі видніють кості козацькі білі.
Fryderyk Chopin, Pieśni: Dwojaki koniec (Józef Bohdan Zaleski)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706929
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.12.2016
У моїй країні війна.
Кров на душах,
кров на снігах.
І боляче навіть у снах.
Через те і снів більш нема.
У моїй країні війна.
З ночі й
до ранку вона.
І ніяк не зійде зима,
і ніяк не почнеться весна,
бо в моїй країні війна.
Зим таких не згадає ніхто.
Не було ще з залізом зими.
Щоб сніжинки колючі, як скло.
Щоб як тюрми стояли доми.
І на голий ліс грім упав.
Біда йде, брате, біда йде.
Той хто щастя свого не знав,
той чуже собі краде.
Посеред країни стіна,
за стіною з тобою ми,
пілігрими тої війни, –
все чекаєм кінця зими.
Валерыя Кустава
У маёй краіне вайна
У маёй краіне вайна.
Кроў на душах,
кроў на сьнягах.
І балюча нават у снах.
Ад таго і сноў больш няма.
У маёй краіне вайна.
З ночы і
ажно давідна.
І ніяк ня сыйдзе зіма,
і ніяк не пачнецца вясна,
бо ў маёй краіне вайна.
Гэткіх зімаў ня помніць ніхто.
Не было шчэ жалезнай зімы.
Каб сьняжынкі лавілі ў сіло.
Каб, як турмы, стаялі дамы.
І на голы лес гром упаў.
Быць бядзе, браце, быць бядзе.
Той хто шчасьця свайго ня знаў,
той чужое сабе ўкрадзе.
Пасярод краіны сьцяна,
за сьцяною з табою мы –
пілігрымы тае вайны –
прычакаем канец зімы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2016
А щоб була я сонечком на небі,
Я б не світила, а тільки для тебе.
А ні на води, а ні для бору,
Але в будь-яку пору
В тебе в віконці і тільки для тебе –
А щоб могла я бути сонцем в небі.
А щоб була я пташкою в тім гаї,
Я б не співала у чужому краї.
А ні на води, а ні для бору,
Але в будь-яку пору
В тебе в віконці і тільки для тебе...
Чом же, як пташка, не злечу я в небо?
Fryderyk Chopin, Pieśni: Życzenie (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706543
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.12.2016
То є чари, справжні чари!
Щось в тим дивне забриніло,
Каже батько: Наче в карі
Робиш, мовиш очманіло.
Робиш, мовиш очманіло.
Всюди, кожною порою,
Йду до лісу чи до яру:
Завжди наче йде зі мною!
То є чари, справжні чари!
То є чари, справжні чари!
Чи погода тиха буде,
Чи ламає смерч конари –
Її голос чую всюди!
О! То справжні, справжні чари!
О! То справжні, справжні чари!
Вдень вона в моїй уяві,
Уночі – двійник примари,
В снах моїх вона, і в яві!
Твердо знаю, що то чари!
Твердо знаю, що то чари!
Біля неї – розтривожусь,
А як піде – теж кошмари,
Хочу разом – і не можу!
Не вагаюсь, що то чари!
Не вагаюсь, що то чари!
Слово ніжне прошептала,
Звабила мене до дому,
Зрадила й причарувала!
Не повіриш вже нікому!
Не повіриш вже нікому!
Та чекайте, маю раду!
Прийде час, знайду я зілля:
Як за зраду дам їй зраду –
Буде, мусить буть весілля.
Буде, мусить буть весілля.
Fryderyk Chopin, Pieśni: Czary (Stefan Witwicki)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706420
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.12.2016
СЦЕНА 7
У храм вриваються вавилонські воїни і заповнюють всю сцену. На порозі храму появляється Набукко на коні.
ЗАХАРІЯ
Як смієш?..
(стаючи проти Набукко)
Тремти, безумцю,
Божа тут є обитель!
НАБУККО
Якого Бога?
ЗАХАРІЯ
(кинувся, щоб схопити Фенену, і, піднімаючи над нею кинджал, крикнув до Набукко)
Перш ніж храм ти опоганиш,
смертю для доньки стане
гострий цей мій кинджал!
(Набукко зійшов з коня)
НАБУККО
(про себе)
Притихну, а після того
підніметься мій шал.
Хай тремтять грішні від мого (від мого) гніву!
Жертвами люті всі ляжуть (всі ляжуть) нині!..
В моря (в моря) криваві, де скарги (де скарги) й сльози,
(де скарги, де скарги й сльози,)
Сіон безбожний нестиме шквал!
(Сіон безбожний нестиме шквал! Цей шквал!
В моря криваві, де скарги й сльози,
нестиме шквал! Нестиме шквал! Нестиме шквал!
В моря криваві, де скарги й сльози,
в моря кроваві, де скарги й сльози,
Сіон безбожний нестиме шквал! Цей шквал!
В моря криваві, де скарги й сльози,
в моря криваві, де скарги й сльози,
Сіон безбожний нестиме шквал! Цей шквал!
Сіон безбожний нестиме шквал! Цей шквал!)
ФЕНЕНА
Отче, май жалість (отче май жалість) –
несхибну смерть я з-за тебе маю!
(З-за тебе маю! З-за тебе маю!
Отче, май жалість, май жаль!
Отче, май жаль, май жаль, май жаль,
май жаль, май жаль!
Отче, май жалість) у серці правдиву –
(несхибна смерть вже, о, смерть вже з-за тебе є!)
Нещасним пощади я благаю –
твою дочку (твою дочку) не вб’є кинджал!
май жаль, май жаль, май жалість, май жаль, май жаль,
май жаль, май жалість, май жаль, май жаль , май жаль!
(ІСМАЕЛЬ, ЗАХАРІЯ, АННА І ЄВРЕЇ)
Ти, що гамуєш царів могутність,
о, добрий Боже, дай поміч нам,
зір вниз спрямуй на дітей твоїх там,
котрих в кайдани провадять вже!
(ІСМАЕЛЬ)
Ти, що гамуєш (ти, що гамуєш) царів
могутність,
о, добрий Боже (о, добрий Боже), дай поміч нам,
(дай поміч нам, дай поміч нам, дай поміч,
дай поміч нам, дай поміч нам,
о, Боже, о, Боже, дай поміч нам,
дай поміч нам, дай поміч нам)
зір вниз спрямуй на дітей твоїх там,
котрих в кайдани провадять (провадять) вже!
(Зір вниз спрямуй на дітей твоїх там,
котрих в кайдани провадять, провадять вже!
О, Боже, о, Боже, дай поміч нам,
о, Боже, о, Боже, дай поміч нам, дай нам, дай нам!)
(ЗАХАРІЯ)
Ти, що гамуєш царів могутність,
о, добрий Боже, дай поміч нам,
(дай поміч нам, дай поміч нам, дай поміч,
дай поміч нам, дай поміч нам,
о, Боже, о, Боже, дай поміч нам,
дай поміч нам, дай поміч нам)
зір вниз спрямуй на дітей твоїх там,
котрих в кайдани провадять (провадять) вже!
(Зір вниз спрямуй на дітей твоїх там,
котрих в кайдани провадять, провадять вже!
О, Боже, о, Боже, дай поміч нам,
о, Боже, о, Боже, дай поміч нам,
дай поміч, дай поміч нам, дай поміч, дай поміч нам,)
(АННА)
Ти, що гамуєш царів могутність,
о, добрий Боже, дай поміч нам,
дай поміч нам, дай поміч нам, дай поміч,
дай поміч нам, дай поміч нам,
о, Боже, о, Боже, дай поміч нам,
дай поміч нам, дай поміч нам,
зір вниз спрямуй на дітей твоїх там,
котрих в кайдани провадять (провадять) вже!
(Зір вниз спрямуй на дітей твоїх там,
котрих в кайдани провадять, провадять вже!
О, Боже, о, Боже, дай поміч нам,
о, Боже, о, Боже, дай поміч нам, дай нам, дай нам!)
(ЄВРЕЇ)
Ти, що гамуєш царів могутність,
о, добрий Боже, дай поміч нам,
(дай поміч нам, дай поміч нам,
о, Боже, о, Боже, дай поміч нам,
дай поміч нам, дай поміч нам)
зір вниз спрямуй на дітей твоїх там,
котрих в кайдани провадять вже!
(дай поміч нам, дай поміч нам, дай нам, дай нам!)
АБІҐАЇЛЯ
Стихнуть пориви моєї люті,
втішна надія мені заграла (мені
заграла) –
на ту, що щастя моє украла,
можливо, помста свята впаде!
(Можливо, помста впаде, свята впаде!
Можливо, помста свята впаде!
Свята впаде, свята впаде, впаде!
Помста впаде, впаде свята, свята впаде,
впаде, впаде, свята, свята,
впаде, впаде, впаде!)
НАБУККО
О, бранці, вниз обличчям!
Звитяжець вам явився.
Завжди до бою кличу,
та чи ваш Бог з’явився?
В страху він є. Боротися,
дурні, хто меч свій (хто меч свій) зведе?
ЗАХАРІЯ
(піднімаючи кинджал над Фененою)
Злочинцю, глянь сюди! Вона
тут перша жертва буде!
Крові бажаєш? Вмить проб’ю
доньці твоїй я груди!
НАБУККО
Досить!
ЗАХАРІЯ
(майже наносячи удар)
Ні, смерть їй!
ІСМАЕЛЬ
(несподівано зупиняє кинджал і Фенена
кидається в обійми батька)
Страднице, любов тебе спасе!
НАБУККО
(з лютою радістю)
Гніве мій, лети усюди,
бранцям смерть неси жахливу.
(до Вавилонян)
Храм грабуйте нечестивий,
буде злочином ваш жаль!
(Храм грабуйте нечестивий,
буде злочином ваш жаль!)
Марно материнські груди
будуть захистом дітей.
(Храм грабуйте, храм грабуйте нечестивий,
буде злочином ваш жаль!
Храм грабуйте нечестивий,
буде злочином ваш жаль!
Марно материнські груди
будуть захистом дітей.
Марно груди, марно груди.
ах, будуть захистом дітей, дітей, дітей.
Гніве мій, лети усюди,
бранцям смерть неси жахливу
Храм грабуйте нечестивий,
буде злочином ваш жаль!
Марно материнські груди
будуть захистом дітей.
Храм грабуйте, храм грабуйте нечестивий,
буде злочином ваш жаль, ваш жаль, ваш жаль!
Буде злочином ваш жаль!
Так, буде злочином ваш жаль!
Храм грабуйте нечестивий,
буде злочином ваш жаль, ваш жаль, ваш жаль!
Буде злочином ваш жаль!
Так, буде злочином ваш жаль!
Буде злочином ваш жаль!
Буде злочином ваш жаль, ваш жаль!)
АБІҐАЇЛЯ
Проклятий народ, в окови
взятий, смерть свою зустріне,
може так любов загине,
що тиранила мене?
А як серце без любові –
там ненависть спалахне!
(Може так любов загине,
що тиранила мене?
А як серце без любові –
там ненависть спалахне! Вогнем!
Там спалахне, там спалахне,
там спалахне, там спалахне
Так! Там ненависть спалахне!
Вогнем! Вогнем!
Проклятий народ, в окови
взятий, смерть свою зустріне,
може так любов загине,
що тиранила мене?
А як серце без любові –
там ненависть спалахне!
Може так любов загине,
що тиранила мене?
Може так любов загине,
що тиранила мене?
Як тиран, як тиран,
що тиранила мене.
А як серце без любові –
там ненависть спалахне!
Там вогнем, там вогнем!
Спалахне вогнем, вогнем!
Там спалахне, там спалахне,
там ненависть спалахне!)
АННА, ФЕНЕНА І ІСМАЕЛЬ
Бідному палке кохання
очі пологом закрило!
Ах, любов його/мене спалила,
сором ляже на чоло!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
(ІСМАЕЛЬ)
Бідному палке кохання
очі пологом закрило!
Ах, любов мене спалила,
сором ляже на чоло!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
(Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Ах, щоб було, Ах, щоб було,
Ах, щоб було, щоб було,
щоб було, щоб було
Бідному палке кохання
очі пологом закрило!
Ах, любов мене спалила,
сором ляже на чоло!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Лиш прощення щоб було, щоб було!
Так, щоб було, щоб було!)
(АННА)
Бідному палке кохання
очі пологом закрило!
Ах, любов його спалила,
сором ляже на чоло!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
(Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Ах,так, о, щоб було!
Ах, щоб було, ах, щоб було,
Ах, щоб було, ах, щоб було, щоб було,
щоб було, щоб було!
Бідному палке кохання
очі пологом закрило!
Ах, любов мене спалила,
сором ляже на чоло!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було! Щоб було!
Щоб було, щоб було, було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було, щоб було
Щоб було, щоб було, так, було, ах, щоб було,
ах,щоб було, щоб було, так, щоб було!)
(ФЕНЕНА)
Бідному палке кохання
очі пологом закрило!
Ах, любов його спалила,
сором ляже на чоло!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
(Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Ах, щоб було, ах, щоб було,
Ах, щоб було, ах,щоб було,
щоб було, щоб було!
Бідному палке кохання
очі пологом закрило!
Ах, любов його спалила,
сором ляже на чоло!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Щоб було, щоб було, було!
Заберіть проклять страждання,
лиш прощення щоб було!
Щоб було, щоб було, щоб було,
Так, було, ах, щоб було!
Ах, щоб було, щоб було, щоб було!)
ЗАХАРІЯ І ЄВРЕЇ
Будь людьми тепер забутий,
зраднику братів безвинних!
Вік тобі в безчесті бути,
прокляте ім’я навік!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
(ЗАХАРІЯ)
Будь людьми тепер забутий,
зраднику братів безвинних!
Вік тобі без честі бути,
прокляте ім’я навік!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
(«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Будь людьми тепер забутий,
зраднику братів безвинних!
Вік тобі без честі бути,
прокляте ім’я навік!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
Неба крик!)
(ЄВРЕЇ)
Будь людьми тепер забутий,
зраднику братів безвинних!
Вік тобі без честі бути,
прокляте ім’я навік!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
(«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Неба крик, неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Будь людьми тепер забутий,
зраднику братів безвинних!
Вік тобі без честі бути,
прокляте ім’я навік!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
«Не знайти тобі спокути» –
це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
Це землі і неба крик!
Неба крик!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706419
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.12.2016
СЦЕНА 8
Набукко проходить крізь загальне сум’яття, врізається між Абіґаїлею і
Фененою, бере корону, одягає її на голову і вигукує до Абіґаїлі:
НАБУККО
З мого чола ти спробуй!
(Загальний жах)
ВСІ (НАБУККО, АБІҐАЇЛЯ, ІСМАЕЛЬ, ФЕНЕНА, ЗАХАРІЯ, АННА, АБДАЛЛО, ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ)
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
на лицях безмовних
жах смерті повстав!
Скрізь блискавок стріли
літають страшливо!..
Печаль все покрила –
день горя настав!
(НАБУККО)
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
на лицях безмовних
жах смерті (жах смерті) повстав!
Скрізь блискавок стріли
літають страшливо!..
Печаль все покрила –
день горя настав!
На лицях (на лицях) безмовних
жах смерті повстав!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
жах смерті повстав (вже повстав)!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
на лицях безмовних
жах смерті повстав!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву (о, гніву),
на лицях безмовних
жах смерті повстав (вже повстав)!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
День горя настав!
День горя настав!
День горя настав!
День горя настав! Ах!
(АБІҐАЇЛЯ)
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
на лицях безмовних
жах смерті (жах смерті) повстав!
Скрізь блискавок стріли
літають страшливо!..
Печаль все покрила –
день горя настав!
На лицях (на лицях) безмовних
жах смерті повстав!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
жах смерті повстав (вже повстав)!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
на лицях безмовних
жах смерті повстав (вже повстав)!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
День горя настав!
День горя настав!
День горя настав!
День горя настав! Ах!
(ІСМАЕЛЬ)
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
на лицях безмовних
жах смерті (жах смерті) повстав!
Скрізь блискавок стріли
літають страшливо!..
Печаль все покрила –
день горя настав!
На лицях (на лицях) безмовних
жах смерті повстав!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву (о, гніву),
на лицях безмовних
жах смерті (жах смерті) повстав!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
День горя настав!
День горя настав!
День горя настав!
День горя настав! Ах!
(ФЕНЕНА)
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
на лицях безмовних
жах смерті (жах смерті) повстав!
Скрізь блискавок стріли
літають страшливо!..
Печаль все покрила –
день горя настав!
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву (о, гніву),
на лицях безмовних
жах смерті (жах смерті) повстав!
Скрізь блискавок стріли,
печаль все покрила –
день горя настав!
День горя настав!
День горя настав!
День горя настав!
День горя настав! Ах!
(ЗАХАРІЯ, АННА, АБДАЛЛО, ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ)
Йде хвиля ґвалтовна
фатального гніву,
на лицях безмовних
жах смерті (жах смерті) повстав!
Скрізь блискавок стріли
літають страшливо!..
Печаль все покрила –
день горя настав (вже настав)!
Вже настав! Вже настав!
Ах! день горя (день горя) настав!
НАБУККО
Чуйте, всі!.. Вавілоняни,
Бога вашого – до страти!
Бог він зрадників поганих,
в мене трон хотів забрати;
ваш також, безглузді євреї,
впав зі мною у борні.
Мови слухайтесь моєї...
Я лиш Бог вам... служіть мені!
ФЕНЕНА
(з жахом)
Небо!
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ
Що чую!..
ЗАХАРІЯ І ЛЕВІТИ
Безумний!..
ВОЇНИ
Набукко слава!
НАБУККО
Додолу голови схиляйте!
Мене, Бога, прославляйте!
ЗАХАРІЯ І ЛЕВІТИ
Безумцю! Впадеш як колос –
за навісну крамолу
Господь тебе за волос
стягне з твого престолу...
НАБУККО
Як смієш так мені?
(до воїнів)
О, вірні,
до ідола підніжжя
ведіть цього старого,
щоб згинув з племенем своїм.
ФЕНЕНА
Єврейка я також.
НАБУККО
(розлючений)
Неправда!.. О, грішна, падай ниць
до ніг моїх священних!
ФЕНЕНА
Так, я єврейка!
НАБУККО
(схопивши її за руку)
Ниць! Падай ниць!..
Я більш не цар – вже Бог я!
(Блискавка спалахує поруч з царем. Немов надприродна сила штовхає Набукко,
перекошує йому очі і безумство появляється на його обличчі. Після загального
переполоху наступає глибока тиша)
ВСІ
(крім Набукко)
Як небо мстиве глупого
зухвальця вразило!
НАБУККО
Хто торкає мій скіпетр влади?..
Хто цей привид без пощади?
Хто за волос мене хватає?..
Хто так тисне?.. Хто штовхає?..
(Хто? Хто штовхає?
Хто? Хто штовхає?)
Хто? Хто?..
О! Чом дочко... у час (у час) знемоги
не рятуєш безсилі ноги?..
Ах, лиш привиди скрізь незримі
йдуть з мечами вогняними!
Ллється небо криваве ночі
на чоло тут з вишини!
(Ах! На чоло тут (на чоло тут) з вишини!)
Ах! Чому, чому на очі
сльози вибігли (сльози вибігли) вини?
(Ах! Чому, чому на очі
сльози вибігли вини?)
Хто піддержить?.. Я слабну!..
ЗАХАРІЯ
Так небо скарало гордія!
АБІҐАЇЛЯ
(піднімаючи корону, що впала з голови Набукко)
Але величі народу, що з Баалом, не згасить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703004
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.11.2016
СЦЕНА 5
Фенена, Анна, Захарія і левіт, котрий несе скрижалі Заповіту
АННА
О, простіть же його, браття!
Він єврейку врятував.
ЛЕВІТИ
О, що кажеш?
ЗАХАРІЯ
Гімни підносьте до Бога!..
Бо правда це!
ФЕНЕНА
Якась там скрізь тривога!
ІСМАЕЛЬ, ЗАХАРІЯ І ЛЕВІТИ
Що там? О, небо!
СЦЕНА 6
Абдалло і решта
АБДАЛЛО
(весь стривожений)
О, утікай!.. Царівно!.. Зловісний крик
про смерть царя мого звіщає!
ФЕНЕНА
О, батьку!
АБДАЛЛО
Швидше!.. Народ зове на царство Абіґаїлю,
а євреїв на страту.
ФЕНЕНА
О, буде пізно!
Поспішати я мушу!...
Потрібно до зрадних крамольників іти...
ІСМАЕЛЬ, АБДАЛЛО, ЗАХАРІЯ І ЛЕВІТИ
Стій же! О, нещасна!
СЦЕНА 7
Верховний жрець Баала, Абіґаїля, вельможі, маги, народ, вавілонські жінки
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ
Слава для Абіґаїлі!
Смерть всім євреям!
АБІҐАЇЛЯ
(до Фенени)
Скинь тут же цю корону!
ФЕНЕНА
Краще помру...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703003
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.11.2016
СЦЕНА 3
Зала в царському палаці, котра в глибині виходить до інших зал.
Двері праворуч ведуть на галерею, інші двері ліворуч ведуть
до покоїв Реґента.
Вечір. Зала освітлена лиш однією лампою.
ЗАХАРІЯ
(виходить з левітом, котрий несе скрижалі Заповіту)
Іди, левіте!.. Священну
заповідь дай нам! Бо Господь мене для
нового чуда призначив!.. Слугою слави
ізраїльської стати,
щоб морок маловір’я розірвати.
Через вісників словами
ти вражаєш, о, Боже єдиний!
До Ассирії устами
моїми ти мовиш нині!
Співом тобі (співом тобі) священним
кожен храм твій (кожен храм твій) зазвучить,
і над ідолом мерзенним
закон твій буде жить.
(І над ідолом мерзенним
закон твій буде жить.
Співом тобі священним
кожен храм твій зазвучить.)
(Разом з левітом входить до покоїв Фенени)
СЦЕНА 4
Левіти, що обережно виходять з правих дверей, потім в глибині зали появляється Ісмаель.
ЛЕВІТИ
Що таке? Хто уночі кличе
нас в це непевне місце?
ІСМАЕЛЬ
Жрець верховний бачить хоче...
ЛЕВІТИ
Ісмаель!
ІСМАЕЛЬ
О, браття!
ЛЕВІТИ
Це жах! Утікай!
ІСМАЕЛЬ
Прощення я прошу!
ЛЕВІТИ
Вже тебе прокляв Господь!
Проклятим браттів більше немає...
Смертний мовчить, коли їх зустрічає!
Чути хтось тяжко й гірко голосить,
хай до нечистих плач вітер доносить.
Сяє чоло мов блискавка люта,
знак там лишив божественний шал.
Марно устам дає він отруту,
серце даремно крає кинджал!
(Серце даремно крає кинджал!
Серце даремно крає кинджал!
Уже тебе прокляв Господь! Наш Господь!
Проклятим браттів більше немає...
Смертний мовчить, коли їх зустрічає!
Чути хтось тяжко й гірко голосить,
хай до нечистих плач вітер доносить.
Сяє чоло мов блискавка люта,
знак там лишив божественний шал.
Марно устам дає він отруту,
серце даремно крає кинджал!
Марно устам дає він отруту,
серце даремно крає кинджал!
Серце даремно крає кинджал!
Серце даремно крає кинджал!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!
Вже тебе прокляв Господь!)
ІСМАЕЛЬ
(у відчаї)
В ім’я Божої любові
зупиніть брати прокляття!
З жаху став я нездоровий!
О, лиш в смерті каяття!
(О, лиш в смерті каяття!
О, лиш в смерті каяття!
О, лиш в смерті каяття!
Каяття! О! Каяття!
Спиняйте! Ах!
Спиняйте! Спиняйте! Ах! Ах!
Ах! Лиш в смерті! О! Лиш в смерті!
О, лиш в смерті каяття!
О! Лиш в смерті! О! Лиш в смерті!
О, лиш в смерті каяття!
Каяття! Каяття!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702635
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.11.2016
ДІЯ ДРУГА – Безбожник
Ось..
вихор Господній, що вийшов,
упаде на голову безбожника!
Єремія ХХХ
СЦЕНА 1
Покої в царському палаці.
Абіґаїля.
АБІҐАЇЛЯ
(виходить з піднесенням, тримаючи у руках якийсь папір)
Маю тебе я, о, згубний доказ!... Погано
цар заховав на грудях те, що безчестя
для мене!.. Абіґайль – дитя рабині!
Нехай... так буде! Я дочка Набукко –
ассирійці так кажуть.
Ким я тут є? Ще гірш рабині!
Свій трон цар доньці меншій довіряє, Фенені,
бо він із військом має намір
Юдею знищити зовсім!..
А мене відправив сюди, де бачу чужу любов!..
О, лукавці всі і ще підліші стають!..
В Абіґаїлі ви не знаєте серця...
І напад моєї люті відчуєте скоро!..
О, так! Смерть для Фенени...
Несправжній батьку!.. Все царство!..
І для мене теж гибель, о, згубний гніве!
Хотіла у час святковий,
щоб серце радість відчуло;
всі навкруги розмови
про чисту любов лиш я чула;
за всіх я плакать стала,
і мучив мене біль чужий.
Ах! Хто із тих днів, що пропали,
мені віддасть день ясний?
(За всіх я плакать стала,
і мучив біль чужий.
Хто із тих днів, що пропали,
мені віддасть день ясний?
мені віддасть день ясний?
мені віддасть день ясний?
Ах! Мені дасть день ясний?)
СЦЕНА 2
Верховний жрець Баала, маги, царські вельможі та решта
АБІҐАЇЛЯ
Хто тут ходить?
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ
(схвильовано)
Страшна картина для очей моїх відкрилась!
АБІҐАЇЛЯ
О, що кажеш?
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ
Усіх Фенена зрадна вивела євреїв...
АБІҐАЇЛЯ
О!
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ
...хто спинити може й має
цю ненависну юрбу?
Влада вже тебе чекає...
АБІҐАЇЛЯ
(піднесено)
Як же?
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ
Готове вже усе.
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ, МАГИ І ЦАРСЬКІ ВЕЛЬМОЖІ
Ми усюди вість пускаєм,
що цар пав на ратному полі...
Як царицю, (як царицю,
як царицю) тебе гукаєм,
щоб спасти Ассирії долю.
Крок один лиш... і трон здобудеш!
Май снагу!..
АБІҐАЇЛЯ
(до Верховного жреця)
Твоя! Іди!
О, менш сильною не буде
жінка ця, ніж вірний мій!..
Я на трону східець кривавий
піднімаюсь величаво;
Добре зможе помста злая
звідти йти вогнем зірниць.
Що цей жезл мене чекає
можуть бачити народи.
Ах! Царські дочки в нагороду
до рабині всі ляжуть ниць.
(До рабині, до рабині всі ляжуть ниць!
До рабині, до рабині всі ляжуть ниць!
Я на трону східець кривавий
піднімаюсь величаво;
Добре зможе помста злая
звідти йти вогнем зірниць.
Що цей жезл мене чекає
можуть бачити народи.
Ах! Царські дочки в нагороду
до рабині всі ляжуть ниць.
До рабині, до рабині всі ляжуть ниць!
До рабині, до рабині всі ляжуть ниць!
До рабині всі ляжуть ниць, всі ляжуть ниць!
До рабині всі ляжуть ниць, всі ляжуть ниць!
Всі ляжуть ниць! Всі ляжуть ниць!
Всі ляжуть ниць!)
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ, МАГИ І ЦАРСЬКІ ВЕЛЬМОЖІ
Разом з помстою Баала
йде твоя розплата й міць.
(Йде твоя, йде твоя розплата й міць.
Разом з помстою Баала
йде твоя, йде твоя розплата й міць.
Так! розплата й міць. Так! розплата й міць.
Разом з помстою Баала, так, Баала
йде твоя розплата й міць.
Разом з помстою Баала, так, Баала
йде твоя розплата й міць.
Розплата й міць, розплата й міць.
Розплата й міць, розплата й міць.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702634
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.11.2016
СЦЕНА 4
[i](Швидко входить Набукко з оголеним мечем
у супроводі Абдалло та воїнів.)[/i]
НАБУККО
Стійте, злощасні! Воїни, злого
кумира в порох скидайте вниз!
[i](Ідол падає сам, розбившись на куски)[/i]
ВСІ
Це Боже чудо!
НАБУККО
Ізраїль, вернися,
вже йди до утіхи, до утіхи святої землі!
Храм твого Бога знов утвердиться...
Один Він великий, могутній лиш Він один!
Зробив безумним він тирана,
царю, що каявсь, в душі дав мир...
Абіґаїлі він глузд стуманив
так, що, злочинна, стала труїтись!
Він лиш великий, Він лиш один!
Дочко, впадемо ми ниць перед ним!
ВСІ (ЗАХАРІЯ, НАБУККО, ФЕНЕНА, ІСМАЕЛЬ, АННА,
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ, АБДАЛЛО, ХОР)
[i](на колінах)[/i]
Могутній Єгово!
Всі тебе чують!
Хто не впав порохом
до твоїх ніг?
Ти зводиш райдугу –
всі торжествують.
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
(ЗАХАРІЯ)
Могутній Єгово!
Всі тебе чують!
Хто не впав порохом
до твоїх ніг?
Могутній Єгово!
Всі тебе чують!
Хто не впав порохом
до твоїх ніг, до твоїх ніг?
Ти зводиш райдугу –
всі торжествують.
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
Могутній Єгово!
Всі тебе чують!
Хто не впав порохом
до твоїх ніг, до твоїх ніг?
(НАБУККО)
Могутній Єгово!
Всі тебе чують!
Хто не впав порохом
до твоїх ніг?
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній, могутній Єгово!
Ти зводиш райдугу –
всі торжествують.
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній, могутній Єгово!
(ФЕНЕНА)
Могутній Єгово!
Всі тебе чують!
Хто не впав порохом
до твоїх ніг?
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній Єгово!
Ти зводиш райдугу –
все торжествує.
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній Єгово!
(ІСМАЕЛЬ)
Могутній Єгово!
Всі тебе чують!
Хто не впав порохом
до твоїх ніг?
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній, могутній Єгово!
Ти зводиш райдугу –
всі торжествують.
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній, могутній Єгово!
(АННА)
Могутній Єгово!
Хто не впав порохом
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній
(ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ)
Могутній Єгово!
Хто не впав порохом
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній Єгово!
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній Єгово!
(АБДАЛЛО)
Могутній Єгово!
Хто не впав порохом
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній Єгово!
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній Єгово!
(ХОР)
Могутній Єгово!
Хто не впав порохом
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній Єгово!
Ти кинеш блискавку –
смерть йде до них.
Єгово! Єгово! Ах!
Могутній, могутній Єгово!
[i](Піднімаються)[/i]
СЦЕНА 5 (Остання)
[i](Входить Абіґаїля, підтримувана двома воїнами.)[/i]
НАБУККО
О, кого бачу!
ВСІ
Нещасна, ти чого сюди прийшла!
АБІҐАЇЛЯ
[i](до Фенени)[/i]
Мені... самотній...вмираючій...
прощення.... даруй сердечне!
Фенено! Була я винною...
І кара є... безкінечна!
[i](до Ісмаєля)[/i]
Тут будь!..
[i](до Набукко)[/i]
Вони кохалися...
Вся надія їх в тобі!..
Хто... тепер зніме тяжких злочинств
ношу мою щоденну!
[i](до євреїв)[/i]
Ах! Мій народе, ти говорив:
«Хай візьме Господь наш,
(хай візьме Бог) стражденну».
Молюся... о, Боже... тебе кличу...
не проклинай же, (не проклинай) мене...
ЄВРЕЇ
«Хай візьме Бог стражденну».
«Хай візьме Бог наш...»
АБІҐАЇЛЯ
...не проклинай же,
не проклинай же,
не проклинай мене...
[i](падає і вмирає)[/i]
ВСІ
Мертва!
ЗАХАРІЯ
[i](до Набукко)[/i]
Єгові будь слуга
і будеш цар царів!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701517
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.11.2016
СЦЕНА 2
Абдалло, вавилонські воїни і решта
АБДАЛЛО
Куди спішиш, Пане?
НАБУККО
Не стримуй...
АБДАЛЛО
Бажаєш вийти,
бо тут лиш кривду твій розум може мати?
ВОЇНИ
О, всі ми тут, тебе щоб захищати!
НАБУККО
(до Аабдалло)
Що кажеш ти?.. Мій розум
більше не в тумані...
Абдалло, дай меч мій, дай меч мій царський...
АБДАЛЛО
(здивований і радісний)
Ось він, мій царю, щоб вернути твій трон!...
НАБУККО
Спасти Фенену хочу!
АБДАЛЛО І ВОЇНИ
Впадуть, впадуть всі зрадники
як сарана (сарана) на землю!
З тобою ми побачимо
над нами (над нами) сонця схід!
(З тобою ми, так, ми побачимо,
Так, ми! Так, ми! Так, ми!
Так, ми! Так, ми! З тобою ми.
Йдімо! Йдімо! Так! Ми побачимо
над нами сонця схід!
Йдімо! Йдімо! Так! Ми побачимо
над нами сонця схід!
Ходім! Ходім! Ходім! Ходім!)
НАБУККО
О, воїни, за мною йдіть,
розум мій для дня готовий,
я у вогні небаченім –
цар я Ассирії знову!
Від блискавки меча мого
впадуть лихі (упадуть) на землю.
Ми всі побачим сонячний
на цій короні (короні) блиск.
(Побачим сонячний
на цій короні блиск.
Побачим всі ми сонячний
на цій короні блиск,
на цій короні, короні блиск.
Побачим всі ми сонячний
на цій короні блиск,
на цій короні блиск
Ах! На цій короні блиск)
Ходім, (побачим сонячний
на цій короні блиск.
Ходім, побачим сонячний
на цій короні блиск
Ходім!)
СЦЕНА 3
Висячі сади, як і в третій дії.
Захарія, Анна, Фенена, жрець Баала, маги, воїни, народ.
Жрець Баала стоїть під перистилем храму біля жертовника спокути.
Збоку жертовника біля стопи Баала стоять два прислужники, озброєні сокирами.
Печальна траурна музика сповіщає про прибуття Фенени і євреїв,
засуджених на смерть. Фенена виходить з оточення воїнів і магів.
Біля середини сцени вона зупиняється і стає на коліна перед Захарією.
ЗАХАРІЯ
Йди! Йди з пальмою страждання,
йди, юначко безутішна,
довго ти була в вигнанні –
край твій рідний в небесах... йди спішно!
ФЕНЕНА
О, мені вже небо відкрите!
І душа до Бога злітає...
Він сміється – буду жити
в насолодах вічних раю!
О, зірок сіяння, прощаюсь!
Я з Господнім світлом лишаюсь!
Із оков тяжкого тіла
мчить душа вже (мчить душа вже) в небеса!
(Мчить душа вже в небеса!
Душа вже в небеса!
Мчить душа вже в небеса!
Душа в небеса!)
ГОЛОСИ
(ізсередини)
Слава Набукко!
ВСІ
Якісь крики чути!
ГОЛОСИ
(ізсередини)
Слава Набукко!
ЗАХАРІЯ
Обряд має збутись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701516
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.11.2016
ДІЯ ЧЕТВЕРТА – Повалений ідол
Баал посоромлений: його ідоли розбиті на куски.
Єремія XLVIII
СЦЕНА 1
Покої в царському палаці, як у дії другій.
Набукко знаходиться на лаві. Він занурений
у глибокий сон.
НАБУККО
(пробуджується, тяжко дихаючи)
Це ж мої руки й ноги!..
Ах! Я ж не бігав, задихаючись, в хащах,
немов загнана здобич?
Ах! Це був сон... сон страхітливий!
(Зовні чути аплодисменти)
Тепер ось, поклик воєнний!..
О, дайте меч мій! А де мій кінь,
що так прагне до битви,
як у таночок юнка?
О, переможці!.. Сіон цей,
горде місто, що пнеться вежами в небо,
поникне, стане попелом!
ГОЛОСИ
(зсередини)
Фенена!
НАБУККО
О, прозвучало ім’я доньки
щойно на устах моїх вірних!
Гляньте! Йде між щільними рядами конвойних!
(Виглядає у вікно)
Що це?!.. Видіння?
Чому окови на руках у неї?...
Плаче!..
ГОЛОСИ
(зсередини)
На смерть Фенену!
Грім і блискавка. Лице Набукко набуває іншого виразу.
Він швидко підходить до дверей і, побачивши, що вони замкнені) вигукує:
НАБУККО
В’язень я тверді цієї!
(Повертається на терасу, кидає уважний погляд на дорогу,
потім торкається чола і вигукує)
Ти прости, о Бог Юдеї!
(стає на коліна)
Боже євреїв!.. Храм і жертовник
я священні (я священні) відбудую.
Ах! Від муки (від муки) ти врятуєш.
(Ах! Від муки ти врятуєш.)
Моїм обрядам (обрядам) смерть прирік.
Мене чуєш!.. Від гріховних
дум мій розум зовсім вільний.
Ах! Боже справжній і всесильний,
славить стану (славить стану) Тебе повік!
(Славить стану тебе повік!
Славить стану тебе повік!)
(Піднімається і намагається силою відчинити двері)
Двері страшні, о, відчиніться!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701351
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.11.2016
СЦЕНА 4
Берег Євфрату.
Євреї у кайданах. Вони примушені до тяжкої праці.
ЄВРЕЇ
Думко, линь на золочених крилах,
Линь, на горах й узгір’ях спочивши,
Де несе вітер пах наймиліший –
Пах солодкий святої землі!
Ти вітай береги Іордану,
Веж Сіону, зруйнованих, брили...
О, Вітчизно, прекрасна й жадана!
Спогад світлий, що згинув у млі!
Золота арфо віщих пророків,
Чом висиш на вербі у мовчанні?
Пробуди в серці спогад останній,
Розкажи про часи, що пройшли!
Ти неси плач і стогін глибокий –
з долі Єрусалиму ридання;
Хай Господь дасть для тебе звучання,
Щоб терпіти ми муки могли!
Щоб терпіти ми муки могли!
Щоб терпіти ми муки могли!
Щоб терпіти могли!
СЦЕНА 5
Захарія і решта
ЗАХАРІЯ
О, хто плаче? Як жінка у жалі,
хто Предвічному плач піднімає?
О, підводьтесь, брати, із печалі,
це Господь мені слово вложив!
У майбутнього тьмі розрізняю...
ось упали огидні (огидні) окови!..
Налітає на підлих раптово
злого лева з Юдеї (з Юдеї) весь гнів!
ЄВРЕЇ
О, майбутнє!
ЗАХАРІЯ
Поселитись в кістках з черепами
йтимуть лиш злі гієни та змії,
У пилюці піднятій вітрами
запанує безмовності яв!
Тільки сови свій плач безнадії
рознесуть, коли вечір заляже...
Навіть камінь чужинцю не скаже (не скаже),
де колись-то Вавілон цей стояв!
(Навіть камінь чужинцю не скаже,
де колись-то Вавілон цей стояв!
Навіть камінь чужинцю не скаже, не скаже,
де колись-то Вавілон цей стояв!
Навіть камінь чужинцю не скаже: Стояв!
Навіть камінь чужинцю не скаже: Стояв!)
ЄВРЕЇ
О, в старому вогонь є чудовий!
Це Господь йому слово вложив!
(Це Господь йому слово, йому слово вложив!
Так! Так! Так!)
Так, впадуть ці огидні окови,
щоб гонор Юдеї ожив!
(так, щоб гонор, так щоб гонор Юдеї ожив!
так, щоб гонор, так щоб гонор, щоб ожив!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701350
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.11.2016
СЦЕНА 3
Абіґаїля і Набукко
НАБУККО
Жінко, ти хто?
АБІҐАЇЛЯ
Прийшла як хранитель
твого трону!..
НАБУККО
Ти?.. Мого трону? Це підступ!
Наказ мені покажеш?..
Наказ мені покажеш?..
Це підступ!
АБІҐАЇЛЯ
Хворий лежав ти... Народ піднявсь
на бунтівних євреїв;
для ухвали цієї
постав царя печать!
(Постав царя печать!
Постав тут царя печать!)
(Показує йому вирок)
Смерть тут для віроломних.
НАБУККО
Що мовиш ти?..
АБІҐАЇЛЯ
Ти згодний?
НАБУККО
Думка ятрить!...
АБІҐАЇЛЯ
Ти проти?
Втішайтеся, євреї!
Підносьте гімни осанни
для вашого Бога!..
НАБУККО
Що чую?
АБІҐАЇЛЯ
Взяв тут страх боягуза.
Набукко, це не ти!
НАБУККО
Неправда! До смерті, до смерті
буде весь Ізраіль взятий!
Дай це!
(Прикладає печать і повертає лист для Абіґаїлі)
АБІҐАЇЛЯ
(з радістю)
О, щаслива доля!
(О, щаслива доля!)
Останній східець взятий!
НАБУККО
Ох!... А Фенена?
АБІҐАЇЛЯ
Зрадниця!
Йде до чужого Бога.
(відходячи)
Хай гине!
(Дає документ двом охоронцям, котрі негайно виходять)
НАБУККО
(зупиняючи її)
Моя кровинка!
АБІҐАЇЛЯ
Без порятунку!
НАБУККО
(закриваючи лице)
О, жах!
АБІҐАЇЛЯ
Є інша дочка...
НАБУККО
Падай ниць, рабине!
Я твій пан!
АБІҐАЇЛЯ
Дурню!.. Хто тебе слухає!...
Рабиня? Рабиня?
НАБУККО
(шукає за пазухою документ, котрий підтверджує
рабське походження Абіґаїлі)
Всю правду знай!
АБІҐАЇЛЯ
(дістає із пазухи документ і рве його на кусочки)
Так повертаю нікчемному
брехливий цей листок!
НАБУККО
О, що ж за сором незміряний
впав на мій волос сивий!
Дарма правиця немічна
хоче взять меч жахливий!
Ах, старигане бідний,
Тінь лиш тепер ти царя!
(Тінь лиш тепер ти, тінь лиш тепер ти,
Тінь лиш, тінь лиш тепер царя.)
АБІҐАЇЛЯ
О, слави день жаданий,
Ти вже прийшов до мене!
НАБУККО
Нещасний я!
АБІҐАЇЛЯ
Цінніший трон для мене,
ніж батько мій
(ніж батько мій) забутий!
НАБУККО
Ах!
АБІҐАЇЛЯ
Нарешті впаде люд відданий
бридкій рабині
(бридкій рабині) до ніг.
(Впаде їй до ніг.
Так! Впаде їй до ніг!
Нарешті впаде люд відданий
бридкій рабині до ніг!
Нарешті впаде люд відданий
бридкій рабині до ніг!
До ніг! До ніг! До ніг!)
НАБУККО
Ах, старигане бідний!
Тінь лиш тепер я царя!
Ах, старигане бідний!
Тінь лиш тепер я царя!
Ах, старигане бідний!
Тінь лиш! Ах! Тінь лиш
є я , є я царя!
Нещасний я! Нещасний я!
Тінь лиш я царя!
(Всередині чути звук сурми)
НАБУККО
О, ці звуки!
АБІҐАЇЛЯ
Це смерті звуки євреям,
що їх осудив ти!
НАБУККО
Варто, гей! Я в віроломстві!
Варто!
(Появляються декілька воїнів)
АБІҐАЇЛЯ
О, дурню! Ти все ще проти?
Я цю варту ось тут тримаю
лиш тобі. Ти арештант!
НАБУККО
Арештант?...
АБІҐАЇЛЯ
Так!.. У рабині,
що зламала міць твою!
НАБУККО
Арештант?...
АБІҐАЇЛЯ
Так!
НАБУККО
Арештант?...
АБІҐАЇЛЯ
Так!
НАБУККО
Дай пощаду, дай пощаду
ти для батька, що безтямний!
Поверни дочку-розраду,
батька їй не забирай!
Лиш царицею, лиш пані
ассирійці звати стануть;
цей старий у сподіванні –
лиш життя для серця дай.
(Ах, пощаду!... Ах, пощаду!..
Дай пощаду, дай пощаду
ти для батька, що безтямний!
Поверни дочку-розраду,
батька їй не забирай!
Лиш царицею, лиш пані
ассирійці звати стануть;
цей старий у сподіванні –
лиш життя для серця дай.
Дай пощаду, дай пощаду
ти для батька, що безтямний!
Поверни дочку-розраду,
батька їй не забирай!
Батька їй не забирай!
Дай пощаду!.. Дай пощаду!..
...у сподіванні
лиш життя для серця дай.
Дай пощаду! Дай пощаду мені!)
АБІҐАЇЛЯ
Вийди! Даремно просиш миру,
не зворушать мене сльози;
не було так, старцю нещирий,
як тримав ти мене в ганьбі.
Не було так, о, старцю нещирий,
як тримав ти, як тримав ти
мене в ганьбі.
Даремно!
Не зворушать мене сльози;
Вийди! Безумний!
О, побачим, чи рабині
підійде царська порфіра!
О, побачим, чи зганьблю я
Ассирійську красоту!
О, побачим, чи зганьблю я
Ассирійську, ассирійську красоту!
Дарма ти просиш! Дарма ти просиш!
Дарма ти просиш! Дарма ти просиш мене!
Ні! Дарма! Даремно! Ах, ні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697647
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.10.2016
ДІЯ ТРЕТЯ – Пророцтво
Звірі пустині будуть жити у Вавілоні, їм, разом із совами і одудом, буде належати це місце. Єремія LI
СЦЕНА 1
Висячі сади. Абіґаїля сидить на троні. Маги і вельможи сидять біля її ніг. Поруч з жертовником, де підноситься золота статуя Баала,
стоїть Верховний жрець зі своїми служками.
Вавілонські жінки, народ і воїни.
ВАВІЛОНСЬКІ ЖІНКИ, НАРОД І ВОЇНИ
Лиш Ассирія царить єдина,
як Баал могутність має,
залишає скрізь руїни (скрізь руїни),
де чужинець меч виймає (меч виймає);
нині дар утіхи й миру
за відвагу їй прийшов;
хай течуть усі дні, усі дні без міри
там, де радість, (там, де радість,
там, де радість) і любов.
(Там, де радість, там, де радість,
там, де радість і любов.
Нині дар утіхи й миру
за відвагу їй прийшов;
хай течуть всі дні без міри
там, де радість і любов.
Там, де радість і любов.
Там, де радість і любов.
Ах! Там, де радість і любов.
Там, де радість і любов.
Там, де радість і любов.
Ах! там, де радість і любов.
І любов, і любов.
Так! Там, де радість і любов.
Так! Там, де радість і любов.)
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ
Достойна жінко, що в Ассирії мудро правиш,
почуй молитву твоїх підданих!
Юдеї злобні діти хай згинуть зовсім,
та спершу та, що сестрою я не можу звати...
Від Баала пішла...
(Подає вирок для Абіґаїлі)
АБІҐАЇЛЯ
(лицемірно)
Що б ви хотіли!..
СЦЕНА 2
На сцені появляється Набукко у рваній одежі і зі сплутаною бородою. Охорона, на чолі з Абдалло,
з повагою розступається перед ним.
Абігаїля, Набукко, Абдалло
АБІҐАЇЛЯ
Та хто тут ходить?... Це ж який сміливець
порушив заборону?... Геть до покоїв ведіть старого!..
НАБУККО
(не при своїй пам’яті)
Хто такий сміливий при Набукко?
АБДАЛЛО
(з пошаною)
Гей! Йдіть, Пане, за мною!
НАБУККО
Хочеш куди завести? Кинь мене!..
Це нарад моїх палата... Стій!.. Не бачиш?
Мене чекають... Йдеш рядом –
мене (мене) тримати?
Немічним став я, дійсно; біда – узнає хтось!...
Хочу щоб я завжди для всіх сильним був...
Кинь тут... Можу я сам дійти до трону...
(Наближається до трону і хоче зійти на нього)
А хто ця жінка? О, це зухвалість!
АБІҐАЇЛЯ
(спускаючись зі трону)
О, йдіть вже, мої піддані!
(Всі виходять, крім Набукко і Абіґаїлі)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697646
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.10.2016
П’ю воду зі струмочка я чисту і прозору,
бреду вперед полями, тримаючи опору
чудесну і надійну, із гілочки ліщини,
що на собі тримала гніздо м’яке пташине.
Так дні свої проводжу, засмагла й неслухняна,
навкруг травистий килим, тендітний і духмяний.
Їм ягідок суничних наливчаті краплини,
або шукаю грона пахучої малини.
Гарячим ароматом лугів дозрілих росних
просякнуте все тіло. Мої розкішні коси,
розпущені, лиш сонцем і запахом повиті,
в них запах сіна, м’яти, шавлії, цвіту в житі.
Я вільна і весела, красу і юність маю –
могла б такою бути богиня урожаю!
Безгрішна мов Діана
топчу я росні трави, родившись вранці рано!
Juana de Ibarbourou
Salvaje
Bebo el agua limpia y clara del arroyo
y vago por los campos teniendo por apoyo
un gajo de algarrobo liso, fuerte y pulido
que en sus ramas sostuvo la dulzura de un nido.
Así paso los días, morena y descuidada,
sobre la suave alfombra de la grama aromada.
Comiendo de la carne jugosa de las fresas
o en busca de fragantes racimos de frambuesas.
Mi cuerpo está impregnado del aroma ardoroso
de los pastos maduros. Mi cabello sombroso
esparce, al destrenzarlo, olor a sol y a heno,
a savia, a yerbabuena y a flores de centeno.
¡Soy libre, sana, alegre, juvenil y morena,
cual si fuera la diosa del trigo y de la avena!
¡Soy casta como Diana
y huelo a hierba clara nacida en la mañana!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2016
СЦЕНА 6
(Жінки, єврейські чоловіки, левіти, воїни, котрі один за одним
входять у храм, де також залишаються ті, хто там був.
Потім входять Захарія і Анна.)
ЄВРЕЙСЬКІ ЖІНКИ
(входячи поспіхом)
Могли бачить? Мов грімниця
вдерся у юрбу спрожогу!
СТАРІ ЄВРЕЇ
Меч кривавий підняв убивця,
ним до нас проклав дорогу!
ЛЕВІТИ
(що підійшли)
Марно воїв відважні груди
храм святий, мов щитом, закрили!
ЖІНКИ
Нам від Бога прокляттям буде
і молитва, і плач безсилий!
ЖІНКИ, ЛЕВІТИ і СТАРІ
О, щасливий той, хто вмер.
(О, щасливий той, хто вмер) –
не зустрів цей день тепер!
(День тепер, день тепер!)
ЄВРЕЙСЬКІ ВОЇНИ
(входячи, без зброї)
Ось цар їде! Аргамаком
він до храму мчить неспинно,
наче чорний вихор, змахом
залишає скрізь руїни.
ЗАХАРІЯ
(входячи стрімко)
О, зухвалість!.. Він гарцює
тут на дикому коні!
ВСІ
Ах, нещастя! Хто врятує
храм Господній в горя дні?
(Ах, нещастя! Ах, нещастя!
Ах, нещастя! Ах, нещастя! Хто врятує
храм Господній в горя дні?
В горя дні, в горя дні,
Господній, Господній в горя дні?)
АБІҐАЇЛЯ
(наближається зі своїми переодягненими воїнами і вигукує)
Слава, Набукко!
(крик ізсередини)
ГОЛОСИ
Слава!
ЗАХАРІЯ
(до Ісмаеля)
Відкрив хто нечестивцям?
ІСМАЕЛЬ
(вказуючи на передягнутих вавілонян)
Фальшивий одяг!..
АБІҐАЇЛЯ
Даремна гординя... вже цар наблизивсь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690591
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.09.2016
СЦЕНА 4
Ісмаель і Фенена
ІСМАЕЛЬ
Фенено!.. О, моя люба!
ФЕНЕНА
Коли йде помсти згуба,
хто каже про любов?
ІСМАЕЛЬ
Змучена! О, ще більш
прекрасна очам моїм тепер ти сяєш,
ніж в Вавилоні, де з Юдеї був послом я!
Рятувала мене з в’язниці, хоч це було й згубно,
не дратувала тебе заздрість і підозра Абіґаїлі,
котра з любов’ю ждала мене кругом!..
ФЕНЕНА
Ах! Тільки спогад!.. Нині
я рабиня!..
ІСМАЕЛЬ
Та я тобі на волю
відкрити хочу путь!
ФЕНЕНА
Згублений!.. Зламаєш
священний наказ!
ІСМАЕЛЬ
Йдімо!.. Для мене ти зламала також...
Йдімо! Шлях для тебе мої груди,
шлях для тебе мої груди
зроблять крізь численні...
СЦЕНА 5
Абіґаїля (з декількома воїнами) та інші
В той час, коли Ісмаель намагається відкрити потаємні двері,
з мечем в руці входит Абіґаїля у супроводі декількох
вавілонських воїнів, одягнених у єврейський одяг.
АБІҐАЇЛЯ
Звитяжці, храм узятий!
ІСМАЕЛЬ і ФЕНЕНА
(злякано)
Абіґаїля!..
(Абіґаїля раптово зупинилася, впізнавши в них двох закоханих
і, звертаючись до Ісмаеля, вигукнула з гіркою посмішкою)
АБІҐАЇЛЯ
Бравий вояк! Кохання
він тільки зброю знає?
(до Фенени)
У серці шал бажання
ця ось ассирійка має!
(злісно)
Чий Бог врятує? Стане вам
могила як постіль умить...
моєї помсти вже блискавка
висить над вами, над вами висить!
(Після недовгої паузи бере за руку Ісмаеля і каже йому півголосом)
Я ж люблю так...... серце й корону
я б на тебе все поміняла!
Бо любов ця моя бездонна
життя чи гибель (життя чи гибель) несе тобі.
Ах, народ твій я б врятувала,
щоб мене ти, (щоб мене ти) полюбив!
Я ж люблю так...
Бо любов ця моя бездонна
Я ж люблю так...
Ах, народ твій я б врятувала
Щоб любив.
Ах! Щоб мене ти полюбив!
Щоб любив.
Ах! Щоб мене ти полюбив!
Щоб любив, щоб любив.
Ах! Щоб любив.
Ах! щоб... Ах! Щоб любив.
ІСМАЕЛЬ
О, ні! Життя я тобі вручаю,
дати ж серце я не можу;
я щасливу лиш долю знаю,
тож я за себе, я за себе не боюсь.
Плачем тебе моїм тривожу –
за народ мій я борюсь.
Плачем тебе моїм тривожу –
Ах! я борюсь.
Плачем моїм тебе тривожу –
Ах! я борюсь.
Ах! за народ мій я борюсь.
Ах! за народ мій
Ах! я борюсь.
Ах! Я. Ах! Я борюсь.
ФЕНЕНА
Ах! До тебе мої благання,
сущий Боже, тебе чую,
не за себе в час страждання
я до тебе так молюсь –
свого брата лиш рятую,
ну а я з плачем лишусь!
Свого брата лиш рятую,
ну а я з плачем лишусь!
Ну а я з плачем лишусь!
Ну а я з плачем лишусь!
Я лиш з плачем! Ах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688960
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.09.2016
О, льоне, дозрій, щоб зіткать полотна
на постіль для ліжка, де вільно засне
мій милий, що прийде ось-ось до мене!
(Він має вернутись, як буде весна).
Трояндо, бутон розгорни тісно звитий!
Відкрий у кімнаті флакон свій багатий,
згусти кольори і збери аромати,
для нього усе, бо він буде тут жити.
Я путами ноги скую золотими,
надіну найлегші сталеві окови,
наказ я дала ковалеві Любові
зробити йому їх навік чарівними.
Посіяла мак у саду я незримо,
щоб він не згадав більш стежки із путями!
Ти, втомо, тяжі його звий до нестями.
Ти, ніжносте, ляж, наче пес, під дверима.
Juana de Ibarbourou
La espera
¡Oh lino, madura, que quiero tejer
sábanas del lecho donde dormirá
mi amante, que pronto, pronto tornará
(Con la primavera tiene que volver.)
¡Oh rosa, tu prieto capullo despliega!
Has de ser el pomo que arome su estancia.
Concreta colores, recoge fragancia,
dilata tus poros, que mi amante llega.
Trabaré con grillo de oro sus piernas,
cadenas livianas del más limpio acero,
encargué con prisa, con prisa al herrero
Amor, que las hace brillantes y eternas.
Y sembré amapolas en toda la huerta.
¡Que nunca recuerde caminos ni sendas!
Fatiga: en sus nervios aprieta tus vendas.
Molicie: sé el perro que guarde la puerta.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684846
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.08.2016
Не знаю хто зронив, та відчуваю
По палкості таємній, по печалі –
Немов з мого вона зростала жалю,
В моїй журбі родилася безкрая.
Можливо від душі, що десь страждає,
Чи від очей зорі в небесній далі,
Крізь темну ніч проклала магістралі
До почуття мого, що серце крає.
Та впізнаю свою я за світінням,
Що у моєму серці розливає –
Вогонь живий вона лиш може дати:
Засліплює мене своїм промінням,
Жарина від вогню, що обпікає,
Краплина моря, де мені втопати.
Francisco Luis Bernárdez
La lágrima
No sé quién la lloró, pero la siento,
Por su calor secreto y su amargura,
Como brotada de mi desventura,
Como nacida de mi desaliento.
Quizá desde un lejano sufrimiento,
Desde los ojos de una estrella pura,
Se abrió camino por la noche oscura
Para llegar hasta mi sentimiento.
Pero la siento mía, porque alumbra
Mi corazón sin esa luz sin tasa
Que sólo puede dar el propio fuego:
Rayo del mismo sol que me deslumbra,
Chispa del mismo incendio que me abrasa,
Gota del mismo mar en que me anego.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684692
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.08.2016
Буду я далеко -
в дальній стороні,
та оця мімоза
буде при мені.
Буду я безмовний,
наче уві сні,
та оця мімоза
пісню дасть мені.
Буду я зів’ялий
аж по корені,
та оця мімоза
розцвіте в мені.
Буду я забутий
в часу глибині,
та оця мімоза
сплаче по мені.
Francisco Luis Bernárdez
El espinillo
Estaré muy lejos,
muy lejos de aquí,
pero este espinillo
quedará por mí.
Estaré callado,
no podré sentir,
pero este espinillo
cantará por mí.
Estaré marchito
hasta la raíz,
pero este espinillo
dará flor por mí.
Estaré olvidado,
no sabrán quién fui,
pero este espinillo
llorará por mí.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684505
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.08.2016
В нас так думки у головах єдині,
і так серця сплелися між собою,
що ми в однім піднесенні обоє
і пристрасті змішались наші нині.
Здоровий глузд із певністю твердою,
і радощі, і сум у самотині –
фігури лиш на шаховій клітині,
із барвою та формою одною.
Ми на життєвій шахівниці граєм,
настійливо обоє налягаєм,
і все ж ця гра кінчається безцільно –
в любовній грі, про що прекрасно знаєм,
без виграшу, бо ми удвох втрачаєм,
без програшу, бо виграєм ми спільно.
Francisco Luis Bernárdez
Soneto del amor unitivo
Tan unidas están nuestras cabezas
y tan atados nuestros corazones,
ya concertadas las inclinaciones
y confundidas las naturalezas,
que nuestros argumentos y razones
y nuestras alegrías y tristezas
están jugando al ajedrez con piezas
iguales en color y proporciones.
En el tablero de la vida vemos
empeñados a dos que conocemos,
a pesar de que no diferenciamos,
en un juego amoroso que sabemos
sin ganador, porque los dos perdemos,
sin perdedor, porque los dos ganamos.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2016
Як той струмок дрімотний ніжність має,
неначе дощ безвітряний спокійна,
немов троянда чиста й благодійна,
близька і дальня – наче вітер грає,
ця жінка всі печалі відчуває,
кровить, коли я рана безнадійна,
мого життя основа чудодійна,
мої думки собою заповняє.
Коли жаліюсь – скаржиться зі мною,
коли мовчу – вона є тишиною,
коли співаю – пісня лиш вона.
Коли я вірю – лиш вона є віра,
надіюся – вона надія щира,
коли живу – для серця це весна.
Francisco Luis Bernárdez
Soneto enamorado
Dulce como el arroyo soñoliento,
mansa como la lluvia distraída,
pura como la rosa florecida
y próxima y lejana como el viento.
Esta mujer que siente lo que siente
y está sangrando por mi propia herida
tiene la forma justa de mi vida
y la medida de mi pensamiento.
Cuando me quejo, es ella mi querella,
y cuando callo, mi silencio es ella,
y cuando canto, es ella mi canción.
Cuando confío, es ella la confianza,
y cuando espero, es ella la esperanza,
y cuando vivo, es ella el corazón.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684328
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.08.2016
СЦЕНА 2
(Захарія, Фенена та інші)
СЦЕНА 2
Захарія, Фенена та інші
ЗАХАРІЯ
(ведучи за руку Фенену)
Надійтесь, о, діти! Знак волі
Господь нам дав ласкаво –
вручив мені Він долю
цінної застави,
(указуючи на Фенену)
це ворога насіння
мир принесе для нас.
ВСІ
І сонце у промінні
зійде в щасливий час!
ЗАХАРІЯ
Стримуйте страх!
Стримуйте страх! Повірте
у Божу вічну підмогу.
На берегах Єгипту
спас Він Мойсея малого;
для Ґедеона сотні
незламних бійців зібрав...
Хто, у смертельній пригоді,
моливсь Йому, (Йому) й пропав?
(Хто, у смертельній, смертельній пригоді,
молився Йому й пропав?
Моливсь Йому, моливсь Йому,
хто моливсь Йому й пропав?)
ВСІ
І сонце у промінні
І сонце у промінні
І сонце у промінні
зійде в щасливий час!
В щасливий час!
В щасливий час!
В щасливий час!
В цей час!
ЗАХАРІЯ
Стримуйте страх!
Стримуйте страх! Повірте
у Божу вічну підмогу.
Хто, у смертельній пригоді,
моливсь Йому, Йому й пропав?
Хто, у смертельній, смертельній пригоді,
молився Йому й пропав?
Моливсь Йому, моливсь Йому,
хто моливсь Йому й пропав?
Стримуйте страх!
Стримуй... стримуйте страх!
ВСІ
Якісь крики!
СЦЕНА 3
Ісмаель (з кількома єврейськими воїнами) та інші.
ІСМАЕЛЬ
Роз’ярілий
цар Ассірії, (цар Ассірії) наступає,
наче світ увесь він сміло
і зухвало викликає!
ЄВРЕЇ І ЛЕВИТИ
Краще вмерти...
ЗАХАРІЯ
Може спинить
Господь безумця наліт злодійський
і не сяде на руїнах,
на сіонських, цар чужий.
(Передаючи Фенону для Ісмаеля)
Першу даму ассирійську
я вручаю.
ВСІ
О, Боже, врятуй!
ЗАХАРІЯ
Як від сонця ніч нездоланна,
як від вітру заслони пилу,
упаде так в бою безсило
бог Баала, бог олжі.
Просим, Боже Авраама,
Ти до нас униз, (униз) спустися,
щоб дух ратний нам укріпився,
щоб знайшов тут гибель чужий.
(Щоб дух ратний нам укріпився,
щоб знайшов тут гибель чужинець,
Щоб дух ратний нам укріпився,
щоб знайшов тут, щоб знайшов тут гибель чужий.)
ВСІ
Щоб дух ратний нам укріпився,
щоб знайшов тут...
Як від сонця ніч нездоланна,
як від вітру заслони пилу,
упаде так в бою безсило
бог Баала, бог олжі.
Упаде так, упаде так
бог Баала, бог олжі,
бог Баала, бог олжі.
ЗАХАРІЯ
Як від сонця ніч нездоланна,
як від вітру заслони пилу,
упаде так в бою безсило
бог Баала, бог олжі.
Просим, Боже Авраама,
Ти до нас униз, униз спустися,
щоб дух ратний нам укріпився,
щоб знайшов тут гибель чужий.
Щоб дух ратний нам укріпився,
щоб знайшов тут гибель чужинець,
Щоб дух ратний нам укріпився,
щоб знайшов тут, щоб знайшов тут гибель чужий.
Так! Щоб знайшов тут, так, щоб знайшов тут гибель чужий.
Так! Щоб знайшов тут, так, щоб знайшов тут гибель чужий.
Гибель! Гибель! Гибель!
ВСІ
Щоб дух ратний нам укріпився,
щоб знайшов тут...
Щоб знайшов тут, щоб знайшов тут
тільки гибель чужий!
Щоб знайшов тут, щоб знайшов тут
тільки гибель чужий!
Гибель! Гибель! Щоб знайшов тут гибель чужий!
(Всі виходять, крім Фенени та Ісмаеля)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683318
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.08.2016
З літ дитячих в роки зрілі
Нині виріс Гаявата,
Вмілий в навиках мисливських,
Мудрий у ділах старійшин,
Спритний в ігрищах юначих,
Дужий в праці чоловічій.
Був проворним Гаявата –
Міг стрілу вперед пустити
І так швидко мчати з нею,
Що стріла за ним лишалась!
Міць в руках мав Гаявата –
Міг пустити стріл десяток
Він з такою бистротою,
Що стріла десята мчала,
Коли перша ще не впала!
Мав магічні рукавиці,
Мінджикавун, з хутра лані;
Коли їх вдягав на руки –
Міг тоді ламати скелі,
Міг розтерти їх на порох.
Чарівні мав мокасини
Із оленячої шкіри,
Коли їх взував на ноги
І до ніг кріпив надійно –
Кожним кроком міряв милю!
Часто він питав про батька
Муджеківіса в Нокоміс;
І дізнавсь про таємницю
Дивної краси у мами,
Про безчесність свого батька;
І горіло в нього серце,
Як живе палке вугілля.
Він сказав старій Нокоміс:
«Йду побачити як батько
Поживає, Муджеківіс,
В брамі Західного Вітру,
У воріт Заходу Сонця!»
Вийшов з дому Гаявата,
Вдягнений в похід, при зброї,
В блузі і штанах зі шкіри,
Пишно вбраний в пір’я й мушлі –
Голова в орлинім пір’ї,
Пояс зроблений із мушлі,
У руках лук ясеновий,
Тятива з тяжів карібу,
В колчані дубові стріли
З вістрям яшмовим і пір’ям,
В рукавицях Мінджикавун,
В чудодійних мокасинах.
Мовила стара Нокоміс:
«О, не йди ж ти, Гаявато,
В царство Західного Вітру,
В Муджеківіса країну,
Бо тебе він чаром вразить,
Вб’є тебе своїм лукавством!»
Та безстрашний Гаявата
Не скорився осторогам,
В ліс пішов широким кроком,
Кожним кроком міряв милю.
Небо бачилось вогненним,
І земля немов вогненна,
Навкруги жарке повітря,
Повне випарів гарячих,
Наче луг і ліс в пожежі,
То горіло в нього серце,
Як живе палке вугілля.
Він ішов, ішов на захід,
Лань найшвидшу обігнавши,
Антилопу і бізона.
Перетнув він Есконабу,
І могутню Міссісіпі,
Проминув Рівнинні Гори,
Землю Воронів і Лисів,
Мимо жител Чорноногих
Увійшов в Скелясті Гори,
В царство Західного Вітру,
Де на буряних вершинах
Розмістився Муджеківіс,
Володар вітрів небесних.
Сповнивсь страхом Гаявата
Від постави свого батька –
У повітрі вколо нього
Колихалась хмарна грива,
Наче сніг вона блищала,
Наче Ішкуда, комета,
Мов з хвостом вогненним зірка.
Сповнивсь щастям Муджеківіс,
Як побачив Гаявату,
Власну юність він побачив
На обличчі Гаявати,
Упізнав красу Венони,
Що мов вийшла із могили.
«Прошу тебе, Гаявато,
В царство Західного Вітру!
Я давно тебе чекаю!
Юність мила, старість хмура,
Юність щира, старість зимна,
Повернув ти дні минулі,
Молодість вернув жагучу,
І вернув красу Венони!»
Днів багато розмовляли,
Щиро слухали, питали;
Вихвалявся Муджеківіс
Мужністю в часах минулих,
І пригодами тяжкими,
Молодецтвом невгамовним,
Дужим тілом невразливим.
Терпеливо Гаявата
Слухав батька вихваляння;
Тихо з посмішкою слухав,
І ні погляд, ані слово,
Не розкрили його душу.
Та горіло в нього серце,
Як живе палке вугілля.
Запитав лиш: «Муджеківіс,
Може щось тебе вразити?
Може щось тебе злякати?»
І могутній Муджеківіс,
В похваляннях запишавшись,
Відповів: «Ніщо не може,
Може тільки чорна скеля,
Може тільки згубний Вобік!»
Глянув він на Гаявату
Мудрим поглядом привітним,
З батьківською добротою,
Глянув з гордістю на вроду,
На струнку його поставу,
Запитавши: «Гаявато,
Може щось тебе вразити,
Може щось тебе злякати?»
Обережний Гаявата
Помовчавши, як непевний,
Стримано, немов з ваганням,
Відповів: «Ніщо не може,
Може очерет високий,
Може лиш стрункий Апуква!»
І як тільки Муджеківіс
Встав, щоб очерет зірвати,
З жахом крикнув Гаявата,
З жахом показним він крикнув:
«Кейґо! Кейґо! Не торкайся!»
«Досить! – мовив Муджеківіс,
Я насправді не торкнуся!»
Потім інше говорили –
Перш про рідних Гаявати,
Про Вейбуна, Східний Вітер,
Про Південний, Шавондасі,
І про лють Кабібонокки;
Теж про матір Гаявати –
Дивної краси Венону,
Як вона родилась в лузі,
Смерть її, про що Нокоміс
Пам’ятала й говорила.
І він крикнув: «Муджеківіс,
Так це ж ти убив Венону,
Взяв її життя і вроду,
Вирвав Лілію на Лузі,
Розтоптав її ногами;
Ти! Признайся! Признавайся!»
І могутній Муджеківіс
Розпустив за вітром чуба,
Похилив чоло в стражданнях
Із безмовним знаком згоди.
Вмить піднявся Гаявата,
З грізним поглядом і жестом
руку він на чорну скелю
положив, на згубний Вобік.
В рукавицях Мінджикавун
На частини збурив скелю,
Розламав всю на кусочки,
Кинув люто їх на батька,
(Був у скрусі Муджеківіс),
Бо горіло в нього серце,
Як живе палке вугілля.
Та цар Західного Вітру
Гнав куски назад від себе
Ніздрів подихом могутнім,
Ураганом повним гніву,
Гнав на кривдника назад їх;
Очерет схопив, Апукву,
Рвав стеблини і коріння
Скраю лугу на болоті,
Очерет тягнув з багнюки;
Та сміявсь лиш Гаявата!
Почалась смертельна битва,
Попліч серед гір високих;
Із гнізда чувсь крик орлиний,
То Кеню, орел воєнний,
Сів на скелі поза ними,
Крилами махав над ними.
Мов стрункі дерева в бурі,
Очерет схилявсь гігантський;
Нагромадженням великим
Впав із громом згубний Вобік –
Лиш земля навкруг здригалась
Від немислимої битви,
Крики повнили повітря,
Тільки грім гірський могутній
Озивався: «Беїм-вава!»
Став відходить Муджеківіс,
Кинувсь з-понад гір на захід,
Спотикаючись об гори,
Три доби тікав від битви,
Та його гнав Гаявата
В браму Західного Вітру,
До воріт Заходу Сонця,
До землі глухого краю,
Де у просторі пустому
Сонце зникне, як фламінго
У гнізді вночі зникає
На печальному болоті.
«Досить!» – крикнув Муджеківіс, –
«Досить, сину, Гаявато!
Вбити ти мене не зможеш,
Бо безсмертного не вбити.
Дав тобі випробування
Я, щоб знать твою хоробрість,
Тож прийми трофей відваги!
Йди додому, до народу,
Там живи, працюй із ними,
Відмивай від бруду землю,
Очищай озера й ріки,
Знищуй монстрів й ворожбитів,
Вендіґоу всіх, гігантів,
Все гадюччя, Кенабиків,
Як я знищив Міші-Мокву,
Велетенського Ведмедя.
А як Смерть прийде до тебе,
Очі Поґука жахливі
В темноті тобі засяють,
Наділю тебе я царством –
Під свою візьмеш ти владу
Вітер Західно-Північний,
Вітер батьківський, Ківейдін.»
Так звершилась славна битва
В давні дні жахливі Ша-ша,
В дні, що вже давно минули,
В царстві Західного Вітру.
Ще й тепер сліди мисливець
Бачить в горах і долинах,
Очерет гігантський бачить
Над озерцями й струмками,
Бачить Вобіка каміння,
що лежить в усіх долинах.
Йшов додому Гаявата;
Милий краєвид навколо,
У повітрі запах ніжний,
І тяжка гіркота гніву
Повністю в душі затихла,
В голові бажання помсти,
Стих у серці жар палючий.
Тільки раз свій крок сповільнив,
Тільки раз зробив зупинку –
Вістря стріл собі придбати
В стріл Майстерника старого,
Що в краю Дакотів мешкав.
Де блищали між дубами,
Водоспади Мінегаги,
Сміючись неслись в долину.
Там Майстерник стріл умілий
Вістря стріл робив з каміння,
Вістря стріл із халцедону,
Вістря з кременю і яшми,
Шліфував, гострив їм леза,
Щоб блищали, гострі й цінні.
Мав дочку він чорнооку,
Буйну наче Мінегага,
Вдачу мала норовливу,
Очі хмурились й сміялись,
Ноги жваві наче річка,
Як вода спадали коси,
Сміх лунав неначе пісня.
Він назвав її в честь річки,
Він назвав в честь водоспаду:
Мінегага, Води Сміху.
Чи ж були це стріл лиш вістря,
Вістря стріл із халцедону,
Вістря з кременю і яшми,
Що спинили Гаявату
В дальньому краю Дакотів?
Чи ж не дівчину хотів він
Бачити, ці Води Сміху,
Що з-за пологу дивилась,
Чути шелест її сукні,
Там, за пологом тремтливим;
Так як бачить Мінегагу,
Що поблискує крізь віти,
Так як чує Води Сміху,
Що сховалися за віти?
Хто розкаже про уяви,
Думи в голові юначій?
Що за мрії про прекрасне
Грали в серці Гаявати?
Все сказав він для Нокоміс,
Повернувшись в хижу смерком:
Як зустрів він свого батька,
Як з ним бився Муджеківіс,
Не сказав він лиш про стріли,
Не сказав про Води Сміху.
Henry Longfellow, The Song of Hiawatha:
4. Hiawatha and Mudjekeewis
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2016
Лірична драма у чотирьох діях
Лібрето:
Темістокле Солера
Дійові особи:
НАВУХОДОНОСОР, цар Вівілону (Баритон);
ІСМАЕЛЬ, племінник Седекії, царя Єрусалиму (Тенор);
ЗАХАРІЯ, єврейський первосвященник (Бас);
АБІҐАЇЛЯ (АБІҐАЇЛЬ, АБІҐАЙЛЬ), рабиня, вважається
найстаршою дочкою Навуходоносора (Сопрано);
ФЕНЕНА, дочка Навуходоносора (Сопрано);
ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ БААЛА (Бас);
АБДАЛЛО, старший воєначальник царя Вавілону (Тенор);
АННА, сестра Захарії (Сопрано);
ХОР
Вавілонські воїни, єврейські воїни, левіти,
єврейські діви, вавілонські жінки, жреці,
вельможі Вавілонського царства, і т.п.
Місце:
Єрусалим і Вавілон
Час:
578 рік до Христа
ДІЯ ПЕРША – Єрусалим
Тому говорить Господь:
«Ось Я віддаю це місто
в руки царя Вавілону;
він спалить його вогнем».
Єремія XXXII
СЦЕНА I
Єрусалим: середина храму Соломона.
Євреї, левіти і єврейські діви.
ВСІ
Вниз одяг святковий, порвавши, скидайте,
о, люди Юдеї, жалобу вдягайте!
Нам гніву Господнього вісник явився –
Ассирії цар вже на нас налетів!
Жахливий рик варварських лав прокотився,
в Господньому храмі святім гримотів!
ЛЕВІТИ
Всі білі вуалі, дівчата, зривайте,
благаючі руки з плачем піднімайте;
із уст непорочних благання й молитва,
як запах солодкий, до Бога ідуть.
Моліться, дівчата!.. лиш вами, без битви,
ворожих фаланг буде стишена лють!
(Усі розпластуються на землі)
ДІВИ
О, Боже великий, що з вітром літаєш,
що блискавки з хмар грозових розкидаєш,
розсій, розгроми ассирійські загони,
щоб дочок Давида ти в радість привів!
Ми грішні!.. Та в небі молитва й поклони
знайдуть милосердя – прощення гріхів!..
ВСІ
Щоб ниций блюзнірством своїм не хвалився:
ЄВРЕЇ І ЛЕВІТИ
«Чи ж Бог усіх євреїв від страху укрився?»
ВСІ
Не дай, щоб сини твої жертвою стали
безумця, що Божі зламав рубежі!
Не дай, щоб між ідолів глупих зухвало
на троні Давида усівся чужий!
(На троні Давида усівся чужий!
На троні Давида усівся чужий!
Чужий! Чужий! Чужий!
Чужий! Чужий! Чужий!)
(Піднімаються)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681101
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.07.2016
Вниз крізь сутінки вечірні,
В днях, що вже пішли в непам’ять,
У віках давно забутих,
Впала з місяця Нокоміс,
Впала чарівна Нокоміс,
Як дружина, та не мати.
Гралась в лозах виноградних,
З подругами колисалась,
Та суперниця ревнива,
Повна заздрощів і злоби,
Гойдалку з лози зламала,
Перерізала надвоє, –
Впала злякана Нокоміс
Вниз крізь сутінки вечірні
В лузі Мускодей на трави,
На прилуку повну цвіту.
«Глянь! Зоря!» –казали люди;
«З неба зірка вниз спадає!»
Там де папороть із мохом,
Там між лілій білосніжних,
В лузі Мускодей, у травах,
В світлі місяця і зірки,
Повила дочку Нокоміс.
Їй дала ім’я Венона,
Первістці зі своїх дочок.
І росла дочка в Нокоміс
Наче лілія у лузі,
Дівчина струнка, висока,
Як блиск місяця прекрасна,
І така ж, як сяйво зірки.
І Нокоміс дуже часто
Їй казала й повторяла:
«Муджеківіса лякайся,
Бійся Західного Вітру;
Ти не слухай, що він мовить,
Не лягай на трави в лузі,
Не схиляйся серед лілій,
Щоб тебе він не покривдив!»
Та вона не стереглася,
Мудрих слів вона не чула,
Й Вітер Західний надвечір,
Ідучи по травах прерій,
З листям, квітами шептавшись,
Цвіт і трави нахилявши,
Гарну там знайшов Венону,
Що лежала серед лілій,
Спокусив солодким словом,
Звів жагою, аж вродила
Сина смутку і любові.
Так родився Гаявата,
Син родивсь на здивування;
Та в цей час дочка Нокоміс,
Гаявати ніжна матір
Вмерла в муках – її кинув
Вітер Західний невірний,
Безсердечний Муджеківіс.
За дочкою довго вголос
Гірко плакала Нокоміс:
«О, щоб я була померла!
О, щоб я пішла з тобою!
Не було б плачу і праці,
Вагоновін! Вагоновін!»
Поблизу від Ґітчі Ґумі,
Біля сяйних Вод Великих,
Розміщавсь вігвам Нокоміс,
Дочки Місяця, Нокоміс,
Темний ліс за ним виднівся,
Хмурі сосни там здіймались,
І ялини із шишками;
Перед ним ясніли води,
Сонячні прозорі води,
Билися Великі Води.
Зморщена стара Нокоміс
Там ростила Гаявату,
В люльці липовій гойдала,
В мох і лепеху вгортала, –
Сповитком був тяж карібу;
Плач стишала вередливий:
«Ша! Ведмідь тебе почує!»
І, гойдаючи, співала:
«Люлі, любе совенятко!
Хто там світить у вігвамі? –
Чиї очі у вігвамі?
Люлі, любе совенятко!»
Вчила там його Нокоміс
Знати зорі сяйні в небі;
Коси Ішкуди, комети,
Показала полум’яні;
Показала Смерті Танець
Духів воїнів у зброї,
Що летіли в край північний
У ночах Зими морозних;
Показала шлях у небі –
Стежку привидів і тіней,
Що неслися просто в небо,
Повне привидів і тіней.
В літні вечори у дверях
Забавлявся Гаявата –
Слухав тихий шепіт сосен,
Слухав як плескались води,
Музику, слова чудесні;
«Мінні-вава!» – чув від сосен,
«Мудвей-ошка!» – грали води.
Світлячок там Ва-ва-тейcі
Пролітав у тьмі вечірній,
Вогником своєї свічки
Осявав кущі та поріст.
І співав дитячу пісню,
Пісню, що дала Нокоміс:
«Ва-ва-тейсі, комашино,
Біло-вогняне створіння,
Що поблискуєш вогнями,
Засвіти для мене свічку,
Поки я в постельку ляжу,
Поки очки я закрию!»
Бачив він, як круглий місяць
Піднімався над водою,
Бачив плями, тінь на ньому,
Шепотів: «Це що, Нокоміс?»
І Нокоміс повідала:
«Якось воїн, дуже лютий,
Взяв свою бабусю й кинув
У пітьму нічного неба;
І закинув аж на місяць –
Тож ти бачиш її тіло».
Бачив райдугу на небі,
Неба східного веселку,
Шепотів: «Це що, Нокоміс?»
І Нокоміс повідала:
«Квіти це цвітуть у небі,
Квіти із лісів зелених,
Усі лілії із прерій,
На землі коли зів’януть,
То цвітуть над нами в небі».
А як чув вночі із лісу
Регіт, гукання совині,
«Що це, що?» – кричав у жаху,
І питав: «Це що, Нокоміс?»
І Нокоміс повідала:
«Це сова із совенятком
Щось кричать на своїй мові,
Сваряться межи собою».
Тож маленький Гаявата
Так учив пташину мову,
Вчив їх назви, таємниці –
Як будують гнізда влітку,
Де ховаються зимою;
Їх зустрівши, з ними мовив,
Звав «курчатка Гаявати».
Він вивчав і мову звірів ,
Вчив їх назви, таємниці –
Як бобри хатки будують,
Де білки кладуть горіхи,
Як так швидко мчить карібу,
Кролик чом такий лякливий,
Їх зустрівши, з ними мовив,
Звав братами Гаявати.
А Іаґу, хваст великий,
Дивних повістей вигадник,
Мандрівник і красномовець,
Друг похилої Нокоміс,
Лук зробив для Гаявати
З гілки ясена пругкого,
Стріли виробив із дуба
З вістрям з кременю і пір’ям,
Тятиву ж – зі шкіри лані.
І сказав для Гаявати:
«Йди, мій сину, в ліс дрімучий,
Там де олені всі разом,
Вбий нам оленя міцного,
Вбий нам рогача важкого!».
І вперед, у ліс дрімучий,
Рушив гордо Гаявата
Сам, зі стрілами і луком;
І пташки йому співали:
«Не стріляй нас, Гаявато!»
Дрізд співав йому, Опечі,
І сіалія* Овайса:
«Не стріляй нас, Гаявато!»
А над ним, на старім дубі,
Білка Аджідомо гралась
І до нього з віт дубових
Щось кахикала й тріщала,
Сміючись, його просила:
«Не стріляй же, Гаявато!»
Скочив кролик вбік зі стежки
І на відстані чималій
Випроставсь на задніх лапках;
Хоч зі страхом, та глузливо
До стрільця малого мовив:
«Не стріляй же, Гаявато!»
Він же йшов і їх не слухав,
Він про оленів лиш думав,
В їхній слід упивсь очима –
Слід, що вів його до річки,
Вів до броду через річку;
Він ішов як напівсонний.
Він засів у кущ вільшини,
Щоб на оленя чекати,
Поки не побачив роги,
Очі, що дивились з гущі,
Ніздри, що ловили вітер, –
То на стежку вийшов олень,
Весь у плямах світла й тіні.
Серце Гаявати билось
І тремтіло мов листочки,
Мов листочки на березі,
Як на стежку вийшов олень.
Гаявата звів коліно
І прицілився стрілою;
Ледве гілка колихнулась,
Ледь листочок ворухнувся,
Та рвонувсь обачний олень,
Разом ратицями тупнув,
Прислухавсь, піднявши ногу,
Просто на стрілу він скочив;
Ах! Стріла уже співала,
Як оса у нього впилась!
Мертвий олень впав у лісі,
Біля броду через річку;
Серце в нього зупинилось,
Але серце Гаявати
Гучно, радо стукотіло –
Оленя він ніс додому,
Де Іагу і Нокоміс
Радісно його вітали.
З шкіри оленя Нокоміс
Зшила плащ для Гаявати,
З м’яса оленя зварила
В честь його обід святковий.
Все село прийшло на учту,
Всі вітали Гаявату,
Називали «Мужнє Серце» –
Сон-ґетага, Ман-ґотейсі!
*Сіалія – синьопера співоча пташка родини дроздових.
Henry Longfellow, The Song of Hiawatha:
3. Hiawatha’s Childhood
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2016
Мій дух не втратив захват юний,
Хоч почали сріблитись скроні,
Хоч до могили старість гонить –
Мій дух не втратив захват юний.
Життя іще у серці дзвонить,
Думки веселі – щастя струни...
Мій дух не втратив захват юний,
Хоч почали сріблитись скроні.
Янка Золак
Трыялет: Мой дух
Мой дух ня страціў маладосьці,
Хоць пачалі срабрыцца скроні;
Хоць да магілы старасьць гоніць,
Мой дух ня страціў маладосьці.
Жыцьцё яшчэ у сэрцы звоніць,
Крынічаць думкі весялосьці...
Мой дух ня страціў маладосьці,
Хоць пачалі срабрыцца скроні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665961
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.05.2016
І дощ, і сніг, і сум одвічний мій.
І книги, і пісні – безплідні нині.
І час несеться по траві сухій,
І ковзають по ній від хмарок тіні.
О, мить рідка німої самоти!
Людські неправди не тривожать серця,
І ланцюгом холодні вже сліди
Йдуть з небуття – і щастям мить зоветься.
Наставник вишній нижче у цей час
Над відчаєм моїм свій лик схиляє.
Молитва, слово – й легшає для нас:
Хто пробачав – тим небо пробачає.
І вверх не страшно глянути мені.
Мені не страшно розмовлять з собою.
Роки мої летять як дощ і сніг,
І лиш молитви мить – мить супокою.
Людміла Рублеўская
Вечаровая малітва
І дождж, і сьнег, і сум адвечны мой.
І кнігі бескарысныя, і песьні.
І час ляціць над мёртваю травой,
І па траве сьлізгаюць хмараў цені.
О, рэдкі міг самотнай нематы!
Людскія крыўды не вярэдзяць сэрца,
І ланцугом астылыя сьляды
Ідуць зь нябыту – шчасьцем ён завецца.
Настаўнік вышні ў гэты час бліжэй
Схіляе лік свой над маім адчаем.
Яшчэ малітва, слова – і лягчэй,
Хто прабачаў – тым неба прабачае.
І мне наверх ня страшна пазіраць.
І мне ня страшна гаварыць з сабою.
Як дождж і сьнег, мае гады ляцяць,
І толькі міг малітвы – міг спакою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665546
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.05.2016
Бувають мари наче хмари,
Повіє вітер – і нема.
Про що я марила – не марю,
У те не вірю більш сама.
Був корабель – тепер останки,
Згубивсь у бурнім морі слід.
І тількі хмари, як серпанки,
Пливуть кудись у білий світ.
Заплакать варто б, та не плачу,
Як хмари – мари. Ну і що ж!
Тепер з-за хмар веселку бачу,
І освіжає серце дощ.
Марыя Шаўчонак
Бываюць мары быццам хмары
Бываюць мары быццам хмары,
Павее вецер – і няма.
Аб чым я марыла – не мару,
Не веру ў тое больш сама.
Быў корабель – адны абломкі,
Згубіўся ў бурным моры след.
І толькі белыя аблокі
Плывуць кудысьцы ў белы свет.
Заплакаць варта б, ды не плачу,
Як хмары – мары. Ну і што ж!
Цяпер з-за хмар вясёлку бачу,
І асвяжае сэрца дождж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665545
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.05.2016
Не постійно небо хмарами покрите,
Не постійно смутком серденько сповите.
Відійди ж ти, горе, відійди подалі,
Бачиш – там ясніють неба тихі далі.
Плакати не хочу – світло все і чуло,
Що було – минуло, я усе забула,
Бо не вічно небо хмарами покрите,
Як не вічно смутком серденько сповите.
Натальля Арсеньнева
Адыйдзі-ж ты, гора
Не заўсёды неба хмарамі пакрыта,
Не заўсёды смуткам сэрцайка спавіта.
Адыйдзі-ж ты, гора, адыйдзі, благое,
Бачыш, там ясьнее небачка ціхое.
Не хачу я плакаць: сьветла ўсё і міла,
Што было – мінула, я усё забыла,
Бо ня вечна неба хмарамі пакрыта,
Як ня вечна смуткам сэрцайка спавіта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665339
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.05.2016
Жінка я, я – Жінка, щохвилини.
Буде сніг на холоді дзвеніть,
Не віддасть намиста горобина –
Буде і тремтіти, й червоніть.
Вистоїть, не змерзне, не зав’яне.
Пронесе красу крізь каламуть,
Щоб затим, як сонце ніжно гляне,
Біль в таємні сльози обернуть.
Ніна Аксёнчык
Арабіна
Я – Жанчына, я заўжды Жанчына.
Будзе снег на холадзе звінець,
Пацерак не скіне арабіна-
Будзе і дрыжэць і чырванець.
Выстаіць, не змерзне, не завяне.
Выбаліць красу сваю скрозь золь,
Каб затым, як сонца ласкай гляне,-
Выплакаць слязой нябачнай боль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665338
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.05.2016
Там, де кінчається глуха алея,
у темному дворі мовчання скрилось.
Чорніє брама. Мовчки перед нею
дві сосни, мов сторожа, розпрямились.
Хто в двір цей увійшов переді мною,
і чорна брама вслід за ким закрилась?
Вечірні дзвони звучною луною
повільно в дальній простір покотились.
Вмирає день. І тихо так вмирає
щось у мені – з душею не змирилось...
Луна вечірніх дзвонів завмирає.
Двори безмовні в темній тиші скрились.
Мара Белчева
Вечер
Простряло е зад глухата алея
мълчанието тъмните си двори.
Висока порта се черней. Пред нея
възправени бдят два безмълвни бори.
Кой беше тоз пред мен що влезе тука,
и портата след него се затвори?
От някъде вечерня бавно чука,
и звън се рони надалеч в простори.
Денят умира. Тихо тъй умира
и в мене нещо, и с душа се бори...
Вечерен звън се рони, бавно спира.
Безмълвно се тъмнеят тихи двори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665103
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.05.2016
[i]Н.В.Ракітіну[/i]
Покрили брудом ви чоло безвинне,
в обмовах і брехні хотіли очорнить!
Воно ж крізь бруд сіятиме промінне,
нечисту вашу совість роз’ятрить.
Що значать ця брехня і ці обмови
для чистоти безгрішного чола?
Це як на сонці хмара випадкова
згасити б ясне сонечко змогла?
Асен Калоянов
Опръскахте със кал челото чисто
[i]На Н. В. Ракитин[/i]
Опръскахте със кал челото чисто,
зачернихте го с хули, клевети!
Но то през тях ще грейне по-лъчисто,
нечистата ви съвест да смути.
Що значат клевети, що значат хули
пред подвига на чистото чело?
Какво, че облак слънцето затули,
нима зад него ще угасне то?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665102
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.05.2016
І з далеких,
і з близьких доріг
Крок легкий на мамин поріг,
Хоч і висне, як хмара,
знемога,
І все важчий клумак зим і літ...
А в матусі одна дорога,
А в матусі дорога – тривога
За тебе,
за людей,
за весь світ.
Сяргей Законнікаў
I з далёкіх, і з блізкіх дарог
I з далёкіх,
і з блізкіх дарог
Лёгкі крок на матчын парог,
Хоць і вісне, як хмара,
знямога,
Цяжалее хатуль зім і лет...
А ў матулі адна дарога,
А ў матулі дарога — трывога
За цябе,
за людзей,
за ўвесь свет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664327
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.05.2016